Автор — Тимур Литовченко

Сьогодні не просто День Конституції: їй виповнилося чверть століття. Прекрасно розуміючи, що Основний Закон нашої держави переважна більшість наших керманичів «юзала і продовжує юзати ніпадєццкі» на власний розсуд (що в офіційній термінології називається «політичною необхідністю»), разом з тим, хочу віддати належне цій невеличкій книжечці. Не тому, що Конституція України буцімто є найкращою в світі: це твердження дуже далеке від істини. Однак не виключено, що попри всю недосконалість, вже саме по собі ухвалення Основного Закону в «парламентську ніч» з 27 на 28 червня 1996 року врятувало нашу країну і суспільство від звалювання в режим жорсткої диктатури…

Що швидко робиться — криве родиться
(Прислів’я)

---

Пригадую, як в бутність мою журналістом навесні 2005 року в кулуарах «помаранчевої» Верховної Ради України довелось зіткнутися з диваком, від якого усі мої колеги лише зневажливо відмахувалися. Вирішивши з’ясувати, у чім річ, сам звернувся до цього добродія за роз’ясненнями. У відповідь почув:

— Зовсім нещодавно виповнилося двісті дев’яносто п’ять років Конституції Пилипа Орлика. Отож я шукаю, хто б із вашої журналістської братії підняв би таку тему: як би нам відмовитися від теперішньої недолугої «кучмівської» Конституції, натомість розробити модерний Основний Закон на базі Конституції Пилипа Орлика.

— ?!?!?!

— Та не дивуйтесь так! Все навпаки дуже логічно. «Кучмівська» Конституція напхана суперечностями, як гуска, фарширована гречкою. Натомість погляньте на Конституцію Пилипа Орлика: цей геніальний документ містить лише преамбулу і 16 статей — все просто, прозоро і зрозуміло! Таким і має бути Основний Закон: чіткі та зрозумілі усім рамки, які потім наповнюються корисним суспільству змістом — іншими законами та підзаконними актами.

Звісно, ідея незнайомця була, м’яко кажучи, нездійсненною. Хоча б тому, що «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького», розроблені Пилипом Орликом і затверджені 5 квітня 1710 року на козацькій раді в Бендерах, являли собою конституційний договір між:

• гетьманом Війська Запорозького (в еміграції) Пилипом Орликом;
• козацькою старшиною;
• козацтвом (Військом Запорозьким).

Таким чином, поза межею регулювання Конституції Пилипа Орлика залишалося все некозацьке населення, або в тогочасній термінології — всі посполиті селяни та міщани. А це, між іншим — більшість населення тогочасних Українських земель! Якщо ж виписувати в конституційному договорі ще й розділи, які б стосувалися усіх посполитих… Поза сумнівом, від простоти, прозорості та зрозумілості історичного документу не лишилося б і сліду.

З іншого боку, хоча в 2019 році певна частина військових проголосувала на президентських виборах не за тогочасного Головнокомандувача (постать якого в історичному контексті рівнозначна козацькому гетьману), а за багатократного «уклоніста» — тим не менш, за деякими підрахунками, саме в середовищі вояків симпатії були все ж на боці чинного Головкома. Отже, якби Конституція України була побудована за взірцем Конституції Пилипа Орлика, то з інтересами «посполитої зелені» ніхто б особливо не рахувався. Тоді б і результати виборів 2019 року були би принципово іншими.

Спокусливий варіант?! Ще б пак!.. З іншого боку, чи не обернулося б це диктатурою?! Причому диктатурою військовою, в сучасній термінології — хунтою, причому вже без лапок?.. Отож бо.

І між іншим, повертаючись до подій 25-річної давнини, можна зрозуміти, що саме в той момент українське суспільство, презентоване Верховною Радою, зробило чи не перший крок, який у підсумку відвів нас від хибної стежини, якою пішли росіяни з білорусами. Справді, якщо згадати про теорію «революційних циклів», то всередині «лихих 90-х» Україна саме увійшла в завершальну фазу циклу РКД-2. Президентство Леоніда Кучми в будь-якому разі збігалося з фазою диктатури. Проте було незрозуміло, який характер вона матиме: традиційно м’який, по-українські «оксамитовий» — чи жорсткий?!

Ну, отож якби Конституцію України не ухвалили б в напружену «парламентську ніч» з 27 на 28 червня 1996 року, то наступного дня наш парламент «стрункими рядами і колонами» відправився б у відставку. А зважаючи на неспроможність Верховної Ради ухвалити Основний Закон, президент Кучма міг би витребувати собі додаткові повноваження. Тоді Україна могла би перетворитися з президентсько-парламентської республіки на суто президентську.

В принципі, нічого особливо поганого в цьому немає. Наприклад, ті ж таки США є президентською республікою в чистому вигляді — і що з того?! Хіба вони аж так погано живуть?! Зовсім непогано…

Але поглянемо на наших географічних сусідів:

• у 1993 році РФ серйозно хитнулася до авторитаризму, коли тамтешній Білий дім був розстріляний танками, на один з яких видерся «найдемократичніший демократ» Єльцин, а його наступник, на прізвисько ВВХ**ло, дбайливо випестував вже справжню рашистську диктатуру;
• у 1994 році в Білорусі розпочався перший президентський термін Лукашеску… який відтоді успішно забув про один з базових демократичних принципів — про принцип змінності влади і також довів справу до диктатури.

Годі й сумніватися, що якби у червні 1996 року не вдалося ухвалити Конституцію, то цикл РКД-2 завершився б зовсім не «оксамитовою» диктатурою. А може, каденція Кучми розтягнулася б на строк не менший, ніж у «вусатого таргана» Лукашеску. Однак не склалося: не той народ, не та країна!.. Або як сказав Леонід Данилович вже під завершення своєї другої каденції, ховаючи за своїми словами розчарування: «Україна — не Росія».

А тому…

Так, звісно: Конституція України напхана суперечностями, немов фарширована гуска — гречкою. Закладені в наш Основний Закон «бомби» періодично спрацьовують, яскравий приклад чому — Кримська автономія в унітарній державі. В принципі, інакше й бути не могло, зважаючи на поспіх, з яким ця Конституція ухвалювалася.

Проте добре вже те, що вона в принципі була ухвалена й є чинною ось вже 25 років. Бо історія нашого швидкозробленого Основного Закону засвідчує: нехай повільно, звивистим суперечливим шляхом, з неабиякими зусиллями — але Україна продирається через терени до кращого майбутнього.

Все ще впирається і все ще продирається. Хай же буде так!..