Ну гаразд, а як сказане співвідноситься з конфліктом на Букнеті? Що саме мене насторожило і змусило на провокативну неврівноважену публікацію?! Такий момент справді був. Зазирнувши у всевідаючу Вікіпедію, в статті «Букнет» я прочитав: «Адреса офісу | Кіпр, Нікосія».
Ні-ні, я прекрасно розумію, чому бізнес тікає від вбивчого «податкового пресу». За 10 років роботи головним редактором всеукраїнського видання, що спеціалізується на проблематиці роботодавців, я надивився такого, що вистачило б не на одну статтю, подібну до матеріалу «О кинизме и киниках». Разом з тим, я надивився зблизька і на ділків, які викачують бабло з України та виводять його в офшори. І хоча першопричина тут — в ненажерливості знахабнілого бюрократичного апарату, проте й самі організатори «офшорних пилососів», правду кажучи, у мене симпатії не викликають.
На це нашарувалися підозри, висловлені в матеріалі Олени Скуловатової. Власниками Букнету, згідно з Вікіпедією, є Андрій Нечаєв та Сергій Грушко. Першого я трохи знаю особисто, а тому бути об’єктивним тут не можу. Андрій Нечаєв — він же Андрій Левицький, він же Ілля Новак… 2000 рік, залита яскравим сонечком кухня на київській Оболоні, за столиком розташувалися четверо письменників-фантастів, які в той день заснували Клуб любителів фантастики «Чумацький шлях». Отже, головним батьком-засновником і новоспеченим головою того КЛФу був я, одним з чотирьох батьків-засновників — Ілля Новак, він же Андрій Левицький.
Потусувавшись трохи, він потім непомітно зник з нашого товариства. І от тепер — співзасновник літпорталу Litnet/Букнет, мешкає в Болгарії… Ні-ні, через згадки про літературну молодість тут я можу бути лише суб’єктивним. Тому персону Андрія Нечаєва не чіпатиму.
Натомість інформацію про Сергія Грушка я таки трохи пошукав. Натрапив на його ФБ-стрічку. І там дещо таки знайшов. Це — репост матеріалу Укрінформу про книжкові новинки 2021 року. Але найцікавішими в ньому є передмова самого Сергія Грушка:
Sergiy Grushko | 23 лютого [2021 року] о 10:32
Цікавий матеріал [Укрінформу] про те, що головним у українській літературі стає перекладач. Видавцям не спадає на думку, що через 10 років новий читач буде читати оригінали англійською. Ну власне ті, хто ще буде читати вже володіють аглійською у свої 12-18 років, а через 10 років вони будуть купувати нові книги.
А власне українських оригінальних текстів не буде.
Новинки 2021 року видавництв це ілюструють.
90-ті змусили українських авторів писати російською, бо ринок більший, 20-ті змусять писати англійською, тому що шанс видати книгу тільки такий.
Такою є позиція співвласника найпотужнішої української платформи, на якій публікуються і продаються електронні тексти. І позиція ця у мене особисто викликала неабиякий подив. Ну гаразд, припустимо, згадані в матеріалі Укрінформу українські видавці («Лабораторія», «Наш Формат», КМ-БУКС, BookChef, Vivat) є негідниками, які власноруч вбивають вітчизняний літературний ринок, насичуючи його перекладами іноземної літератури. Можна також погодитися, що років через 10 в Україні виросте покоління, яке вільно володітиме англійською (більш того, додам від себе — не тільки англійською) й читатиме оригінальні книжки, видані за кордоном, а не переклади. З усім цим можна погодитися.
Але яка тут позиція самого пана Грушка?! Адже він — теж видавець літератури!!! Більш того, видавець модерний, прогресивний!.. Тоді що означає його висновок?! Невже Букнет під його керівництвом заохочуватиме українських авторів «писати англійською, тому що шанс видати книгу тільки такий»?! Ці слова відносяться до Букнету чи ні?!
Так, це абсолютно суперечить тому, про що писала Олена Скуловатова. Але це анітрохи не краще від описаної нею перспективи! Заохочуватимуть українських письменників до русифікації чи до… так би мовити — «англіфікації»… В чому принципова різниця?! Хоч круть, хоч верть, а українській літературі все одно смерть — так виходить?!
Насамкінець, пригадав я конвент фантастики «КиївКОН-2003», перший і єдиний в своєму роді, оскільки в 2004-2013 роках його змінив конвент «Портал», який мав інших організаторів та інший формат. Отже, на «КиївКОНі-2003» я почув доповідь про середньо- і довгострокову перспективу розвитку літератури. Доповідь зводилася до того, що в зовсім недалекому майбутньому вся література поділиться на два класи:
- твори обраних «елітних» письменників видаватимуться у вигляді паперових книжок, які читатиме еліта суспільства;
- масова ж література видаватиметься в електронному вигляді.
І найголовніше в тому, що це будуть два взаємно ізольовані класи літератури!!! Себто, «елітарні» письменники писатимуть виключно для еліти, а «масові» письменники штампуватимуть гігабайти низькопробного електронного чтива виключно для охлосу.
Те, що я побачив у ситуації з Букнетом, аж надто нагадувало безрадісну картину, змальовану у тій самій доповіді на конвенті фантастики 2003 року. Бо я побачив велику кількість письменників, яких «прикормили» на зручній платформі для публікації та продажу читачам електронних текстів. Якщо ж хтось і йде з Букнету — то зі скандалом. І при цьому підприємство зареєстроване в кіпрському офшорі…
Отже, вся ця інформація була настільки неоднозначною, що я вирішив удатися до провокації з передруком матеріалу Олени Скуловатової у вигляді «as is», плюс мої коментарі, а потім почекати, чи буде на те якась реакція. Що ж, реакція ця не забарилася! Причому прилетів лист не тільки на адмінскриню «Лінії Оборони». Були ще цікаві коментарі як на самій «ЛО», так і в ФБ-групі «Anti-colorados». А ще була розмова в лічці Фейсбука з талановитим письменником, якого я знаю майже півтора десятиліття й який обізнаний у справах Букнету більшою мірою. Цей колега підказав мені, що на ФБ існує спеціалізована група «Автори та читачі БУКНЕТ», матеріали якої я вивчив додатково. І тепер можу зробити наступні висновки.
- На сьогодні Букнет і справді є найпотужнішою та найзручнішою літературно-книжковою платформою для оприлюднення та продажу читачам (кінцевим споживачам) електронних текстів.
- Букнет є кіпрським офшором. Побіжно згаданий в публікації Олени Скуловатової «київський офіс» — це ні про що. Важливо, що підприємство зареєстроване в Нікосії та перебуває поза юрисдикцією України. Великий привіт «мудрим» українським керманичам, які обкладають бізнес просто нестерпними податками…
- Питання про перспективну орієнтацією Букнету є малозрозумілим. Постійно трапляються розпливчасті натяки на його спорідненість з російською платформою Litnet. Прямих підтверджень цьому я не побачив, але і прямих заперечень нема також. Більш того, навіть патріотично налаштовані українські автори, які лишилися на Букнеті після скандалу, допускають цей зв’язок… під час гібридної війни, ага!.. Однак і перспектива «англіфікації» українського книжкового ринку (а яка роль Букнету в цьому процесі?..) в найближче десятиліття на оптимізм не налаштовує.
- Письменники, які лишилися на Букнеті навіть після скандалу (і які допускають, що ця платформа налаштована проросійськи), вважають: хай краще так, ніж ніяк! Зрештою, є безліч жанрових різновидів (проза любовна, пригодницька, мандрівна, містична тощо), в яких можна працювати, обходячи гострі політичні моменти сучасності — і саме тут можна успішно примножувати україномовний контент в піку російськомовному… Що ж, якщо свідомо заплющити очі на певні моменти, окреслені в п.3 — можна погодитися і на таке. Жити ж хочеться — і жити красиво, я розумію.
- Можна навіть сподіватися (o sancta simplicitas!), що російський Litnet рано чи пізно віддзеркалить український Букнет і що це змінить росіян — подібні настрої я побачив також. Що тут скажеш… Українці століттями намагалися цивілізувати Залісся. А результат?! Маємо те, що маємо, ага…
- Всі погоджуються, що з провокаторами (припустимо, що вони і справді провокатори), які зреалізували нинішній скандал на Букнеті, платформу полишили «метелики», які піддалися на провокацію… але які при цьому є безумовними патріотами України! Просто так вийшло, що вони з різних причин піддалися на провокацію… «Метеликів» жаліють. І водночас побоюються, що їм зроблять «пропозицію, від якої неможливо відмовитися», спрямовану на співпрацю з росіянами в тій чи іншій формі… Хоча інші учасники ФБ-групи аргументовано пояснюють, що так бути не може.
От на цьому особисто я нарешті завершую розгляд марудного скандалу на Букнеті. Завершую, оскільки все дійшло до того, про що я писав і писатиму знов і знов!!! Монополізм ніде й ніколи не сприяв прогресу, бо після потужних «ривків» неодмінно слідував період занепаду. Отже, якби «метеликам», які піддалися на провокацію та полишили Букнет, було де приземлитися — не було б жодних проблем! Біда ж у тому, що прийнятної альтернативи Букнету нема. І дуже схоже — не передбачається…
А шкода, дуже шкода!!! Хотілося б бачити не одну, а декілька альтернативних платформ, не зав’язаних на офшори, не запідозрених як у співпраці з росіянами, так і в участі в «англіфікації» нашого літературного ринку. Бо якщо не виховаємо свідомих — «українських українців», не російськомовних і не англомовних… і не німецькомовних, і не іспаномовних також… То багатотисячолітньої ДУХОВНОЇ війни нам не виграти. А щоб це таки сталося — нам потрібен не монопольний Букнет, а декілька різних платформ, що дієво конкуруватимуть між собою.
Після семи років гібридної війни з РФ це очевидно, як ніколи раніше. Але… не з нашими олігархами, яким начхати на українську культуру. І не з нашим адміністративно-бюрократичним недокапіталізмом. І не з ненажерливою бюрократією. То що, невже finita la commedia?.. Все ж таки ні. Адже Україна та українці не зникли під натиском ні валуєвських циркулярів, ні емських указів, ні багатьох спроб русифікації, ні під впливом голодоморів та репресій. Переживемо й «англіфікацію» та гібридну війну з РФ. Не знаю, яким дивом — але переживемо.
К слову, взгляд со стороны модератора – в корзине предостаточно обвинений ЛО в самых разных грехах, включая анти-украинскую направленность (бубочку обижают и пишут по-русски).
И даже при всех разложенных по полочкам претензиях к Букнету (понятия не имею кто это такие) основная претензия – удаление патриотических произведений – остается нераскрытой. Если это действительно происходит – один вопрос, если голословные обвинения “обиженных” – совершенно другая история. Меня тоже обвиняют в удалении патриотов.
Андрію, процитую як є у листі (бо не можу перевірити, правда чи ні, поукраїнський це був твір, чи внти-україеський).
– “Щодо “оповідання Романа Павленка “У володіннях водяного” — пригодницька історія, але в анотації згадано окупацію Криму та Іловайський котел”, з видалення якого все почалося. Це суто антиукраїнський твір-стьоб про Збройні Сили і Службу Безпеки України, текст якого був видалений з “Букнету” цілком у відповідності до правил платформи.”
Отже, хто може сказати?
Шановний пане Тимуре, дякую Вам за тверду українську позицію, і згоден, щр таких платформ для українських писменників має бути більше.
Боротьба на ідеологічному фронті, боротьба світоглядів та думок – верщина боротьби цивілізацій.
Ми маємо боротися за себе.
Дя, я это прочитал. Но это слово против слова. Ведь можно написать книгу про Майдан (окупацию Крыма, Илловайск, ДАП) патриотическую и книгу про Майдан (окупацию Крыма, Илловайск, ДАП) издевательскую. Но опять же, именно этот вопрос и не раскрыт. Можно предъявлять сколько угодно претензий о регистрации в офшоре, но это никак не касается сути вопроса – они поудаляли патриотические произведения (потому что москали недовольны) или там действительно был всякий мусор с претензией на патриотизм, или даже без претензии, но шум подняли под прикрытием патриотизма?
Полностью с вами согласен шановні,главный вопрос, с чего всё это началось не раскрыт.Лично я это произведение не читал,но теперь поищу и постараюсь прочитать,что бы сложить своё мнение…
Так щоб пересвідчитись у спрямуванні твору його треба хоча б прочитати, а потім робити якісь висновки. Я про всяк випадок зареєструвався на Букнеті та був здивований порядком прямої реєстрації : одноглазники, в контакте, фейсбук і нарешті гугл. Враховуючи, що перші два сайти у нас заблоковані, а фейсбук давно перетворився на прокацапську помийку, виникає питання: ви чьіх будете. Прочитаю для початку “Позивний “бандерас”” тоді складу власну думку. А принцип сам я Павла не видел, но ти Марья не надейся! діє згубно. Тому спочатку читаємо, потім розбираємо, а аж потім робимо висновки. Товариш Саахов недарма казав – тарапіться нє нада.
А чого, пробачте, було чекати від ворогів, що попроростали по всіх усюдах?
Попроростали, слід окремо зазначити, в тому числі, якщо не взагалі завдяки, “міжпатріотичним ” чварам.
Загальновідомо, що найкращий спосіб отримати перемогу, це примусити супротивника між собою чубитись.
От цю класику і застосовували протягом багатьох років. А тепер, користуючись стабільністю саме отих внутрішніх чвар, серед яких, слід взяти до уваги, в тому числі і мовне питання випливає на диво “вчасно”, мало-помалу, але цілеспрямовано і наполегливо ворог робить свою справу.
І отой Букнет є лише маааленьким штришком…
Та це лише моя думка, і не більше…
Для пана Тимура:
Доповідь зводилася до того, що в зовсім недалекому майбутньому вся література поділиться на два класи:
твори обраних «елітних» письменників видаватимуться у вигляді паперових книжок, які читатиме еліта суспільства;
масова ж література видаватиметься в електронному вигляді.
Після виникнення ринку електронних книг та планшетів для їх читання таке розподілення, ну майже таке – невідворотнє. У мене була велика бібліотека, так я її віддав до районної бібліотеки, залишивши для себе близько 120 потрібних мені книг. Зараз подивився, що докупив за останні два роки: Це три томи Історії України від діда Свирида, Алекса Хавра Сказки Нового времени, дві книги Горького Лука та три книги Доржа Бату – дві Франчески та Моцарт 2.0. Все інше, що я прочитав, зберігаю у електронному вигляді, за потреби роздрукую та зроблю зшив. Тому така градація або деградація читачів буде продовжуватись. Принцип простий – що не треба, то не треба. Книжки Розова А.А. – цикл про Меганезію зберігаю та перечитую в електронному вигляді, купив би, але їх не друкують.
Я все це знаю й розумію, бо почав займатися продажем електронних книжок ще в 2002 році на базі мережевого супермаркету метизів TNT43 – див. мій коментар нижче:
https://defence-line.org/2021/03/shhe-raz-pro-buknet-chastina-2/comment-page-1/#comment-322581
Разом з тим, я знаю, що подібна “сегрегація читачів” рано чи пізно завершується “сегрегацією” незгодної частини населення в бараках концтабору за колючим дротом. Тому та доповідь на “КиївКОНі-2003” мене вкрай обурила. Тому я досі не вітаю ЖОРСТКОГО поділу письменників і читачів за принципом “паперові книжки vs електронні тексти”.
🙁
Я за те, щоб книжки (наприклад, Тимура Литовченка) продавалися за вибором – хоч в паперовому вигляді, хоч в електронному. Так і відбувається на базі видавництва “Фоліо”, на платформі Yakaboo та ін. І читачі можуть обирати, що купувати: або дорожчу паперову книжку – або у 2-3 рази дешевшу електронну.
Я знайомий з кількома ну, скажімо так, письмениками, старої когорти. Зараз вони особливо нічого не пишуть, скоріше упорядковують якісь збірки, своїх і не своїх ранніх творів. Єдиний шлях своїх книжок до читача, який вони бачать – це традиційна паперова книга. Тепер, чому я знайомий з цими дядьками. Та тому, що вони користуються комп’ютером – без цього зараз просто неможливо існувати в літературному середовищі. Комп’ютери ці мають здатність ламатися, диски – сипатися, віруси – набігати натовпом. І от я лікую ці комп’ютери, тому й знайомий. І от що я примітив – хоча комп’ютерами ці автори користуються вже років зо двадцять, і мали б якщо не “прохавати систему”, то тупо завчити основні прийоми роботи, кожен акт запису на флешку чи перекидання файла з папки в папку закінчується дзвінком мені, де я, спочатку лагідно, а потім з матюками, що бринять невисловленими у підсвідомості, пояснюю дядькам про функції правої кнопки мишки, бо вони її бачать, наче вперше. Сказане стосується і більшості журналістів, яких я знаю. Бо з радійних і телевізійних часів у нас заведено – творці (творюги, як ми їх ласкаво називали) окремо, технарі – окремо. Зараз з метою зниження видатків намагаються сумістити функції “ежа и ужа” в одній особі, але поки виходить це не дуже. То ж проблема альтернативи “Букнету” полягає в тому, що авторам – пофіг як воно працює, аби покласти туди контент, а технарям – пофіг, що там за контент, сайт працює, і добре – вони все одно дивляться манги про “Наруто”. То ж альтернативний букнет з’явиться лише тоді, коли знайдеться самородок, що однаково знається і на авторстві, і на адмінстві. Але коли він створить такий продукт, то перестане бути і автором, і адміном а перетвориться на менеджера, чого зацікавлені особи і бояться, бо знають, що так буде. Хвилин сім оце сидів, і думав, чим закінчити це “ессе”. І надумав. Є всім відома “Розетка”. Вона торгує, в тому числі, і книжками. Вона має CRM – систему управління продажами і датацентри – чи свої, чи орендує – не знаю. То чому б якомусь писменницькому осередку не звернутися до власника цієї “Розетки” з пропозицією продавати не лише паперові книжки, але й електронні? Невеличка модифікація софта – ось і все, що треба. Не треба ні логістики, ні складських приміщеннь, ні вантажників. Отримуй гроші фактично з повітря. Як вам така ідея, пане Тимуре?
почему бы и нет? мои пацаны всегда в поисках по и-нету всякой литературы. и у меня только в большой семье этих “электронных книжек”, я имею в виду – сами гаджеты, по полторы на члена семьи начиная с самого сопливого. и я даже толком не знаю, откуда они стягивают свое чтиво. и с этими своими гаджетами-книжками не расстаются даже в дороге. а для малечи всегда покупают яркие красочные но паперови. и это радует. ну и вы в курсе сколько стоит хорошо изданная книга в специализированном да и в любом магазине. а читать мы не бросим.
“Як вам така ідея, пане Тимуре?” (с)
******
Ви будете сміятися, але моє знайомство з Іваном Галенком – https://defence-line.org/2020/12/vikno-overtona-zbroya-bezvidmovna-p-s/ – почалося ще в 2002 році з того, що він керував ЕЛЕКТРОННИМ СУПЕРМАРКЕТОМ TNT43, який продавав переважно метизи, а також інші промислові вироби. І в один прекрасний момент Іван подумав: а чому б не продавати УКРАЇНСЬКІ ЕЛЕКТРОННІ КНИЖКИ?! Оскільки Іван не знав, як вийти на письменників – він десь дістав і прошерстив список членів Національної Спілки письменників України. Й отака дивина: ЄДИНИМ (!) членом НСПУ, який станом на 2002 рік мав власний письменницький сайт в Інтернеті з усіма мейлами і телефонами, був… Тимур Литовченко. Бінго!!!
Коротше, Іван вийшов на мене. Запропонував розмістити свої електронні книжки в супермаркеті TNT43 безкоштовно. Натомість я допоміг їм розробити повний пакет типової документації + зробив невеличку промоцію такого виду діяльності для залучення нових клієнтів. Щоправда, “недолго музика іграла”: наближаючись до ВТО семимильними кроками, Україна власноруч прикрила виробництво своїх метизів – як і виробництво своїх лазерних дисків та деякої іншої продукції. Тому супермаркет TNT43 довелося закрити… Але що таке продаж електронних книжок читачам, я знаю ще з 2002 року. Сам цим займався через платформу TNT43.
Отож Ваша ідея слушна, схвалюю 😀
Чому не написав чогось подібного в матеріалі?! Дивіться п.6 цієї частини:
=====
І водночас побоюються, що їм зроблять «пропозицію, від якої неможливо відмовитися», спрямовану на співпрацю з росіянами в тій чи іншій формі…
=====
Отже, якщо я тепер зроблю “метеликам” пропозицію про те, щоб вони йшли в “Розетку” чи в інший мережевий гіпермаркет, яких зараз не бракує, то це може бути сприйнято, як “Тимур робить пропозицію, від якої неможливо відмовитися”. А отже – “ця жидівська мармиза Тіма Літовчєнко веде тих, хто відколовся від Букнету, під москалів”… Я це проходив на прикладі журналу “УФО”. Там теж виник скандал з антисемітським душком. І коли від моменту мого виходу з проекту минуло 2 роки, люди теж здивовано озиралися і знизували плечима: і з чого це ми поскандалили без жодних підстав?!
🙁
Отже, я таку ідею підкинути “метеликам” можу – але це скінчиться погано. Насамперед – для мене. А я не хочу втрачати репутацію на рівному місці. Тому нехай “метелики” думають самі, що їм робити і куди поткнутися. Зрештою, вони дорослі люди, а криза – це привід не для відчаю, але для пошуку нових варіантів розвитку!
Долго копать, что Букнет это российский проект, не нужно. Литнет, ранее он назывался Лит-эра, существует довольно давно. Монетизация там, в том числе и через ПриватБанк для Украины, долгое время была в рублях. Потом, когда россиян стали давить санкциями, они бросились перерегистрировать свой бизнес в ЕС, в частности в Болгарии. Тогда же логотип Литнета поменяли, стали уделять много внимания маркетингу, а потом резко отделили украиноязычную версию сайта, дав другой логотип и название, но оставив общий стиль с родоначальным сайтом и идентичную бизнес-модель. В этом можно легко убедиться на самом сайте с доменом “com”. Когда переключаешь языки сайта, для всех языков ты на Литнет, а выбрав украинский – попадаешь на Букнет.
Где-то год назад, разделив Литнет и Букнет визуально логотипом и названием, хозяева ресурса стали имитировать независимость дальше: сделали отдельное приложение для онлайн-чтения, впрочем совершенно идентичное мультиязычному литнетовскому. В то же время украиноязычная платформа пока не настолько быстро развивается, чтобы выделить для нее отдельные аккаунты в соцсетях, поэтому рекламируется Букнет на родных литнетовских каналах и в Ютуб, и в Инстаграм, и в ФБ.
Понятное дело, что имея основной бизнес в россии, они не хотят ссорится с тамошними “модераторами всея империи”. Основные-то денежки приносит Литнет, а наш рынок только-только развивается. Думаю поэтому на Букнете происходит тихая зачистка острых тем, на которые запоребриковые жандармы и скрепопотребители смотрят из альтернативной реальности. Отказать всем прямо хозяева ресурса не могут, просто выживают тех, кто использует острые темы, формируя заповедник для женских романов и лит-рпг, которые, собственно, и приносят основной доход.
Монетизация электронной литературы идет и быстро развивается уже не первый год, очень жаль, что все сервисы для этого имеют только российские корни. Ни одно из наших издательств или бизнесменов так и не поняли, какая это выгодная для всех тема, не создали даже зачатков для собственных проектов, соединяющих авторов и читателей. Вот огромный украинский рынок и бродит между российских проектов, лишь один из которых додумался перекраситься в аля патриотичные тона…
“Ни одно из наших издательств или бизнесменов так и не поняли, какая это выгодная для всех тема, не создали даже зачатков для собственных проектов, соединяющих авторов и читателей. Вот огромный украинский рынок и бродит между российских проектов, лишь один из которых додумался перекраситься в аля патриотичные тона…” (с)
*****
Тут я можу напророчити. Після чергової кризи, яка рано чи пізно станеться, певна частина українських видавців таки зрозуміє всі вигоди від продажу читачам готових електронних книжок. Тоді і з’являться українські платформи, альтернативні Букнету.
😀 😀 😀 😀 😀
Можливо, це станеться навіть після чергового ковідного локдауну. Можливо, альтернативні платформи вже виникли – просто вони ще не розкручені та надто слабенькі, а тому їх поки що неможливо порівнювати з потужним Букнетом. Але це – лише справа часу…
😀 😀 😀 😀 😀
Прошу прощения, что совсем не по теме, но интересное сообщение о том, как Красная армия “освобождала” Польшу.
В Польше обнаружены останки монахинь, замученных советскими солдатами
https://www.newsru.co.il/world/07mar2021/polin_202.html
Звичайний рівень бузувірства для РСЧА, яка “звільняла Європу від коричневої чуми”… не розуміючи, що натомість “визволителями” розноситься Європою “червона холера”
🙁 🙁 🙁 🙁 🙁
Когда тут поминают Польшу в связке с Россией, всегда вспоминается эпизод из автобиографической книги Кондотьеры. В ней автор и ГГ, поляк, становится наёмником, чтобы сражаться с русскими. И вот он, будучи в Конго, попадает в особняк, спешно брошенный белыми. А там всё нетронутое: мебель, посуда, пластинки, стёкла. И только в одной комнате, частично разобрана крыша и в центре следы от костра… тут автора рвёт и он погружается в размышления, насколько негры лучше русских, которые согромным удовольствием всё разбили бы, изгадили и сожгли. И, помнится, меркует: можно ли этих русских, назвать людьми?