Автор — Тимур Литовченко

Слідами моєї публікації «Ватяний Букнет» на адміністративну скриню «Лінії Оборони» надійшов лист, який шановним Anti-Colorados’ом був переправлений мені, як безпосередньому адресатові. Ознайомившись із посланням, я повідомив його авторові, що маю намір оприлюднити текст на «ЛО» та прокоментувати так само, як і ФБ-допис Олени Скуловатової. Для повної симетрії, так би мовити…

І хоча найдоцільнішим добродій вважає повне видалення з «ЛО» публікації «Ватяний Букнет», я з цим не згоден категорично. Адже через цю публікацію ми так чи інакше виходимо на надважливу проблематику багатотисячолітньої ДУХОВНОЇ війни. Отже, для початку — сам лист із збереженням його стилістичних особливостей…

---

Шановний пане Тимуре.

Ви оприлюднили одну сторону конфлікту на “Букнеті” (Скуловатову), і зовсім не мали бажання пошукати та оприлюднити думки іншої сторони про початок і розвиток конфлікту. Це не зовсім професійно, як для журналіста.

Як письменник, ви розумієте і знаєте ситуацію з українською літературою (україномовною) за роки Незалежності, особливо з жанровою літературою.

Тепер про “Букнет”. Це наразі єдина в Україні платформа з десятками тисяч читачів, де україномовні автори можуть оприлюднити свої твори і поспілкуватися про них зі своїми читачами (без переходів на особистості).

А декому “за поребриком” і в наших “кишенькових” видавництвах, які знищують українських авторів-патріотів, дуже-дуже муляє ця “кістка в горлі”. Тобто, для них не можна, щоби в Україні існувала така платформа, адже і на Літнеті швидко з’являться свої патріоти, які пишуть російською (зважаючи на розвиток подій у Росії і мавпування у них всього українського).

Тому наприкінці лютого на “Букнеті” псевдопатріотами (“наївна дурепа” Elena Skulovatova, Марко Войт — він же Назар Скалюк, Мар’ян Довганський, Тарас Оброшинський (спражнє Тарас Балда), російський політтехнолог з іменем Владимир Слободян) була проведена спецоперація з метою підбурювання “на Майдан” проти “Букнету” авторів-патріотів.

Щодо “оповідання Романа Павленка “У володіннях водяного” — пригодницька історія, але в анотації згадано окупацію Криму та Іловайський котел”, з видалення якого все почалося. Це суто антиукраїнський твір-стьоб про Збройні Сили і Службу Безпеки України, текст якого був видалений з “Букнету” цілком у відповідності до правил платформи.

Далі, у відповідності з установками х-ла, ці згадані “зелені чоловічки” поставили поперед себе жінок та дітей (твори авторів-патріотів) і почали чекати, коли ЗСУ (“Букнет”) почне в них стріляти. Але нічого не відбувалося. Тоді використали гасло “Це і моя війна”, під яке почали впихувати, окрім патриотичних творів дурників-метеликів, різну хрінь (зовсім не про війну, АТО чи Крим).

Звісно, модератори “Букнет” знесли все те гамузом.

А тоді вже почалося “не можу мовчати й прошу всіх про репост та тегати блогерів”…

І деякі автори-патріоти таки купилися на це “неподобство” (цензура!!!). Але не стільки, скільки б хотілося провокаторам за “роботу пів року життя”. Здебільшого пішли автори-“клони”. Для кількості. А підбурювачі (окрім Скуловатової, сторінку якої видалили з “Букнету”) залишилися, тільки “сховали”, а не видалили свої твори (так, на “Букнеті” є і такий сервіс для авторів).

І ще. Викладення перебігу подій у дописі Скуловатової, який ви оприлюднили на “Лінії оборони” без перевірки, зовсім не відповідає хронології.

Пане Тимуре. Здається, вас використали “втемну”.

---

Тепер мої коментарі.

Почну з того, що «Лінія Оборони» — це НЕ мас-медіа, це приватний блог шановного Anti-Colorados’а, на якому він встановив свої правила, відмінні від правил журналістики, за якими функціонують засоби масової інформації. Перелік цих правил викладений в розділі «О нас», на який я постійно посилаюсь. Отож процитую цей розділ:

«…здесь излагается авторская точка зрения, основанная на открытых источниках информации. Мы намеренно избегаем публикации этих источников и сводим к минимум указание конкретных цифр и фамилий».

Якщо Anti-Colorados обрав таку лінію поведінки, то чому б і мені не повестися аналогічним чином?! Я взяв матеріал Олени Скуловатової в тому вигляді, як він був викладений на Фейсбуці (as is), передрукував його на «Лінії Оборони» зі своїм коментарем (до речі, без гіперпосилання на джерело) — а далі представники іншого боку конфлікту самі відшукали мене й самі ж засипали оберемком інформації! Я вам трохи «зробив нерви», шановні?! Схоже на те… Ну, то вибачайте! Але маю до вас свої претензії, про які йтиметься нижче. Тому й повівся не по-журналістськи. Хоча на «Лінії Оборони» правила журналістики не діють апріорі — див. вище…

А втім, влаштовувати подібні провокації мені кілька разів доводилося, навіть працюючи в штаті деяких українських мас-медіа. Наприклад, коли працював у тижневику «Політика і культура (ПіК)», якось до мене звернувся один розгублений археолог: споруджуючи нову автотрасу, дорожні будівельники тягнули її просто по… курганах, які траплялися на шляху! Кургани в стаханівському темпі тупо зрізали без будь-яких археологічних досліджень… На моє звернення за роз’ясненнями Укравтодор відповів у стилі: пишіть нам офіційного листа — будемо думати, що робити…

Тоді я пішов на публікацію односторонньої неврівноваженої думки археолога, завдяки чому отримав миттєвий гнівний рик з того ж Укравтодору. А в підсумку — привів того археолога до потрібного «дорожнього» начальства і всадив їх за хрестоподібний стіл переговорів, у форматі «2х2» (за моєю участю, ясна річ). Й одразу ж у справі намітився прогрес…

Щось подібне мало місце вже в журналі «РоботодавецЬ», коли шеф-редактором заволоділа idée fixe: взяти інтерв’ю у щойно призначеного на посаду столичного мера Леоніда Черновецького. Скільки я не доводив, що «Льоня-Космос» не вартий таких зусиль — все марно. Підлеглі з виходом на мера не впоралися. Тоді за справу взявся я — але Черновецький і мене (головного редактора) відшив, причому грубо, за допомогою охорони.

Тоді я записав його нудний виступ на офіційному заході в Палаці «Україна», зробив з нього нарізку й окремі фрагменти виступу підставив під запитання, давно надіслані на мерську прес-службу. Вийшло таке собі «псевдо-інтерв’ю», де Черновецький місцями відповідав влучно, місцями — ні в дугу, ні в тую, як і належить «Льоні-Космосу». Додав врізку, де пояснив ситуацію читачам журналу. В цілому вийшов прикольний стьоб. Ясна річ, після такої витівки Черновецький наш журнал не полюбив — разом з тим, на робочий контакт з прес-службою київського мера редакція вийшла… Цього для нашого журналу було достатньо.

(Далі буде)