Автор: Ігор Чайка

Згадайте свій улюблений фільм чи серіал, свого улюбленого героя, який, не дивлячись на всі перешкоди, рухається до своєї мети, стійко витримує важкі випробування та, звичайно ж, перемагає сильних і злих ворогів. Згадайте Нейтірі з «Аватару» чи Джона Сноу на Стіні з «Гри Престолів» і як люди ними захоплюються, закохуються і навіть наслідують деякі деталі образу чи риси характеру. Згадайте свої емоції, почуття, свою емпатію стосовно героя. Своє абсолютно нелогічне й абсурдне бажання допомогти йому, підказати правильне рішення, розгадати загадку чи навіть стати спина до спини у головній битві. Ми завжди будемо любити класичні історії, захоплюючі драматичні пригоди та битви Давидів з Голіафами, правда ж.

Інформаційна війна, в широкому сенсі, – це форма боротьби, яка об’єднує в собі політичні, економічні, дипломатичні, технологічні, військові та інші методи вигідного впливу на інформаційну сферу противника і звичайно ж захист власного інформаційного середовища. З розвитком мультимедіа та інтернет-технологій інформаційна війна вийшла на абсолютно новий рівень, а ми, українці, знаходимося на самій пекельній ділянці цього фронту. Кремлівська пропаганда має складну конструкцію, великий масштаб та технологічні методи. Дезінформація, пропаганда, поляризація громадської думки, психологічний тиск, поширення чуток. Усе це використовується для дестабілізації політичної ситуації, для репутаційних атак та атак на суб’єкти які приймають рішення. Усе це узгоджуються між собою за часом, метою та об’єктами інформаційних атак. Усе це передбачає досягнення домінування в інформаційному просторі, вплив на соціально-політичну ситуацію в регіоні та формування власного позитивного іміджу. На сьогодні, на жаль, ми не можемо конкурувати з РФ по частині фінансових вливань в пропаганду, але в головах, ідеях та технологічності ми точно не гірші. Пропаганда, як радіація, потрібні ліквідатори, щоб згребти назад в реактор усе що з нього винесло вибухом.

Пора зізнатися в тому, що нам потрібно заново сформувати міцну антипутінську коаліцію. Хоча б інформаційну для початку. Популяризувати перспективи союзу з нами серед населення дружніх країн регіону, боротися спільними зусиллями з кремлівською пропагандою, допомагати в протидії інформаційним атакам, шукати точки дотику по взаємодії в культурній сфері, обмінюватися досвідом, контентом, фахівцями та ресурсами. Багато західних союзників, на жаль, помиляються у своїй стратегії як мінімум на інформаційну частину цієї війни. Навіть на слабенький захист від загроз вони витрачають мало ресурсів та не ставляться серйозно до атак з боку авторитарних режимів. Про інформаційні кампанії, об’єктом яких є населення РФ, взагалі бояться і думати. На відміну від агресора, який у всіх своїх формах, від Московії до СРСР і його наступниці РФ, використовує будь-які засоби для досягнення своїх цілей.

Неадекватність і агресивність військово-політичного керівництва РФ підштовхують багато країн протистояти росіянам у самих різних сферах життя. На жаль ми користуємося цим несповна. Навіть поряд з Україною ми можемо знайти близько десяти дружніх держав. Їх конкретний перелік немає сенсу, за сім років війни можливостей проявити свою позицію було вдосталь. Хоча б собі пора зізнатися у тому, що нині цей умовний кордон з півночі на південь і є захисником західної цивілізації від варварського московського світу. На сьогодні важко уявити танки росіян на вулицях Праги чи Будапешта, якщо учора їх не було у Вільнюсі чи Києві. Усіх, хто вагається, потрібно перетягнути на нашу сторону. З усіма дружніми країнами є точки дотику: історичні, культурні, політичні. Є спільні цілі, як тактичні уже сьогодні, так і стратегічні на майбутнє. У проектах і фантазіях плани на подібні союзи озвучувалися неодноразово, у різних варіаціях, з різними сенсами та назвами. Але на державних рівнях майже нічого не зроблено навіть в інформаційній сфері. Весь обмін взаємодопомогою тільки завдяки волонтерській праці. Потрібно об’єднувати приватні волонтерські та комерційні ресурси, створювати спільні медіа, проводити конференції, фестивалі, інформаційні акції тощо.  Ми можемо бути сильними!

Багато західних партнерів думали, що достатньо просто спростовувати кремлівські фейки, розповідати про дачі московських чиновників та апелювати до справедливості, миролюбства, розсудливості… Слів таких там не знають взагалі, а за агресивність, схеми та злочини, путіна ще більше стали боятися, що в перекладі на московський діалект староболгарської звучить як «уважать». Потрібно стимулювати сепаратизм, народні протести та повстання, і не тільки через економічні причини, а й через національні особливості як то мова, релігія, культура, історія тощо. Впливати на лідерів громадської думки, поширювати свої наративи через культурний поп-контент, мочити репутацію молі по його особистих вразливих місцях, а не про загальні чиновницькі вади сотні ютуб-годин знімать з квадрокоптерів. Потрібно підривати авторитет центральної влади, розповідаючи росіянам не тільки про їх зубожіння та порожній холодильник, а й про те що вони посміховисько і ганьба всього світу, дикуни і совок у своїй самій убогій ітерації. Що їх іскандери давно поржавіли і продані в Зімбабве. Чи взагалі обміняні в талібан на каспійський груз. Власне їх реальність не далека від цього. За допомогою інформаційних кампаній до кожного росіянина можна донести ідею того, що якщо вони не припинять свій імперіалізм і його прояви, якщо не припинять війни, терор та шантаж, то втратять свою спокійну росіюшку без модифікації “війна в Чечні” і опиняться на багато років в умовах передмістя Ідлібу. Що у них є тільки два шляхи: або відчепитися геть від цивілізованого світу і далі там гнити скільки завгодно, хоч з неадекватними тиранами хоч без, або перетворитися в купку не признаних слабких недодержав, що воюють між собою насмерть за центральний ханський трон.

Багато разів в минулому нам випадали випробування новітніми загрозами. І військова міць самих різних завойовників і пропагандистські технології самі різні. Я впевнений ми й цього разу витримаємо. На мою думку, це чудове підґрунтя для загальнонаціональної ідеології. Хто, як не ми, заслуговує на честь мати найзліших найпідступніших ворогів та ще й перемагати їх? Хто, як не ми, заслуговує стати тим локомотивом, який потягне за собою союзників до перемоги над спільним ворогом? Хто ще має такий досвід і таке загартування? Нас не змогли асимілювати ніякі імперії, тут були і гуни з їх кількістю, і монголи з їх новітніми військовими тактиками, і нацисти з їх пропагандою та жорстокістю, і комуністи з їх жорстокістю та пропагандою. Українці це пекло для будь-якого окупанта. Я не знаю чому ми і за що нам таке, але дякуючи нашим славним предкам, ми маємо неабиякі передумови і неабияку мотивацію. Україна, яка бореться проти всесвітнього зла, яку підтримують і якою захоплюються, – це моя Україна! Я хочу бачити тризуби на барикадах в Гонконзі, в Мінську, в Каракасі, в Тегерані і навіть в Джохарі та Казані, кругом, де люди ведуть боротьбу за свою свободу від тиранів та завойовників. Хочу, щоб картвелі чи білорус не боявся, навіть якщо на його столицю будуть їхать російські танки, бо знав, що українці точно будуть битися до останнього! Не боявся, бо знав, що йому є де знайти підтримку, що йому є в кого взяти боєкомплект, що йому є з ким перемагати!