Про ЄСЕК (частина 1)

Автор — Тимур Литовченко

Шановні завсідники «Лінії Оборони»! Попереджаю по-чесному: далі буде текст, доволі складний для розуміння — приблизно на рівні мого матеріалу «Революційний цикл» (https://defence-line.org/2020/08/revolyucijnij-cikl-rkd-chastina-1/). В ньому буде многабукаффф і дві схеми. Отож усім, хто не готовий напружувати мізки, щиро раджу, як в тому анекдоті: «Не тратьте, куме, сили!»

На своє виправдання зазначу одне: за цим текстом стоїть мій багаторічний досвід громадської діяльності, журналістської роботи в унікальній сфері (соціального діалогу) та спілкування з діячами іноземних громадських організацій і функціонерами міжнародних структур (аж до структурних підрозділів ООН). Отож хто хоче… сподіваюсь, розбереться навіть в написаному нижче. Повірте, я зовсім не хочу показати себе «вумним, аж страшно»! Із задоволенням написав би щось простіше — але не виходить. Тому заздалегідь перепрошую щиро!..

Ми і «наша» політсила

В передмові до матеріалу «Напутствие перед выборами» (https://defence-line.org/2020/09/naputstvie-pered-vyborami/) було запропоновано «создать цикл авторских предвыборных статей, которые либо разъясняют позиции нашей полит силы, либо ломают вражескую пропаганду, которая направлена против нее». Як і редакція «Лінії Оборони», я також вважаю цю ініціативу «полезным начинанием». Мені теж хотілося підтримати ініціативу колег. Однак як це нерідко стається, щось пішло не так. Слово чіпляється за слово, речення — за речення… І вже по ходу роботи раптом виявилося, що початковий задум трансформувався у щось інше.

В чім тут річ?!

Особмчто я не заперечую (і ніколи не збирався заперечувати), що роз’яснення позицію «наших» у політиці — завдання дуже важливе… Але як сказано у Булгакова: «Каждое ведомство должно заниматься своими делами». Будь-яка політсила (чи то «наша», чи «не наша») має як своїх лідерів, так і цілий штат піар-менеджерів. Отож «разъяснять позиции нашей политсилы» — це завдання №1 для лідерів «наших», що реалізується командою професійних піарників. В свою чергу, «ломать вражескую пропаганду» — завдання №1 для контрпропагандистів, які обов’язково входять до професійної команди піар-менеджерів.

А як же ми — окремі громадяни?! Ясна річ, в міру власної обізнаності, ми теж можемо діяти професійно. І навіть в окремих випадках — дуже професійно!.. І все ж таки, у нас немає одного — офіційних повноважень роз’яснювати позицію «наших»! А тим паче — конкретні ходи «наших» у тій чи іншій ситуації. А те, що в ході передвиборчої кампанії ситуації у цій сфері можуть складатися дуже непрості та неоднозначні… З цим не посперечаєшся.

Тому наші роз’яснення позиції «наших» є, образно кажучи, діями «партизанів і підпільників» у порівнянні з війною «регулярної армії». Звісно, дії партизанів і підпільників до певної міри можуть замінити війну армій. З історії людства навіть відомі прецеденти, коли регулярна армія не могла нічого протиставити героїчним діям «озброєного народу». Й якщо агресор і досягав поставлених цілей — то іншими (суто невоєнними) методами. А якщо навіть вони не спрацьовували — то змушено відступав…

Та в будь-якому разі, навіть ті з нас, хто не має офіційних повноважень роз’яснювати позиції «наших», є маленькими елементами свідомої частини народу — того, що заведено називати громадянським суспільством. Отож особисто я вважаю, що саме ми мусимо виходити не просто з інтересів «нашої» політсили, оскільки остання всього лише презентує наші (громадські) інтереси і прагнення у сфері влади. А тому для нас (!) значно важливіше прояснити й пояснити інтереси саме громадянського суспільства (!!!) як свідомої частини народу.

На це нас ніхто не мусить уповноважувати. Бо це — наше природне право. Як сказано в Конституції України: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ», — отже, мусимо виходити з наших інтересів! Бо «наша» політсила сьогодні є «нашою», але завтра може, перепрошую, скурвитися… а післязавтра — навпаки отямитися. А далі може з’явитися «ще більш наша» політсила… і що ж?! А те, що наші інтереси — річ постійна, тоді як «наші» представники у владі — річ змінна і плинна.

Дві головні біди

Отож спробуємо виходити не з інтересів «нашої» політсили, а з наших власних (громадських) інтересів. А на наші інтереси, на наші прагнення однозначно вказує європейський вектор розвитку, європейський курс, євроінтеграція. На що дуже чітко вказує низка таких знакових подій в новітній історії України, як:

  • — Революція на граніті (1990 рік)
  • — Помаранчева Фронда (2004 рік)
  • — Революція Гідності (2013-2014 роки)

Будь-які спроби вищого керівництва нашої країни змінити європейський вектор розвитку незмінно завершувалися кризою та обуренням мас настільки потужним, що все доводилося виправляти.

Однак самих лише прагнень для євроінтеграції замало. Біда в тому, що сама наша держава під назвою «Україна» зорганізована невірно. Її хибна структура була успадкована від Української РСР, як однієї з союзних республік. В період Незалежності трансформація структури держави відбувалася в інтересах можновладців (а отже — провладних олігархічних кланів), а відповідні видозміни суспільства ставалися «сяк-так, абияк». Внаслідок цього, Україна, як пострадянська держава, вже значною мірою спрацювала свій ресурс і не може розвиватися далі.

Ще раз підкреслюю: тут я не пишу про Україну як про духовну сутність — в даному разі йдеться лише про конкретну пострадянську державну систему…

Згадані вище суспільні потрясіння (Революція на граніті, Помаранчева Фронда і Революція Гідності) засвідчують, що наше українське суспільство «швидше живе, ніж мертве», що воно активно пручається всім спробам його умертвити в різний спосіб — від внутрішнього тиску до зовнішньої агресії. Отож добре вже те, що ці знакові події сталися. Але що ж перешкоджає сталому еволюційному розвитку України, які фактори час від часу революціонізують ситуацію настільки, що стається соціальний вибух?

Як завжди, у нашого суспільства дві головні біди… от тільки попри народну мудрість, це аж ніяк не «дурні та дороги»! Ні, наші біди мають інші імена:

  • — архаїчність судової системи;
  • — незбалансованість структури суспільства.

Деякі думки на предмет проведення судової реформи я маю, проте нізащо не ризикну тягатися тут хоча б із шановним Anti-Colorados’ом. Тим паче, він є засновником «Лінії Оборони». Тому про судову реформу промовчу, натомість зосереджуся на другій нашій біді…

(Далі буде)

13 Comments on "Про ЄСЕК (частина 1)"

  1. Потрясаль | 27.09.2020 at 10:45 |

    “Деякі думки на предмет проведення судової реформи я маю, проте нізащо не ризикну тягатися тут хоча б із шановним Anti-Colorados’ом. Тим паче, він є засновником «Лінії Оборони». Тому про судову реформу промовчу, натомість зосереджуся на другій нашій біді”
    – кстати, вот после этого цикла статей, было б актуально что бы АнтиКолорадос все таки сделал статью по поводу реформы судейской системы, как он видит (даже если это будет не до конца идеальное решение).
    Тогда будет очень органично и закончено смотрется все тексты Тимура Литовченко.
    ИМХО

    • Шановний Anti-Colorados і без того працює в стаханівському темпі. От чесне слово, язик не повертається попросити його про щось подібне!.. 🙁

      • Вуйко з Донецька | 27.09.2020 at 16:36 |

        На ресурсі є чимало юристів. Чекаємо на їх внесок.

        • Авжеж було б добре почитати професійні матеріали про судову реформу від юристів! А тим паче, якщо не один лише Anti-Colorados може написати про це статтю просвітницької спрямованості!..

  2. Дочитав до “многабукаффф” і далі не читав.
    Зазвичай, експлуатанти падонкафффскага стилю не здатні на серйозну аналітику.

    • Не читайте, прошу пана! Не треба воно Вам. 😀

      • Олександр | 27.09.2020 at 17:50 |

        ?це точно.?

      • От я якраз про це 🙂
        Ваше прохання “не читати” надійшло до мене значно пізніше після того, як я сам прийняв рішення не читати.
        Ваші тексти такої ж якості.
        Нажаль.

  3. parazels | 27.09.2020 at 22:08 |

    Наконец глянули в корень.
    Самая страшная беда Украины – это приватизация госпредприятий “коллективами”. Коллективы предприятий имеют к самим предприятиям ровно такое же, как домработница к квартире которую убирает, или бригада Равшанов которая её ремонтирует. В результате вся собственность перешла “коллективам”, откуда административно-бандитскими методами акции нахаляву перешли к руководителям, т.е. бригадирам Равшанов.
    В Восточной Европе приватизация была только за деньги. Хочет директор купить кусок предприятия “своего” (точнее никакого не своего, он там всего лишь наёмный работник, как и весь остальной коллектив) – платит наличкой. Тогда и отношение к купленному за свои кровные совершенно иное. И Сороса никто не боялся, Сорос тоже свои кровные вкладывает.
    Козе понятно, что наши “хозяева” категорически против перевода нашей “экономики” на цивилизованные рельсы, ибо там нужно конкурировать, рисковать, посчитывать… короче работать. А “наши” работать не умеют, они могуть только “договариваться”. Так что столкновение мироустройств будет очень жёстким.

    • Був свого часу такий шлях, як оренда цілісного майнового комплексу, передбачена Законом України від 10 квітня 1992 року №2269-XII “Про оренду державного та комунального майна”. Було там і право викупу… Розроблявся цей закон з подачі Спілки орендарів і підприємців України. Але:
      1. на даний момент, наскільки я можу судити, цей закон втратив чинність;
      2. про це було б краще поговорити з президентом СОПУ Віктором Хмільовським, який мав безпосереднє відношення до розробки цього документу. Ми з Віктором Мечиславовичем на цю тему багато розмовляли. Однак я можу, в кращому разі, лише транслювати його думки – але навіщо?! Завжди краще дістатися до оригінальної думки…

      Також у нас в Україні не дістала розвитку така форма власності, як “народне підприємство”. Я з цим стикався і був вражений результатами та можливостями. Однак якщо не склалося… Знов-таки, нема сенсу про це говорити.

      • parazels | 28.09.2020 at 09:09 |

        Приватизация и аренда с правом выкупа – это разные вещи. Тем более аренда и выкуп проводились чисто для галочки, чтобы всё досталось своим. В Восточной Европе всё было максимально прозрачно, с привлечением мирового капитала. Там тоже были отдельные эпизоды коррупции и кумовства, но эпизоды, а у нас всё тотально. В этом фундаментальное отличие мироустройств, цивилизованного и “нашего”.

        • Та зрозуміло, що то є різні речі… І зрозуміло, що менталітет людей відіграє колосальну роль – а тому його треба було враховувати, перш ніж розпочинати всю оту при(Х)ватизацію. От тільки час назад не відмотати. Й як вже зробили – так зробили, наново не переграєш 🙁

          • parazels | 29.09.2020 at 08:42 |

            Легко. Реприватизация, под контролем Запада, как это проводилось в Восточной Европе. Байки про то то шо Запад на это не пойдёт бо там уважают частную собственность – именно поэтому и пойдёт, бо частную собственность не принято получать нахаляву административно-бандитскими методами.
            Олигархи на это не пойдут и устроят хаос с войной? Значит так тому и быть. Чем более перекошено общество с нормального в ненормальное, тем с большими потерями оно будет возвращаться в норму. Горбатого могила исправит.

Comments are closed.