То ж в деякій мірі стало яснішим походження досить “давньої”, 2016 року, проповіді Гундяєва з тезами, про “глобальну єрєсь людинопоклонства”.

Навіщо це все? 

Як на мене, то для повноти розуміння глибини тієї, згаданої на початку цього тексту, прірви, її походження.

Фактом постає те, що цілеспрямовано і по всіх напрямках ведеться наполеглива робота по формуванню в російському суспільстві засад масового світосприйняття, яке стає навіть не протилежним, а відверто ворожим такому в сучасному цивілізованому світі.

Реальність же полягає в тому, що суспільство, яке достатньо довгий час мало змогу розвиватись, зокрема технологічно, достатньо високими темпами, почало втрачати суттєву кількість соціальних запобіжників. 

В багатьох країнах сьогодні рівень технологічності суспільства виріс настільки, що, наприклад, багато побутових необхідностей, які вважались абсолютною нормою ще менш, ніж два десятиліття назад, сьогодні виглядають  архаїзмом, а побутова, наприклад техніка, що була доступна лише вельми забезпеченим родинам, сьогодні є загальновживаною.

Вельми суттєві досягнення в різноманітних військових технологіях призвели до того, що навіть такі масштабні катаклізми з відчутними жертвами, як війна в Затоці, яка закінчилась в решті решт стратою Садама Хусейна, для Європи була “десь там”. Так, поговорили в ООН, потім поговорили про те, що дарма туди взагалі заходили, та й фактично все. Щодо бувшої Югославії, то там  взагалі до прямого наземного бойового зіткнення практично не доходило. Окрім тих, що між ворогуючими сторонами відбувались хіба що. 

Тихо спокійно, економічно вигідно. І наче б то нема необхідності в занадто прискіпливому ставленні до  всіляких ідей, теорій і таке інше, що з’являються в пресі, ТБ і радіо, приходять з мігрантами…Свобода слова, терпимість, політична коректність…

А в цей час в країні, на яку покладались тією ж Європою величезні надії, але яка протягом майже двадцяти років не спромоглась, попри могутню  матеріальну, технологічну і моральну підтримку, бодай на крок наблизитись до європейського рівня, прискіпливо спостерігали за колись загниваючим Заходом. Спостерігали. Хто з захватом, долучаючись до нової інформації і технологій, хто з заздрощами різного ступеня негативу.  А хто і роблячи досить далекоглядні, як тепер стало ясно, висновки.

Наприклад:

” Наряду с осознанием растущего в культуре разнообразия ценностей, в современном обществе зреет глубокое понимание необходимости особых цивилизационных усилий по дальнейшему формированию и наращиванию потенциала перспективных возможностей для полноценной реализации универсальных, общекультурных ценностей, которые уже давно ослабевают и заметно нуждаются в более прочных социально-структурных скрепах. Динамизм современной общественной жизни повлек за собой не просто жесточайшее испытание традиционных ценностей в их столкновении и противоборстве, но показал, как быстро могут быть преданы забвению и начисто забыты некоторые из них”.

( цитата мовою оригіналу,” Курбанов М. Г. Модификации универсальных ценностей в культурном разнообразии и диалоге // Диалог культур и диалог в поликультурном пространстве: единство в многообразии / Материалы IV Всероссийской научно-практической конференции с международным участием / Под общ. ред. Абакаровой Р. М. Махачкала, 2012. 190 с. (С. 142-144).

Як на мою думку, то, якщо взяти до уваги що цитований вище текст був створений  в рамках (цитата мовою оригіналу): Проект: “Разработка идеологических и психологических основ профилактики экстремизма и терроризма на базе Центра проблем предупреждения экстремизма и терроризма“, то багато що з сучасної поведінки отієї країни стає більш зрозумілим.

Але так звана перемога в Холодній війні затьмарила реальність багатьом і багатьом. Поява нового ринку збуту і пов’язані з цим  грандіозні перспективи отримання реальних прибутків відволікли увагу від того, що в Росії, яка, на думку, хибну, як виявляється, переважної більшості європейських еліт незворотньо позбавилась від приналежності  до “імперії зла”, цілеспрямовано формується суспільна мораль зовсім іншого, не просто неочікуваного, а здавалось би вже навіки забутого типу.

Варто звернути увагу на час появи роботи Курбанова М.Г., 2012 рік.

 Вже була Грузія. Вже давно було Придністров’я.  Та й на території власне РФ трапилось багато подій, що мали б  викликати значно енергійнішу реакцію світової спільноти, аніж ту, що мала місце. Конференція ж відбувалась ” с международным участием”… 

Оте “международноє участіє”, аби воно відбувалось належним за великим рахунком чином, та представлене відповідної кваліфікації особами, мало б, м’яко кажучи, дещо ретельніше підготувати міжнародну спільноту до адекватного сприйняття всім тепер відомих подій, та своєчасної дієвої реакції на них. 

Може б тоді, щонайменше, пасажири рейсу МН17 були б живі.

Але не склалось.