Коротше кажучи, гумористу пригадали «петлюрівське» минуле, звинуватили в контрреволюційній діяльності та в підготовці замаху… на Павла Постишева — на той час другого секретаря ЦК КП(б)У, члена Політбюро та Оргбюро ЦК КП(б)У. Замах нібито мав відбутися під час святкування чергової річниці Жовтневої революції. Вислухавши цю маячню, гуморист не втримався… і припустився жахливої помилки, мовивши:

— А може, ви ще звинуватите мене у намірі зґвалтувати Клару Цеткін?..

Пожартував, звісно. Але оскільки майже до смерті у червні 1933 року заслужена бабуся-комуністка доживала останні дні на дачі в Московській області, то слідчий зрадів неймовірно і миттю «пришив» гумористу ще й замах на дівочу чесноту старенької. Лише тоді Остап Вишня второпав, що йому можуть залюбки «пришити» будь-який абсурд, і нарешті стулив пельку. Але було вже пізно: хоча замах на чесноту тов.Цеткін з його холки зняли — проте підготовку до вбивства «палко улюбленого радянським народом» тов.Постишева залишили в силі. Впаяли «десятку» і відправили в ГУЛАГ…

Ах так: гумориста Василя Чечвянського чи то закатрупили на смерть, чи то розстріляли в липні 1937 року. Нині саме ім’я старшого брата знаменитого Остапа Вишні дуже мало хто пригадає. Але ж він таки був!..

Що ж до молодшого брата, то з ГУЛАГу Павла Губенка витягнули в Москву восени 1943 року — буквально за пару місяців до завершення терміну в стані крайньої дистрофії. Твердої впевненості, що він хоча б виживе — не було. Отож чоловіка «перехрестили» на Павла Крохаля і під цим ім’ям направили на «лікування» у Клініку лікувального харчування Інституту харчування Наркомату охорони здоров’я СРСР.

Знов-таки, люди «старшого піонерського віку» можуть пригадати дитячу радянську кінокомедію «Увага, черепаха!» — там одного з героїв-першокласників, який відмовлявся їсти м’ясо через любов до тварин, помістили в ту саму клініку. Пригадали?.. Ну, тоді пояснюю: цей Інститут харчування за сталінських часів виконував важливу політичну функцію — тут відгодовували до притомного стану «доходяг», яких з певної вагомої причини витягали з ГУЛАГу.

І хоча надії на виживання Павла «Крохаля» були примарними — його відправили саме в цей інститут. Єзуїтська причина присвоєння йому «лікарняного псевдоніму» зрозуміла: якщо його не відгодують — то за документами помре товариш «Крохаль», якщо ж відгодують — на волю вийде товариш Губенко, він же — Остап Вишня. Втім, головлікар інституту — професор, заслужений діяч науки РРФСР Мануїл Певзнер свою справу знав відмінно: попри всі побоювання, товариш «Крохаль» одужав, отож 7 грудня 1943 року, відмотавши свою «десятку» день-в-день, на волю вийшов Павло Губенко, він же — знаменитий український гуморист Остап Вишня.

Спочатку йог нібито все ж відправили кудись подалі на заслання, де вчорашній «доходяга» нарешті з’єднався з дружиною Варварою Маслюченко. Але щойно небезпека повторної окупації Києва минула (про те, що німці могли повторно захопити місто після звільнення 6 листопада 1943 року, радянські історики воліли мовчати, отож і нині про це відомо не всім), та фронт відсунувся далеко на захід — як обидва повернулися до столиці УРСР.

І тут нарешті настав час пояснити, навіщо Остапа Вишню витягнули з ГУЛАГу й не дали померти від дистрофії. Найочевидніша причина — пред’явити народу улюбленого письменника-жартівника, чим присоромити всіх, хто пліткував про його нібито загибель у таборах. Але є і причина значно глибша: звільняючи територію УРСР від німецької окупації, як НКВС, так і радянські війська наштовхнулися на загони вояків УПА, які мали (о жах!!!) потужну народну підтримку. З цим явищем треба було боротися на усіх фронтах — у т.ч. на ідеологічному.

Отут і мав згодитися гострий на язик Остап Вишня! Чекісти прекрасно розуміли: коли хтось зрадить один раз — той зраджуватиме й надалі… Остап Вишня колись зрікся УНР і почав шпетити «петлюрівців» на радість більшовикам, тож і тепер з ним не мало бути проблем. До того ж, побувавши в ГУЛАГу на межі жахливої голодної смерті, а також дізнавшись про сумну долю старшого брата, гуморист мав стати особливо слухняним.

Що ж, ці розрахунки повністю виправдалися. Звісно, про кількасот «дотабірних» книжок Остапа Вишні довелося забути назавжди. І звісно, в його теперішньому доробку були гуморески на кшталт «Зенітки», що оспівували героїчну боротьбу радянського народу з німецькою окупацією. Проте були також твори іншого гатунку — на кшталт «Самостійної дірки». Й теперішніх українських націоналістів Остап Вишня шпетив аж ніяк не гірше, ніж колись «петлюрівців». Такою була ціна життя у Києві разом з коханою дружиною Варварою, яку іноді називають «українською декабристкою» за те, що їздила слідом за чоловіком в Комі АРСР, аби лише бути поближче до нього!..

А вже по війні Остап Вишня переключився на «мисливські» та інші гуморески. На той гумор, який відомий усім як «Вишневі усмішки». Працював в журналі «Перець». І звісно ж, удвох зі старим другом Максимом Рильським вони продовжували їздити на полювання чи на риболовлю — бо то були їхні улюблені забавки. Помер наприкінці вересня 1956 року.

Звісно, Остапа Вишню можна засуджувати за те, що йдучи на поводу у чекістів, він спрямовував свій талант проти тих, хто намагався обстоювати самостійність і незалежність України. З іншого боку, кожен має свій поріг непереносимості зовнішнього тиску. Очевидно, що Павла Губенка таки обпалили і зламали. Він і справді побував на порозі жахливої голодної смерті. Отож нехай кожен, хто прочитав викладене вище, самостійно визначається зі ставленням до цього гумориста і його творчого доробку.