Трагедія з перекидачками

В середині ХІ століття темп життя був значно повільнішим, ніж зараз. Якщо зараз когось зацікавить та чи інша книжка, то її можна відшукати й замовити в Інтернет-книгарні, оплатити покупку з електронного гаманця, після чого служба кур’єрської доставки якнайшвидше привезе клієнту предмет його зацікавленості.

Натомість диякон Григорій переписував апракос, оздоблював його ініціалами, заставками, малюнками та орнаментом вручну. Ця робота вимагала значного часу. А по її завершенні богослужбове Євангеліє потрібно було відвезти в Новгород замовникові.

Між тим, під час перебування в Новгороді княжий посадник Остромир почав виконувати свої посадові обов’язки, серед яких була організація військових походів на чудь — так русичі називали естів і деякі інші угро-фінські племена. Під час одного з таких походів, що стався 1057 року, воєвода Остромир і загинув… Отож досі невідомо, чи встиг він отримати за життя замовлене в Києві Євангеліє, чи його привезли в Новгород вже після загибелі княжого посадника.

В будь-якому разі, після смерті Остромира десяту частину його майна було відписано церкві. Саме таким чином апракос, переписаний київським дияконом Григорієм, перейшов у власність Софійського собору в Новгороді. Що відбувалося з Остромировим Євангелієм протягом кількох наступних століть, достеменно невідомо. Можна лише припустити, що коли московський цар Іван Грозний розпочав кампанію проти Новгородської республіки, в ході якої його війська розгромили Великий Новгород в 1570 році, апракос був вивезений до Москви в якості одного з численних трофеїв.

Це аж ніяк не дивно: Іван Грозний «з миру по нитці» збирав свою легенданру бібліотеку… Відшукати це книжкове зібрання до сих пір не вдалося, однак Остромирове Євангеліє до нього не потрапило. З незрозумілої причини воно опинилося в ризниці Воскресенської церкви при майстерні Збройної палати Московського кремля — принаймні згадка про цей апракос раптом з’являється в описі церковного майна, що був складений в 1700 році.

 

Найдавніша книга імперії

Хтозна, як надалі склалася б доля книги, однак на початку XVІІІ століття вона зацікавила самого Петра І. Природно, що готуючись заснувати нову державу — Російську імперію, він почав вживати неабияких превентивних зусиль для всемірного заглиблення її історії. Щойно було встановлено, що в ризниці Воскресенської церкви зберігається найбільш давня (принаймні з відомих на той час) давньоруська книга, як Петро І наказав відправити апракос до своєї нової столиці — Санкт-Петербургу.

Сталося це восени 1720 року.

Російська імперія була заснована 1721 року.

А вже 1725 року новоспечений імператор Петро І помер. Можливо, якби не це, то Остромирове Євангеліє зайняло би належне місце в Його Імператорської Величності Пречудових і Предивних Кунштів Камері… Проте імператору довелося відправлятись в інший світ, а його нащадки переймалися більш прагматичними питаннями — переважно боротьбою за владу. То ніякої цікавості до якогось там апракоса вони не відчували.

Другу хвилю пошуку старожитностей (знов-таки з метою обґрунтування вкоріненості Російської імперії в темній глибині віків) розігнала государиня-матінка імператриця Катерина ІІ. Очевидно, вона також зацікавилася рукописною книгою, хоча на людях своєї зацікавленості не виявляла. Принаймні таким чином можна пояснити той факт, що наступного разу Остромирове Євангеліє було виявлене в 1805 році Яковом Дружиніним — особистим секретарем покійної правительки… коли він приводив до ладу її гардероб.

З якої ласки старовинна богослужебна книга зберігалася разом з одягом, з’ясувати так і не вдалося. Дружинін розпитував усіх імператорських челядників та інших «гардеробських помічників», однак ніхто з них так нічого путящого й не пригадав. Також загадкою лишилося, чому апракос не був зареєстрований в жодному описі — а отже, де він перебував з 1720 по 1805 роки. Лишалося припустити, що спочатку Петро І зажадав докладно вивчити старожитність, перш ніж передавати її до Кунсткамери, потім Катерина ІІ десь її відшукала і тримала при собі, аж поки не наказала покласти до гардеробу. Можливо також, що Остромирове Євангеліє було піднесене государині-матінці як цінна, однак не поцінована належним чином спадщина Петра І… Точніше сказати неможливо.

(Далі буде)