Нужно немного: всего лишь напишите шлягер!
(Аркадій Хайт)

«Ось тобі цукерочка!»

В знаменитому кінофільмі Леоніда Бикова «В бій ідуть лише «старики» є епізод про те, коли хвацькі радянські льотчики у посланні до німецьких «стерв’ятників» відтворюють знаменитого листа запорозьких козаків до турецького султана, а потім головний герой стрічки — капітан Титаренко («Маестро») доручає лейтенанту Олександрову («Конику») перекласти послання коротко, але точно. І той переклав: «Виходь битися сам-на-сам. На злеті бити не будемо. Маестро».

А що все ж таки виходить, якщо вдарять на самісінькому злеті?! Коли ти ще молодий, недосвідчений і, як кажуть хоч про пташенят, хоч про тих-таки льотчиків — поки що «не встав на крило»?! А приблизно те саме, що може статися з малою дитиною, яку безсовісний здоровий дядько може «купити на цукерочку». Ситуація зрозуміла, коли до маленької дівчинк, яка грається сама в пісочниці (а може й до маленького хлопчика — ситуації бувають різні), підходить здоровезний бурмило і пропонує:

— А підемо зі мною, дам тобі цукерочку!

Як варіант, бурмило пропонує відвести дитину до мами (чи інших родичів) — бо з нею (з ними) «сталася біда», й захотівши негайно побачити дитину біля себе, мама (чи інші родичі) доручили бурмилі цю важливу місію.

Зрозуміло, що нічим хорошим подібна пропозиція не обернеться. Варіанти можливі різні: кіднепінг, сексуальне насильство, зйомки дитячого home porno, вбивство в збоченій формі… Але щоб не травмувати ніжну дитячу психіку, батьки просто залякують своє чадо методами «легального» виховання: мовляв, за всі цукерки світу не ходи за таким дядьком — бо він відведе тебе до «бабайки». Якщо батьки більш просунуті в плані виховних методик і мають довірчі стосунки з дитиною, то можуть встановити систему «секретного слова», без називання якого вірити незнайомцеві не можна в жодному разі. А по факту… вже як вийде.

Отже, з цим майже розібралися. Майже — бо хоча з малими недосвідченими дітьми все зрозуміло, чим можна пояснити ситуацію, коли на подібну пропозицію ведуться люди, котрі мають за плечима неабиякий життєвий досвід?! Наприклад, як можуть пенсіонери продавати на виборах свій голос за епічний пакет гречки?! Невже не зрозуміло, що роздавальники дешевих продуктових наборів ні в яке прекрасне майбутнє нікого не відведуть — тільки до «бабайки»?! Чи тим, кому саме час подумати про душу, аж так охота померти без честі й совісті, проданих по дешевці?..

Але в даному разі йдеться про т.зв. «пересічних» старих, хоча що розуміється під загадковим терміном «пересічний» — це окреме, доволі заплутане питання. А от що подібні пропозиції можуть отримати творчі люди загалом і літератори зокрема… Більш того — уявити, що навіть такі особистості можуть реагувати на «цукерочку» позитивно!.. Оце вже точно в голові не вкладається.

Винахідник «літературних негрів»

Виглядає все наступним чином. До перспективного в усіх відношеннях письменника-початківця раптом підкочується хтось «білий і пухнастий», після чого починається улесливе вмовляння такого штибу:

— Ах, до чого ж ти талановитий! Я читав твої рукописи (публікації в пресі), й це справило на мене незабутнє враження. Талант, безумовний талант!.. Але таких молодих талантів зараз, в епоху тотальної грамотності населення — сотні, якщо не тисячі. Отже, не тіш себе ілюзіями: самостійно ти не проб’єшся нізащо! Тим паче, ніяких особливих статків не наживеш. Тільки даремно розтринькаєш свій природний талант… А потім уяви: минуть роки — а ти так і залишишся ні з чим!.. Ні імені літературного у тебе не буде, ні грошей, ані слави… Але поруч будуть люди, які на самому початку літературної кар’єри повелися більш розважливо. Отож і я пропоную…

Все це була красива «обгортка», далі ж надходить власне пропозиція:

• стати «проектним автором»;
• стати «письменником-наслідувачем»;
• стати «співцем-біографом».

Не думайте, будь ласка, нібито подібні речі відбуваються виключно в літературі. Читачів «молодшого піонерського» віку можу відіслати до радянського кримінального телесеріалу «Слідство ведуть ЗнаТоКі», а саме — здається, до справи №6 «Шантаж» (1972 рік). Здається, саме там був показаний талановитий ювелір, котрий роздобувши десь тавро знаменитої фірми, почав ваяти власні вироби «під Фаберже», маркуючи їх відповідним чином і збуваючи клієнтам через торгівця-спільника. В плані музики, ця тема обіграна в п’єсі Аркадія Хайта «Шлягер, шлягер, тільки шлягер», поставленій Державним академічним центральним ляльковим театром Образцова: там ЧОРТ («Член Общества Растущих Талантов») зваблює молодого композитора на написання низькопробних хітів. Насамкінець, можна згадати, що знаменитий мультиплікатор Волт Елайас Дізней не стидався привласнювати права на деяких персонажів мультфільмів студії «Walt Disney», насправді створених працівниками студії…

Ну, а в царині літератури все почалося з культового французького письменника ХІХ ст. Олександра Дюма-батька: саме він, як квартерон по крові, винайшов «літературних негрів», які допомагали йому штампувати нескінченні авантюрно-історичні опуси воістину «стаханівськими» темпами, при цьому лишаючись в тіні великого і неповторного романіста. Підґрунтя для його винаходу добре описано в романі Етель-Ліліан Войніч «Овод» у сцені, де головний герой розповідає Джемі про свої поневіряння після того, як його скалічив п’яний матрос-індус:

— У свій час був на побігеньках у негрів, які працювали на цукрових плантаціях. Між іншим, дивна річ! раби завжди примудряються завести собі власного раба. Втім, наглядачі не тримали мене довго.

Отож годі й шукати підстав, виходячи з яких, онук чорношкірої рабині Марії-Сессети Дюма (саме прізвище якої «Dumas», швидше, є прізвиськом і вказує на приналежність до домашньої прислуги, бо французькою «du mas» означає «з ферми», «з дому», «хатня») у зрілому віці обзавівся найманими «рабами», які під його керівництвом писали сторінка за сторінкою товстелезні опуси, на яких «рабовласник» лише ставив власне ім’я!.. Ну так — Олександр Дюма оплачував працю своїх «літнегрів» згідно з контрактом. Але ж письменникові дуже хочеться самовиразитись!!! Хочеться бачити на обкладинках написаних тобою книжок своє ім’я, і не чуже!..

Але саме з цим — зась!!! Тепер ти той самий метелик, якому «допомогли» вийти назовні з надрізаного штучно кокону: «літнегр» навчається писати лише «під господаря», а не «під себе» — а надалі вже ніхто й ніколи не повірить, що його ім’я повинно стояти поруч з ім’ям «рабовласника».

До речі, один з «літературних негрів» якось надумав відсудити права на написане ним у Олександра Дюма-батька. І що ж?! Дюма несподівано навідався в гості до судді, який вів справу. Зраділий суддя закатав пишний обід, під час якого, а також протягом кількох годин після того, відомий гість розважав присутніх цікавою застільною бесідою. І вже прощаючись, звернувся до розчуленого судді:

— Нехай той нахаба, який надумав судитися зі мною, так само розважить вас і ваших домочадців такою ж тривалою цікавою бесідою! Якщо спроможеться на таке — я згоден поступитися правами.

Очевидно, «літнегр» або не пройшов такого випробування — або ж не ризикнув чи не схотів проходити. Тож усі права на написане ним залишилися за «рабовласником» Олександром Дюма-батьком.

(Далі буде)