Автор — Тимур Литовченко

Ось вже півтора роки минуло відтоді, як епічні 73% учасників другого туру президентських виборів 2019 року віддали свої голоси за Володимира Зеленського. Відтоді порохоботський «золотий четвертак» невпинно сушить мізки над не менш епічною проблемою: як подібне могло статися?! Припущення висуваються різні. Особисто на мою думку, не останнє місце у виборі 73% зіграв такий феномен, як вивчена безпорадність і його наслідок у вигляді патерналізму. Спробую викласти свою — письменницьку точку зору на ці явища, щоб трішечки абстрагуватися від таких пекучих перипетій останнього часу, як війна за звільнення Нагірного Карабаху, вибори у низці країн (насамперед, в Україні) та брудні ігрища нашого Конституційного Суду.

«На злеті бити не будемо. Маестро»
(к/ф «У бій ідуть лише «старики»)

Письменників поважають, але…

Ті, хто вміло поводиться зі словом, на українських теренах завжди користувалися незмінною повагою. Згадати хоча б «Пропалу грамоту» — один з ранніх творів визнаного світового класика жанру horror Миколу Гоголя:

«А за тодішніх часів, самі знаєте, коли зібрати грамотіїв з усього Батурина, то нема чого й шапки підставляти, — всіх в одну жменю забирай. Отже не диво, що усякий зустрічний вклонявся дідові мало не до пояса».

Візьміть до уваги, що йдеться про Батурин епохи занепаду — себто, після жахливої різанини, вчиненої 1-2 листопада 1708 року московитськими військами під проводом «ясновельможного» князя Олександра Меншикова, коли загинуло від 11 до 15 тис. людей. Адже очевидно, що до цих трагічних подій — в 1669-1708 роках Батурин був козацькою столицею, отож грамотіїв там явно не бракувало…

Задля контрасту, візьмемо абсолютно інший приклад — жартівливий «Краткий карманный матримониальник для девиц» Давида Самойлова. Тамтешнє «Приложение второе. Каким должен быть типовой мужчина», зокрема, стверджує:

«8. Репутация. Интересный   писатель. <…> Член ВТО. <…> Пишет труд. <…> Не печатают. <…> Оригинальная натура».

Як легко побачити, репутація «цікавого письменника» або «письменника, якого не друкують», «члена Всесоюзного творчого об’єднання», майбутнього «автора праці» (без уточнення, що це за праця) та «оригінальної натури» дуже підносить чоловіка в очах дівчини, яка переймається влаштуванням власної долі. Звідси можна зробити однозначний висновок: варто заявити про себе, як про творчу натуру — як тобі скрізь і всюди буде суцільна повага і профіт! Так було, так є і так буде…

Все ніби так… от тільки трішечки не так! Адже всі ми вийшли з СРСР, а там в особливій моді було те, що психологи називають «вивченою безпорадністю» та «потягом до патерналізму». Коли перед «нестерпним тиском» не гріх і спасувати — бо все одно «замість тебе вже всі усе повирішували давно й надійно».

Про дітей, письменників і метеликів

Поза сумнівом, найтяжчим і найнебезпечнішим періодом життя людини є дитинство. По-перше, якщо хтось не пережив власне дитинство фізично, то і про будь-яке подальше життя вести мову не доводиться. До того ж, саме в дитинстві можна дістати такі травми (духовні, душевні, фізичні), що дадуть відбиток на все подальше доросле життя. По-друге, виживання людини в період дитинства, а також якість дитинства (а це — фундамент всього подальшого життя) далеко не завжди залежить від неї самої:

• дитині постійно доводиться стикатися і розв’язувати все нові й нові завдання (до того ж, дедалі складніші), не маючи за плечима відповідного досвіду — а тут без більш-менш епічних провалів просто не обійтися… і добре, якщо це обернеться просто гулями, синцями і саднами, які швидко загояться!..
• дитина далеко не завжди здатна самостійно, без сторонньої допомоги подолати перешкоди, що постають перед нею — а якість і своєчасність такої допомоги далеко не завжди є задовільною;
• насамкінець, нема гарантії, що природною недосвідченістю та безпорадністю дитини не скористається для досягнення власних цілей хтось інший — більш дорослий та досвідчений…

Сказане є очевидним, коли йдеться про дітей. А от коли мова заходить про творчих людей загалом і про письменників зокрема, то чомусь подібні речі не враховуються. Увага одразу ж акцентується на загальній пошані до талановитого індивідуума, а також на його яскравому житті, в якому не бракує приємних моментів та інших бонусів.

А це може означати одне: люди роблять стандартну логічну помилку, що має назву «помилка тих, хто вижив» — https://uk.wikipedia.org/wiki/Упередження_виживання. Суть помилки полягає в концентрації на людях/речах, які «вижили» (досягли успіху) в певному процесі, та водночас в нехтування тими людьми/речами, хто «не вижив» (не досяг успіху), через відсутність про них достатньо повної інформації. Я знаю письменницьку «кухню» зсередини. Окрім того, поспілкувавшись із багатьма колегами за довгі роки занять літературною діяльністю, переконався: на певному етапі намагалися «підрізати крильця» чи в якийсь спосіб «зламати» намагалися… кожного!!! Просто «ті, хто вижив» і таки став письменником, тим чи іншим чином не дали себе «зламати». Натомість ті, хто письменником не став — піддалися зовнішньому впливу.

А отже, намагання інших «підрізати крильця» чи «зламати» початківця є… нормальним явищем, без якого стати письменником… неможливо! Мимоволі пригадую давню китайську притчу про те, як чоловік побачив шовковий кокон, з якого через крихітний прогризений отвір намагався вибратись метелик. Вирішивши допомогти новонародженому, чоловік узяв гострий ніж і надрізав кокон. Тоді метелик з легкістю вибрався назовні… однак літати не зміг і зрештою загинув! А все тому, що вибираючись назовні через вузенький отвір, метелик водночас витискав зі свого тільця і зі своїх крилець зайву вологу. Але завдяки втручанню чоловіка, залишений надлишок рідини не дав метеликові літати… Отже, чоловік не допоміг метеликові, а занапастив його.

(Далі буде)