Как я переходил на украинский язык

Вчера, 16 января 2021 года, вступила в силу статья 30 Закона Украины «Об обеспечении функционирования украинского языка как государственного» и состоялся окончательный переход сферы обслуживания на государственный язык. Это означает, что все, кто предоставляет услуги населению Украины, независимо от формы собственности, обязаны обслуживать потребителей на украинском языке.

Люто плюсую! И хочу напомнить, что этот Закон был принят в апреле 2019, при настоящем Президенте Порошенко и вменяемой Верховной Раде. Нынешняя зеверховная зерада, наполненная зепутатами, опажопами, звуками, замайбахами и матькивщинами (ЕС- приятное исключение) не способна принимать такие законы. Я даже удивляюсь, что все это элитное отребье не отменило этот закон.
Но я хочу написать не о ничтожествах при власти. Я хочу поделиться своим опытом перехода на украинский язык.

До 2014 года я был обычным русскоязычным украинцем. Да, я использовал украинский при официальных обращениях с властями, в бизнес-процессах, когда это было необходимо. Но все общение в семье и в окружении проходило на русском. С началом войны инициатором перехода в семье на украинский была моя жена Аничка, которой, к сожалению, больше нет. Аня, сама родом из Славянска, с началом войны активно и успешно помогала нашим воинам. Аня лично с друзьями возила помощь в Пески во время легендарной защиты ДАП. Так вот, летом, когда москали сбили МН17, Аня приехала из очередной поездки на «ноль», и сказала: «Давай переходить на украинский. Воевать можно не только пулями и снарядами. Наш язык плющит и коробит москалей. Их не надо обижать и обзывать. Просто говори на украинском, и ненависть просто выжжет их изнутри». Я не раз сам убедился в правдивости этих слов и живительно-разрушительную силу украинского языка испытал на себе. Когда рядом стоят лишнехромосомные, и ты начинаешь говорить на украинском языке, их реально начинает плющить и коробить. Как-то в отеле, заметив что я есть босс, и меня слушают официантки, ко мне обратились громкие гости со специфическим м-а-а-асковским акцентом. Выслушав обращение, я поинтересовался: «Якою мовою я можу відповісти на ваше запитання? Українська? Болгарська? Англійська?». В ответ были налитые кровью глаза, царапанье когтями задних конечностей плитки пола и злобное шипение: «А вы шо, не зна-а-ете на-а-рмальный язык?». Дальнейшее общение не сложилось… Я давно подозреваю, что наш украинский язык обладает какой-то святой силой, ну как ладан или святая вода. Уж очень похоже действует на сторонников ада.

Так вот, первое что мы сделали – перешли на украинский в самом ближнем окружении – в семье, и в самом дальнем окружении – в сфере обслуживания. В магазинах, ресторанах, в транспорте, в конторах я говорил только на украинском. Надо отдать должное большинству предприятий сферы обслуживания Киева – как только я задавал вопрос или общался к работнику магазина, большинство переходили на украинский и отвечали на украинском. И с годами это большинство только росло.
В семье мы старались говорить только на украинском и постоянно корректировали друг друга.

Через год – полтора дошла очередь до среднего окружения – соседи, друзья, приятели, знакомые. Я всем открыто объявил, что перехожу полностью на украинский. Цель перехода – моя личная самоидентификация и помощь родной стране. Самоидентификация – это как маркер «свой» для Украины и «чужой» для залесья. Помощь родной стране – язык есть оружие наше, которым каждый может пользоваться для приближения нашей победы.

С соседями мне повезло. Они и сами полностью поддерживали эту тенденцию, хотя до 2014 года общались на русском. Сейчас совсем другая картина. Все наше общение исключительно на украинском, включая и переписку.

А радует меня не только то, что я постоянно говорю на украинском. Радуют меня мои взрослые дети, которые со мной говорят только на украинском. Когда к моим детям приходят друзья, то большинство говорит на украинском. И если мне и моим ровесникам пришлось сознательно прилагать усилия, чтобы вырваться из языкового пространства врага, то мои взрослые дети сознательно используют украинский как родной и основной. Это тенденция. И эта тенденция набирает обороты, несмотря на усилия нашей паскудной власти. А может быть наша паскудная власть уловила эту тенденция и побоялась менять мовный закон, хотя такие попытки были.

И вот крайнее, почему я тут, на ЛО, пишу на языке лишнехромосомных. Много раз уже писали, но не вредно и повторить. Потому что ЛО это не просто один из фронтов войны Украины в информационном пространстве. ЛО это еще и пропаганда. А пропаганду ведут на языке врага.

Переходь на українську! Москалі це дуже цінують!

Ваш Готельєр – бандерівець

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

77 Comments on "Как я переходил на украинский язык"

  1. Люто плюсую!
    Сам в цьому переконався.
    Коли ще бував в Криму, завше розмовляв українською мовою. Відповідали коли як, але зважаючи на мої габарити – не хамили. А знайомі кримчани просили з ними розмовляти українською мовою завжди.
    Мова – це серце нації! Бережімо її! Шануймо і любімо!
    Слава Україні!

  2. Таки так. І я теж вношу свою лепту. Я ще виріс російськомовним, але синок вже україномовний і частково англомовний (окрема подяка Netflix). Навіть не знаю, чи розуміє він мокшанську). Звісно ж, ніяких фіксіків та машей з медведями.

    • Що стосується “Маші з ведмедями” моя мала їх сама чомусь з дитинства ні бачити ні чути не хоче, як в принципі і “Фіксиків”, хоча ми з дружиною її до такого й не привчали, вона в нас дика орхідея.

  3. Ось тому Західна Україна московитам була як кістка в горлі. Досі пам’ятаю, як оголошували в програмі “Время” погоду, то казали: “на Українє тєпло, а в Западной Українє – циклон, дожді і холодно”. Так що мова – це одна з головних (+армія, +віра) зброя в наших руках, яка допоможе нам вистояти проти агресора.

    • Знайшов, розвеселило: https://youtu.be/pD2pZ1nAE-M?t=3922

      • Там сказано: “В западных ОБЛАСТЯХ” )))

        • Та я так написав, згадуючи не так слова, як відчуття. Можете сміятися, але я тоді спеціально слухав такий прогноз щоби дізнатись, який там сьогодні настрій “в столице нашей родины”. Також маю свої бзіки в голові 🙂

        • Весь прогноз В областях и республиках и только НА Украине…
          …тяжело пожатье каменной десници..

    • Чесно кажучи, хотілось запитати Петра Олексійовича, яку саме “віру” він мав на увазі в своєму слогані? З двома іншими імперативами ніяких розбіжностей з ним в мене нема. Можливо Ви знаєте?

      • А отримання Томосу, до якого Петро Олексійович доклав надзвичайних зусиль, невже не дає відповіді?

      • Знати, що думає Петро Олексійович я, звісно, не можу. За себе скажу, що сприйняв цей заклик як віру в Україну, український народ, хай йому грець, не всім звичайно, лише частині, яка раптово позеленіла. А Порошенко мав і має право пишатися Томосом, разом з нами – це діяння вже на віки.

      • Вера в Бога, но смысл не в этом, смысл в том, что в Украине была оккупационная власть, и моспатриархат был частью угнетения и порабощения, поэтому, вера – любая честная, чистая, не вражья.

      • Звісно знаємо. Порох віруючий, він сам про це казав, тоді як помер його батько – це було на сходах біля Печерного судилища. І він ще просив усіх про молитву за батька.

    • 100%!

  4. Добра Вам та радості. Завжди відмічаю для себе Ваші, наповнені щирістю, дописи. Досі пам’ятаю Вашу розповідь, як ви пояснювали болгарам суть відносин України до московії. Прочитав би та не знаю як знайти в архіві ЛО. Може хтось підкаже? Українська- сакральна мова.

  5. А я скажу за Польщу, там дуже добре розуміють різницю між українською та російською, та носіями цих мов.

    • Чудові враження від поляків! Ненависть до росії таки зближує! А вони знають що їх зжерти би дуже хотіли бо “були у складі імперії, значить місце у стійлі”

  6. А пропаганду ведут на языке врага.
    ===
    Ось чудова відповідь на “закидони” чому Автор пише мокшанською! Він неодноразово показував дуже добре володіння українською, але “закони жанру вимагають”.

  7. Співчуваю вашій втраті, і дякую за додаткові багнети у нашому строю.

  8. А пропаганду вєдут на язикє врага?
    Так для пропаганди є ще таке поняття, як “цільова аудиторія”
    А в потрібній нашій пропаганді аудиторії язиком врага користуються дві істотно РІЗНІ групи – насєлєніє раші й немала частина населення України?
    Що практично все насєлєніє раші здатне сприймати тільки той язик – ясно.
    А от щодо наших, то…
    Ні жодної впевненості, що “тока так, тока на язикє”, ні, тим більше, впевненості, що там коли не всі, то хоч більшість – “врагі”

  9. Щирим борцям за українську мову!
    Наглядна агітація, 1 картинка замість 1000 слів:
    https://ic.pics.livejournal.com/oleg_leusenko/26655385/5712484/5712484_original.jpg

  10. Фіксики, Смішарики та інші мультики Є українською!
    Наші зробили Буба – там майже німе кіно, тільки звуки.
    Щодо мови та языка.
    Існує індо-європейська група мов. Базовою мовою є санскрит. Санскритом написані Веди, Махабхарата та інші КНИГИ. Також – мантри, майже як молитвИ. Українська мова має до 70% коренів із санскриту, натомість язык лише 40%.
    Коло язиком буде круг, отже – ніякого Колобка, тільки Круглобок. Жодного прапорщика, тільки флаговщік. І найцінніше – назви місяців року. Ну і завтрашній день – не панєдєльнік, а повоскрєснік, адже неділя для людей, для свинособак – васкрєсєніє😏

  11. Мова – ДНК нації!
    Недарма московія сотні років намагалася винищити її.
    Не вдається чомусь.
    Мова віддзеркалює ментальність нації – явища у приватному та суспільному житті.
    В Україні нема навіть еквівалента російському слову “снохач”, бо нема звичаю кохатися з дружиною власного сина.
    Ми ніколи не зрозуміємо їхніх вподобань, так само, як і вони – наших.
    Україна відроджується. Розмовляймо РІДНОЮ мовою!
    Слава Україні!

  12. ОПОВІДАННЯ З ЛІТЕРОЮ “П”
    Історія однієї суперечки англійця, німця, італійця та українця

    Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому 1916 році. У купе першого класу швидкого потяга “Львів-Відень” їхали англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки точилися навколо різних тем. Нарешті заговорили про мови: чия краща, багатша і якій належить світове майбутнє. Звісно, кожен заходився вихваляти рідну.

    Почав англієць: “Англія — це країна великих завойовників і мореплавців, які славу англійської мови рознесли цілим світом. Англійська мова — мова Шекспіра, Байрона, Діккенса й інших великих літераторів і науковців. Отже, їй належить світове майбутнє”.

    “Ніколи! — гордо заявив німець. — Німецька — мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають пів-Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, вона має світове значення”.

    Італієць усміхнувся і тихо промовив: “Панове, ви не маєте рації. Італійська — це мова сонячної Італії, музики та кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською мовою написані найкращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті й інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною у світі”.

    Українець довго думав, нарешті промовив: “Я не вірю у світову мову. Хто домагався цього, потім гірко розчаровувався.

    Йдеться про те, яке місце відводять моїй мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що українська — мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, геніального поета Тараса Шевченка. Це лірична мова найкращої з кращих поетес світу — Лесі Українки, нашого філософа-мислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, зокрема і похваленими тут. Проте рідною, а отже, найбільш дорогою, Франко вважав українську…

    Нашою мовою звучать понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих… Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли би ви, скажіть, своїми мовами написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?” “Ні”. “Ні”. “Ні. Це неможливо!” — відповіли англієць, німець й італієць.

    “Вашими мовами це неможливо, а українською — зовсім просто. Назвіть якусь літеру!” — звернувся Костів до німця.

    “Нехай це буде літера “П”, — відповів той.

    “Добре. Оповідання називатиметься “Перший поцілунок”:

    “Популярному перемишльському поету Павлові Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: “Приїздіть, Павле Петровичу, — писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, — погостюєте, повеселитеся”. Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони — приятелі Паскевичів… Посадили Павла Петровича поряд панночки — премилої Поліпи Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора — попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятися Підгорецьким парком, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли … Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши парком, пара присіла під пророслим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати”.

    У купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська житиме вічно поміж інших мов світу.

    Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки. “Ну, а коли б я назвав іншу літеру? — заявив він — Скажімо, літеру “С?”. — “Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова починаються на “С” і передаватимуть стан природи, наприклад, свист зимового вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати:

    Сипле, стелить сад самотній

    Сірий смуток, срібний сніг.

    Сумно стогне сонний струмінь,

    Серце слуха скорбний сміх.

    Серед саду страх сіріє.

    Сад солодкий спокій снить.

    Сонно сиплються сніжинки.

    Струмінь стомлено сичить.

    Стихли струни, стихли співи,

    Срібні співи серенад,

    Срібно стеляться сніжинки —

    Спить самотній сад.

    “Геніально! Незрівнянно!” — вигукнули англієць та італієць.

    Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

  13. Тут інструкція “Як оформити скаргу, якщо не обслуговують українською. Пояснення від уповноваженого із захисту державної мови”
    https://espreso.tv/news/2021/01/16/yak_pravylno_oformyty_skargu_na_porushennya_obovyazkovogo_obslugovuvannya_ukrayinskoyu_poyasnennya_vid_upovnovazhenogo_iz_zakhystu_derzhavnoyi_movy

  14. Я в Словакії зараз, і тут любителів оркського ” могучего ” теж цікаво трамбувати іншою мовою, але в кожному випадку не підтримувати їх їхноьою. З мого досвіду скажу, що це серьйозний інструмент і будь-яка мова для москаля – це тортура.

  15. Російською теж є оповідання, де всі слова починаються з однієї літери – “Отец Онуфрий обозревая окрестності…” Але там немає ніякої лірики, самі скрепи – “отдайся Ольга, озолочу…” 🙂

    • Так, було-… Ольга откусила отцу Онуфрию отвесные органы…

    • тепер ПОРІВНЯЙТЕ глибину змісту вульґарності на “О” та вишуканості на “П”. така вона, ПРІРВА, між отцьом А(о)нуфрієм та популярним перемишльським поетом Павлом Петровичем Подільчаком 😉

    • Ну, не треба перебільшувати, бо є навіть конкурси, де російською пишуть оповідання й вірші на одну літеру. Виходить теж непогано – і лірика, й гумор… Якщо захочете, приклади в мене є.

  16. Дякую авторові,все влучно,за оповідання-дякую дуже!

  17. Мова – оружие похлеще снарядов. Если бы Закон о мове приняли бы в 1992году, не было бы ни Крыма, ни Донбасса. За 22 года практически вся молодёжь говорила бы на мовi и никакие бы “туристы” в Донецке, Луганске, Харькове не появились! А язык и мову ну никак не сравнить. Простой пример: масло, олiя, мастило. А у мокшан всё масло: масло сливочное, масло растительное, масло машинное. Да и вообще у них всё через Ж.

    • Шановний пане GOTELIER дякую за публікацію! Ви все вірно сказали! 🙂
      Я, особисто, теж із задоволенням відзначив, що всі касири у місцевому АТБ спілкуються з покупцями українською мовою. Мова має значення! Надзвичайне! 🙂
      І маленьке p.s. з приводу пошуку по сайту DL: сайт дозволяє вибрати всі публікації певного автора, якщо клацнути мишкою по його nicknamе на початку статті.
      Але, не у випадку з Автором ресурсу – тут список буде на десяток тисяч. 🙂

    • Не совсем так, иначе бы страны Балтии, или Польша, маж нисколько не русскоязычные, не опасались бы оккуппации и только членство в НАТО окорачивает аппетиты русскочелюстных – сволота причину себе придумает, если не язык, то другое что. Потому что сволота!

    • yuriy | 17 Січня, 2021 at 17:24
      Да и вообще у них всё через Ж.
      Кроме клизмы!

  18. “…А фраза українських військових розвідників в прямому ефірі про те, як вони “нишпорили в запіллі, чигали в шелягах і, аби не панькатися, зметикували і, крадькома, налаштували тенета в манівцях на царині, в які, врешті- решт, спірвали якесь велике кацапське цабе, і наразі човгають домів навпрошки чагарями проз кавунове бадилля, з цим недорікуватим покидьком у лантусі” начисто вирубає кацапських шифрувальників….”

    САШКО ЛІРНИК, 2016 р.

  19. У мене все відбувалося трохи по-іншому…
    В школі бували ситуації, коли я (учень!) виправляв вчительок української мови та літератури. Отримавши по закінченні школи золоту медаль, я був впевнений, що знаю українську мову достатньо добре – й більше мені не знадобиться.
    Далі настав 1984 рік, і реалізуючи далекоглядні плани 11-річного хлопчика стати прозаїком-фантастом, я почав регулярно писати російською коротенькі оповідання, які регулярно відсилав то в “Техніку – молодежи”, то в “Вокруг света” – звідки все поверталося назад… Так тривало до 1988 року, доки завдяки завліту Театру на Подолі Рафаелю Левчину (батьку того самого Макса Левчина – співзасновника і головного інженера PayPal) я не потрапив до одного з київських клубів любителів фантастики, де мені порекомендували поткнутися в якийсь місцевий часопис. Дослухавшись рекомендацій, я прийшов до україномовної київської газети “Молода гвардія” – от там і були оприлюднені мої перші оповідання: в 1989 році – три (з-поміж них “Інопланетянин в метро” – https://defence-line.org/2020/12/inoplanetyanin-v-metro/), в 1990 році – четверте.
    Перші мої “коротунчики” перекладала українською редакція “Молодої гвардії”, але зважаючи на невеличкі обсяги текстів, надалі я зробив авторські українські переклади, які просував вже в інші часописи. Саме тут – на стадії авторських перекладів я вперше запідозрив, що знаю українську недостатньо: бо перекладати без словника навіть свої тексти не виходило, та й в публікаціях я знаходив багато виправлень, внесених редакторами часописів… Але знання української мови “зі словником” мені все ще вистачало.
    На той час українські видавці категорично не бажали видавати українську фантастику книжками й відкритим текстом посилали мене в Москву, Санкт-Петербург чи кудись ще в Росію. Та й не тільки мене… Отож писати українською повісті чи романи особливого сенсу не було, а щодо оповідань – то перекласти їх “зі словником” можна було в будь-який час. В Москві ж ми з Олегом Авраменком прилаштували пару романів у видавництві “Эксмо”. От саме тут і почалися перші “нерви”. Зокрема, не головною, але суттєвою умовою був вибір короткого псевдоніму, який би не закінчувався на “-ко”. Ми з Олегом порадилися й обрали псевдо “Андрей Давыдов” – дві книжки вийшли без проблем… хоча умова видавництва мене трішечки шокувала.
    Далі був 1997 рік, коли остаточно кинувши прикладну науку, я перейшов у пресу. Умовою роботи на посаді редактора відділу в газеті “Селянська спілка” було вільне володіння українською (без словника на рівні вихованця філфаку університету). На самовдосконалення мені дали 1 календарний місяць + “репетитора” з редакції газети + порекомендували дістати де завгодно книжку Антоненка-Давидовича “Як ми говоримо”. На щастя, я впорався 🙂
    А далі був 1998 рік з його потужною економічною кризою. На щастя, від третьої нашої спільної книги видавництво “Эксмо” відмовилося дещо раніше… але я встиг наслухатися, як в кризовій ситуації російські видавці поводилися з українськими авторами. Це остаточно прояснило, чим ми є для росіян. З іншого боку, вкотре навчені черговою кризою українські видавці нехай повільно – але почали змінювати погляди на можливість видання “молодої” фантастики в Україні…
    Остаточно ж мене пройняла фраза письменника Володимира Даниленка, прочитана в одній з його газетних статей: “Духи української землі не бажають розмовляти з письменниками чужинською мовою”. Тоді я й вирішив: годі вже писати російською – починаючи з 2000 року, писатиму українською навіть романи та пробиватиму книжки тут, удома!!! А якщо виникне потреба – перекласти свої ж тексти російською встигну завжди… Ясен перець, вся літтусівка вмить списала мене з рахунків, як лузера, який боїться конкуренції – отож і перейшов на українську!.. Проте за наступні 16 років я доріс до “Золотого письменника України”, а більшість з тих, хто списував мене з рахунків – самі пішли або в Росію, або в літературне небуття. А хто ставився лояльно до мене тоді – з тими й досі зберігаються добрі стосунки.
    Таким чином, життя саме розставило все на належні місця, що мене втішає.

    • Готельєр - бандерівець | 17 Січня, 2021 at 18:47 | Відповіcти

      Коментар шановного пана Тимура ще раз підкреслив, що наша рідна українська мова має якусь таємну, незрозумілу для мене святу дію, що несе вдачу.
      Нехай щастить, пане Тимуре! Я не читав Ваші твори, але я прихильник фантастики. Планую прочитати!

  20. Я з Латвії і шукаю тут давно. Мені читати легше російською мовою – освіта в радянські часи. Але я також почав розуміти українську. Хай живе Україна!

  21. ВІЙНА
    Війна… Вогонь… Вкраїнські військові відважно воюють вранці, вдень, ввечері, вночі. Відстоюють волелюбність. Вінницький вчитель Влас – вродливий, врівноважений, відповідальний. Він вповноважений вести військо в Волноваському Водяному – воєвода, воєначальник. Він відмовляється виділяти, вберігає всіх, вірить в всіх.
    Влас вхоронив Вдовенка, Верещака, Власенка, Вінніченка, Валявського, Ващеня, Воробця, Волохова, Ващука, Вербицького, Вовка, Васюка, Вітишина… Всі відлетіли. Велика, величезна втрата! Вшанували… Втомленому від втрат військовому вечорами вчуваються вірші Вовка, вислови Власенка.
    Вітрюган, віхола… Важкі відрізки відстані: вплав, вповз, все вперед.
    Вистріли, вибухи вбивають вкраїнців. Відстрелюються.
    Вечорами вберігають вогонь. Власівські вояки вечеряють. Виспівують вкраїнських, вірші вичитують. Вузли вивалюють. В вузлах всяка всячина: вишиванки, витинанки, вирізки важливого, візерунки вималювані вдома. Втішаються…Віхтюк всіх вимальовує. Варвинець військові вислови виписує. Вернеться видрукує.
    … Вірченко Володимир – військовополонений. Він втрапив випадково. Володя витримає все, вистоїть, вернеться в Верхньодніпровськ.
    … Вінниця. Власова Валя відволікається від виліплювання вареників. Вверх вдивляється, вбачає Власову вишиванку. Виє.
    Вивчивши вірш, Власова Валерія вмовкла. Вона вирішила вимолитися. Вклоняється Всевишньому. Вимовляє важливе, волає відчайдушно: «Всевишній, врятуй вкраїнське військо! Врятуй від втрат! Врятуй вітчима Власа! Врятуй Вітчизну! Вбережи від ворога! Вірю.»
    Валентина вчуває волання. Вбігає. Втирає Валерію. Виють, волають вдвох.
    … В Верхньодніпровську Володині вірні Віра, Віка. Віка втратила вимову. Вперше вересневого вечора ввімкнули “Вісті”. Вдивляються, вслухаються все.
    – Володя! – викликає Віра.
    – Врятуйте! Визволіть! – вперше вимовляє в відчаї Вікторія.
    Віка – Вірина відрада.
    … Всупереч всьому вранці Влас, військо встають, вирушають впритул ворогові. Вони вистоять, визволять, врятують.
    Вірмо! Вимолюймо! Вбереже Всевишній українців від ворога.

    НАТАЛІЯ МАВДРИК

  22. ЗИМА
    Зимонька завила, зразу загула,
    Закружила, захазяйнувала,
    Завітрила, засніжила, замела,
    Землю заметілями заткала.
    Задубіла, зажурилася земля,
    Змерзла зовсім, змучилась, заснула.
    Закрутила завірюха звіддаля,
    Захурделила, завіяла, задула.
    Заховались зорі зазвичай,
    З-за завії, звісно, заглядали.
    Зблідли зовсім, затремтіли, знай,
    Звисока зоріючи, зітхали.
    Засміялась злісно заметіль,
    Заскрипіла, злобою завила.
    Замела, задула звідусіль,
    Задихалася, загрозливо злетіла,
    Збудувала замки заметіль,
    Засопла, знесилено заснула.
    Засвітилась зіронька. Звідтіль
    Заясніло. Злість зима забула.

    Зачарована, замріяна земля
    Заспівала, знадно заквітчалась.
    Затепліло, загуло здаля —
    Зимонька занила, запручалась…
    Засміялась зіронька згори —
    Здолана зима! Земля зраділа!
    Зацвілися зіроньки з землі,
    Забриніли звуки, завесніло!

    НАДІЯ КРАСОТКІНА

  23. Я мешкаю в історічно російскомовному місті – Миколаїві. Але вже багато часу касирки, інші співробітники магазинів розмовляють українською!

    • Точніше сказати зрусіфікованому, а не російськомовному. Батьки розповідали, що ще на початку 50х років в Дніпрі, Кривому Розі та інших містах навколо більшість вивісок та оголошень було українською, а потім насильницька кацапізація посилилася. Бабуся та дідусь розмовляли українською, хоча родом з Одеської області. Навіть зараз мешканці цих міст переважно двомовні, суто кацапомовні могли бути хіба що завезені з-за порєбріка після Голодомору.

  24. Расскажу тогда и я свою историю. Сам я, как и моя жена – из русскоязычного города востока Украины, поэтому русский язык у нас родной (никуда не денешься). Но у меня была очень хорошая учительница украинского языка, благодаря которой украинский не был мне чужим. Уже в армии, я набрел в библиотеке на многотомник Джека Лондона на украинском языке, который никого не интересовал, и запоем его весь перечитал. Потом работал в банках, весть документооборот был на украинском и это меня совершенно не смущало.

    Когда в США у нас родились дети мы с женой договорились, что я буду с ними разговаривать исключительно по-русски, а она будет исключительно по-украински. Английский дома запрещен и лет до 5 у детей было крайне ограниченное влияние английского. Потому как как только они начнут говорить по-английски, английский вытеснит все другие. Зато когда дети пошли перед самой школой в садик, да, им было сначала тяжело, старшая приходила из садика из засыпала с 5 вечера и до утра, но примерно за 3 месяца она уже говорила по-английски. А дети в садике говорили по-украински, хоть об этом и не подозревали. 🙂

    И сейчас за столом мы одновременно говорим и по-русски и по-украински, все прекрасно друг друга понимают, а дети четко ориентируются когда и на каком языке надо отвечать. Впрочем, они это понимали еще года в 3-4. Дети свободно разговаривают и читают и по-русски и по-украински, пишут правда неграмотно, тут недоработка. Украинской среды общения у нас нет. Русскоязычные знакомые есть, но встречаемся очень нечасто, в школе русскоязычных тоже хватает. Однажды дочка пришла из школы расстроенная, у них там есть мальчик-разгильдяй, японец, так он ее назвал “москалем”. Что это значит он не знает, но что ругательство – понял. 🙂

    Я же за многие годы, уже десятилетия, использования клавиатур без кириллицы научился писать вслепую. Но это создало и проблему – писать по-украински у меня занимает раз в 10 дольше.

    • Готельєр - бандерівець | 17 Січня, 2021 at 22:12 | Відповіcти

      Японець, який лається москалєм – це супер! Ви зробили мені приємної ночі! Дякую!

    • Дякую, хороша історія. Мені любов до української теж прийшла від вчительки української, а ще від дідуся з бабусею (хоча вони вже розмовляли напів-суржиком, окупаційна радянська влада постаралася), а ще, як не дивно, допоміг канал ICTV, він на початку 90х був досить притомним – показували багато іноземних серіалів та фільмів з українським дубляжем та Територію А:) А ще трохи пізніше – повністю україномовна дружина (це, мабуть, найкраще стимул добре оволодіти українською 🙂
      Щодо “російськомовності” великих міст на сході та півдні України, вони не можуть вважатися російськомовними, скоріше двомовними в результаті насильственної русіфікації. Дві (або більше) мов розуміє переважна більшість мешканців.

      • моя вчителька української мови та літератури Халепа Ольга Улянівна, зробила з мене НАЦІОНАЛІСТА!
        Вишколила за 7 років, з 4го по 10 класи… Крапки, коми, закінчення на “а” та “у”, прийменники “в” та “у”… Я просто БОЖЕВОЛІВ від цього, 5-6 класи, потім – втягнувся, того багажу знань вистачає і досі. Коли не пам”ятаю український синонім – гуглю, причому – подвійний, потрійний переклад знаходить те, що хотів зказати

  25. Цього разу не читав дописи – вибачте ^ .

    Сумую, що Вам випало пережити таке, та співчуваю…

    Дякуючи Вам діти будуть вільні в свому виборі та житті. Свої також розмовляють українською. Але “ворожа” пропхалася до нас… Нічого, навчімо)
    На те є час!…

    • Вибачте, але ворожої мови не має існувати. Є мова ворога. Мова, якою говорить ворог. А для нас такою може бути будь яка мова, що побутує на території, що підконтрольна сьогодні ерефійській кодлі. І бурятська, і мордовська і якутська теж. Разом з російською.
      Мова, як і цеглина, з яких будують храми, може бути частиною гостинного дому, а може бути зброєю. Залежить від ситуації, і, висловлюючись сучасною мовою, від оператора.
      Наша мова має бути для нас фундаментом нашої нації. Свідомої та освіченої, розумної та виваженої.
      Мовою, яку бажатимуть розуміти і знати люди в світі. З поваги до України.
      Тієї, що вже почала формуватись в світі.
      Але ми не повинні ні в якому разі зневажливо та образливо ставитись до будь-якої іншої мови. В тому числі ідо мови, що є у вжитку наших ворогів.
      Доречі, подорожуючи по інформпростору, помітив одну особливість. Українці користуються тією ж мовою, що і мордорці з суттєво вищим рівнем її знання.
      Радикально вищим рівнем вміння нею висловлюватись, при практичній відсутності помилок.
      В той час як ті хто називає свою мову “нармальнай”, пишуть так, що в моїй українській школі в ті, тепер вже далекі часи, отримали б навіть не “двійку”, а “одиницю,”, або, як ми тоді казали, “кол”.
      То ж ми перш за все піклуватись про рівень культури всіх мов, що побутують в Україні.

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: