Освідчення у коханні

T5ko2

От редакции. Сегодня в Твиттере попалась забавная переписка, где россиянин пытался наехать на беларуса за его язык. Очень показательная переписка демонстрирует воинственное невежество россиянина. Ему даже в голову не приходит, что знание языков это – благо, ибо читая в оригинале, можно постичь именно то, что хотел сказать автор, без преломления перевода. И кроме того, россияне никак не могут одолеть простую истину, что именно их язык не похож на все остальные славянские, которые очень схожи между собой. Не хотят, ибо тогда следует сделать неизбежный вывод.

Эту статью Ярослав посвятил украинскому языку.

Скубуть озиме, нищать ярину,
ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.
Трагічна мово! Вже тобі труну
не тільки вороги, а й діти власні тешуть.
Безсмертна мово! Ти смієшься гірко.
Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
з твоїх принижень – не з твоєї величі!
Ліна Костенко

Де звучить російська мова і лунає російський шансон туди прийдуть російські танки. Недарма  путіноїди кажуть: «Де розмовляють російською, там Росія…». «Русский язык» став зброєю в руках окупантів.

Влітку 2004 року у чернівецькому палаці «Академічний» відбувся авторський вечір українського поета і перекладача Мойсея Фішбейна. Після завершення вечора п. Мойсей дав інтерв’ю «Голосу України» і на запитання журналіста: «Що найбільше вас зачіпає в Україні? Маю на увазі не політичні зауваження, а побутові спостереження звичайного громадянина», відповів:

«У сучасній Україні проблеми політичні й проблеми свідомості взаємопов’язані. Що мене зачіпає? Коли йду головною вулицею моєї столиці – Хрещатиком, то почуваю себе як на окупованій території. Я не чую рідної мови. Української мови. Я не чую її на головній вулиці української столиці. Україна має бути українською Україною. Як італійська Італія, французька Франція, німецька Німеччина. Тільки тоді в Україні буде добре всім – насамперед українцям, а відтак і всім іншим в Україні сущим – росіянам, євреям, молдаванам, полякам, кримським татарам… Я вірю: Україна буде блискучою європейською державою. Так хоче Бог. Треба, щоб захотіли всі ми. Всі».

Ось як він ставився до української мови:
«І темрява клубочеться зимове,
І душі ним просотує сльота.
Горнись до мене, мовенятко, Мово,
Неторкана, ґвалтована, свята.

Проминуло 11 років. Україна не стала «блискучою європейською державою». Мовна проблема відійшла на задній план. Російські танки прийшли в Україну «захищати руськомовних». Прийшла війна, смерть, руйнування.

Вороги і поневолювачі завжди добре розуміли, що втрата рідної мови веде до упокорення, безликості і зрештою зникнення нації. Отже українській мові ще здавна було оголошено війну на її власній території. Ті, хто намагалися залучити на свою сторону виборців, обіцяючи двомовність, роз’єднували населення і знищували державу Україна. Вони добре розуміли, що їх дії загрожували злагоді у суспільстві і являли серйозну небезпеку українській політичній нації. Ці дії були демонстрацією антиукраїнської і антидержавної політики в Україні. Антиукраїнці досі невтихомирені. Внаслідок цих дій на мою землю і прийшла війна.

І все ж таки я захищатиму українську мову, бо чоловіча справа захищати слабшого. І я нікому не підкорюся, бо влада моєї любові до української мови сильніша за владу президентів і взагалі будь-кого. Це моя пристрасть, моя idee fixe. Я російськомовний, люблю цю мову, як люблять усиновлену дитину, яку переважно обожнюють і жаліють більш за власних дітей. Мені мила українська мова і мій український світ. Моя приязнь не визнає стороннього впливу.

Ще за часів Римської імперії казали: «Centem lіngua facіt» – «Мова творить народ». Чудова сентенція. Але й народ творить мову. Він живе-дихає мовою, в мові живе-розвивається і завдяки мові єднається. Згадайте, яких неймовірних зусиль доклала Англія, щоб стати Великою Британією? Перші, основоположні документи вольностей Британії писані ще французькою. А сьогодні англійська – перша мова світу. І я вірю у майбутню велич української мови.

Фонетична розкіш, лексичне та фразеологічне багатство, синтаксична гнучкість, величезні словотворчі можливості української мови дістали загальне визнання. 1934 року у Парижі на всесвітньому конкурсі краси мов визначні лінгвісти й мовознавці досконально дослідили багатство мов усього світу. На теренах СРСР в той час визнавалася досконалість однієї мови – російської. Тож від України у Франції виступили представники діаспори. На щастя, вони були освіченими людьми і великими патріотами своєї Вітчизни, тож зуміли всебічно показати красу і довершеність рідної мови. Результати таємного голосування членів журі були такими: перше місце визнали за французькою, друге — за перською, а третє за українською. За олімпійським принципом, наша мова виборола бронзу. Отже, українська мова давно на п’єдесталі пошани.

Справжня українська мова, якій я освідчуюся у коханні, одне з чудес, за допомогою якого я можу передати найпотаємніші думки і почуття. В українській мові відбиваються психічний склад народу, його звичаї, традиції, побут, сучасне і минуле, його розум і досвід, краса і сила душі. У її глибинах – філософський розум, витончений естетичний смак, багато справді поетичного чуття, сліди праці дуже зосередженої думки, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів у явищах природи, багато найсуворішої логіки, високих духовних злетів.

Окрім академічної української мови, існує мова Миколи Лукаша, Євгена Пашковського, Марії Матіос, Сергія Набоки, Миколи Невидайла, Галини Тарасюк, Олександра Ярового, Василя Барки, Миколи Вінграновського, Оксани Забужко, Павла Загребельного, Яра Славутича та інших.

А на анексованих територіях українці, перелякані всмерть, балакають, навіть між собою мовою окупанта. І тільки на самісінькому споді, за завмерлою зо страху душечкою, причаїлася материнська мова. І вона виживе!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

12 Comments on "Освідчення у коханні"

  1. Не спорю, украинский язык очень красивый, я и сам украинец, но вас , Ярослав, читать тяжело. Вязкий такой текст, как казинак. Я бы хотел, чтоб слово украинец в первую очередь происходило от страны проживания, а не от коренной национальности. Иначе здесь никогда не будет согласия. Все языки хороши, если начинать ими пользоваться с детства. И русский тоже. Не нужно его называть языком оккупанта, тем более, что корни его все равно тянутся с нашей земли. Оккупанты сгинут, как роса на солнце, а язык останется. Я был бы за то, чтоб наша страна стала называться Киевской Русью и тогда все национальности чувствовали бы в ней себя равными. А навязывая другим учить украинский язык, мы наступим на те же грабли, что и Россия. Мы должны открыть что-то новое, показать новый до селе не виданный пример мирного сосуществования.

    • Надо поискать плагин, чтобы ставить лайк под комментарий. Под ваш комент я бы обязательно его поставил.

  2. Не нужно противопоставлять русский и украинский языки. Богатство обоих не вызывает сомнений. Правда, это сильно зависит от конкретного носителя языка. Если «Каштанке снился собачий сон» то это Чехов, а если «будем мочить в сортире» — это Путин. Вот и выглядят некоторые слова как резинка от трусов на фоне благородного вечернего платья языка.
    Той хто пише про будь-яку мову, повинен її знати.
    Ваші останні слова:
    «новый до селе не виданный пример мирного сосуществования»
    Повинні виглядати так:
    «новый, доселе не виданный, пример мирного сосуществования»

  3. Ярославе, моя Вам повага! Дуже красиве освідчення у коханні рідній мові. Я підписуюсь під кожним словом! На жаль, зараз красу української мови можна для себе відкрити хіба на Західній Україні. Але Ви праві – без мови немає народу, тому також надіюсь, що хоча б молоде покоління не буде говорити москальською мовою і через років 5 на Хрещатику ми будемо звідусіль чути нашу прекрасну та мелодійну українську мову.

  4. Ярослав, це єдина помилка, що ти в мене знайшов? Ти присіпався до порожнього місця. І що з того? Головне, що ти мене зрозумів. Ми тут не іспити з диктанту складаємо. Не будь буквоїдом, бо якщо ти мене так гризеш, то anti-coloradosa за його машинальні помилки, ти взагалі зїв би? Я більш ніж впевний, шо ти без помилок не напишеш жодного серйозного диктанту, з жодної мови. Прикро, що ми, звинувачуючи свого сусіда у великодержавності, самі інколи так виглядаємо.

  5. Всім щиро дякую за коментарі.
    Турок Ельвія Челебі, мандруючи Україною в 1657 році відзначив: «Українці, – стародавній народ, а їхня мова всеосяжніша, ніж китайська, перська, монгольська».
    Для нас, українців, слово «нація» й «Україна», – тотожні, бо ті ж, хто обрав: «Мой адрес, – не дом, и не улица. Мой адрес, – Советский Союз!», – вже не можуть вважати себе українцями.
    Московитська пропаганда щоденно нагадувала про відсутність різниці між українцями та русскімі, що ми, мовляв, один народ… Хіба що від Адама…
    Окремо для Віталія Не хотів Вас образити, але у нас в Україні не прийнято тикати незнайомій людині.

  6. Я так и знал, Ярослав, что ты меня зацепишь. Сеть все же отличается от реального мира, хотя для многих эти миры давно слились, но в них существует различный риторический оборот. Еще со времен FIDO, было принято, что попав в сеть возраст терял свое значение и если ты был ребенком – обязан подрасти, если взрослым – снисходительно относиться ко всем остальным, если стариком – вспомнить себя в молодости и вести разговор предметно, не переходя на тему – “а вот в мое время…”, так же относительно аспектов образования, т.е. если в чем то слабо разбирался, добавлять приписку своего мнения. Поэтому обращение на “ты” в сети считалось нормой, а вот на “вы” обычно поднимали тогда, когда хотели искусственно возвысить человека указав ему на это. Вот мы с тобой в гостях у anti-coloradosа и поэтому с ним на вы. Примерно к концу 90-ых у многих стали появляться компы, и из за резко нахлынувшего потока пользователей был утрачен основополагающий принцип сети, что лично для меня немного грустно. Я не обижусь если здесь со мной будут на ты, а для Ярослава я могу персонально перейти на ваше благородие.

  7. Виталий, у вас прекрасные слова и аргументы. Да вот только они ничего не дали за эти 20 лети дали один из поводов для нападения России на Украину. По поводу языка НЕМЕДЛЕННЫЕ действия украинской власти:
    1) Глушение на территории Донецка и Луганска рос. теле- радио- каналов.
    2) Трансляция на эти территории ОТОБРАННЫХ украинских каналов.
    3) Создание отдельного канала с хорошим медиа-содержимым для оккупированных территорий. Но что-бы там не только новости были, но и интересные фильмы, музыка. Вещание – на русском языке. Наполнение – русско-украинское 70% 30%.
    4) Никакого ВТОРОГО РУССКОГО языка. Все гос. документы – на украинском.
    5) Продолжение начатой политики по украинскому языку. Украинцы и любой гражданин Украины ЛЮБОЙ национальности ОБЯЗАН знать украинский язык. Это вам скажут в ЛЮБОЙ демократической стране. Аргументы по поводу двух гос. языков в таких странах как Канада несостоятелен, поскольку они ИЗНАЧАЛЬНО заселялись жителями двух национальностей. Украинцы знают русской только по причине оккупации русскими Украины которая слишком уж затянулась – пора завязывать с этим!

  8. Альона, нажаль ви не зовсім праві – на Західній Україні стільки-ж суржика, скільки і на Півдні і на Сході. Різниця тільки у наповненні. На Заході – польска та угорська. Також іноді проскакують русизми. Вибачте і за мої можливі помилки – я з Півдня )

  9. Виталий
    В советские времена из одном и киевских ВУЗов. О языках сами иностранцы говорили так:
    Английский – для бизнеса
    Немецкий – для армии
    Французский – для родных
    Испанский – для друзей
    Итальянский – для любви
    Русский – для ругани

  10. Пардон,
    “…времена из одном и киевских ВУЗов.”
    следует читать – …времена учился в одном из киевских ВУЗов.

  11. @ Читатель (24/12/2015 в 10:41)

    Не можу пропустити такої очевидної маячні, як ваш комент.

    Насамперед: суржику у нас (на Заході) все ж значно менше, ніж на Сході чи Півдні.

    Але головне, що не дивувати не може, то твердження про про його “наповнення” польськими та угорськими словами.

    “Суржик” то саме українсько-москальська мовна мішанка, за визначенням.
    І тут у нас, на Заході, суржик на жаль все той же: москальсько-український.
    Польські слівця натомість вельми рідко можна почути, і то радше в мові освічених людей, для колориту (а то щось функціонально цілковито відмінне від суржику). Маю невідперте враження, що польським суржиком вам видаються слова західних діалектів.

    Щодо мадярських (“угорських”) слів, то взагалі незрозуміло про що вам ходить. Коли хтось (поза Закарпаттям) знає хоч пару слів по-мадярськи (а то рідкість!), то буде найімовірніше “nem tudom” (укр.”не розумію” :-Р
    Про який мадярський суржик взагалі може йти мова??

    Підсумовуючи, мовна проблема в нас така сама, як і всюди в Україні: то русифікованість. З тим, що в нас вона менше просунулась, бо менша була тривалість кацапської окупації. Але то ніц, завдяки політиці київської влади процес русифікації триває не сповільнюючись і при “незалежности”; через мас-медія, естраду, москаломовних політиків тощо.

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: