А між тим, з творчим спадком Модільяні коїлися дивні речі! Прижиттєвого успіху він не знав, за винятком буквально пари виставок. На більшості його полотен і скульптур люди мали дивовижно видовжені шиї та «заплющені» (без райдужок і зіниць) очі. Він — художник, він так бачив… До якого напряму віднести його роботи, мистецтвознавці так остаточно й не вирішили. Зрештою зійшлися на тому, що Модільяні — то є Модільяні, і цим усе сказано.

А тоді його ескізи, картини і скульптури почали активно продаватися й купуватися на мистецьких аукціонах. Поступово розцінки на них підскочили до десятків мільйонів доларів, а в 2015 році на аукціоні «Крістіс» картина «Оголена, що лежить» була продана за $170,4 млн. Природно, відсотки з цих мільйонів доларів пролетіли повз родичів як самого Модільяні, так і сімейства Ебютерн, як та фанера над Парижем… Вигідний бізнес, чи не так?!

Або інший приклад. «Жил-был художник один», звався він Ніколаєм Аслановичем Піросманішвілі, або простіше — Ніко Піросмані. Він загалом був живописцем-самоуком, малював переважно вивіски, а картину міг написати хоч на клейонці, хоч на скатертині, хоч на серветці. Як йому платили — можна лише уявити, якщо помер митець у 1918 року в Тіфлісі від голоду і хвороб, а місце його поховання невідоме (гіпотетично — загальна могила незаможників на Кукійському цвинтарі Тбілісі). Певний інтерес до творчості Піросмані грошовита публіка почала виявляти ще за життя художника, проте на його фінансовому стані це не позначилося.

Істинне ж визнання до нього прийшло, як неважко здогадатися — після смерті! Й тепер Ніко Піросмані вважається одним з найпотужніших світових представників наївного мистецтва. Само собою зрозуміло, що роботи грузинського майстра примітивізму продаються на аукціоні «Sotheby’s» за сотні тисяч, а деякі — за мільйони фунтів стерлінгів. Оскільки ж родичів не лишилося, то… його мистецтво належить тому, хто ним володіє.

Звісно, наведені приклади є специфічними в сенсі посмертної слави, що спіткала митців, прижиттєво не вельми успішних. Ті ж Пікассо й Далі нажили на власній творчості неабиякі статки. І все ж спадок таких митців, як Модільяні та Піросмані, максимально рельєфно демонструє наведений вище ринковий принцип: купуй якнайдешевше — продавай якнайдорожче! Він таки працює. А якщо врахувати незліченні підробки «під Модільяні» чи «під Піросмані»… А численні книжки, вірші, пісні, фільми та інші мистецькі твори, присвячені художникам, які жили й помирали в злиднях, зате красиво кохали та кидали до ніг заїжджих акторок «мільйон червоних троянд»!..

А такі споживчі товари, як червоне вино «Modigliani» по $28,22 за пляшку!.. А цукерки «Mozart Kugeln» в найрізноманітнішій розфасовці!.. А ціла лінійка лікерів та крем-лікерів «Mozart»!.. Звісно, це вже не ринок мистецтва як такий — це продовольчий ринок «з присмаком» мистецтва. Але ж воно працює!..

На відміну від решти цивілізованого світу, в Радянському Союзі ринку не існувало як такого. Тим паче, не існувало й радянського ринку мистецтва. На відміну від «прогнилого Заходу», у нас мистецтво належало народові, а всі митці (художники, скульптори, композитори, літератори та ін.) перебували на зарплаті у держави, а отже — «на повідку» різної довжини. Таким чином, після розпаду СРСР і переходу від планової економіки до ринкової, виникла необхідність створити власний ринок мистецтва.

І от нарешті тепер, в світлі сказаного повторно погляньмо на посмертне присвоєння Андрію Кузьменку звання Героя України. У мене складається стійке враження, що з «Кузьми» вперто ліплять… такий собі український «бренд-символ на продаж»! Ну так, у нього лишилася сім’я — вдова і дочка, з якими доведеться ділитись гонорарами й іншими доходами… З іншого ж боку, переваги для заснування майбутнього бренду «Кузьма» аж надто великі:

— свіжа пам’ять про митця, який жив тут і з нами, ходив по тій же землі, по якій ми ходимо зараз;

— наявність потужного фанатського середовища (на концерт-триб’ют в пам’ять «Кузьми», що відбувся в київському Палаці спорту 20 травня 2015 року, прийшло понад 10’000 чоловік);

— дуже розмаїта творча діяльність Андрія Кузьменка (композитор, поет, письменник, співак, телеведучий, продюсер і актор);

— безумовний авторитет в середовищі українських митців;

— підтримка в різний час різновекторних політисил (що дозволяє сподіватися на позитивне сприйняття гіпотетичного бренду «Кузьма» різними соціальними групами);

— імідж «того, хто оступився, але виправився» після скандальної кампанії на підтримку кандидата у президенти Януковича в 2004 році;

— імідж «непримиренного борця» з корумпованими українськими політиками, який «різав правду-матку в очі» на весь Інтернет.

Окрему увагу звернемо на посмертні нагороди Андрію Кузьменку, які додатково підтверджують сприйняття його постаті різними українськими політсилами (а отже, прибічниками різних ідеологій): Орден «За заслуги» І ст. (за президентства Порошенка — 29.10.2015) і звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (за президентства Зеленського — 17.08.2020).

І останній штрих: в першому сезоні серіалу «Слуга народу», який подарунок шукав новообраний президент Голобородько (амплуа Зеленського-актора) на день народженні племінниці?! Диск «DZIDZIO». Замість якого на днюху дівчині привезли живого Дзідзьо… А хто в реалі підтримував цей поп-гурт?! Андрій Кузьменко, друг дитинства фронтмена гурту Михайла Хоми! То може, «Кузьма» таки перебував у творчих стосунках з «95-м кварталом»?! І недарма підписавши нагородні документи, Зеленський з неприхованою теплотою зазначив: «Сегодня нам очень не хватает Андрея…»

Це все дозволяє сподіватися, що на брендування світлого образу «Кузьми» позитивно подивиться будь-яка українська влада, що посмертні держнагороди лише підвищать цінність цього бренду, а потужна фан-аудиторія забезпечить ринок збуту принаймні всередині країни. Так, на міжнародний рівень гіпотетичний бренд «Кузьма» не вийде, але з чогось же треба починати?! Можливо, ми щойно стали свідками саме такого початку…

Тимур Литовченко