Автор — Тимур Литовченко
Дуже мені не подобається ситуація, коли двоє розумних і шановних людей, не змовляючись заздалегідь, починають казати таке, про що навіть думати не варто. Тоді вже мимовільно доводиться підключитись до цього мережевого диспуту.
А хочет ли ПАП снова быть Президентом? Ведь сейчас ПАП видит, как то, что он по крупицам выстраивал, недоумки с наслаждением разрушают. Ведь ПАП очень умный и очень работоспособный. Зачем избирателей Зе тянуть в цивилизацию? Может проще сосредоточиться на своем бизнесе, своей партии, порохоботах и «Справе громад»?
(Готельєр-Бандерівець, «Про ПАП. Мнение»)
У нас были свои источники прямо там, которые четко говорили о том, что Юля будет следующим президентом. <…> Но победил зэк. <…>
Порох был не самой очевидной кандидатурой, но он победил, причем — сделал это в первом туре <…>
янелох заявил о своих президентских амбициях только за 3 месяца до выборов, при этом он не имел ни политической силы, стоящей за ним, ни всего того, что имели матерые зубры, которые на него даже особого внимания не обращали.
(Anti–Colorados, «В продолжение темы»)
І знов немовби загрузлі в часі Діді та Гого з потаємними надіями очікують на появу таємничого Годо — зустріч з яким, на їхню думку, внесе сенс в їхнє безглузде існування, а також позбавить від загроз ворожого довкілля. І знов довкола них швендяють не менш загадкові персонажі: Поццо пропонує Лаккі подумати і потанцювати, у відповідь Лаккі покірно виконує всі прохання Поццо. Потім прибігає хлопчик і повідомляє, що мсьє Годо прийде завтра… І таке інше в тому ж дусі. Аж до фінального колективного рішення пошукати мотузку, щоб повіситися. Однак при цьому ніхто не рухається з місця.
Ми вкотре пробіглися п’єсою Семюеля Барклі Беккета «В очікуванні Годо».
А от що станеться, якщо Годо таки не прийде?!
Тоді скільки можна просторікувати на тему майбутнього другого пришестя Годо??? А може, таки варто змінити платівку?..
Бо зараз ми запитуємо себе: «А хочет ли ПАП снова быть Президентом?»
Але ж це нічим не відрізняється від сакраментального патріотичного: «Бандера прийде, лад наведе»!
У свою чергу, щось подібне ще у ХІХ столітті казав один російський селянин-лапотник своєму товаришеві десь посеред Санкт-Петербургу: «Пока Гарибалка не придет, толку у нас не будет»…
Шановні! Прошу зрозуміти: сама подібна постановка питання не є конструктивною — бо очікуючи на пришестя ПАП, Годо, Бандери, Гарибалки (та хоч би Ісуса Христа!!!), людина ставить себе в пасивну позицію. А отже — робить заручником пришестя ПАП, Годо, Бандери, Гарибалки чи Христа. Заручником пришестя як такого…
На мою ж хлопську думку, очікувати на пришестя ПАП, Годо, Бандери, Гарибалки чи Христа не варто. Натомість варто думати над іншими речами:
- що особисто я можу зробити от просто зараз — до пришестя ПАП, Годо, Бандери, Гарибалки чи Христа?..
- що я робитиму, коли ПАП, Годо, Бандера, Гарибалка чи Христос таки реально прийде?..
- що я робитиму, якщо ПАП, Годо, Бандера, Гарибалка чи Христос таки знов не прийде?..
Розумію, що розмірковувати над подібними речами важко і неприємно. Зате подібні роздуми є конструктивними, оскільки ставлять у центр уваги тебе самого, витісняючи звідти того, хто може прийти… або не прийти!..
А витіснивши з центру уваги роздуми про «друге пришестя Пороха» — ми виявимо речі не надто приємні. Насамперед, раптом виявиться, що після трьох новітніх українських Революцій (Майданів) — Революції на граніті 1990 року, Помаранчевої фронди 2004 року та Революції Гідності 2013-2014 років, — наша «двоюрідна» влада все ще не надто боїться українського народу. А все тому, що максимум прояву народного гніву щодо влади вилився у «сміттєву люстрацію»: коли ненажеру-чинушу вкинули до сміттєвого баку, притрусили зверху непотребом… і все!..
Але далі чинуша-ненажера виліз із сміттєвого баку, обтрусився, помився, змінив костюм — і знов грабує нарід!!! Ситуація могла б змінитися, якби того чинушу скарали значно жорсткіше. І от саме це у нас усіх попереду — от що потрібно розуміти!.. Бо та ж судова система в Україні запрацює лише тоді, коли Дядечко Лінч повісить пару-трійку ненажер і хапуг на Майдані. Звісно, це вкрай налякає цивілізованих європейців. Але ж вони самі зі своїх неправедних суддів, було діло, шкуру знімали і нею суддівське крісло обшивали, хіба ні?..
А втім, річ не тільки у відвертих хапугах. Візьмемо простіший варіант: Мінстець. Усі пам’ятають, як він працював під час каденції Пороха у 2014-2019 років?! І хто що зробив для того, аби той Мінстець працював краще?! Тоді ніхто не зробив нічого. А от зараз (маю на увазі — якщо Годо таки прийде вдруге) повторення подібного допустити вже не можна. А як не допустити?! Якими методами?! Знов покликати Дядечка Лінча?.. А інші методи є?!
Та навіть не в цьому найбільша проблема. Якщо згадати мій матеріал «Революційний цикл — РКД», то стане очевидно: ось просто зараз Годо не прийде… бо прийти не може за визначенням! Як я й казав (і від своїх слів не відмовляюся) — на той час починала будуватися типова українська «оксамитова» диктатура, яка тепер вже сформувалася. Ще більше «закрутити гайки» нинішній преЗЕдент не зможе — нещодавно виступаючи перед студентами Стенфордського університету (США), він це визнав прямо:
«А украинское гражданское общество настолько сильное, свободное и демократическое, что кто бы и что ни хотел, кто бы себе чего ни придумал, “дракону” появиться в Украине невозможно. Крылья подрежут».
Це — все, край!!! Максимум «закручування гайок». Далі зірве різьбу. Далі — той самий «Майдан №3». Бо диктатора (навіть «оксамитового») зносить тільки чергова революція. А вже революцію придушує контрреволюція — і тільки на цій стадії приходить той самий Годо, який починає просувати реформи, зміцнювати економіку та обороноздатність країни!.. Тому-то мене й закидали минулого разу капцями, що я назвав нашого українського Годо — «контрреволюціонером». Хоча на Євромайдані він «світився» мінімально, оскільки революція — це не його стихія.
Годо розгортає діяльність на повну силу після революції — коли вітчизна у небезпеці, коли ворог біля воріт. Саме тоді і прийде довгоочікуваний Годо.
Але не раніше. Себто — не прямо зараз. Бо Євромайдан — це революція ХХІ століття. Революція нового типу, яка не має яскраво вираженого лідера, до якого можна застосувати китайську стратагему №18 «Для розгрому банди вбити отамана». Подивіться на сусідню Білорусію: Бабаріко — «альтернативний лідер»?.. У в’язницю його!.. Тіхановська — «лідерка опозиції»?.. І їй перепаде на горіхи!.. Тоді як нашим Євромайданом не командував ніхто. Ні «Тритушка», ані Координаційна Рада Євромайдану. Революція Гідності вираженого лідера не мала. Не матиме яскравого лідера і «Майдан №3» — інакше його миттєво знищать відповідно до стратагеми №18.
А тому… давайте будемо долати неприємності в порядку їхнього надходження!
Мені здатєься, що країна рухає поступовим(еволюційним) шляхом, бо революційний ризикований і призведе до можливої втрати країни через протистояння між старими і новими. Ви ж не повисмикуєте руки дитині, щоб вона не сунула свої пальці в ризетку, а будете наполегливо, довго-нудно пояснювати, можливо і паском, що так робити не можна. Так само і з громадянами країни. За 30 років в країні з”явився і збільшився прошарок власників усього, чого лише можливо, а пролєтаріату поменшало. Це добре. Може замало власників-патрицій у пропорції до пролєтаріяту.
Хіба ze, це не контрреволюція (реакція)?
Як на мене, ЗЕ – це все ж дуже м’яка, “оксамитова” диктатура. У нього парламентська монобільшість. А отже – уряд монобільшості також. Тому вся відповідальність за поточний стан країни через усі гілки влади сходиться персонально до нього.
щось мені здається, що як почнеться майдан 3 то zeлі і подібні прибіжать просити Пороха очолити його і прибрати “безглуздість і безпощадність”, точніше захистити ніжні осики від варварського використання …
Нагадування про дядечка Лінча є дуже доречним. Мене неодноразово відвідували “крамольні” та парадоксальні думки, що демократія та судова система США виросли з насіння, вкинутого отим самим дядечком. Але для цього були багаторічні передумови. Тут таких традицій не було та не буде. В Старій Європі також не дуже. Тому там зараз і коїться те, про що написав шановний Автор в попередньому пості.
по перше, БУЛО, ще й не таке!
погугліть 1648, ужОс.
по друге, добігти до кордону Канади дууууууууууже довго, з Європи особливо…
Тай на Дон не ВСІХ гордонів брали як своїх
Вспомнилось знаменитое от ДФК: “Я – берлинец”.
Мне кажется, что Майдан может случится во время выборов президента, когда зелень обязательно включит админ-рычаги фальсификаций. А с этим народ точно будет не согласен.
Тогда и Линча можно будет вспомнить 😉
Взагалі-то нам дуже потрібні перевибори в парламент, щоб вибити ту диктатуру ЗЕ без мінімальних втрат. Хай там що, а я не хочу ще одного майдану. Буде дуже багато крові навряд чи це на користь нам піде. Та й ворог не спить, поки в нас буде майдан, москалі відкусять ще Харківську область, чи ще щось, скільки ми дамо…
Тому для нас оптимальний варіант, це перевибори парламенту чим раніше, тим краще. Ну й звісно щоб більше ні в кого не було більшості. Адже демократія, це компроміс.
Ну а якщо вибори будуть, то розклад зміниться, та й мажоритарки більше нема.
Звісно вони будуть маніпулювати й фальсифікувати, але це теж може призвести до майдану. Добре якщо без крові, але після першої крові, то нехай начуваються. Враховуючи настрої у людей, там й пану Лінчу буде страшно.
“Шановні! Прошу зрозуміти: сама подібна постановка питання не є конструктивною — бо очікуючи на пришестя ПАП, Годо, Бандери, Гарибалки (та хоч би Ісуса Христа!!!), людина ставить себе в пасивну позицію. А отже — робить заручником пришестя ПАП, Годо, Бандери, Гарибалки чи Христа. Заручником пришестя як такого…”
Добавьте еще сюда мантру находящихся у власти: “Крым – временно оккупированная территория”.
В реальности она подменяет борьбу за Крым. И, да, “людина ставить себе в пасивну позицію”
А от я хочу, щоб дедалі більше людей ставали в позицію АКТИВНОЇ САМОДОСТАТНОСТІ. Звісно, на таке здатен не кожен, але чим більше – тим краще 😎
активна самодостатність – це як СУТЬ свободи
Громадянське суспільство само по собі нізвідки не візьметься – це якраз і показав останній Майдан – його самоорганізація далі території власне Майдану не сягнула. Тому Порох зараз і вирощує оту “Справу громад”, як широку організацію з пошуку і залучення нових обличч.Так, там може половина учасників просто пристроїлася на гранти від “Рошен”, але ж друга – це справжні нові бійці, які будуть робити українську справу. Це будуть впізнавані обличчя в своїх громадах і основа нового парламентаризму. В усякому разі хотілося, щоб було так…
Мене надихає одкровення ЗЮ перед американськими студентами: якщо він справді відчув, що громадянське суспільство здатне “підрізати крила дракону” – то це добре зізнання! Бо чим далі, тим міцнішим, стиглішим і самоорганізованішим ставатиме громадянське суспільство. 🙂
А я вважаю, що воно – дурне. Меле язиком, що йому написали та забуває що казав за хвилину.
Тимуре, це правильно поставлене запитання: “Хто я є, де я ж, чого я хочу, як треба діяти для того”. Після розуміння цих питань, діяти.
Особисто я дію, не оглядаючись на можливе повторне президенство ПАП.
Бо, з його приходом, потрібно буде робити те, що я вже роблю зараз.
Ставати самодостатнім у своїй діяльності – то є вірна позиція, що заслуговує на повагу. Respect! 😎
Всяко буває – ледачість, нехватка сил. Але мотивація це долає.
Як казав Ошо Раджніш (рекомендую його як Майстра) – якщо ви усвідомлені (осознанны) – ви можете робити що завгодно, і це буде правильно.
В тому числі: усвідомленно лінькувати, усвідомленно робити дурість.
Головне правило – якщо робиш усвідомленно – роби на повну катушку. 🙂
“искусство быть безупречным воином и умение осознанно действовать в тонких мирах дают поистине фантастические преимущества”
“Смысл и сущность универсального эволюционного процесса состоит в накоплении упорядоченного самоосознания. Здесь больше ничего нет”
“Осознать себя Единым можно, только обретя целостность и полноту, без которых невозможно развить сознание и расширить самоосознание на бесконечность Вселенной”
“Намерение принадлежит собственно первооснове человека – его Духу, оно формируется нашим истинным “Я” – тем, для кого и энергетическая структура, и воплощенное в ней сознание – не более чем инструменты. Самоосознание Духа и намерение – явления одного порядка.”
“Никогда и ни к чему нельзя относиться серьезно, в особенности – к самому себе. И никогда нельзя считать себя чем-то особо значительным, пупом, неким особо выдающимся аспектом творения. Мир абсолютно равнодушен и холоден. Для Него все точки концентрации Его самоосознания, каковыми являются живые существа – равноценны сами по себе. Их чувство собственной значительности, обусловленное лишь инстинктом самосохранения, не имеет никакого значения. Важна только эффективность в накоплении упорядоченного самоосознания… ”
Андрій Сідерський. “Третє відкриття Сили”
Так, Вовче.
Андрій Дар, РЕКОМЕНДУЮ! Досить сильна річ!
хорошо, что вам интересно это, но есть более простые слова, за которыми не вшита ошибка :
-“Никогда и ни к чему нельзя относиться серьезно,в особенности – к самому себе.”
-*наблюдать не предвзятым умом как плетётся цепь причин-следствий, не забывая, что ты всего-лишь её часть*
————————–
“Важна только эффективность в накопление упорядоченного самоосознания”
– тут можно говорить о процессе эволюции сознания, т.е. :
от *освобождения потуг осознанности от личной заинтересованности, как это бывает с самоконтролем (совершается ради чего-то)
к осознанности ради цельности
Что По что Зе сильно друг от друга не отличаются. Хрен редьки не слаще. По-политолигарх с опытом и своими подельниками, а Зе только вступил на эту стезю и сейчас пытается “вибудовувати” под себя суди, которые в своё время “вибудував” По. Это их, и не только, надежная опора и сила. “Гроші понад усе!” работает на полную мощность во все суверенные времена и приносит нужные результаты. Ну и бессмертная “національна Україньська тварина” подчеркивает лишний раз возможность повторение истории.
Х-м-м-м…
Оказывается это один и тот же Роман… уже три реинкарнации… Будем знать…
А поновее ничего нету, акромя “они все одинаковые”?
Старенькая песня. Она для быдла самое то. Для ленивого, не любопытного, туповатого и завистливого быдла.
На него же и делали ставку “товарищи” из рашки.
Жириновский же четко рассказал в свое время.
Как раз для тех, кто в силу тупости и лени своей больше, чем на пожрать да выпить и заработать-то не хочет. А зависть жрет. Особенно под водочку с корешами..
так смело зашёл на огонёк, в бело-красно-синей косоворотке, что я в восхищении
to albert | 21 Вересня, 2021 at 21:29 | А для маскування він ще зверху армяк вдягнув та у валянки взувся.
Цікаво, а де подівся СК Тредецім? Його не вистачає.
80% каментів SK13 відправляються до кошика. Розбирати сміття мають змогу лише Анти-Колорадос та інші автори, плюс Андрій Модератор та редактори. 😎 Як поводитися з коментарями – вирішує Андрій Модератор. Зокрема, тільки він може пояснити, з яких міркувань 80% коментарів SK13 йдуть у сміття… 😎
Іноді бувають таки досить цікаві його коментарі. Дають привід для достатньо серйозник розмірковувань.
При тому, що далеко не з усіма його посилами і висновками особисто я можу погодитись.
В мусор не идет НИЧЕГО. Просто по непонятной причине его сообщения всегда попадают на проверку и я их всегда пропускаю, как только увижу.
Так сталось, що не встигаю наздогнати нові статті на сайті, однак тепер вирішив зробити “зупинку”, оскільки за обговоренням ролі ПАП в попередніх і в цьому постах, звернув увагу на те, що при очевидному циклічному розвитку нашого суспільства (від Майдана до Майдану) Україна робить поступ уперед, тяжко, з кроками в різні сторони, але все ж вперед. І це, на мою думку, пов’язано не так з ПАП чи іншими політиками, не так з нами “пенсіонерами”, які бачили ще генсеків, а з появою нового молодого покоління. 10 років життя – це зміна половини покоління. Ось за їх серця і розум треба боротись, не залишати наодинці з своїми тривогами та проблемами. Який буде новий Майдан, а він буде, напевно, зараз ніхто не скаже. Невже хтось з нас очікував, що Революція Гідності буде такою кривавою? Протистояння було жорстким, знайшлись впливові ворожі сили, які розпалили вогонь і отримали надзвичайний супротив. Очевидно, що висновки мають зробити обидві сторони, якщо ще не встигли. Чи ризикнуть повторити такий сценарій х.йло та п’ята колона (тепер вже мінус комуняки), чи мають вони для цього сили і ресурси, хто буде оплачувати послуги “тітушок”, коли в голові вперто нагадуватиме зозуля про високу ймовірність отримати самим по макітрі та залетіти в помийну яму історії? І тут слово своє скаже нове молоде покоління. Хотілось би побачити соціологію в такому перерізі, оскільки найближче оточення може дещо спотворювати загальну картину, та й вона може відрізнятись за регіонами.
А з тезою шановного Тимура “Ставати самодостатнім у своїй діяльності – то є вірна позиція, що заслуговує на повагу” можна лише погодитись. Та й таки, щоби не розчаровуватись у другий раз, думати, що робити у випадку “Б”, навіть зараз, у період відносного політичного затишшя, ніколи не пізно. А щодо ПАП, йому потрібна всебічна підтримка, навіть хоча б моральна, особливо тепер, оскільки як би його не поливали “зеленкою”, альтернатива серед відомих персон ні за освітою, ні за досвідом не проглядається. Якщо хтось бачить іншу реальну особу, а не абстрактну голографічну картинку, нехай озвучить прізвище. Щодо зе, то це не його особиста заслуга, а проект ко&ко, який, на жаль, не всі змогли вчасно розкрити, а тепер почувають себе ошуканими, однак визнати це не дозволяє гонор. Що ж, на ці граблі також комусь треба стати – еволюція теж потребує жертв. І буде так надалі, оскільки така наша природа. Головне, не заспокоюватись, а “лупати сю скалу” кожному на своєму місці, а прийде час – буде кому згуртуватись.
“…Бо та ж судова система в Україні запрацює лише тоді, коли Дядечко Лінч повісить пару-трійку ненажер і хапуг на Майдані. Звісно, це вкрай налякає цивілізованих європейців. Але ж вони самі зі своїх неправедних суддів, було діло, шкуру знімали і нею суддівське крісло обшивали, хіба ні?…”
так. бо революція у нас відбулася дуже “оксамитова”, і багато хто чекав показових покарань, але сталося як сталося. трохи не вистачило злісті, чі рішучості, зробити те що повинні були зробити – зло обов’язково повинно бути покарано, як приклад для інших хто захоче знову підти цим шляхом.
Перепрошую, шановний Тимуре, але невеличка плутанина з нумерацією Майданів.
В передостанньому речені правильніше було б написати: “Майдан № 4”, бо Ви ж самі правильно написали, що три Майдани у нас вже відбулись.
Між іншим, четвірка – кепська цифра. Не люблю її.
Маєте рацію. Просто в масовій свідомостіРеволюція на граніті 1990 року Майданом чомусь не вважається. Хоча саме тоді студенти з Західної України вперше нарекли київську площу Жовтневої Революції – Майданом Незалежності. 😎
Це й досі єдиний Майдан на весь Київ, бо решта – це площі. Лише іноді, дуже нечасто доводиться чути про “майдан Льва Толстого” – однак ця назва ніяк не приживається. Тому коли кияни пропонують “піти на Майдан” – одразу ж зрозуміло, про який саме топонім йдеться. Не переплутаєш! 😎
Щодо “Майдану №4” – так і є. Однак це ще гіпотетична подія, отож при міжособистісному спілкуванні ведеться мова про “Третій Майдан”… І поки це все в теорії, то я (суто для зрозумілості) написав про “Майдан №3”. Хоча він – таки №4.
Для цієї проблеми є рішення: треба самий перший Майдан занумеровати нулем. Нульовий Майдан, як точка відліку
Дякую, Тимуре, що нагадали зараз про площу ім. Л.Толстого.
Після кожного чергового виступу віце-спікера російської держдуми – такого собі пана Толстого (між іншим, рідного праонука того самого Л.Толстого) з лайкою, образами та погрозами на адресу України, я задаю собі питання:
– а навіщо, власне, нам у самому центрі української столиці ота площа імені Толстого?
Задаю та не находжу жодної позитивної відповіді.
Як на мене, то настав вже час ту площу нарешті переіменувати. І найліпше – саме у майдан, а не просто площу.