Автор — Дід Панас

Із серії «Новітні казки Діда Панаса»

Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка! Сьогодні я приніс вам казочку — ще й бубликів в’язочку! А казочка моя буде про Пам’ятник… Та не просто собі про якийсь там незрозумілий монумент, а про Пам’ятний знак українським лікарям, загиблим від COVID-19. Отож, діточки, сідайте довкола своїх комп’ютерних моніторчиків, планшетиків чи смартфончиків та слухайте мене уважненько.

Насамперед, мої маленькі, змушений вибачитися, що не виходив на «Лінію Оборони» майже два тижні поспіль, але мав на те поважну причину: адже буквально через день по тому, як я розповів вам «Казочку про Ваську-Ріпку» — а саме 9 червня, виповнилося рівно 110 років від дня мого народження. Та оскільки не хотілося затьмарювати власним ювілеєм шосту річницю самої «Лінії Оборони», з якою я щиро вітаю усіх вас, треба було днів на десять кудись непомітно зникнути.

Отож разом із моїм маленьким помічничком — Котиком-Муркотиком ми удвох з’їздили до наших героїчних хлопців на «нуль». Простіше кажучи — туди, де вже далеко не перший рік точиться Операція Об’єднаних сил, що змінила собою АТО. Зрозуміло, що від цієї поїздки я отримав море позитивних вражень, і навряд чи можна було вигадати кращий ювілейний подарунок для старого Діда Панаса, ніж отака подорож… Проте через абсолютно секретний характер нашої місії жодних подробиць я вам не розповідатиму.

Зате буквально одразу ж після нашого повернення, дорогі мої малятка, любі хлопчики й дівчатка, інший мій маленький помічничок — Зайчик-Побігайчик натрапив у соціальній мережі Facebook на вельми оригінальну новину…

Зайчик-Побігайчик: Так-так, любі малятка, новина справді непересічна: в суботу, 19 червня у Києві був відкритий Пам’ятний знак лікарям, які загинули під час боротьби з пандемією COVID-19. Між іншим, участь у відкритті цього Пам’ятного знаку взяли Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко, народні депутати України, депутати Київської міської ради, голова Солом’янської районної в місті Києві державної адміністрації із своїми заступниками, а також інші…

Стривай, стривай, Зайчику-Побігайчику! Гадаю, що на цьому самому місці найуважніші малята неодмінно хотіли б мене запитати, а навіщо згадувати в цьому зв’язку чиновників Солом’янської РДА разом із самим паном міністром і депутатами Верховної Ради?!

Зайчик-Побігайчик: Насправді все дуже просто — цей Пам’ятний знак був відкритий на території Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №4» Солом’янського району столиці!

Отож бо, дорогі мої малятка, любі хлопчики й дівчатка, отож бо! Наші лікарі справді виявили мужність і героїзм у боротьбі з пандемією COVID-19 — це так. Бо на «Лінії Оборони» неодноразово розповідалося, в яких умовах вони приборкували цю небезпечну хворобу й чому були змушені продовжувати працювати навіть після того, коли й самі заражалися коронавірусом… А все тому, що на початковому етапі розвитку пандемії саме ТОР-чиновники від медицини, а головне — саме народні депутати займалися постачанням за кордон тих самих засобів індивідуального захисту, яких забракло героїчним лікарям… через що вони й заразилися «короною». А трохи згодом ті ж самі ТОР-чиновники й народні депутати закатали в асфальт «ковідний» фонд. А тепер вони Пам’ятний знак відкривають…

Причому зверніть увагу, дорогі мої малятка, любі хлопчики й дівчатка: Пам’ятний знак було відкрито не в центральному лікувальному закладі Києва — Олександрівській лікарні й не біля будівлі МОЗу. Та й загалом не в центрі міста, а в Солом’янському районі столиці, в місцевості, що має промовисту назву Кучмин яр, на півдороги від центру до Міжнародного аеропорту «Київ», більш відомому в народі як «Жуляни». Чому так?! Можливо, я неправий… але чомусь мені здається, мої маленькі, що десь в глибині душі цим ТОР-чиновникам і нардепам все ж таки хоч трохи соромно, що їхні явні прорахунки змушені були прикривати власними життями оті самі загиблі лікарі…

А може річ у тім, що Пам’ятний знак являє собою встановлені на гранітний п’єдестал дві бронзові руки, між якими палає бронзова свічка?.. Адже бронза, дорогі мої малятка, любі хлопчики й дівчатка, має таку властивість — з часом вкриватися зеленим налітом. А це, у свою чергу, може викликати пряму асоціацію з партійним кольором влади «слуг народу», непродумані дії яких занапастили велику кількість лікарських життів. От саме тому Пам’ятний знак хоч і відкрили — але подалі від центру Києва… Від гріха подалі.

От на цьому казочка моя нарешті добігла кінця. А тепер на добраніч, мої маленькі! Ідіть собі, вмивайтеся, нехай вас батьки напоять тепленьким молочком з медяниками, щоб вночі вам наснилися хороші сни про той час, коли прорахунки нашої бездарної влади не змушуватимуть нікого жертвувати власним життям заради виправлення ситуації…

На добраніч, малята, на добраніч!