Між іншим, якщо уважно вчитатися у визначення поняття «Стратегічна ініціатива», то можна виявити цікаву річ: у цьому визначенні геть нічого не сказано про те, яка саме зі сторін протистояння (конфлікту) повинна володіти стратегічною ініціативою! Отже, володіти нею може:

• як сильніший — так і слабший;
• як старший за віком — так і молодший;
• як великий за розміром (численний) — так і малий (нечисленний)…

Розумієте?! Коли йдеться про стратегічну ініціативу, усі ці фактори є ВТОРИННИМИ. Первинним же є спроможність і вміння нав’язати свою волю іншим, якими б потужними (численними, досвідченими) вони не були.

Заради розрядки — суто побутовий приклад. Уявіть собі молоду сім’ю, в якій є немовля. І це саме немовля спало собі, спало, як раптом прокинулося і почало пхинькати, рюмсати… І нічим його втихомирити не вдається… Уявили? А тепер уявіть розвиток ситуації: якщо молодій мамі не вдасться заспокоїти немовля — ймовірно, в ситуацію втрутиться і молодий тато, і (в разі потреби) — бабуся з дідусем… чи обидві бабусі… чи навіть лікарі-педіатри, якщо до цього дійде справа!.. А тепер порівняйте вік (а отже, життєвий досвід, силу та ін.), з одного боку — немовляти, а з іншого боку — аналогічні сукупні характеристики усіх дорослих, які «обслуговують» це немовля та витрачають на це свої дорослі ресурси!..

А все чому?! А тому, що немовля має певний життєвий «козир» — хоча й не усвідомлює цього: чоловіче дитинча, дитинча біологічного виду homo sapiens народжується значно недорозвиненим, отож потребує зусиль одного чи кількох дорослих, аби дожити до такого віку, коли воно вже саме собі дасть раду. Якщо ж кинути немовля напризволяще — воно, найімовірніше, загине. А це обернеться втратою перспективи для сім’ї в цілому… Саме тому немовля може проявляти свою «стратегічну ініціативу» через власне пхинькання й рюмсання в будь-яку пору будь-якого дня, в залежності лише від власних потреб, які не може навіть зв’язно висловити.

Ну гаразд. Можна заперечити, що немовля не воює зі своїми батьками, бабусями й дідусями, лікарями та з іншим дорослим світом… Хоча війна — це насправді лише крайня форма протистояння. А загалом, може йтися не стільки про війну, скільки про протистояння. А отже — про нав’язування власних інтересів іншим у невійськових конфліктах.

Але якщо ближче до війни…

Візьміть сучасну державу Ізраїль: від самого свого заснування у 1948 році й до сьогодні, єврейська держава веде боротьбу за саме своє виживання з оточуючим арабським світом. Якщо при цьому співставити розмір території, кількість населення та інші подібні параметру держави Ізраїль та оточуючого арабського світу, стане очевидним, що це і є приклад нав’язування волі переважної меншості — оточуючій переважній більшості! Причому триває усе це вже не одне десятиліття…

До речі, тут згадалася одна історія, пов’язана зі святкуванням Пурима — є таке єврейське релігійне свято… А згадалася ця історія тому, що в єврейському середовищі таким собі різновидом «національного спорту» вважається заохочення до запитань і відповідей на них. І чим запитання гостріші та дошкульніші — тим краще! Повною мірою це стосується і святкування Пуриму. Отже, дорослі заохочували маленького хлопчика продемонструвати свої знання наступним чином: «А нумо скажи, чи знаєш ти історію Пурима? А скажи, скільки тоді було євреїв?.. А скільки наших ворогів?.. Нумо відповідай». На що хлопчик відповів у єврейському стилі — запитанням на запитання: «А чому євреїв завжди мало, а наших ворогів завжди багато?» — чим викликав справжній захват у всіх дорослих.

Ця історія викликала у мене якусь асоціацію — але яку саме?! Я все не міг пригадати, як раптом!..

Коротше кажучи, є така чудова українська група «Рутенія», в репертуарі якої є дуже ніжна колискова — «Спи, маленький козачок». Якщо хтось не слухав — щиро рекомендую! Але в даному разі важливими є наступні слова з тексту цієї чудової ніжної та трохи журливої пісні:

Спи, козаче, в бій ще рано,
Ще малі твої гетьмани.
А як підеш в бій свій перший —
Мало нас, а вас ще менше…

А тепер — стоп!!!

Хіба ж у цій строфі не піднімається все та ж сама проблема: як слабшому, меншому й нечисленному захопити стратегічну ініціативу, а отже — нав’язати свою волю сильнішому, більшому й численнішому?! Адже нині козаків мало, а їхніх нащадків ще менше!.. Але сучасні козаки воюють, і їхні нащадки воюватимуть також попри те, що їх ще менше!.. Війна ведеться заради встановлення миру на умовах кращих, ніж довоєнні. В усякому разі, не заради того, аби бездарно програти… А заради того, щоб перемогти!.. Коли нащадків ще менше, ніж батьків!..

Отже, знов доходимо до того самого: як захопити стратегічну ініціативу, перебуваючи в меншості?!

(Далі буде)