У нас же все значно цікавіше! Адже:
- сучасна Російська Федерація є частиною СРСР, що розпався в 1991 році;
- СРСР є трансформованою Російською імперією, що припинила існування в 1917 році;
- Російська імперія була проголошена Петром І в 1721 році замість Московського царства;
- Московське царство (Московська держава, Московія) існує від 1547 року, коли Іван IV Грозний (себто, «Жахливий») самопроголосив себе царем;
- Московське царство обіймало території Великого князівства Московського і Владимирського з усіма землями, що були свого часу приєднані («зібрані») великими князями, починаючи з Івана Калити;
- Іван Калита став князем Московським в 1325 році, а Великим князем Московським і Владимирським — в 1328 році;
- Московське князівство (а згодом — Велике князівство Московське і Владимирське, надалі Московське царство) розвинулося на території Залісся — так в Середньовіччі іменувалося межиріччя Москви та Оки, заселене чуддю;
- нарешті, Москва була заснована сином Володимира Мономаха — київським князем Юрієм Долгоруким (1090-1157 роки) в Заліссі — на колоніальних територіях Русі («кабінетні» назви — Давня Русь, Київська Русь).
Ось нарешті ми й дісталися до того «кореню», з якого росте конфлікт двох сучасних держав — Російської Федерації та України. Адже:
- Україна зі столицею в Києві є спадкоємицею Русі (в імперській книжковій термінології — Давньої Русі, Київської Русі), яка обіймала території сучасних України та (частково) Білорусі, а в якості столиці («стольного» міста) мала той-таки Київ;
- Російська Федерація сформувалася на територіях Залісся — колоніальних руських землях, які заселяли чудь, водь, мордва, меря, мокша, ерзя, мурома та інші племена;
- Залісся ніколи (!) не вважалося Руссю, оскільки в літописах повно прикладів, коли описуються подорожі з Русі на території Залісся й навпаки.
Останнім часом деякі експерти полюбляють говорити про те, що Росія є «тінню» Західної Європи. На мій скромний погляд, це не зовсім так — принаймні в довготривалому хронологічному аспекті:
Росія утворилася й розвинулася як «тінь» Русі-України!!!
Саме так: це не просто європейська — це наша «тінь»! Саме наші — київські князі почали цивілізувати Залісся в добу Середньовіччя. Гетьман Іван Мазепа тривалий час був старшим товаришем і вірним наставником царя Петра — майбутнього першого російського імператора. Кадри для втілення в життя петровських реформ, до речі, також виховувалися на українських теренах.
До речі, українська «кадрова кузня» для Московії почала функціонувати аж ніяк не з петровських часів, а значно раніше… Й успішно постачала видатні кадри надалі, починаючи від братів Розумовських (один з яких був морганатичним чоловіком імператриці Єлизавети Петрівни, другий — українським гетьманом) і завершуючи двома Генсеками ЦК КПРС (Микитою Хрущовим та Леонідом Брежнєвим). Та й у верхах сучасної РФ не бракує керівників із специфічними прізвищами на «-ко»…
А що вже говорити про роль українців у розширенні володінь Московського царства та Російської імперії!.. Достатньо згадати про те, що першу столицю Війська Донського — Старочеркаськ заснував знаменитий князь Дмитро «Байда» Вишневецький — гроза татар, оборонець земель українських, характерник і герой народної «Пісні про Байду». А згадайте про такі території, колонізовані українцями та заселені їхніми нащадками, як:
- Малиновий Клин — Кубань (Краснодарський край і захід Ставропольського краю);
- Сірий Клин — Південно-Західний Сибір і Північний Казахстан;
- Жовтий Клин — Нижнє Надволжя;
- Зелений Клин (Закитайщина) — Приамур’я.
Саме на цьому і ґрунтуються претензії рашистів на «законне володіння малороськими територіями». Адже з їхньої точки зору, «Київська Русь» припинила існування ще в 1240 році після того, як хан Батий винищив до ноги Київ. Надалі ж «бесхозні» розорені території підібрали литовці з поляками, а вже потім «русскіє» доклали героїчних зусиль, щоб відбити в цих зайд «спадщину Київської Русі» та відродити славу древнього Києва в блиску Москви і Санкт-Петербургу.
(Далі буде)
Яким боком Хрущов Українець? Він родився,та д0 14 років,мешкав під курском
Перепрошую, але:
– Курськ за часів Русі входив то в Чернігівське, то в Новгород-Сіверське, то в Переяславське князівства, отож це хоча й теперішня Росія, проте не аж надто далека від України;
– Хрущов в Українській РСР працював тривалий час на різних партійно-господарських посадах, починаючи з першого секретаря ЦК КП(б)У – після Косіора.
Я ж написав буквально про “кадрову кузню” – себто, про місце становлення особистості, а не про місце народження.
Село Калинівка Курської області знаходиться на відстані 12км від сучасного українського кордону. Точних (кілометрових) карт я не знайшов, а на схематичних воно могло входити в ті прикордонні землі, які “відрізали” від України після передачі Криму (щоб вирівняти розміри територій). І, можливо, Хрущову дуже хотілось бути “руськім па раждєнію”, а не українцем.
У ці ж часи, у далекій тайзі понад річкою Вятка, амбітний та властолюбний вождь північних марі захопив землі південних марі та підкорив мєр’я. Він винищив канібалів мурома та встановив дипломатичні відносини з Булгарією. Поставки проса з Поволжя запобігли регулярному вимиранню від голоду фінів Merijamaa. Під впливом булгар, марійці почали масово переходити в іслам. Вождь взяв собі тюркське ім’я — Чумбилат. Так в оксько-волзькій тайзі і виникло племінне об’єднання предків сучасних московитів (не плутати із московитами-тюрками до 1917 року). Саме Чумбилат став прототипом різних “Долгоруких” та “Боголюбських”. Звісно, він мало що знав про існування Русі, і ніколи не “ходив походами” у наші краї — між нами було майже 1000 км непрохідної болотистої тайги. Єдиною цивілізованою країною, відомою тогочасним “мєщєрякам”, була Булгарія. Сама ж Merijamaa була лише угіддями для ловів рабів-дикунів (саме тому Чумбилат і запровадим іслам у марі). Цей “живий товар” був прибутковим бізнесом і в булгар і у вікінгів. Таким він залишався і на початку ХІХ століття — онук гессенської хвойди продавав “солдат” до Европи по 10,000 рублів за особу.
а Киевское Княжество существовало до 1471 года, если не изменяет память.
это помимо Гетьманщины, Сечи и т.д. тоже обязаны помнить! у нас прекрасная и давняя история а не “сплошь крепостные и беглые холопы” как можно было подумать после советских учебников и идеологических нарративов типа “под высокую цагскую руку” , “воссоединение блаблабла”
Шановний пане Федоре! Тільки не подумайте, будь ласка, що я тут скиглити зібрався… Разом з тим, книжки пишуться зовсім не з такою швидкістю, як читаються! Я тут в матеріалі “Вивчена безпорадність” (частина 3) писав про “літературних негрів”:
https://defence-line.org/2020/11/vivchena-bezporadnist-chastina-3/
Отож якби ми з дружиною очолювали літературний проект “Тимур і Олена Литовченки”!.. Якби ми виконували суто представницькі функції!.. Якби “під нами” працювали чоловік 8-10 “літнегрів”, плюс один “хранитель пам’яті”!.. Тоді ми (ну-у-у, типу такого “ми” могли б штампувати по одній авантюрно-історичній книзі на місяць! А якби то були детективи – то ми би зрівнялися у швидкості з Марініною, Оксаною Пушкіною та іншими росіянськими “зірками” літературного ринку.
Але перший, хто постав би проти такого літературного проекту – був би я сам. Отож ми з дружиною працюємо в чотири руки, самі підшукуємо теми, самі все узгоджуємо, самі пишемо, самі співпрацюємо з видавництвом, самі ж займаємося літературним менеджментом. У нас навіть літагента нема, який би в цивілізованих умовах перебрав би на себе контакти з видавцями й весь менеджмент. А у нас нема навіть цього!..
Повірте, за таких умов навіть 1 авантюрно-історичний роман на рік написати “з нуля” – це вже пристойний темп. Я навіть, буваючи в Спілці письменників, чув про себе сказане пошепки: “Як йому вдається книгу на рік видавати?! Це або макулатура має бути – або написати роман можна роки за два-три”.
А щодо нашої останньої роботи – художньої історичної епопеї “101 рік України”… То зараз, коли вже книги 1-8 вийшли друком, а книги 9-10 на підході… Коли сторонні люди, не задіяні в проекті, нарешті оцінили масштаб зробленого нашим дуетом за 2017-2020 роки – а це 10 книжок!.. То повірте, у всіх без винятку письменників, які самі знають, що це за праця – у всіх щелепи на підлогу падають.
А з іншого боку, що таке 15 авторських книжок (не враховуючи збірок і окремих оповідань… плюс те, що я кропаю для “ЛО” та ін.), створені нашим дуетом?! Це крапля в морі!!! При тому, що ми працюємо ще й як!..
Отака суперечливість: ми б і раді писати більше – але не можемо фізично. Ті, хто професійно працює зі словом, Вам це підтвердять.
Зі всіею повагою, Малиновий клин, не зовсім колонізація, Там свій до свого, по свое, За Роксолан ви в курсі, Інші Алани сиділи якраз в тих краях, Так між цими подіями півтори-дві тисячі років, Але це все в середені одного кола племен,