Війна з тінню (частина 3)

У нас же все значно цікавіше! Адже:

  • сучасна Російська Федерація є частиною СРСР, що розпався в 1991 році;
  • СРСР є трансформованою Російською імперією, що припинила існування в 1917 році;
  • Російська імперія була проголошена Петром І в 1721 році замість Московського царства;
  • Московське царство (Московська держава, Московія) існує від 1547 року, коли Іван IV Грозний (себто, «Жахливий») самопроголосив себе царем;
  • Московське царство обіймало території Великого князівства Московського і Владимирського з усіма землями, що були свого часу приєднані («зібрані») великими князями, починаючи з Івана Калити;
  • Іван Калита став князем Московським в 1325 році, а Великим князем Московським і Владимирським — в 1328 році;
  • Московське князівство (а згодом — Велике князівство Московське і Владимирське, надалі Московське царство) розвинулося на території Залісся — так в Середньовіччі іменувалося межиріччя Москви та Оки, заселене чуддю;
  • нарешті, Москва була заснована сином Володимира Мономаха — київським князем Юрієм Долгоруким (1090-1157 роки) в Заліссі — на колоніальних територіях Русі («кабінетні» назви — Давня Русь, Київська Русь).

Ось нарешті ми й дісталися до того «кореню», з якого росте конфлікт двох сучасних держав — Російської Федерації та України. Адже:

  • Україна зі столицею в Києві є спадкоємицею Русі (в імперській книжковій термінології — Давньої Русі, Київської Русі), яка обіймала території сучасних України та (частково) Білорусі, а в якості столиці («стольного» міста) мала той-таки Київ;
  • Російська Федерація сформувалася на територіях Залісся — колоніальних руських землях, які заселяли чудь, водь, мордва, меря, мокша, ерзя, мурома та інші племена;
  • Залісся ніколи (!) не вважалося Руссю, оскільки в літописах повно прикладів, коли описуються подорожі з Русі на території Залісся й навпаки.

Останнім часом деякі експерти полюбляють говорити про те, що Росія є «тінню» Західної Європи. На мій скромний погляд, це не зовсім так — принаймні в довготривалому хронологічному аспекті:

Росія утворилася й розвинулася як «тінь» Русі-України!!!

Саме так: це не просто європейська — це наша «тінь»! Саме наші — київські князі почали цивілізувати Залісся в добу Середньовіччя. Гетьман Іван Мазепа тривалий час був старшим товаришем і вірним наставником царя Петра — майбутнього першого російського імператора. Кадри для втілення в життя петровських реформ, до речі, також виховувалися на українських теренах.

До речі, українська «кадрова кузня» для Московії почала функціонувати аж ніяк не з петровських часів, а значно раніше… Й успішно постачала видатні кадри надалі, починаючи від братів Розумовських (один з яких був морганатичним чоловіком імператриці Єлизавети Петрівни, другий — українським гетьманом) і завершуючи двома Генсеками ЦК КПРС (Микитою Хрущовим та Леонідом Брежнєвим). Та й у верхах сучасної РФ не бракує керівників із специфічними прізвищами на «-ко»…

А що вже говорити про роль українців у розширенні володінь Московського царства та Російської імперії!.. Достатньо згадати про те, що першу столицю Війська Донського — Старочеркаськ заснував знаменитий князь Дмитро «Байда» Вишневецький — гроза татар, оборонець земель українських, характерник і герой народної «Пісні про Байду». А згадайте про такі території, колонізовані українцями та заселені їхніми нащадками, як:

  • Малиновий Клин — Кубань (Краснодарський край і захід Ставропольського краю);
  • Сірий Клин — Південно-Західний Сибір і Північний Казахстан;
  • Жовтий Клин — Нижнє Надволжя;
  • Зелений Клин (Закитайщина) — Приамур’я.

Саме на цьому і ґрунтуються претензії рашистів на «законне володіння малороськими територіями». Адже з їхньої точки зору, «Київська Русь» припинила існування ще в 1240 році після того, як хан Батий винищив до ноги Київ. Надалі ж «бесхозні» розорені території підібрали литовці з поляками, а вже потім «русскіє» доклали героїчних зусиль, щоб відбити в цих зайд «спадщину Київської Русі» та відродити славу древнього Києва в блиску Москви і Санкт-Петербургу.

(Далі буде)

About the Author

Tymur
Письменник, журналіст і блогер

7 Comments on "Війна з тінню (частина 3)"

  1. Дед Панас | 15.02.2021 at 18:26 |

    Яким боком Хрущов Українець? Він родився,та д0 14 років,мешкав під курском

    • Перепрошую, але:
      – Курськ за часів Русі входив то в Чернігівське, то в Новгород-Сіверське, то в Переяславське князівства, отож це хоча й теперішня Росія, проте не аж надто далека від України;
      – Хрущов в Українській РСР працював тривалий час на різних партійно-господарських посадах, починаючи з першого секретаря ЦК КП(б)У – після Косіора.
      Я ж написав буквально про “кадрову кузню” – себто, про місце становлення особистості, а не про місце народження.

    • Злий Йосип | 16.02.2021 at 13:21 |

      Село Калинівка Курської області знаходиться на відстані 12км від сучасного українського кордону. Точних (кілометрових) карт я не знайшов, а на схематичних воно могло входити в ті прикордонні землі, які “відрізали” від України після передачі Криму (щоб вирівняти розміри територій). І, можливо, Хрущову дуже хотілось бути “руськім па раждєнію”, а не українцем.

  2. У ці ж часи, у далекій тайзі понад річкою Вятка, амбітний та властолюбний вождь північних марі захопив землі південних марі та підкорив мєр’я. Він винищив канібалів мурома та встановив дипломатичні відносини з Булгарією. Поставки проса з Поволжя запобігли регулярному вимиранню від голоду фінів Merijamaa. Під впливом булгар, марійці почали масово переходити в іслам. Вождь взяв собі тюркське ім’я — Чумбилат. Так в оксько-волзькій тайзі і виникло племінне об’єднання предків сучасних московитів (не плутати із московитами-тюрками до 1917 року). Саме Чумбилат став прототипом різних “Долгоруких” та “Боголюбських”. Звісно, він мало що знав про існування Русі, і ніколи не “ходив походами” у наші краї — між нами було майже 1000 км непрохідної болотистої тайги. Єдиною цивілізованою країною, відомою тогочасним “мєщєрякам”, була Булгарія. Сама ж Merijamaa була лише угіддями для ловів рабів-дикунів (саме тому Чумбилат і запровадим іслам у марі). Цей “живий товар” був прибутковим бізнесом і в булгар і у вікінгів. Таким він залишався і на початку ХІХ століття — онук гессенської хвойди продавав “солдат” до Европи по 10,000 рублів за особу.

  3. Федір | 15.02.2021 at 18:55 |

    а Киевское Княжество существовало до 1471 года, если не изменяет память.
    это помимо Гетьманщины, Сечи и т.д. тоже обязаны помнить! у нас прекрасная и давняя история а не “сплошь крепостные и беглые холопы” как можно было подумать после советских учебников и идеологических нарративов типа “под высокую цагскую руку” , “воссоединение блаблабла”

    • Шановний пане Федоре! Тільки не подумайте, будь ласка, що я тут скиглити зібрався… Разом з тим, книжки пишуться зовсім не з такою швидкістю, як читаються! Я тут в матеріалі “Вивчена безпорадність” (частина 3) писав про “літературних негрів”:
      https://defence-line.org/2020/11/vivchena-bezporadnist-chastina-3/
      Отож якби ми з дружиною очолювали літературний проект “Тимур і Олена Литовченки”!.. Якби ми виконували суто представницькі функції!.. Якби “під нами” працювали чоловік 8-10 “літнегрів”, плюс один “хранитель пам’яті”!.. Тоді ми (ну-у-у, типу такого “ми” могли б штампувати по одній авантюрно-історичній книзі на місяць! А якби то були детективи – то ми би зрівнялися у швидкості з Марініною, Оксаною Пушкіною та іншими росіянськими “зірками” літературного ринку.
      Але перший, хто постав би проти такого літературного проекту – був би я сам. Отож ми з дружиною працюємо в чотири руки, самі підшукуємо теми, самі все узгоджуємо, самі пишемо, самі співпрацюємо з видавництвом, самі ж займаємося літературним менеджментом. У нас навіть літагента нема, який би в цивілізованих умовах перебрав би на себе контакти з видавцями й весь менеджмент. А у нас нема навіть цього!..
      Повірте, за таких умов навіть 1 авантюрно-історичний роман на рік написати “з нуля” – це вже пристойний темп. Я навіть, буваючи в Спілці письменників, чув про себе сказане пошепки: “Як йому вдається книгу на рік видавати?! Це або макулатура має бути – або написати роман можна роки за два-три”.
      А щодо нашої останньої роботи – художньої історичної епопеї “101 рік України”… То зараз, коли вже книги 1-8 вийшли друком, а книги 9-10 на підході… Коли сторонні люди, не задіяні в проекті, нарешті оцінили масштаб зробленого нашим дуетом за 2017-2020 роки – а це 10 книжок!.. То повірте, у всіх без винятку письменників, які самі знають, що це за праця – у всіх щелепи на підлогу падають.
      А з іншого боку, що таке 15 авторських книжок (не враховуючи збірок і окремих оповідань… плюс те, що я кропаю для “ЛО” та ін.), створені нашим дуетом?! Це крапля в морі!!! При тому, що ми працюємо ще й як!..
      Отака суперечливість: ми б і раді писати більше – але не можемо фізично. Ті, хто професійно працює зі словом, Вам це підтвердять.

  4. Зі всіею повагою, Малиновий клин, не зовсім колонізація, Там свій до свого, по свое, За Роксолан ви в курсі, Інші Алани сиділи якраз в тих краях, Так між цими подіями півтори-дві тисячі років, Але це все в середені одного кола племен,

Comments are closed.