Автор — Тимур Литовченко
«Что там с программами обучения наших журналистов, если оттуда почти поголовно выходит одно и тоже, на что уже нет сил смотреть? Что случилось с этим цехом, превратившимся в помойку? Неужели это им самим не интересно, этим журналистам? Почему же эти вопросы, которые интересуют все больше людей — вообще никто не обсуждает и почему», — написав шановний Anti-Colorados в матеріалі «Ворон — ворону?».
Я написав один коментар і почав писати другий. Як раптом виявив, що коментар №2 вийшов розміром з мінімальну статтю… Ну що ж, шановний Anti-Colorados сам напросився: «Уверен, что такое мнение, с этого ракурса — весьма дискуссионно, ну так давайте дискутировать. Давайте искать ответы на поставленные вопросы. Причем, каждый их может искать самостоятельно и находить именно собственные ответы. Они могут совпадать с нашим видением ситуации, не совпадать или совпадать частично, но это будут уже собственные мнения, как результат собственных размышлений. А это — самое ценное, что сейчас есть — умение думать собственными мозгами, а не мозгами кумиров или телевизора».
Хочете думок з цього приводу?! Що ж, як кажуть в Одесі: «Их есть у меня». Та й не може не бути після активної роботи в різних мас-медіа на різних посадах в період з 1997 по 2013 роки…
* * *
Не пам’ятаю точно, коли саме це сталося. Десь в районі 2008-2011 років… Коротше кажучи, то була ціла міжнародна конференція, що відбувалася в Міжнародному виставковому центрі на Броварському проспекті. Й там був один з блоків, присвячений стану свободи слова в Україні. Я на тому блоці виступав і все, що думав, врізав в обличчя присутнім. Після чого у президії перекосилися мармизи, й мене відпустили з трибуни в супроводі ремарки: «Ну-у-у… це приватна думка нашого колеги, не більше».
А полягала моя «приватна думка» в тому, що нашому українському суспільству ніяка свобода слова нахрін не потрібна — звідси й ростуть усі біди!!! Наша українська демократія ще недозріла, тому «свободу слова» переважна більшість населення розуміє як абсолютне заголення чужих гріхів і неодмінне абсолютне приховування своїх власних. До того ж, у нас скрізь і всюди царює кардинальна безвідповідальність за свої дії. А отже — повна безкарність…
Звідси випливає, що справжня журналістика українському суспільству нахрін не потрібна. Бо справжня журналістика передбачає наступне:
- неодмінне бажання журналіста докопатися до правдивого стану речей і принести цю правду суспільству;
- найповнішу й найжорсткішу відповідальність журналіста за достовірність тієї інформації, яку він несе суспільству (аж до відповідальності головою);
- довіру суспільства до журналістики;
- жорстку реакцію суспільства на інформацію, донесену до нього журналістами.
З усього цього набору більший чи менший порядок хіба що з п.1.
З п.2 вже є проблеми: «родима пляма» безвідповідальності, що царює в суспільстві, просто не може не вражати журналістику!
З п.3 у багатьох випадках все складається, як в одній з мініатюр циклу «Senilia» Івана Тургенєва (цитую по пам’яті — вибачте):
«Кого это там бьют?! Давай пойдем и спасем его».
«Знаешь… Не надо, не беспокой себя».
«Нет-нет, пойдем! Ведь там бьют человека!!! Кем бы он ни был…»
«Там бьют журналиста».
«Журналиста?! М-м-м… А знаешь что, давай-ка сперва допьем наш чай!..»
Суспільство ставиться до журналістики переважно як до «другої найдавнішої» професії. Хоча почалася вона значно пізніше — з П’єтро Аретіно (1492-1556 роки).
Однак особливо кепсько з п.4 — адже якщо суспільство не формує запит на справедливість, то воно не стане жорстко реагувати на донесену до нього журналістами інформацію. А якщо нема такого суспільного запиту — не сформується і журналістика, як явище!
Справді, уявіть ситуацію: журналіст витратив купу сил і нервів, з ризиком для життя роздобув якісь дані, оприлюднив їх, викрив недбалого/недбайливого чиновника… а люди подивилися на те, покивали головами, попліткували на кухнях — і все!.. Навпаки, зробили висновок: «Як вправно краде цей чиновник! Мені б самому отак».
Тоді чи варта шкурка вичинки?! Не варта… А якщо так — то українська журналістика не може народитися за визначенням. А народиться вона тоді, коли українське суспільство сформує запит на справедливість. У нас же такого запиту нема. Недарма ж дуже популярним є тост: «Вип’ємо за те, щоб у нас все було і нам за це нічого не було!..»
Тепер зрозуміли мою думку?!
Якщо є суспільний запит на справедливість — тоді знайдеться наш український П’єтро Аретіно, який дасть суспільству все, що потрібно, навіть без жодних «программ обучения наших журналистов». Натомість якщо українське суспільство не сформувало свій запит на справедливість… Тоді які навчальні програми не пиши і яких кваліфікованих викладачів на журфаки не запрошуй — нічого путящого у нас в Україні не вийде.
А от як сформувати суспільний запит на справедливість?! О-о-о, це ще та проблема!.. Особисто я маю на це відповідь, однак вона лежить у площині релігії. Є така штукенція, як сім законів Ноя… Але про них 99,9% завсідників «Лінії Оборони» навряд чи чули — отож продовжувати нема сенсу.
Про закони Ноя я б послухав/ почитав… Якщо це не чисто іудейська секретна інфа…
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D0%BC_%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B2_%D0%BD%D0%B0%D1%89%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%9D%D0%BE%D1%8F
Очевидь, Автор робив акцент на останньому, тобто про судову систему
Точно! Так і є: сьомий закон Ноя – створити справедливу систему судочинства.
“Заборона розпусти: інцесту, сексуальних зв’язків із заміжньою жінкою, гомосексуальних відносин та зоофілії.”
маЙбуть, дочки Лота про ЦЕЙ закон не знали 😉
Перепрошую, але наявність закону не означає, що ніхто не стане його порушувати! 😀 Ондо Єзекіїль їв і людське лайно, і коров’ячі “млинці” – але став біблійним пророком! Хоча це – порушення законів кашруту, санкціоноване Самим Всемогутнім:
“І їстимеш це, як ячмінного калача, і будеш пекти це на кавалках людського калу, перед їхніми очима…” (Єзекіїль 4:12)
“І сказав Він до мене: Дивися, Я дав тобі товарячий гній замість людського калу, і ти зроби на ньому свій хліб!” (Єзекіїль 4:15)
https://old.bibleonline.ru/bible/ukr/26/04/
Він коров’ячі “млинці” та кал використвував лише як паливо, ні?
А в пустелі майже нема іншого палива…
я б теж послухав\почитав про закони Ноя… особливо якщо це чисто іудейська секретна інфа. 🙂 На справді, Тимуре, дуже цікаво.
Трішки не згоден з висновками. Вважаю, що в українському суспільстві є запит на справедливість, а поки що не достатньо розуму щоб з купи лайна дістати не перекручену інфу.
Ні, це не юдейська секретна інфа, звісно 😀 Просто якщо я вкотре напишу щось серйозне на тему релігії, то може здійнятися такий саме срач, як під моїм матеріалом “Evil empire”. Бо релігійні теми для мене завжди дуже серйозні… А тоді набіжить натовп тролів на кшталт Меджа, яких Andrij Moderator почне приборкувати, а потім і мені випише копняків за те, що збурив громаду… Отож треба подумати, як і коли саме краще поговорити про закони Ноя.
Пишіть, пишіть, не бійтеся критики.
Я не боюся критики. Я всього лише не хочу провокувати черговий срач 🙁
То не срвч, а процесс пізнання через сперечання. 🙂
Бо на холодний мозок інформація погано лізе.
я читав”Кореспондента”.Хоча це одне й те саме
Пока вы тут определяете что первично, что вторично, Мендель демонстрирует как двумя твитами тучи разгоняет, гривнюстабилизирует, инфляцию сбивает пеплом с цыгарки https://pbs.twimg.com/media/D8NZZVAXsAAn_fN.jpg
наполеон-ША!
ковінька її матері!
нарцисизм Волоцюги – НІЩО в порівнянні зі шМєндель
https://censor.net/ru/news/3238804/mendel_dvumya_tvitami_ya_stabilizirovala_grivnyu_i_ostanovila_inflyatsiyu
Ой, ну я вас просто умоляю, то ж Мендель!
Ну шо ви хотите с Мендель?
Так вона журнашлюхою працювала довго. Висновок який? Сучасних журналюг вчать як правильно продатися, смоктати та брехати. Вона типова журнашлюха країни.
закінчила КУРСИ стрижки пір”я, що росте в роті! 😉
Важко не погодитись з тим, що у суспільстві нема запиту на спроведливість. Якщо вважати виявом зазначеного запиту достатньо пасові виступи з вимогою або з захистом такої.
Але кожна людина має той запит. Стосовно власної персони, сім’ї, і так далі.
Реалізація особистого запиту, можливість її визначається особистістю з цілої низки зовнішніх умов суспільства. В тому числі, а мабуть таки і в першу чергу, з прочитаного і побаченого в отих самих ЗМІ.
Тобто, фактично, якщо бути абсолютно об’єктивним, багато що в суспільстві фомується саме журналістською братією. В тому числі і багато різних запитів.
Так, певна частина тих, хто пише і друкує орієнтуються на базові, так би мовити, інтереси аудиторії. Як, наприклад той же Тінто Брасс в своїх фільмах.
Але це вже дещо інше.
Якщо мова йде про соціально впливову продукцію життєдіяльності письменницько-журналістської когорти, тим більше в не простих умовах війни, хай і гібридної, то виправдовувати тих, хто безвідповідально ставиться до своїх творінь запитами суспільства, чи відсутністю таких, я б сказав, дещо оригінально..
“Але кожна людина має той запит. Стосовно власної персони, сім’ї, і так далі” (с)
*****
Отут і починаються збочення на кшталт:
“Боже, зроби так, щоб у сусіда корова здохла!”
“Боже, забери у мене одне око, а у мого сусіда – два!”
Себто, річ в нерівномірному розподілі справедливості: МЕНІ (моїй сім’ї, моїм близьким) – більше, ІНШОМУ – менше. А це вже НЕсправедливість…
Отже, річ не в персональному запиті на справедливість, а в її розподілі в суспільстві. Або як написав Анти-Колорадос десь у своїх матеріалах: “Друзьям – блага, остальным – закон”.
“Тобто, фактично, якщо бути абсолютно об’єктивним, багато що в суспільстві фомується саме журналістською братією. В тому числі і багато різних запитів” (с)
*****
Це в сучасному суспільстві, де журналістика є як принцип, як “четверта влада”. Але в суспільстві до XVI ст., до “епохи П’єтро Аретіно”… умовно кажучи – від давніх давен по XV ст. включно, то ті самі запити формувалися БЕЗ УЧАСТІ ЖУРНАЛІСТИКИ в сучасному розумінні. Отже, журналістика – це всього лише механізм прискореного формування тих самих запитів. Тому журналістика (як механізм прискореного формування) є ВТОРИННОЮ, а оті самі запити – ПЕРВИННИМИ.
Сюди ж я відношу і запит на справедливість: він формувався в суспільстві ЗАДОВГО ДО появи журналістики й реалізовувався в інший спосіб. Отже, річ у ПЕРВИННОМУ (!) формуванні запиту на справедливість в суспільстві. Причому не “мені – справедливість, іншим – закон”, бо це, як ми з’ясували – НЕсправедливість…
“Отже, журналістика – це всього лише механізм прискореного формування тих самих запитів. Тому журналістика (як механізм прискореного формування) є ВТОРИННОЮ, а оті самі запити – ПЕРВИННИМИ.”
неправда! не ставте воза перед конем!
ЯК якийсь бородатий мудак може формувати МОЇ запити, окрім плюнути йому в писок???
просто журнашлюхи, з пальцями в дупі/піхві тих, хто платить, ОЗВУЧУЮТЬ їхні НИЦІ (нізмєнниє) бажання, вводячи їх через вікна Обертона в суспільтний оббіг та в суспільну мораль…
Бабло перемагає Зло!
Оберемо МЕНШЕ з двох Зол!
Друзям – все, ворогам – закон!
і так далі…
таким чином, збуджується Тваринне начало, а не Божественне!
Будь-який “Але кожна людина має той запит. Стосовно власної персони, сім’ї, і так далі.
Реалізація особистого запиту, можливість її визначається особистістю з цілої низки зовнішніх умов суспільства. В тому числі, а мабуть таки і в першу чергу, з прочитаного і побаченого в отих самих ЗМІ.” – це шлях по дорозі інферно в інволюцію ВИДУ!
зпочатку має бути суспільне, потім – особисте!
всі ми припиздєнти – це ґасло для лохів від лоха.
“Душу й тіло МИ положим за НАШУ свободу”! а не за коксові шмарклі любителя позаглядати в чужу сраку…
“таким чином, збуджується Тваринне начало, а не Божественне!” (с)
*****
Перепрошую, але збудження в людині тваринного начала, а не божественного, відбувалося задовго до появи журналістики.
“ЯК якийсь бородатий мудак може формувати МОЇ запити, окрім плюнути йому в писок???” (с)
*****
Навіть шаман у примітивному людському племені вже має цілий набір засобів для маніпулювання свідомістю членів свого племені. Й це робиться без усякої журналістики. І плювати в обличчя іншому зовсім не обов’язково 😀
Перепрошую, але збудження в людині тваринного начала, а не божественного, відбувалося задовго до появи журналістики. – багато чого залежить і від ВИБОРУ! власного вибору особистості та світогляду, який формує сім”я, громада, суспільство, держава…
не ВСІ юдеї стали копрофілами, як Єзекіїль!
сподіваюсь…
Вовче, а ВЛАСНОГО вибору у людей часто і не було, як такого.
Що казати, й зараз у багатьох людей його майже немає… З їхньої ж волі (неволі), немає.
«А давайте самі в нього спитаємо: що таке справедливість?
— Справедливість це є цілковите дотримання всіх законів. …
— А якщо несправедливий сам закон?
— Несправедливий закон є термінологічне протиріччя»
(С) А.Азімов, «Сталеві печери»
Запит на справедливість існує завжди, навіть у вщент спотвореному суспільстві. Яскравий приклад — зрівнялівка в головах 73% «щоб нє бьіла багатьіх!». І дійти до розуміння більшістю нашого скаліченого расизмом і совком суспільства єдиної справедливості рівних лише законодавчо-конституційних стартових можливостей кожного громадянина — питання не років, а, можливо, поколінь. Їм же ж не Конституція потрібна (яку самому підтримувати та дотримуватися треба), а «нашого хлопця в самодержцьі» подавай…
«щоб нє бьіла багатьіх!» – тому й МАЮТЬ прутня і в дупі, і в роті…
Тимур | 24 Грудня, 2020 at 09:03
“Отже, журналістика – це всього лише механізм прискореного формування тих самих запитів.”
Вот сто пудов так.
“Тому журналістика (як механізм прискореного формування) є ВТОРИННОЮ, а оті самі запити – ПЕРВИННИМИ.”
А вот тут я бы сказал:
– Ну и интересные же вы выводы из фактов делаете!
Со вторым тезисом можно согласиться ТОЛЬКО если журналист относится БЕЗОТВЕТСТВЕННО.
Если журналист НЕ является Гражданином (с большой буквы).
Есть запрос на правду – будем правду писать, нет запроса – мы “джинсу” запулим, пипласхавает.
И потом квадратные глаза с колесо “Белаза” размером делать:
– Какие запросы? кто их видел?
Ну-ну.
Удобная надо сказать позиция!
Чорт возьми, уважаемый пан Тимур! Так вы слона не про… э-э-э… журналистику не построите. С таким подходом-то.
Что касается запроса на справедливость:
Общество – не едино. Достаточно вспомнить пресловутые 73% – с ними все понятно. Но у другой части общества запрос-то на справедливость ведь есть.
И какова задача журналиста в этом случае?
Ототож.
Пойдем дальше. Поставим мысленный эксперимент. Допустим часть общества, с запросом на справедливость может сократиться до совсем маленького размера. До одного человека – вас лично.
Средства журналиста в этом случае должны поменяться – это понятно.
А цели?
Должны ли поменяться цели?
Что, в этом случае можно сказать: “Запроса нет – совесть моя чиста?”
Свой личный запрос на справедливость можно в г-не утопить?
Да?
Я нервы потратил, вора искал, а людям это не надо? “Карету мне, карету!”? Что-то там еще про бисер и свиней было.
Так?
А может и нет этого личного запроса вовсе?
Как же мне стыдно такое читать, честное слово.
Шановний пане Алексей Ш!
1. Уважно читайте мій матеріал (цитую):
№1 – “З усього цього набору більший чи менший порядок хіба що з п.1”.
А що у мене під п.1 стоїть?..
“неодмінне бажання журналіста докопатися до правдивого стану речей і принести цю правду суспільству”.
Отже, я зовсім не заперечую, що в журналістику йдуть люди із специфічним характером, специфічними прагненнями тощо. До того ж, багато серед них і людей відповідальних.
Водночас. я перерахував аж ЧОТИРИ пункти. Тому п.1 – це лише 25% справи… Й саме лише “правдолюбство” журналіста вирішує далеко не все. Ще раз: ДАЛЕКО НЕ ВСЕ!..
2. Ви пишете: “Со вторым тезисом можно согласиться ТОЛЬКО если журналист относится БЕЗОТВЕТСТВЕННО. Если журналист НЕ является Гражданином (с большой буквы)”.
Не знаю, можливо, я відкрию Вам таємницю… Але в мас-медіа відбувається така сама селекція, як і в будь-яких інших галузях економіки. Оскільки у нас переважна кількість мас-медіа перебуває під контролем тих чи інших олігархів, то селекція здійснюється в інтересах цих олігархів. І “Журналист-Гражданин”, про якого Ви пишете, має чотири шляхи:
– вилетіти з чергового мас-медіа на вулицю;
– накласти головою за свої принципи;
– “забуритися” в нікому невідоме незалежне мас-медіа, яке не має жодного впливу на суспільство, і там рубити собі на втіху свою правду-матку;
– все ж таки послати подалі свої громадянські принципи…
Хто і що вибирає? Сказати важко. Вибір – це персональна справа кожного. Я за свою журналістську кар’єру надивився на всяке…
3. Ви пишете: “Средства журналиста в этом случае должны поменяться – это понятно. А цели? Должны ли поменяться цели?
Что, в этом случае можно сказать: “Запроса нет – совесть моя чиста?”
Свой личный запрос на справедливость можно в г-не утопить? Да?”
Повторюю: вибір – це ПЕРСОНАЛЬНА справа кожного + я за свою журналістську кар’єру надивився на ВСЯКЕ.
До речі, “свой личный запрос на справедливость можно утопить” не тільки в лайні, але і в алкоголі також. Зокрема, особисто я знаю одного талановитого журналіста, який продався, але не витримав цього і після “акту продажу” спився. Теж варіант, до речі… 🙁
4. Ну, і персонально за себе… Я вважаю за краще йти до кінця, чим би це не загрожувало. Не можу сказати, що я абсолютно нічим і ніколи не поступався. Просто є речі не надто значущі – але водночас є такі принципи, через які я не переступлю ніколи й нізащо. І бували ситуації, коли я вилітав з редакції часопису через журналістський страйк або через небажання стати “інформаційною кулею”. Бувало й таке, що я сам плював під ноги начальству, розвертався і грюкав дверима.
Зрештою, взимку 2013-2014 років я таки остаточно вивалився з активної журналістики, перебравшись на ліжко в якості інваліда 1 групи. Свої ноги я остаточно “вбив” у конкретному мас-медіа. Чи вірно я зробив?.. Хочеться сподіватися, що вірно. І що мене запам’ятають саме як чесного і принципового журналіста. Але це лише сподівання… Хоча… Було кілька випадків, коли вже після виходу на пенсію до мене зверталися ті, хто колись працював під моїм керівництвом, або за рекомендаціями на вступ до НСЖУ, або за оцінкою їхніх курсових робіт. Отже, хтось таки пам’ятає… 🙂
“До речі, “свой личный запрос на справедливость можно утопить” не тільки в лайні, але і в алкоголі також.”-не згадали про еміграцію, як реальну, так і “внутрішню”.
І співвітчизники та сучасники Аретіно дійсно робили йому такий ЗАПИТ ??? І шо цікавого сталося в суспільстві, як він відповів на ці ЗАПИТИ?
Читайте більше про П’єтро Аретіно – тоді зрозумієте. Тогочасне суспільство сформувало соціальний запит на десакралізацію влади як світської, так і духовної. Таку десакралізацію виконували, тією чи іншою мірою, всі діячі епохи Відродження – включно з Аретіно.
На суспільний запит він відповів яскравими сатиричними памфлетами (а також “бесідами” і “пророцтвами”), за які його прозвали “бичем королів”. Памфлети розповсюджувалися у спосіб, який можна охарактеризувати як прототип газети або “протогазети”. Плюс до цього, вже в царині літератури – драматургічні твори (комедії, трагедії, пародії).
Коротше кажучи, хто ставав об’єктом сатири П’єтро Аретіно – над тим реготало все просвітлене суспільство тогочасної Венеції. Звідси і впливовість Аретіно: його побоювалися й намагались не потрапляти під приціл його сатири. Я читав, що дехто навіть відкупався, дізнавшись про чергові творчі наміри сатирика, спрямовані проти нього – отож Аретіно таким чином і багатів…
Загалом, цікавий історичний персонаж, вартий уваги.
Підтримую. Взагалі дивуюсь, як «неякісний нарід» вже став виправданням для чого завгодно. Навіть не смішно від фраз на кшталт «ви от спочатку людей підніміть до мого високопрофесійного рівня, а тоді вже я…». Але ж ви — курва, еліта, яка саме тим й має займатися, аби сіяти добре, вічне, замість виплескування на аудиторію діжок лайна різних сортів. Хто ті чудодії, що перетворять отару овець на свідому громаду, якщо не ви?
еліта ЧОГО??? дурисвітів, хвойд та сраколизів?
Шановний Глібе! Майте на увазі, що процес перетворення “неякісного наріду” в “якісний народ” є дуже тривалим і розтягується на покоління. Причому опускання відбувається удвічі швидше, ніж підйом. Тому якщо “новая историческая общность людей – советский народ” був створений за 73 роки існування СРСР, то зворотній процес має протікати десь удвічі повільніше. Себто, близько 146 років… Така об’єктивна реальність, нічого з цим не поробиш.
🙁
Ясна річ, можна сподіватися на те, що в епоху інформаційного вибуху всі процеси трансформації суспільства прискорюються на порядок… Але ж процес обидлячування маси народу теж прискорюється на порядок!!! Отож особливих надій на прискорену трансформацію “наріду” в “народ” не варто плекати.
не згоден! 146 років це 6-7 поколінь.
Савецкій народ помре з останнім, народженим в СССРії!
Я народився в СССРії, і трошки в ньому прожив в свідомому віці, до “радянського народу” не належу. 🙂
“Савецкій народ помре з останнім, народженим в СССРії!”-на жаль, совки породжують нео-совків, тих, що слухають казки про ковбасу по 2,10, “безплатні” квартири та “вкусний бломбір”. Багато з них народжені вже після розпаду совдепії. Саме з ними ми мали справу при виборах клоуна.
Я згоден з усім, що Ви написали, але ж я про дещо інше. Якщо б світ орієнтувався на запит, ми б ще досі не полишили епоху «хліба та видовищ» (у певному сенсі вона назавжди з нами; чи принаймні дуже надовго). Аудиторію потрібно виховувати, підтягувати до свого рівня, знаходити емоційний відгук, а не спускатися до неї самому.
Згоден на 1000%!!! Аудиторію треба виховувати. Ось тільки процес цей зовсім не одномоментний. Він тривалий, розтягнутий в часі та багатостадійний. І якщо робити ставку на “підтягування до свого рівня” аудиторії, а не на спихування її в калюжу – можна уявити, що процес виховання своєї аудиторії може розтягнутися не на одне покоління. Так теж буває.
Тимур | 24 Грудня, 2020 at 12:08
“Тому якщо “новая историческая общность людей – советский народ” був створений за 73 роки існування СРСР, то зворотній процес має протікати десь удвічі повільніше. Себто, близько 146 років… Така об’єктивна реальність, нічого з цим не поробиш.”
О Ё! Уважаемый пан Тимур!
Цифры то вы такие откуда взяли?
А закономерности откуда появились?
Объективная реальность, говорите?
И ничего с этим не сделаешь? Точно? Вы абсолютно уверены?
И может быть примеры исторические подтверждающие эту “объективную реальность” есть?
Ну должны быть, и в немалом количестве, иначе эта реальность качество объективности потеряет.
Не сочтите за труд поделиться этими примерами, а то мне в голову ни один придти не может. И гугл помогать отказывается. Прям не знаю, что делать даже.
Є запит.але з однією умовою.Щоб ця справедливість не торкалася мене.Бо я вже вирішив,що я невинний.
| фактично, якщо бути абсолютно об’єктивним, багато що в суспільстві фомується саме журналістською братією |
+++
пока журналистов в украине не будут карать за дезу, вбросы и прочие проплаченные заказчиком информационные услуги жестко, публично, через суд и с лишением возможности работать в профессии, ничего не изменится. мало нам кремлёвского агитпропа в гибридной войне, так немало наших, отечественных журналистов открыто работают на врага. пока не покаран ни один. на либеральную европу всё киваем. мол не мона журналюгу обижать, свобода слова,блин!
Карати треба не тільки журналістів за дезінформацію. Як бути, наприклад, з народними депутатами, які лобіюють і протягують відверто антиукраїнські проекти?! Чи як бути з тими, хто злив українську спецоперацію, націлену на “вагнерівців”?..
🙁
Отже, лише журналістами-дезінформаторами не обійдемося…
Свобода совести без совести открывает ворота в концлагерь. В Украине журналист стал богом, вознесшимся над совестью, поэтому и возникают коллизии списанные с подножия статуи Свободы, приходите все, обслужу всех. Но коллизии свойственные нашему обществу, в котором свобода оказалась не востребованной, а дарованной и тупо сцап-сцарапнутой, без восприятия глубины ответственности. И без применения совести к Свободе.
Ні, просто українці плутають демократію із вседозволеністю. Тому-то і є неможливою практична реалізація анархічної моделі суспільства: бо насправді анархічна держава можлива лише за умови найвищої персональної відповідальності кожного громадянина за долю держави! От лише за такої умови держава може по-справжньому відмерти. Але це – ідеал, досягти якого на практиці неможливо. Принаймні поки що…
Наша українська демократія ще недозріла, тому «свободу слова» переважна більшість населення розуміє як абсолютне заголення чужих гріхів і неодмінне абсолютне приховування своїх власних.
На жаль, це так і є. Показові у цьому плані президентські вибори 2019 та вибори до ВР. Є надія, що підростаюче покоління, а воно насичене працівниками високих технологій, вийде з магічних 25%, хоча б до 40-45%. Тут іще дається навзнаки негативна селекція, та вивіз наших інженерних кадрів до рф, правда 29 років назад це скінчилося і рф показує повний розвал своєї інженерної школи, що не може радувати. До речі на місце вивезених кадрів ввозилися махрові кацапи, більше як робоча сила – на шахти і підприємства. Це Донецьк, Луганськ, Харків та відстойник для генералітету та політробітників у Криму. На жаль там змогло вирости покоління, яке було виховане своїми батьками – виблядками-кацапами, що ми тепер і пожинаємо.Тому з виборчим правом треба щось вирішувати. Або майновий ценз, щоб бидло не могло продатися за пакетик гречки, або закон про колаборантів, яким на 25 років заборонити участь у виборах та право вибиратися. Інакше будемо ще довго битися головою об стіну.
Ошибка, громадная ошибка , что если дать много денег то человек станет лучше, и новые технологии не решают того, что человек становится идеальным. Мы, общество погрязшее в зависти, неудовлетворенности и мечтах. Слово “труд” пока не наше. Но только труд способен из нас сделать человека. Свободный труд, приносящий удовлетворение и доход, ограниченный только желанием трудиться и развиваться.
не знаю, ЯК труд за три копійки це зробить 😉
а от ПРАЦЯ в режимі Творця – так, звеличує та рухає Вид гомо сапієнс вперед
труд, трудності – однокореневі слова.
ЯК ви яхту назовете – так вона і попливе
Що б працювати у секторі ІТ мало мати розум та освіту, там ще потрібна працелюбність та відповідальність, саме це формує вільну людину.
демократія зростає тоді, коли діє закон Кольта!
а коли за ліпєцкую хвабріку, тарговлю на краві, свінарчуков, … НІХТО не відповів – то це ще авторитаризм чи вже дімакратія, від Діма таБачник?
Абсолютно згоден.
” Є надія, що підростаюче покоління, а воно насичене працівниками високих технологій,”-не факт. Я знаю випадки, коли зайняті у високотехнологічних виробництвах голосували за клоуна. Нагадаю, що в древніх Греції та Римі рабами могли бути і лікарі, і навіть письменники(Езоп, наприклад).До речі, “номенклатура” теж були рабами(готовали для свого хазяїна передвиборчу програму та збирали інформацію про настрої на виборчому окрузі, і апріорі були освіченними).
вот именно! тем более молодеж, которая много работает на успешной работе/ на себя часто “внепалитики / какая разница/ все ани адинаковые / я не разбираюсь, но свинарчуков осуждаю”
Я скажу что у нас срачь даже на патриотичных форумах, потому что нарiд. ЛО читаю 4 года, нравится, все правильно пишет НО- комменты-надень сову на глобус, не по теме, от себя, я вот самый умный. НЕТ СОЛИДАРНОСТИ! Как-бы все сами за себя. И по журналистике, пока такие интервью будут вас будоражить, вызывать споры это будет заглушать внутренние проблемы. Да, по…ли (мод), высказались и все, на душе легче. А поезд то идёт под откос…
Сразу предупраждаю, здесь не матерятся.
+! Згоден! Закони суспільні на грунті Законов Божих і відповідальність за іх виконання.
отже, Ведизм та кастовість!
Тільки одне питання. Стосовно походжння зазначених вами законів, що мають бути прийняті за основу. Як вони виникли?
І тут же само по собі виникло друге. Стосовно світового досвіду в застосуванні.
Якими законами користувався пан Торквемада? І за яких обставин.
Ну, якщо точніше, то в Одесі кажуть «Их у меня есть» 🙂
А загалом, дякую за статтю!
як казав хтось з римських імператорів: “гроши не пахнуть”… і в цьому є саме суть “уктраїнської журналістікі”
Це сказав Веспасіан Флавій, зробивши публічні туалети в Давньому Римі платними 😀
И все таки с тезисом про “вторую древнейшую” большинство согласны. Этот “плач Ярославны” из той же серии, что и “не все ГАИшники взяточники”??♂️.
Можно стопятьсот раз писать о стандартах журналистики, неправильном народе, д’Артаньянах с пером на перевес, но есть одно большое НО- общественное мнение. И оно сложилось не вчера, не позавчера. Так что….
Має місце і така “громадська думка”, авжеж.
Рівно до того моменту, коли конкретному носієві такої думки припече.
А як припече – він одразу ж “пише в газету” чи “дзвонить на телебачення” з одним-єдиним проханням: допоможіть!.. виручайте!..
Я таке теж бачив. Неодноразово. 🙂
Finis sanctificat media. Це щодо “припече”. Але думку той “носій” не змінить.
До речі, читав десь, що зараз більше звертаються в соцмережах, а не “пишуть на радіо”.
Шановний пане Александр Ковальчук! Скажіть, будьте ласкаві: от хто винен нашому суспільству, якщо воно вважає журналістику “другою найдавнішою” професією, га?! Ну, так, наше суспільство хворе на всю голову – то я це й без Вас знаю! Тому наші люди у переважній більшості забивають цвяхи мікроскопом, приводять до влади ЗЮ і “слуг народу” та демонструють свій ідіотизм широко й різноманітно. Зокрема, вважають журналістику “другою найдавнішою” професією… Що тут аж такого принципово нового???
🙁
Що ж до Вашого подальшого “зараз більше звертаються в соцмережах”… На це не я відповів, але задовго до мене – Володимир Висоцький в “Письме в передачу “Очевидное – невероятное” с Канатчиковой дачи”:
=====
С уваженьем. Дата. Подпись.
Отвечайте нам, а то
Если вы не отзоветесь –
Мы напишем в “Спортлото”!
=====
Доки наше хворе суспільство не второпає, яким чином вірно використовувати мас-медіа, воно буде “писати в соцмережах” з тим же успіхом, як і в “Спортлото”. І лаяти “клятого Цукерберґа” так само затято, як і “другу найдавнішу” професію…
На завершення можу лише повторити свій фінальний висновок: українське суспільство не сформувало свій запит на справедливість. Коли сформує – тоді справа одразу ж зрушить з місця, і багато чого одразу ж вирішиться.