Синдром Моновой (Часть 2)

Перефразирую. Готовы ли мы принять партию не вождистского, а идейного типа? Можем ли мы оперировать идейными категориями и делать это достаточно синхронно, одинаково понимая эти самые идеи и те действия, которые эти идеи предполагают? Мое мнение – нет. Не сейчас.

К этому нужно прийти. Это заняло десятилетия в старых демократиях и не может у нас вызреть за пять лет в принципе. То есть, объединяющим фактором пока будет являться личность, олицетворяющая и генерирующая эти идеи. Ради эксперимента, каждый может задать себе вопрос о том, за кого или за что он голосовал и будет голосовать –  за идею или за личность? Думаю, что большая часть коллег ответит «за личность», а если и за идею, то воплощенную в конкретную личность. Нет? Хорошо, тогда представьте, что Юля выходит и говорит: «Я приведу Украину в ЕС и НАТО». Или это сказал бы Вакарчук. Как говорится: «Почувствуй разницу!»

Я не раз писал о том, что в Украине – все партии – вождистского типа и это естественное состояние дел, поскольку только такая партия может вести реальную борьбу за свой электорат. Просто оглянемся и увидим, что вокруг. Блок Юли Тимошенко, Партия Ляшка, Партия Зеленского, партия Вакарчука, партия Медведчука, партия Бойко… А что было? Партия Януковича, партия Кучмы.

Это – естественное состояние дел, поскольку мы вышли из совка, где компартия была просто рафинированным примером партии вождистского типа. Тогда это даже не скрывалось. Ленин был вождем мирового пролетариата, Сталин – вождем индейцев и так далее.

То есть, на данном этапе любая партия, пытающаяся бороться именно за власть, будет вождистской. Просто вспомним, куда делись наши «зеленые», имеется в виду не шмаркли, а борцы за экологию? Нету. Это не хорошо и не плохо, поскольку это – этап эволюционного пост тоталитарного общественно-политического развития страны. Мы только движемся в направлении зрелого общества, а потому пока иная конфигурация политической силы просто уничтожит любые варианты борьбы за электорат.

Такое положение вещей, если и не очевидно, то легко вычисляется просто беглым осмотром политического ландшафта Украины. Просто сопоставление внешних признаков политических сил наводит на эти самые выводы. А теперь, исходя из всего написанного выше, мы еще раз читаем то, что предложила эта барышня, но уже в транскрипции: «А давайте уберем вождя партии, вождистского типа?». Не правда ли, это самое предложение, только развернутое до полного формата, дает ответ на вопрос о качестве этого предложения? Из этого следует еще один важный вопрос.

Хорошо, такая идея возникла у меня или вас, кто не является журналистом или карьерным политическим деятелем. Мы немного покопались, разобрались и делаем вывод: «Нет, это – глупая идея». Но это предложение было сформулировано человеком, который обязан разбираться в этих вопросов. Мало того, когда ей поставили на вид ошибочность и даже вредность предложения, реакция оказалась просто неадекватной. Тогда что это было вообще?

А теперь по сути ее высказывания «Порох уже не тот». Безусловно, он уже не тот. Пройти через все это и не измениться, может только аватар или джедай. У нас таковых нету и нигде, кроме киношки, их нету. Но именно так закаляется политический лидер высшего калибра. Время от времени, чтобы не надоедать, я возвращаюсь к образу сэра Уинстона Черчилля и того, что ему удалось сделать в ходе Второй Мировой Войны.

(окончание следует)

25 Comments on "Синдром Моновой (Часть 2)"

  1. Віталій | 11.02.2020 at 11:28 |

    Дякую. Мудро. Тверезо. Як індикатор визрівання Реальної Політики в свідомості інтелектуальної реалеліти та формування-проявлення світоглядних цінностей в політичному житті України. Маю надію, що “зелений балаган”, як антитеза пробудить “інстинкт виживання” Нації, як етап дорослішання-доростання колективної свідомості України. І ваша праця, то гарний внесок в майбуття.

  2. Хорошо, тогда представьте, что Юля выходит и говорит: «Я приведу Украину в ЕС и НАТО». Или это сказал бы Вакарчук. Как говорится: «Почувствуй разницу!» (с)
    *****
    Перепрошую, але якщо ЮВТ продемонструє реальні кроки, спрямовані на зближення України з ЄС і НАТО – тоді я їй повірю! Як і Вакарчукові, до речі…
    🙁
    Але це мають бути РЕАЛЬНІ КРОКИ, а не балачки з парламентської трибуни чи телестудії!!! Бо час “балакунів” закінчився в 2014 році, якщо хтось не помітив… А що ж такого РЕАЛЬНО продемонструвала ЮВТ?! Що вона накинула на Україну “газову удавку” в 2009 році?! Що вона хихикала, обговорюючи з прем’єр-міністром ВВХлом “краватку Саакашвілі”?! Що вона мало не зробила “ширку” з ПР?! Що її возили по Майдану на інвалідному візочку, коли на її ніжках були туфельки на шпильках?! Я сам двічі в житті вчився наново ходити, я двічі вставав з інвалідного візочка – я знаю, що це таке!!! Тому ЮВТ я тривіально НЕ ВІРЮ!!! Бо її РЕАЛЬНІ СПРАВИ кардинально розходяться з будь-якими красивими деклараціями…
    🙁
    Так само я не пригадую РЕАЛЬНИХ СПРАВ, спрямованих на зближення України з ЄС і НАТО, за Вакарчуком. В минулому були українські пісні, підтримка Помаранчевої революції, короткий період бездарного депутатства… Але це все в минулому. А що Вакарчук робить зараз для зближення України з ЄС і НАТО?! Ну, хоч щось реальне!.. НУЛЬ!!! Тому я йому не повірю.
    🙁
    І на контрасті – Порох. Якщо хтось гадає, що у мене нема, чого йому пред’явити – то це глибока помилка! Є – починаючи з деяких епізодів його бізнесової діяльності в “лихі 90-ті”… Але всі ці архівні епізоди відкладені до мирних часів. А зараз війна! І починаючи з 2014 року, коли неповоротно минув “час балакунів”, Порох продемонстрував, що є дієвим оборонцем України та її інтересів, а також зробив низку дієвих кроків, спрямованих на зближення України з ЄС і НАТО. І навіть тепер, перебуваючи в опозиції (як і ЮВТ, і Вакарчук), продовжує гнути свою лінію.
    Тому ЮВТ й Вакарчуку я не повірю, а Пороху – повірю. Але якщо ЮВТ та/або Вакарчук продемонструють такий самий вищий пілотаж дій у справі зближення України з ЄС і НАТО – я повірю і їм також! Тільки ж вони не демонструють, от в чім біда!..

    • SoldatYdachi | 11.02.2020 at 13:31 |

      +

    • vim149 | 11.02.2020 at 13:41 |

      Як на мене – проблема у критерії оцінки.
      Монобільшості, на превеликий жаль, достатньо пустопорожніх балачок без реальних результатів, відчувається неспроможність співвідношення слів, дій і наслідків…

      ПС. Із задоволенням випив би з Вами філіжанку кави або склянку чаю за приємною розмовою. Електронного спілкування не вистачає, жива емоція має більшу вартість.

      • То в чім проблема?! Запитайте у Анти-Колорадоса мій мейл – спишемося…
        🙂
        В принципі, я не боюся написати будь-де в Інтернеті ні свої телефони, ні “мило”, ні Скайп, ні Вайбер, ані навіть хатню адресу – бо “міліційний” диск з БД усіх киян в “лихі 90-ті” продавався на Петрівці. То що, гадаєте, нас аж так важко вирахувати?! Той-таки ІР мого лаптопа… і далі… Та Боже ж мій!!!
        🙂
        Але враховуючи специфіку “ЛО”, давайте діяти у встановленому порядку: візьміть мій мейл у Анти-Колорадоса, а далі – спишемося…

        • vim149 | 11.02.2020 at 14:28 |

          Згоден абсолютно, вже рухаюсь у цьому напрямку 🙂

          • Puzat-Pasuk | 11.02.2020 at 14:45 |

            так Тимур і на Фейсбуку є.Я набрав ім’я та прізвище–і пошук,навіть такий незграбний,як на ФБ,мені його видав

          • І так, шановний Puzat-Pasuk має рацію:
            через ФБ на мене теж можна вийти!
            https://defence-line.org/2020/02/sindrom-monovoj-chast-2/#comment-225126
            Більш того, підтверджую, що дехто з завсідників “Лінії Оборони” писав мені у ФБ-лічку, і ми там зв’язувалися… 🙂

          • vim149 | 11.02.2020 at 16:03 |

            Дякую і розумію можливі варіанти пошуків, але:
            1. В нашому товаристві прийнятний такий механізм зв’язку – маю йому наслідувати.
            2. Принципово не використовую соціальних мереж тощо.

            З повагою,
            Віталій.

          • Andriy Moderator | 11.02.2020 at 18:07 |

            Если вы сами нашли почту и человек не возражает – зачем вам нужно одобрение Антиколорадоса?

        • Andriy Moderator | 11.02.2020 at 17:58 |

          Да вы уже столько раз засветили свои координаты, что не нужно спрашивать никакого Антиколорадоса.
          Набрав в гугле 3 слова получаем вашу почту во втором же гугловском результате. Правда не совсем ту, что вы используете здесь.

          И никакого “специального” порядка тут нет: хотите раскрывать свои координаты – пожалуйста.
          Главное чужую информацию не раскрывайте.

          Просто люди часто не хотят раскрывать информацию о себе, но иногда говорят слишком много.
          Я раза два или три делал опыт – по общедоступной информации (не используя почту или IP которые вижу я но не видят другие) находил буквально всю подноготную на человека и его семью всего в несколько кликов.

          • “Набрав в гугле 3 слова получаем вашу почту во втором же гугловском результате. Правда не совсем ту, что вы используете здесь” (с)
            *****
            Перепрошую, але “у другому результаті” випадає не одна, а одразу три поштові адреси:
            tim-lit@i.ua
            tim-lit@yandex.ru
            tim-lit@ln.ua
            З них скриньки №2 та №3 – колишні резервні, які давно “мертві”. А не прибрав я їх з цього сайту лише тому, що від 2013 року втратив до нього доступ.
            =====
            (Щоб Ви зрозуміли: сайт http://tim-lit.narod.ru – це мій загалом найперший сайт, який я замутив сам собі ще в 2002 році. Саме на ньому я відпрацював деякі базові речі – тому він дорогий мені, немов пам’ять 🙂 і тому не був ліквідований трохи раніше – наприклад, в 2009-2010 роках…)
            =====
            Але перша скринька з трьох наведених – це і є моя робоча. До речі – використовувана на “ЛО”! Й обидва мобільні телефони дійсні – як “Лайф”, так і “Київстар”.
            Тепер маю іншу резервну скриньку – tim-lit@ukr.net – куди зазираю раз на тиждень. Є ще друга резервна – “гуглівська”, – однак вона якась недолуга й періодично сама перекриває мені доступ. Тому пишіть на tim-lit@i.ua – не помилитесь!

          • Andriy Moderator | 11.02.2020 at 20:54 |

            Ну теперь вы получите спам по полной программе!

          • “Главное чужую информацию не раскрывайте” (с)
            *****
            Як сказано в старому дитячому анекдоті: “Обижаешь, начальник!” (с) – коли це я чужу інформацію розкривав?! Це ж одна з базових етичних заповідей журналістики:
            ОБЕРІГАЙ ДЖЕРЕЛО СВОЄ НЕМОВ ЗІНИЦЮ ОКА СВОГО!!!
            Я пропрацював в українській журналістиці понад два десятиліття й ніколи нікого не здав – хоча ситуації бували різні…
            Мене – так, мене пару разів здавали. На щастя, один раз я відпетляв, другий – відбився.
            Але щоб я когось здав?! Не на того напали!..

          • Andriy Moderator | 11.02.2020 at 21:07 |

            Я не вам лично. Это общее правило, для меня в том числе.

    • werewolf | 11.02.2020 at 14:25 |

      ++

    • “…Бо час “балакунів” закінчився в 2014 році, якщо хтось не помітив… ”
      _______________________________
      Согласен и про Вакарчука и про бабку Юльку, а вот про час “балакунів” дійсно не момітив. Кто же тогда за болтунов 73% накидал?

      • 73% обрали не “балакунів”, а “могильників України”. Причому не тих, хто тільки декларуватиме нелюбов до України – а тих, хто нашу державу дієво нищитиме.
        🙁
        Отже, підтверджує: час “балакунів” таки минув!

  3. АнтонОвич | 11.02.2020 at 12:30 |

    Та про що там говорити – ми всі, колеги, знаємо, чого варті і Юля, і Слава. Це балаболки, які хочуть куди-небудь пролізти, щоб загребти побільше бабла. І щоб за це їм нічого не було.

  4. Андрій Дар | 11.02.2020 at 17:03 |

    “Готовы ли мы принять партию не вождистского, а идейного типа?”

    НУЖНО. И не принять, а создать.
    Со всем понятными ценностями, где каждый из избирателей нашел бы что-то свое. Некоторое количество здорового популизма обязательно!

  5. Матвей | 11.02.2020 at 18:12 |

    Когда меня обвиняют в том, что я порохобот, я соглашаюсь. я бы с удовольствием был черчиллеботом или деголлеботом, даже тетчероботом, но в наших палестинах такие не водятся.

  6. Сергей | 11.02.2020 at 18:21 |

    По поводу лидера партии: допустим уберем Пороха(ну заболел), за него могут говорить Геращенко(оба), Гончаренко, Зинкевич, Джамилев, Чайгоз и т.д. То есть десяток-два депутатов могут умно и ярко вести полемику где угодно(ТВ, пресса, улица). Берем антипод:слуги…Ну главный слуга положим ролик с н….го раза запишет, в живую не по сценарию – не кошерно. Ну Разумков пропетляет, ну Арахамия что то не совсем зашкварное ляпнет(1 млн фермеров например, чем же он сознание расширяет интересно?!) и ФСЁ!!! Остальные при доступе к прямому диалогу только позорятся! То есть, при заболевшем первом номере партия уже становится вторым сортом. То же у Ляшка. Поправьте меня если что, но кто там еще нормально может говорить? Не Мосейчук же? То же у Ю. Ну Соболев есть, а кто еще в обойме? Так что правильно Порох все делает, работает над ошибками(надеюсь). А фраза что он уже непроходной – бесит!

  7. Сергій-Львів | 11.02.2020 at 21:06 |

    Проблема, на мій погляд, не в наявності ідей, вони загалом відомі, а в джерелах фінансування діяльності партії. Чи готові ми підтримувати таку партію своїми внесками? Напевно, що не зараз, чи точніше, таких внесків зараз буде явно не вистачати. А хто її фінансує, той і підбирає на свою підтримку ідеї. Коли нам не буде шкода регулярно давати “десятину” для неї, тоді й буде ідейна партія. А так є вожді, які й переймаються питаннями її утримання, імхо.

  8. Микола Нов | 12.02.2020 at 03:50 |

    Як на мій погляд, а я Порохобот в позитивному розумінні цього виразу, більш вдалої для президенства постаті нема. Моя думка грунтується на життєвій практиці. Дуже важливо побачити людину коли в неї з‘являється влада, от тут всі вождистські замашки проступають назовні. Я думаю, що таку ситуацію відчував кожен з нас в житті. Я завжди звертаю увагу на переміну в поведінці , тобто на зірковість. В Порошенка зірковості не було, а натомість йому була притаманна скромність і повага до свого оточення і до людей взагалі. Оточення Порошенка зібралось якраз через його якості, а не навпаки. Що стосується ЛОМів, то я опмраюсь на свою думку і думку людей, яким я можу довіряти, але довіра лише до першої брехні, а далі- ієзуїтське- добрийдень, допобачення і все, але помилки я прощаю, бо сам помиляюсь.

Comments are closed.