У камина (Часть 1)

Зима все никак не приходила, на улице было мерзко и сыро. Но здесь холод вовсе не ощущался и напротив, камин давал ровное и глубокое тепло и мерцающий свет. Он любил смотреть на языки пламени, весело пляшущие над поленьями, да кто же этого не любит. А в этот поздний час он давал себе возможность рассматривать пламя через бокал дорогого виски, оно придавало янтаря в эту забавную пляску.

С возрастом, потребность во сне стала не такой очевидной и он мог так сидеть, погрузившись в свои думы, далеко за полночь. Он был в том возрасте, когда вспоминать об ушедшем было намного приятнее, чем думать о будущем, поскольку будущего осталось уже совсем немного и где-то в конце будет черта, которую надо перешагнуть, хочешь ты того или нет, богат, беден, здоров ты или болен. А что потом? Он очень надеялся, что дальше – ничего, ведь если там действительно было что-то еще, то это было бы страшно.

В общем, жизнь удалась. Он был богат, в его руках была сосредоточена огромная и очень своеобразная власть. Именно этого он и хотел от своей жизни, но почему же оно пришло уже на ее исходе, когда и насладиться-то всем этим невозможно, в полной мере?

Мягкой походкой хищного зверя из-за его спины бесшумно скользнула фигура молодого монаха, который разворошил уголья и подкинул несколько новых, душистых поленьев. Покончив с камином, он на секунду замер, но не увидев признаков интереса или какого-то желания у его властелина, он с поклоном и все так же бесшумно скользнул за его спину. Поскольку в каминном зале не было верхнего света, а все освещение шло от камина, то монах показался каким-то морским животным или крупной, черной рыбиной, которая просто нырнула в ночной мрак и растворилась в нем без остатка.

Он медленно и аккуратно поставил бокал на мраморный столик, снова откинулся на спинку мягкого кресла и поднял кисти рук так, чтобы они оказались между его глазами и огнем. Повернул так и сяк, при этом думая о том, что ему достаточно хлопнуть ими и исполнят любое его желание или каприз. Только вот беда, ни желаний, ни капризов у него почти не осталось. Ни плотских, ни моральных утех его естество уже не требовало и он вынужден был имитировать их, чтобы окружающие не почувствовали, что он утратил интерес ко всему окружающему.

Иногда он заставлял себя окунуться в какое-то дело просто для того, чтобы ощутить себя живым. Поскольку никому даже в голову не приходила именно эта причина его активности, все воспринимали такие вспышки как внушение свыше.

-Тупые мерзавцы, как же вы мне все опостылели! – Без особой злости подумал он и снова взял бокал с виски и снов стал рассматривать через него огонь, но уже одним глазом, а второй – прищурил, как это делают, когда целятся стрелковым оружием.

В этот момент послышалось шуршание за его спиной, но он сделал вид, что не услышал этого. Но тут возник высокий человек в черной рясе, который поклонившись, негромко начал:

-Владыка…

-Кто? – Перебил его патриарх.

-Александрийский патриархат, владыка. Вот пришло сообщение о том, что они признали ПЦУ…

-Ну хватит! Эти грязные ублюдки не могли сделать ничего хорошего. От любителей вонючих ишаков я даже не ожидал стойкости!

-Мы ответим, владыка?

-Конечно ответим! Что же, мы вот так будем сидеть сложа руки, когда наше бабло уводят из-под носа? Нет уж. Если тебя ударили по левой щеке – выбей подонку левый глаз, а потом – правый! Возьми нож и…

(окончание следует)

24 Comments on "У камина (Часть 1)"

  1. Кому як, але як на мене, правильний віскі – це шотландський сінгл молт, без довитримки в бочках від хересу, без карамельного колєру, без холодної фільтрації. В таких молтів колір майже відсутній. Але смак, а особливо післясмак, неймовірний.

    • Did Groza | 26.12.2019 at 18:55 |

      От горечко!
      Мне подарили бутылку неправильного виски. Сижу и не знаю, что делать…

      • Про смаки не сперечаються 😉

        Це просто а мене такий смак був, от і все. Свого часу перепробував купу різних скотчів з усіх регіонів, і зупинився на айловій трійці димних торфяних і йодних.

        Далі, імхо, тільки тверезість, нічого кращого не існує 🙂

        • Евгений О. | 26.12.2019 at 20:37 |

          От розтравив душу, ну шо ти зробиш…

    • Є тільки одна річ, довершеніша, ніж айлові сингл молти – повна тверезість і ясність розуму.

      • Did Groza | 26.12.2019 at 19:03 |

        Так что, разбить или в унитаз?
        А вы уверены, что говорите на трезвую голову?

        • Сергей М Г | 26.12.2019 at 19:33 |

          Did Groza, споживайте без сумнівів. У цих напоїв стільки смаків і відтінків, а прихильники такі затяті!

        • Евгений О. | 26.12.2019 at 20:42 |

          Ні в якому раз!
          Скажіть, куди приїхати, я сам заберу її, щоб вона, ота пляшка вас не бентежила своєю невідповідністю високим стандартам!!!
          А ще краще- то увечері мілілітрів тридцять у високу скляночку з товстим дном. Ніякого льоду!
          І тихесенько малесенькими ковточками, витримуючи паузи, протягом хвилинок так тридцяти, думаючи виключно про хороше………

  2. Jolopukki | 26.12.2019 at 19:27 |

    Да забей и выпей

  3. Сам собі якось намагався пояснити, чи є в Біблії протиріччя щодо двох, на перший погляд, взаємовиключних, постулатів, як от: “око – за око”, та “підстав другу щоку…”. Здавалося б, протиріччя очевидне і викликає сумніви щодо адекватності світосприйняття автора(ів). Однак, згодом, прийшов в решті решт до висновку, що ніякого протиріччя немає, все правильно каже мудра книжка.
    Якщо хтось вчинив лихо, оступився, – дай йому можливість ще раз проявити себе. Може він отямиться,зробить правильні висновки зі свого вчинку, і вже іншого разу сам не допустить нічого поганого.
    Коли ж і з другої спроби відбувається рецидив, – то з цього моменту спрацьовує око за око, і жодного прощення лиходію.
    Схожим чином поступає 5-й, коли під дахом своє партії приютив деяких екс-регіоналів, які зараз займають суто про-українську, сподіваюсь, щиру, позицію. Впевнений, для цього у Пороха є підстави.

    • Микола КР | 26.12.2019 at 20:28 |

      Наверняка Порох к алкоголю ровно дышит. Но пунш наливать сможет надеюсь. Если “чо”, то запасы вина возьму с собой)).

      • Укроп | 26.12.2019 at 21:06 |

        Та Ваше вино наверно в бочке из под бензина выдержку делали, запах соответствующий чего то 🙂

        • Микола КР | 26.12.2019 at 21:27 |

          Классическая рецептура, ничего не поделать ☺️

    • Ghennadiy | 26.12.2019 at 21:00 |

      Ніякого протиріччя нема. “Око за око” – це юдейський закон зі Старого заповіту, а про щоку – то Ісус сказав, в Новому заповіті, який скасував дію Старого. Біблія – це не збірка оповідань одного автора. Це совокупність текстів, написаних купою авторів, та ще й відстань в часі між якими може бути сотні років.

  4. Санто | 26.12.2019 at 20:25 |

    Віскі. Віскі сьорбаю час від часу. Але хочу трохи посумувати про інше. Автору, мабуть, вже знайоме оте відчутя, коли “сідають батарейки”. Старість приходить однаково і до негідників, і до праведників. І до простих пенсіонерів. Звичайно, є індивідуальні розбіжності – хтось і в 86 років крутить орбітрек і повчає двірника, як моя сусідка, а хтось і в 92 снідає печінкою опозиціонера. Але в середньому… В середньому так – минуле згадується все частіше, а думок про майбутнє майже немає. Все потрібне для життя є, навіть віскі час від часу. Та практично немає ні бажань, ні примх. Книжки – вони незліченні, але їх прочитано багато і сюжети починають повторюватися. Фільми – всі знакові переглянуті, а артхаус хай дивиться той, хто не вкурює класики 🙂 Театру не люблю – в п’єсах головне не сюжет – сюжетів там обмежена кількість, а спосіб, у який той чи інший актор чи режисер втілює цей сюжет. А хто в армії служив – той в цирку не сміється. Тому мені байдуже, чи Отелло – пофарбований гуталіном Джигарханян, чи натуральний негр з Брукліна – на долю Дездемони це не впливає. Тому кожен ранок примушуєш себе щось робити – просто, щоб не лежати після сніданку і до обіду на дивані і дивитися в стелю. Вибачте за такий пост слабкості – може це атмосферний тиск і мряка за вікном. Але треба було якось це сказати, хоча б самому собі. Бо дуже вже Автор зачепив струну…

    • Укроп | 26.12.2019 at 21:11 |

      Кажуть, ми живемо доти, доки ставимо собі мету, причому, це повинно стосуватися інших людей, не себе улюбленого… Тому хотілося б побажати Вам великих планів та сил на їх здійснення! Я все ще дивлюся вперед у 90% часу, Вам теж бажаю чогось подібного…

    • anti-colorados | 26.12.2019 at 22:04 |

      Автору відомо дещо шнше, а саме – недостатність 24 годин на добу. Атже усе, що хотів би зробити просто не вміщується у цей час. Але тре хоч трохи спати.

      • Galina | 27.12.2019 at 18:57 |

        Автору дякую…….Ви потрібні…Тут ,на нулі, дуже відчуваєш …

        • anti-colorados | 27.12.2019 at 23:49 |

          Тримайтеся! Ми (редакція і коментатори) – з вами! Ми не забуваємо про вас і ставимо вас окремо від усього, як от віруючі люди окремо ставлять ікони. От і ми до вас так відносимось. Просто знайте це і бережіть себе! Ви нам потрібні! І мені особисто, і усім нам.

    • Galina | 27.12.2019 at 18:52 |

      може й правда –
      час плине спіралью.
      згадалось минуле. майже хокку.

      (або знову минуле).Цілий день про це думки снують… 🙂

  5. Укроп | 27.12.2019 at 08:07 |

    Ми знаємо про недостатність 24 годин… І Вас дуже просимо – не живіть занадто “з надривом”, давайте собі хоч трохи відпочинку, дві статті на добу було б цілком досить, не більше. Ми ж всі розуміємо що ця війна на жаль завтра не закінчиться, дембель ще трохи відкладується, побережіть себе, Ви потрібні…
    З повагою…

  6. Volodymyr | 27.12.2019 at 21:17 |

    Ніколи не жив минулим, а зараз і подалі. Тільки майбутнім не дивлячись на вік. З приводу віскі – який є, той і гарний, та я більше по джинчику, в перервах між червоними винами, яких в моїм краю на кожному кроці сотні сортів, і одне краще за інше. Винарні у всіх напрямках від домівки. Вчора після походу в гори завітали до двох винарень. Merry Christmas!

    • Санто | 27.12.2019 at 22:56 |

      А текіла? Це ж пісня: А текіла – є текіла. Сіль. Лимончик… 🙂 З наступаючими!

Comments are closed.