Зима все никак не приходила, на улице было мерзко и сыро. Но здесь холод вовсе не ощущался и напротив, камин давал ровное и глубокое тепло и мерцающий свет. Он любил смотреть на языки пламени, весело пляшущие над поленьями, да кто же этого не любит. А в этот поздний час он давал себе возможность рассматривать пламя через бокал дорогого виски, оно придавало янтаря в эту забавную пляску.
С возрастом, потребность во сне стала не такой очевидной и он мог так сидеть, погрузившись в свои думы, далеко за полночь. Он был в том возрасте, когда вспоминать об ушедшем было намного приятнее, чем думать о будущем, поскольку будущего осталось уже совсем немного и где-то в конце будет черта, которую надо перешагнуть, хочешь ты того или нет, богат, беден, здоров ты или болен. А что потом? Он очень надеялся, что дальше – ничего, ведь если там действительно было что-то еще, то это было бы страшно.
В общем, жизнь удалась. Он был богат, в его руках была сосредоточена огромная и очень своеобразная власть. Именно этого он и хотел от своей жизни, но почему же оно пришло уже на ее исходе, когда и насладиться-то всем этим невозможно, в полной мере?
Мягкой походкой хищного зверя из-за его спины бесшумно скользнула фигура молодого монаха, который разворошил уголья и подкинул несколько новых, душистых поленьев. Покончив с камином, он на секунду замер, но не увидев признаков интереса или какого-то желания у его властелина, он с поклоном и все так же бесшумно скользнул за его спину. Поскольку в каминном зале не было верхнего света, а все освещение шло от камина, то монах показался каким-то морским животным или крупной, черной рыбиной, которая просто нырнула в ночной мрак и растворилась в нем без остатка.
Он медленно и аккуратно поставил бокал на мраморный столик, снова откинулся на спинку мягкого кресла и поднял кисти рук так, чтобы они оказались между его глазами и огнем. Повернул так и сяк, при этом думая о том, что ему достаточно хлопнуть ими и исполнят любое его желание или каприз. Только вот беда, ни желаний, ни капризов у него почти не осталось. Ни плотских, ни моральных утех его естество уже не требовало и он вынужден был имитировать их, чтобы окружающие не почувствовали, что он утратил интерес ко всему окружающему.
Иногда он заставлял себя окунуться в какое-то дело просто для того, чтобы ощутить себя живым. Поскольку никому даже в голову не приходила именно эта причина его активности, все воспринимали такие вспышки как внушение свыше.
-Тупые мерзавцы, как же вы мне все опостылели! – Без особой злости подумал он и снова взял бокал с виски и снов стал рассматривать через него огонь, но уже одним глазом, а второй – прищурил, как это делают, когда целятся стрелковым оружием.
В этот момент послышалось шуршание за его спиной, но он сделал вид, что не услышал этого. Но тут возник высокий человек в черной рясе, который поклонившись, негромко начал:
-Владыка…
-Кто? – Перебил его патриарх.
-Александрийский патриархат, владыка. Вот пришло сообщение о том, что они признали ПЦУ…
-Ну хватит! Эти грязные ублюдки не могли сделать ничего хорошего. От любителей вонючих ишаков я даже не ожидал стойкости!
-Мы ответим, владыка?
-Конечно ответим! Что же, мы вот так будем сидеть сложа руки, когда наше бабло уводят из-под носа? Нет уж. Если тебя ударили по левой щеке – выбей подонку левый глаз, а потом – правый! Возьми нож и…
(окончание следует)
Кому як, але як на мене, правильний віскі – це шотландський сінгл молт, без довитримки в бочках від хересу, без карамельного колєру, без холодної фільтрації. В таких молтів колір майже відсутній. Але смак, а особливо післясмак, неймовірний.
От горечко!
Мне подарили бутылку неправильного виски. Сижу и не знаю, что делать…
Про смаки не сперечаються 😉
Це просто а мене такий смак був, от і все. Свого часу перепробував купу різних скотчів з усіх регіонів, і зупинився на айловій трійці димних торфяних і йодних.
Далі, імхо, тільки тверезість, нічого кращого не існує 🙂
От розтравив душу, ну шо ти зробиш…
Є тільки одна річ, довершеніша, ніж айлові сингл молти – повна тверезість і ясність розуму.
Так что, разбить или в унитаз?
А вы уверены, что говорите на трезвую голову?
Did Groza, споживайте без сумнівів. У цих напоїв стільки смаків і відтінків, а прихильники такі затяті!
Ні в якому раз!
Скажіть, куди приїхати, я сам заберу її, щоб вона, ота пляшка вас не бентежила своєю невідповідністю високим стандартам!!!
А ще краще- то увечері мілілітрів тридцять у високу скляночку з товстим дном. Ніякого льоду!
І тихесенько малесенькими ковточками, витримуючи паузи, протягом хвилинок так тридцяти, думаючи виключно про хороше………
Да забей и выпей
Сам собі якось намагався пояснити, чи є в Біблії протиріччя щодо двох, на перший погляд, взаємовиключних, постулатів, як от: “око – за око”, та “підстав другу щоку…”. Здавалося б, протиріччя очевидне і викликає сумніви щодо адекватності світосприйняття автора(ів). Однак, згодом, прийшов в решті решт до висновку, що ніякого протиріччя немає, все правильно каже мудра книжка.
Якщо хтось вчинив лихо, оступився, – дай йому можливість ще раз проявити себе. Може він отямиться,зробить правильні висновки зі свого вчинку, і вже іншого разу сам не допустить нічого поганого.
Коли ж і з другої спроби відбувається рецидив, – то з цього моменту спрацьовує око за око, і жодного прощення лиходію.
Схожим чином поступає 5-й, коли під дахом своє партії приютив деяких екс-регіоналів, які зараз займають суто про-українську, сподіваюсь, щиру, позицію. Впевнений, для цього у Пороха є підстави.
Наверняка Порох к алкоголю ровно дышит. Но пунш наливать сможет надеюсь. Если “чо”, то запасы вина возьму с собой)).
Та Ваше вино наверно в бочке из под бензина выдержку делали, запах соответствующий чего то 🙂
Классическая рецептура, ничего не поделать ☺️
Ніякого протиріччя нема. “Око за око” – це юдейський закон зі Старого заповіту, а про щоку – то Ісус сказав, в Новому заповіті, який скасував дію Старого. Біблія – це не збірка оповідань одного автора. Це совокупність текстів, написаних купою авторів, та ще й відстань в часі між якими може бути сотні років.
Віскі. Віскі сьорбаю час від часу. Але хочу трохи посумувати про інше. Автору, мабуть, вже знайоме оте відчутя, коли “сідають батарейки”. Старість приходить однаково і до негідників, і до праведників. І до простих пенсіонерів. Звичайно, є індивідуальні розбіжності – хтось і в 86 років крутить орбітрек і повчає двірника, як моя сусідка, а хтось і в 92 снідає печінкою опозиціонера. Але в середньому… В середньому так – минуле згадується все частіше, а думок про майбутнє майже немає. Все потрібне для життя є, навіть віскі час від часу. Та практично немає ні бажань, ні примх. Книжки – вони незліченні, але їх прочитано багато і сюжети починають повторюватися. Фільми – всі знакові переглянуті, а артхаус хай дивиться той, хто не вкурює класики 🙂 Театру не люблю – в п’єсах головне не сюжет – сюжетів там обмежена кількість, а спосіб, у який той чи інший актор чи режисер втілює цей сюжет. А хто в армії служив – той в цирку не сміється. Тому мені байдуже, чи Отелло – пофарбований гуталіном Джигарханян, чи натуральний негр з Брукліна – на долю Дездемони це не впливає. Тому кожен ранок примушуєш себе щось робити – просто, щоб не лежати після сніданку і до обіду на дивані і дивитися в стелю. Вибачте за такий пост слабкості – може це атмосферний тиск і мряка за вікном. Але треба було якось це сказати, хоча б самому собі. Бо дуже вже Автор зачепив струну…
Кажуть, ми живемо доти, доки ставимо собі мету, причому, це повинно стосуватися інших людей, не себе улюбленого… Тому хотілося б побажати Вам великих планів та сил на їх здійснення! Я все ще дивлюся вперед у 90% часу, Вам теж бажаю чогось подібного…
Дякую. День довшає. Прорвемось!
Автору відомо дещо шнше, а саме – недостатність 24 годин на добу. Атже усе, що хотів би зробити просто не вміщується у цей час. Але тре хоч трохи спати.
Автору дякую…….Ви потрібні…Тут ,на нулі, дуже відчуваєш …
Тримайтеся! Ми (редакція і коментатори) – з вами! Ми не забуваємо про вас і ставимо вас окремо від усього, як от віруючі люди окремо ставлять ікони. От і ми до вас так відносимось. Просто знайте це і бережіть себе! Ви нам потрібні! І мені особисто, і усім нам.
може й правда –
час плине спіралью.
згадалось минуле. майже хокку.
(або знову минуле).Цілий день про це думки снують… 🙂
Ми знаємо про недостатність 24 годин… І Вас дуже просимо – не живіть занадто “з надривом”, давайте собі хоч трохи відпочинку, дві статті на добу було б цілком досить, не більше. Ми ж всі розуміємо що ця війна на жаль завтра не закінчиться, дембель ще трохи відкладується, побережіть себе, Ви потрібні…
З повагою…
Ніколи не жив минулим, а зараз і подалі. Тільки майбутнім не дивлячись на вік. З приводу віскі – який є, той і гарний, та я більше по джинчику, в перервах між червоними винами, яких в моїм краю на кожному кроці сотні сортів, і одне краще за інше. Винарні у всіх напрямках від домівки. Вчора після походу в гори завітали до двох винарень. Merry Christmas!
А текіла? Це ж пісня: А текіла – є текіла. Сіль. Лимончик… 🙂 З наступаючими!