Даний текст буде викладено українською з причин, які стануть зрозумілими наприкінці. Там ми підіб’ємо підсумки і ще раз повернемося до цього питання.

Широко відомим є той факт, що отримавши усю повноту владних повноважень, Гітлер почав “зачищувати” Німеччину від усіх проявів конкуруючих вчень і ідеологій. Всім відомі кадри спалення книжок письменників і науковців, які відбувалися за участю штурмових загонів нацистів. Зрозуміло, що насамперед були спалені твори діячів так чи інакше пов’язаних з комуністичними ідеями, які Гітлер вважав (і небезпідставно) невиліковною хворобою, яка підлягає лише ліквідації. Отже, коли у вогнища жбурляли книжки Маркса, то нічого дивного в цьому не було, але разом з ним було знищено масу “не арійської літератури”. У цей день, 10 травня 1933 року, на площі Опери Берліна було знищено більше 20 000 книжок і те саме, хоч і не з таким розмахом, відбувалося по всій Німеччині.

Однак, ті події досить жваво висвітлювалися ще за часів совка і якось поза увагою лишилося те, що відбувалося на батьківщині “пролетарської революції”. Без пафосу тут знищувались і книжки, і самі письменники, причому кількість знищеного перевищувала те, що було у нацистів.

Взагалі, ставлення до класичних письменників, а тим більше – філософів, було вкрай складне. Навіть фундаментальні твори Карла Маркса зазнали численних люстрацій, а у повній збірці творів Леніна відсутня майже чверть його спадщини, бо вони ніяк не вписувалися у “політику партії та уряду”.

Але нас, у даному випадку, цікавить прикладне питання, а саме – чим завинив Іммануїл Кант перед більшовиками, що більшість його творів була не доступна взагалі, а те що доходило до підручників, було жорстко цензуровано. До того ж, дивною була доля його будиночку в захопленому червоною армією Кьонігсберзі. Там він перетворився на склад чи щось подібне.

Аж от, завдяки дослідженням нашого редактора, все стало зрозуміло. Вона знайшла текст, який пояснює, чому саме совок так нервово відносився до Канта. Даний текст стосується просвітництва як такого, але розкриваючи тему, Кант надав широке визначення внутрішньої свободи людини і це виявилося саме тим посилом, який намагається генерувати наш ресурс. Отже – цитата з Канта.

«Іммануїл Кант

Відповідь на питання: що таке просвітництво

Просвітництво — це вихід людини зі стану неповноліття, в якому вона перебуває з власної вини. Неповноліттям є нездатність користуватися своїм розумом без керівництва з боку когось іншого. Неповноліття з власної вини — це таке, причина котрого полягає не в нестачі розуму, а в нестачі рішучості і мужності користуватися ним без керівництва з боку когось іншого. Sapere aude! — май мужність користуватися своїм власним розумом! — таким, відповідно, є девіз Просвітництва

Лінощі і малодушність — ось причини того, чому багато людей, вже після того, як природа звільнила їх від чужого керівництва (naturaliter maiorennes), все ж охоче залишаються на все життя неповнолітніми і чому інші так легко привласнюють собі право бути їхніми опікунами. Адже так зручно бути неповнолітнім! Якщо у мене є книга, що думає за мене, духівник, совість котрого заміняє мою, лікар, який приписує мені якусь дієту і т. д., то я не потребую того, щоб обтяжувати себе. В мене немає потреби мислити, якщо тільки я в змозі платити; інші займуться за мене цією надокучливою справою. Те, що більшість людей (і серед них вся прекрасна стать) вважає не тільки складним, але також і вельми небезпечним перехід до повноліття, — про це вже потурбувались ті опікуни, які настільки люб’язно взяли на себе верховний нагляд над ними. Після того, як вони спочатку довели до отупіння свою домашню худобу і турботливо оберегли її від того, щоб ці сумирні створіння наважились зробити хоч один крок без опіки, якою 2 вони їх оточили, — після всього цього вони вказують їм на небезпеку, що загрожує у тому випадку, якщо ті спробують ходити самостійно. Правда, ця небезпека не настільки вже велика, оскільки, ймовірно, зрештою, після декількох падінь вони навчилися б ходити; однак один лише приклад такого роду робить їх нерішучими і взагалі відлякує від всіляких подальших спроб.

Отже, кожній окремій людині важко вибратися зі стану неповноліття, що став для неї майже природним. Він їй навіть приємний, і на перший погляд, вона, справді, неспроможна самостійно користуватися своїм власним розумом, оскільки їй ніколи не дозволяли робити подібну спробу. Положення і формули, ці механічні знаряддя розумного застосування своїх природних дарувань [чи], скоріше, зловживання ними, є кайданами, що утримують у постійному неповнолітті. Навіть той, хто скинув би їх, зробив би лише невпевнений стрибок через невелику канаву, тому що він не звик до такого роду вільного руху. Тому лише небагатьом, завдяки удосконаленню свого духу, вдалося вибратися зі стану неповноліття і набути впевненої ходи. І, однак, більш ніж можливо, що публіка сама себе просвітить, а якщо тільки надати їй свободу, так це майже неминуче, оскільки навіть серед поставлених над натовпом опікунів завжди знайдеться той, хто мислить самостійно і хто сам, скинувши з себе ярмо неповноліття, поширить навколо дух розумної поваги власної гідності і покликання кожної людини мислити самостійно. Особливо варто мати на увазі, що публіка, раніше приведена [опікунами] до цього поставлена ними під це ярмо стану пригнічення, потім змусить і їх самих залишатися під ярмом, якщо її будуть підбурювати [до цього] деякі з тих опікунів, котрі самі не спроможні ні до якого просвітництва. Ось як шкідливо насаджувати забобони, тому що зрештою мстять [за себе] тим, хто породив їх, будь то попередники чи сучасники. З цієї причини публіка може досягти просвітництва лише через тривалий час. За допомогою революції можна домогтися, мабуть, усунення особистого деспотизму, а також гноблення з боку користолюбців чи властолюбців, але ніколи неможна здійснити істинного перетворення образу мислення; нові забобони, так само, як старі, будуть служити помочами для бездумного натовпу. Для такого просвітництва не вимагається нічого крім свободи, причому найбільш нешкідливої з усього того, що може називатися свободою, а саме свободи в усіх випадках публічно користуватися своїм розумом…»

Очевидно, що таке пояснення сутності свободи і шляхів її розкриття є найгіршою отрутою для совка, нео-совка і будь якої тоталітарної системи. Саме тут описані алгоритми Майдана і тут – рецепт ліків від диктатури. Головне – прагнення самої людини до свободи. Якщо немає прагнення – не буде і свободи і людина, вже навіть у похилому віці, залишиться з відключеним мозком, що ми зараз і можемо бачити, частково у нас і повністю – в Московії.

Ми не маємо жодних ілюзій стосовно бажання московитів вийти з підліткового стану, тому і не бачим сенсу писати це російською. З іншого боку, тепер ми точно знаємо, що пан Іммануїл міг би стати нашим колегою, адже наші погляди на свободу і шляхи її здобуття – тотожні.