Маленькая Словения оказывает военную помощь Украине тихо, без анонсов и послесловий. О том, что она участвует в коалиции стран – доноров Украины, можно увидеть лишь в каких-то обзорных документах или заявлениях, где перечисляются участники той или иной инициативы, направленной на военную помощь Украине. Эта полная тишина в плане освещения своих действий сослужила Словении чем-то вроде информационной маскировки, за которой ее почти не видно. Да что там – информационной. Многие с трудом найдут на карте эту страну. И если там не доводилось побывать (как части нашей редакции), то ее многие даже спутают со Словакией, которая тоже нам помогает в военном плане.
А между тем, эта маленькая страна старается принимать участие во всех больших инициативах наших партнеров. В частности, она является донором программы закупки боеприпасов для ВСУ, но не только это. Оттуда наши военные уже получили 28 танков М-55С, 35 боевых машин пехоты М-80А, 16 буксируемых гаубиц М101 кал. 105-мм и 20 многоцелевых бронеавтомобилей HMMWV. Еще раз подчеркнем, речь идет о крохотной стране, население которой меньше населения Киева, а площадь – меньше Киевской области. Тем не менее, она не стоит в стороне от усилий более крупных партнеров и вносит посильную лепту в нашу победу.
И вот на уходящей неделе стало известно о том, что именно из Словении мы получили еще одну, довольно интересную партию бронемашин. Выглядело сообщение таким образом:
Уточним, что совсем крохотная словенская армия имела на вооружении 85 таких машин и нам она поставила 20 единиц. На самом деле, это – очень полезные бронетранспортеры, которые действительно являются многоцелевым и о них стоит сказать хотя бы пару слов. Согласно польской прессе, она имеет примерно такие параметры:
«Valuk — словенский колесный бронетранспортер, являющийся развитием швейцарской Pandura I. Эти машины производились в Словении по лицензии Sistemska Tehnika Armas. Основным вооружением машины может быть крупнокалиберный пулемет или автоматический гранатомет. 40 мм. В разведывательном варианте машина имеет башню с автоматической пушкой M242 Bushmaster cal. 25-мм спаренный с универсальным пулеметом кал. 7.62 мм. Также возможно оснащение башни машины пусковой установкой противотанковых управляемых ракет TOW. Броня машины обеспечивает экипажу защиту в передней полусфере от кал. 12,7 мм, остальная часть корпуса защищена от пуль, калибром 7.62 мм. Машина может быть бронирована дополнительными керамическими щитами, которые повышают защиту по всей поверхности от осколков. 12.7 мм. Силовой агрегат автомобиля — 6-цилиндровый дизельный двигатель Steyr 612.35 мощностью 280 л.с. в сочетании с автоматической коробкой передач. Максимальная скорость машины установлена на уровне 100 км/ч, а запас хода – до 700 км. Valuk выпускается в варианте колесного бронетранспортера, медицинской эвакуационной машины, самоходного миномета (Cardom 120 мм) и разведывательной машины».
Не правда ли, это куда лучше, чем другая легкая бронетехника, которую используют наши штурмовые подразделения? Ну а все это к тому, что сегодня пришлось подебатировать с оппонентом, который рассказывал о том, что американцы ограничивают нас в некоторых моментах использования их вооружений. Мол, они бы вообще потребовали разрешения на стрельбу. Удивительно, насколько глубокой и всеобъемлющей бывает благодарность. Общая военная помощь партнеров уже перевалила за миллиард долларов. Мы не купили это, а нам подарили. В старину говорили, что дареному коню в зубы не заглядывают, но как же некоторые любят это делать, а спроси его о той же Словении и что она поставила нам из оружия – зависнет наглухо.
Ну а мы – благодарны всем, кто в эту лихую годину оказался рядом с нами и решил нас поддержать даже малым взносом. Всех. Ну а мы, будучи агностиками, предлагаем всем верующим коллегам, помолиться не просто за жизнь и здоровье наших военных, но обязательно – за удачу.
Получается интересное наблюдение,что чем меньше страна,тем она благоразумней и старается помочь остановить рашу до своих границ.А страны-мировые лидеры играют в свои игры за чужой счет.
“А страны-мировые лидеры играют в свои игры за чужой счет.” Вот мне интересно: они тоже на наших президентских выборах в 2010 и 2019 году играли в свои игры на наших избирательных участках? Распродавали наше оружие, разоружая и обнуляя армию, отменяли военный призыв? Надо благодарить Бога, что наши национальные интересы сейчас совпали с интересами США.
У нас зараз дуже багато вулиць та площ позбуваються кацапських та сов’ячих назв по всій країні. Треба буде після нашої перемоги обов’язково вшанувати усіх наших друзів, навіть найменьших, які прийшли на допомогу. Словенська площа, Північномакедонська вулиця, Новозеландський узвіз, з прапором країни та якимось меморіалом. І щоб показово серед них не було усіляких угорщин. Така в мене маленька, безглузда мрія.
+++
” І щоб показово серед них не було усіляких угорщин.”-а як же меморіал в Корюківці?!
+100500
Польща – реклами не потребує
Румунія – якось у тіні, заслуговує на більшу увагу (вул. Волоська хіба що)
Словаччина – майже не представлена крім Братиславських об’єктів на лівому березі Києва
Чехія – традиційний френд, хоча Празька дещо на задвірках опинилася, а “Прагу” явно кцпня відбудовувала.
Литва, Латвія, Естонія – варто більше уваги кожній окремо
Болгарія – як держава молодці попри значну інфестацію ватою. Її присутності в принципі багато всюди ще з часів “16-ї республіки”, коли кожен облцентр мав там свого побратима.
Косово – не представлене абсолютно і досі не визнане через міркування щодо Криму, хоча там практично одноголосна підтримка з албанського боку.
Албанія – перейменувала вулицю з кцпським посольством у “Вільної України”, варто якось віддячити
Пн. Македонія – теж в ігнорі ще з часів Югославії, коли хіба що Загреб більш-менш ушанували. Пора взагалі позбуватися цього совкового менталітету і уявлень, що балканські чи інші європейські країни – це щось більш далеке і неактуальне, ніж кцпські єбєня за 9000 км.
Щодо Сербії побачимо, куди далі вирулить.
Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія – остання хіба що відома вулицею і закинутим кінотеатром “Тампере”. Варто набагато більше. “Шведських” назв є ще трохи по країні з історичних причин, історичну пам’ять варто підтримувати, але без колоніального наративу про якусь там “славу” пєтьки 1.
Австрія – на паузу.
Швейцарія – як для принципових нейтралів, варті подяки, хоча могли б і дозволити реекспортувати залізо.
БеНіЛюкс – і зокрема останній компонент – 16% люксембурзького оборонного бюджету, конче відзначити!
Німеччина, Франція – тут варто деталізувати по містах і регіонах.
Італія – мабуть варта більшого.
Іспанія – її, здається, хвиля совкоєвропейського побратимства обійшла, бо там тоді був персонаж, через якого з’явилася уточнююча назва Івано-Франківськ. А допомогу вона надає, і немалу.
Португалія – аналогічно.
Молдова, Грузія (все минає, і проросійське гівно там мине), Азербайджан – традиційно представлені. Казахстан теж, звісно, в даному випадку про зброю не йдеться, але Z-бидло там лупцюють і підтримують морально та гуманітарно.
Ізраїль – у непростому становищі в плані прямих постачань зброї, але на подяку точно заслуговує і є союзником проти ірану.
Японія – заслуговує на більше. Набагато більше, зокрема (якщо десь таке залишилося) – перейменування об’єктів, названих колись на честь окупованих японських територій. І “калінінградські”, “виборзькі” туди ж.
Окуповані Чечня, Дагестан – в основному представлені вулицями Дудаєва (а Шаміля десь є?). Варто ще згадати про геноцид черкесів (адигів) на Західному Кавказі, а також депортацію кримських греків та інших народів (щодо кримських татар це саме собою).
Греція власне – точно представлена в Одесі, окупованому Маріуполі та Приазов’ї, а ще де? Зброю як-ніяк дає. Після визволення Криму треба буде розрулити те, що пропагандони будуть скиглити щодо перейменування псевдогрецьких Сімферополя та Севастополя (названих тими, хто власне греків з Криму депортував).
Туреччина – тут попри байрактароманію потрібен по-східному дипломатичний підхід.
Вірменія – на паузу. Усе історично “вірменське” залишаємо. Якщо десь був вшанований сумнівний персонаж, замінюємо на Нігояна тощо, якщо це ще не зроблено.
Окуповані неросійські республіки рф – отут хз. Я б заохочував відрив цього всього від московського ядра, але в потрібному контексті. “Бурятська” вулиця зараз не дуже доречна.
Південна Корея – варта уваги. Це точно союзник проти осі зла і як мінімум проксі для постачань до Польщі тощо.
Австралія – потребує обов’язкового вшанування. А там і НЗ.
США, ВБ, Канада – коментарі зайві.
Ірландія та Ісландія (а в неї взагалі є армія?) – однозначно на правильному боці.
Ще когось забув?
Щодо білоруських назв, їх якось за рік випустили з фокусу, ба більше – навіщось перейменували проспект майбутньої Перемоги на “Берестейський”. А що з “Мінською”?
Перейменування Брест-Литовський на Берестейський виглядає трохи дивно. (Про брежнєвський проспект побєди не кажу, це очевидний совок.) Бо це нібито наслідує перейменування міста. Хоча з історичної точки зору можна погодитися. Україна звичайно не висуває територіальних претензій білорусом, але пам’ятаємо, що це етнічно українське місто Берестя, північна частина Волині. Там, до речі досі живуть етнічні українці, хоч і називають себе “турєйшіє”.
Перейменування мене зачіпає, бо живу, а раніше й працював на цьому проспекті. Я б волів, щоб саме він називався Європейським. До того ж фізично спрямований у Європу.
А ще Словенія приймає досить багато нашіх жінок з дітьми. Та виплачують щомісячну допомогу 400EUR, тим хто потребує.
Проїздом неповний день довелося побувати в Словенії, в її столиці Любляні, скупатися в озері Блед, скуштувати словенську кухню. Дуже симпатична та чистенька країна, в якій, незважаючи на невелику територію, багато своїх цікавинок. Доречі, словенци відстояли свою незалежність зі зброєю в руках у 10-денній війні, тому в них є власне розуміння того, що зараз потребує Україна. Дякуємо браттям за допомогу!