Неможливо побудувати неукраїнську Україну.

Якщо не діє закон, а хтось лізе на Вашу землю, дачу чи квартиру, щоб Вас пограбувати, то Ви візьмете вили, граблі, лопату, сокиру чи виделку та самостійно підете на ворога. А як, без чесного суду, захистити свою інтелектуальну власність? І якщо у суспільстві немає поваги до матеріальної власності людини, то до інтелектуальній і поготів.
Ніколи, ніколи, НІ-КО-ЛИ не буде багатою та держава, де винахідник не може стати мільйонером. А тут справа не лише у суддях, повинні бути зацікавлені підприємці, які розуміють вартість інтелекту. Всі громадяни повинні бути небайдужі до збереження та розвитку креативності в Україні.

Якщо молоде покоління мріє стати прокурорами, суддями, чиновниками тільки для того, щоб брати хабарі, а їх батьки чекають, що корупціонери ось-ось нарешті накрадуться та нарешті стануть «думати про народ», то маємо невиліковно рагульський загал. Це не народ, не нація, а зманкрутіле болото настояне на постімперському синдромі «малих, простих людей». Таким особам байдуже, хто зараз при владі, хто їх колонізатор. Хлєбушєк єсть і харашо…

Неможливо побудувати неукраїнську Україну.

Та невже влада так нічого і не може зробити? Протекціонізм — це хіба не вихід? Хіба не США його винахідник? Дійсно, митний закон Смута – Гоулі 1930 року став символом американського протекціонізму. Як результат, товарообіг з Європою впав удвічі, бо Європа вирішила, що треба бути взаємними в усьому.

А вітчизняні мудрагелі, професори-економісти, певно виховані вітчимами невідомої інтелектуальної орієнтації, витягнули давно забуту ідею про розвиток «внутрішнього ринку». Важко, дуже важко виходити на зовнішній ринок… та і не треба! Ми тут самі у собі будемо розвиватися та багатіти.

Внутрішній ринок є таким…яким він, власне є сьогодні. Про якісь внутрішні резерви можуть говорити ті, хто виховувався на соціалістичній економіці з її дефіцитами та мріями попасти на склади, де все є! Розширити внутрішній ринок можна лише шляхом агресивної експортної політики. Як на війні, напад є кращим захистом.

А з чого починалося японське диво? Воно почалося у 1949 році з нового посла США, банкіра з Детройту Д. Доджа. Була проведена земельна реформа, селяни стали фермерами та задешево викупили землю, на якій вони працювали до того. Припинена діяльність 325 монопольних компаній, з «Дзайбацу» утворили акціонерні компанії. За рік інфляція знизилася у 10 разів, припинилося практика роздачі кредитів і субсидій наліво та направо. Така японська шокова терапія. Виникли і проблеми, за банкротствами пішло безробіття.

А Ви думали, що реформи це цвітуча сакура та суші? Це гостре васабі, але необхідне та корисне для здоров’я економіки. Не хочете шоку? То отримаєте японський банан, декоративний та неїстівний. Японія пішла спочатку шляхом «голодного експорту», надалі вельми ситого.

Та не слід ідеалізувати світову економіку. Є галузі, де протекціонізм діє з метою мати монопольні права та не допускати інших потенційних конкурентів. Насамперед, це аерокосмічна галузь. Тут діє обмежене коло держав, що мають повні цикли виробництва. Україна повністю не входить до цього елітного кола. Чого не вистачає? Певно, свого космодрому, авіоніки та головне — повна відсутність не лише радіаційно-стійких, чи хоч мілітарі-класу, а і взагалі мікроелектронних компонентів, навіть комерційного типу.

Україна мала всі шанси першою в світі зробити запуск супутника з літака Мрія Ан-225. І космодрому не треба. Та чи могла малоросійська влада так «знахабніти» та заявити про себе на весь світ? Порівняйте, як боролися за право бути першими у космосі США та СРСР.

Гагарін, певно не літав у космос. Через 50 років виявилося, що не існує жодного фото та відео цієї видатної події. Все що ми бачили, зняли через 3 дні після приземлення капсули. І от сказали, що Гагарін не приземлявся у капсулі, а вистрибнув з парашутом. Як? Як він вирахував, коли треба стрибати? Як він відкрив люк, коли апарат крутився швидше ніж білка у колесі та обжарився у плазмі? Нарешті, якщо він знав коли треба стрибати, чи не простіше було натиснути кнопку та випустити гальмівні парашути?! Гальмівна система була ненадійною, попередня капсула розбилася об Землю. Шанс вижити був менший за 50%, хто б наважився так ризикувати? 

Певно, перша ж безпілотна місія, яка успішно закінчилася приземленням на парашуті, була заявлена, як пілотований політ. І навіть поряд стрибати Гагаріну не було потреби, міжнародна комісія зараховувала лише приземлення у капсулі. А поспішати треба було! В травні була запланована суборбітальна місія США. Через 50 років виявилося, що апарат приземлився зовсім не там, де стоїть помпезна стела. Може ще через 50 років скажуть геть усю правду?

Чи знаєте Ви, що навіть своїм найближчим партнерам по НАТО, США не поставляє певні типи мікросхем? У найкапіталістичніший країні світу діють суворі правила експортного контролю. В першу чергу це стосується «space» мікросхем. Навіть, якщо і дадуть купити такі мікросхеми, то їх вартість буде така, що легше супутник з чистого золота зробити. Ви питаєте, чого так мало українських супутників на орбіті? «Час життя» супутників без радіаційно-стійких компонентів у декілька разів менша, особливо тих, які літають вище радіаційних поясів Землі. Про міжпланетні зонди взагалі забудьте.

Кучма казав, що мікросхеми ми будемо купувати у Малайзії, так може і ракетоносії у Китаю? Команда Ющенка резонувала, що це не так важливо зараз, є речі більш потрібні. Цікаво, що в часи Януковича, один раз об’явили про відродження мікроелектроніки, і як завжди, це було бла-бла-бла та бє-бє-бє.

Маргарет Тетчер ще у 20 столітті не раз наголошувала про велику вагу електроніки у розвитку економіки. Білл Клінтон казав, що електронна промисловість США важливіша за всі інші галузі. Що у нас? А какая разніца?

А гасло повинно бути таким: «Мікро та наноелектроніка понад усе!».
Неможливо підтримувати усі галузі, бо підтримувати щось, можна лише забираючи у когось. Більшості це не сподобається: «Нам, нам, лише нам потрібна державна підтримка!». Мова йде про державну та економічну безпеку? Облиште, ми живемо зараз, після нас хоч пекло, сморід і, навіть жахливо подумати, наукІвці та мураєви-президенти.

Якщо не буде української мікроелектроніки, то з часом, обов’язково зникне космічна галузь, а за нею, без авіоніки, авіаційна. Зникнуть назавжди. І навіщо нам тоді інститут кібернетики, якщо немає українських процесорів? Навіщо витрачати гроші на прожекти?

(Далі буде)