— Що-о-о?!
— Наш песик живе поруч із стоянкою, ондо його конура, — днювальний показав, де саме. — Коли хтось невірно паркується, то має проблему. Ваш водій перегородив проїзд. Нехай припаркується як слід, інакше Сеня не відчепиться. Він так надресирований.
— Та я!.. Та я прибув сюди, щоб виконати особисте доручення самого генерала Корчовного, а ви тут мені про якогось собацюру байки розповідаєте?! Яке неподобство!!! — обурився майор.
— Пес не відчепиться, — повторив днювальний.
Лайнувшись крізь зуби, майор наказав водієві:
— Нумо навчи цю чорнороту псину, як начальство поважати…
Водій закрив дверцята зі свого боку, завів двигун і… позадкував так, що задній бампер «опеля» мало не розтрощив собачу будку! Справедливому обуренню Сені не було меж, він заходився гавкати й гарчати на автівку ще удвічі запекліше.
— Отак, добре! — майор розплився в посмішці.
— Але ж ви перегородили нашому песикові вхід до конури, він же тепер всередину не зможе потрапити, — зауважив днювальний.
— Нічого, нічого, нехай провітриться й подумає, чи варто обгавкувати автівку майора Лизогуба, який прибув з особистим дорученням від самого генерала Корчовного!
Кинувши на Сеню переможний погляд, офіцер мовив до водія:
— Отже, зачекай на мене тут. Назовні не виходь, бо раптом цей навіжений собака ще вкусить… Тільки багажника відкрий, я посилку візьму.
Виконуючи наказ начальника, водій залишився в автівці. Майор Лизогуб видобув з багажника величезну важку коробку і, тримаючи її попереду на витягнутих руках, скроївши урочисту мармизу, попрямував до штабу учбово-тренувального центру. Там зайшов до першої приймальні та попросив доповісти начальникові центру, що особистий кур’єр генерала Корчовного привіз «посилку особливого значення» особисто для… Семена Семеновича! Щоправда, прізвища адресата генерал не називав — просто сказав кур’єру, що «там знають, кому це передати».
Коли секретарка доповіла про приїзд майора Лизогуба, начальник центру запросив візитера до себе в кабінет. Привезену коробку негайно відкрилі. Звідти, на величезний подив кур’єра, полковник Одуденко насамперед видобув прозорий пакет з ошатною, але напрочуд маленькою, немовби дитячою уніформою кольору хакі. За ним послідували якась миска, пара чималих штучних кісток, гумовий м’ячик, різнокольоровий і блискучо-гладенький, ще один м’ячик — тільки вже трав’янисто-зелений і з невеличкими шипами. А на самому дні коробки лежав величезний двадцятикілограмовий пакет собачого корму.
— Оце так сюрприз! — полковник Одуденко розплився у щирій посмішці й додав мрійливо: — Ну, Семене Семеновичу, тобі й підфартило!..
Майор Лизогуб не знав, що й подумати про побачене. Не звертаючи уваги на кур’єра, начальник центру трохи помугикав собі під носа, потім викликав секретарку й коротко наказав:
— Семена Семеновича сюди негайно!
Песика привели… та не лише його одного: слідом прибігли обурений водій «опеля» та усміхнений від вуха до вуха днювальний. Не встиг начальник центру грізно спитати, якого дідька останній відлучився з КПП, як водій заволав щодуху:
— Цей клятий цуцик колеса нашої автівки обдзюрив!!!
— Що-о-о?! — у майора Лизогуба забракло слів, він лише очима кліпав.
— Гарчав на мене, гарчав, потім підбіг до одного колеса, погриз покришку. Довелось таки автівку переставити, тоді цей паразит припинив гарчати, натомість підбіг до правого переднього колеса, задер задню лапку, підбіг до правого заднього…
Всі погляди схрестилися на Сені, а той стояв посеред кабінету полковника Одуденка, розкривши пащеку, виваливши набік плаского рожевого язика й часто-часто дихаючи. В собачих оченятах сяяло задоволення від добре виконаної місії. Тут заговорив днювальний:
— Пане начальнику центру, дозвольте пояснити: новоприбуле авто припаркувалося з порушеннями. Спочатку перегородило проїзд на паркувальному майданчику. А при другій спробі мало не розтрощило заднім бампером собачу конуру. Отож саме тому наш пес…
— А ти що ж?! — суворо спитав полковник.
— Я намагався пояснити, що він навчений огризатися на порушників порядку. Проте ні пан майор, ні його водій не послухалися. Отож він і…
— Так-так, тепер все зрозуміло, — кивнув полковник Одуденко. Потім попрямував до свого столу, підхопив пакет з «іграшковою» уніформою й передав його секретарці зі словами: — Нумо вдягніть нашого Сеню як слід, а я поки що поясню нашим відвідувачам деякі елементарні речі…
