Автор — Тимур Литовченко

Дисклеймер: УВАГА! Всі персонажі цього опусу, а також усі описані тут події є вигаданими. Будь-який натяк на будь-який збіг з реальними людьми або подіями, що відбувалися, відбуваються або відбуватимуться колись у майбутньому, є випадковістю й залишаються на совісті того, кому такий натяк примарився.

На цю нараду зібралися люди не просто не прості, а дуже-дуже не прості! Відбирали майбутніх учасників за чотирма критеріями:

• наявність бізнес-активів від 2,3 млрд грн;
• суттєвий вплив на мас-медіа;
• монопольне становище на товарному ринку Держави Аніакру або монопольне володіння суб’єктом природних монополій;
• участь в аніакрунській політиці.

Окрім цих добірних, участь у нараді брали ТОР-манагери VIP-класу. Всі вони, від першого до останнього, були відгодованими «кротами» сусіднього царства-гусударства Яйсор, а тому за допомогою кишенькових смартфонів вели прямі репортажі у Кремлевежі своїм «кураторам» про хід наради.

А почалася сьогоднішня нарада з того, що гвардії нукери олігарха Хамаметова тут і зараз, на очах усіх присутніх брутально опускали нижче плінтуса головного ТОР-манагера VIP-класу Лєнкіна — формального господаря Держави Аніакру. Опускання відбувалося за допомогою ніжки стільця, що зазвичай стояв біля стіни позаду господаревого крісла. Процес тривав вже близько півгодини, і весь цей час у вирячених оченятах господаря Лєнкіна мерехтіло риторичне запитання, задане собачою мовою сусіднього царства-гусударства Яйсор: «ЗА ЧТО???»

— Добірне паньство, а чи не здається вам, що ми лише гаємо час? — спитав нарешті з екрану монітора олігарх Таш-Фреш. Він був єдиним, хто брав участь у нараді дистанційно, оскільки давно вже сидів в аустерліцькій буцегарні з «браслетом» на нозі. — У мене в тюрмі, знаєте, обід невдовзі, там макаруни даватимуть. Не хочу пропустити аустерліцьких макарунів, знаєте…

— Які такі макаруни? — спитав олігарх П’янчук. — Може, макарони?..

— Це у ваших тюрмах макарони дають, в Аніакру та в Яйсорі, — трохи навіть зневажливо розсміявся Таш-Фреш, — а ось у нас, в Аустерліці…

— Харашо, харашо, — почухавши бороду, мовив олігарх Калмик, який свого часу висунув улюбленого блазня Лєнкіна на посаду господаря Аніакру. — Давайте не гаяти час. Хамаметов, скажи своїм нукерам, шоб кінчали.

Різким гортанним голосом Хамаметов віддав наказ. Нукери слухняно кінчили, однак ніжка стільця встигла зламатися. Тому підвівшись з колінно-ліктевої пози, господар Лєнкін надягнув штані й тримаючись дуже прямо, почимчикував до свого господарчого крісла. Міцно замружившись, присів на краєчок, тремтячими руками зідрав з рота скотч і просичав крізь зуби:

— ЗА ЧТО???

— Якби було ЗА ЧТО, тебе б, голубчику, просто посадили на палю. А це, вважай, аванс, — посміхнувся тесть олігарха П’янчука, який і сам колись у незапам’ятні часи був господарем країни Аніакру.

— Та ладно, нехай знає, ЗА ЧТО! — скривився Калмик і жбурнув через круглий стіл пухкенький стосик папірців. — От хай скаже, шо то такоє?..

Намагаючись сидіти прямо, щоб уламок ніжки стільця всередині не муляв, Лєнкін упіймав папірці, пробігся поглядом по діагоналі й запитав здивовано:

— То шо, от саме з-за такої дурниці?..

— Це тобі дурниця, а нам, вважай, хана! — бризкаючи слиною, просичала кіпішниця Бубликівна, яка невдовзі перед тим спостерігала за екзекуцією разом з чоловіками. — Тому якщо тобі замало, тоді…

— Тоді я зараз нукерів покличу, — підхопив Хамаметов.

— Добірне паньство, помилуйте! — сплеснув у долоні Таш-Фреш. — У мене тут кава вже вариться, пахощі макарунів на всю тюрму!..

— То шо ти скажеш у своє оправданіє, швицер? — спитав Калмик різко.

— А то і скажу, шо це… — і Лєнкін старанно прочитав написане на титульному папірці: — Це, таварізчі олігархи, проєкт закону «Про запобігання загрозам нацбезпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)».

— Тоість, на борьбу з нами?! — грізно уточнив Калмик.

— Та він знущається!!! — аж вереснула Бубликівна.

— С-с-сючка!.. — пхикнув П’янчук.

— Добірне паньство!!! Кава!.. Макаруни!.. — нагадав Таш-Фреш.

— А шо мені ще дєлать скажете?! — простогнав Лєнкін, якому дуже заважав уламок ніжки. — Міжнародний валютний фонд не дасть грошей, якшо олігархів не поборемо. Таварізчі осьдо підтвердять!

Присутні ТОР-манагери VIP-класу старанно закивали головами, на всі боки розбризкуючи піт, що рясно котився по чолу кожного з них. Ще б пак: адже кожен з них уявляв себе зараз на місці Лєнкіна!..

(Далі буде)