Автор — Іван Тургенєв
(з циклу «Senilia»)
Двоє друзів сидять за столом і п’ють чай.
Несподіваний шум здійнявся на вулиці. Чути жалібні стогони, несамовиту лайку, вибухи зловтішного сміху.
— Когось б’ють, — зауважив один з друзів, визирнувши з вікна.
— Злочинця? Вбивцю? — спитав інший. — Слухай, хто б він не був, не можна допустити розправу без суду. Підемо заступимося за нього.
— То це б’ють не вбивцю.
— Не вбивцю? Тоді злодія? Все одно, підемо віднімемо його у натовпу.
— І не злодія.
— Не злодія? Тоді касира, залізничника, військового постачальника, російського мецената, адвоката, добромисного редактора, громадського жертводавця?.. Все-таки підемо допоможемо йому!
— Ні… це б’ють кореспондента.
— Кореспондента? Ну, тоді от що: доп’ємо спершу склянку чаю.
Липень, 1878
Переклав з російської Тимур Литовченко
Від перекладача: Тут буквально днями шановний Puzat-Pasuk попрохав мене перекласти й виставити на «Лінії Оборони» тургенєвський вірш у прозі «Кореспонтент».
Своє прохання завсідник «ЛО» пов’язував з тією дєвачкою, яка на Тік-Току зізналася в своїй любові до країни-агресора, обравши між Україною та Росією саме другу… як і між Білоруссю та Росією і т.ін. Коли ж через цю свою публічно висловлену позицію почала вигрібати лайно не просто ложками, а цілими відрами — занервувала і спробувала навіть звернутися за захистом до силових структур.
Втім, в наступному коментарі Puzat-Pasuk зазначив: «Думаю, у багатьох чешуться руки побити журналістів з олігархічних каналів…»
Ну що ж, сьогодні саме така нагода і має місце бути! «112UA», «NewsOne» і «Zik» нарешті таки отримали палкий привіт від Ради національної безпеки і оборони України. Протягом сьогоднішнього дня дехто запитував мене, чому я майже ніяк не відреагував на цю подію, маючи за плечима 18 років активного журналістського стажу (1997-2014 роки) і досі зберігаючи членство в Національній Спілці журналістів України?! Майже ніяк не відреагував — просто зафіксував сам факт того, що сталося, оздобивши його коротенькою реплікою…
Ну, то ось вам реакція переклад чергового оповідання з мого улюбленого циклу «Senilia»! Так-так, я знаю, що журналістика суспільству необхідна. Знаю і про двояке ставлення до журналістів: з одного боку, їх полюбляють обзивати представниками «другої найдавнішої професії» — хоча з іншого боку, коли припече, то на них починають сподіватися, як на останню рятівну соломинку.
А коли журналіста б’ють?.. Що ж, в такому разі треба уважно придивлятися і до того, хто не реагує на це (і чому не реагує) — а хто навпаки реагує (і в який спосіб реагує). Тим паче, коли твоя держава перебуває в стані неоголошеної гібридної війни с потужним супротивником. Бо гібридна війна — штука дуже хитромудра, в ній межі нерідко стерті до невидимості, напівтони змазані…
Отож дивимось уважно й аналізуємо. І пам’ятаємо про нашу мету.
Мова вже збагатилася словом “журнашлюхи”.
Якщо б’ють – не заважати.
А ще “журналжисти”…
А еще журнаглисты.
Бити може і не треба, а от давати їм роботу у якості журналістів – зась! Хай ідуть гівно гребуть у буквальному сенсі, у громадському туалеті..
“Заборона на професії” зрештою – страшна штука по дієвості при належному рівні контролю, тому треба користуватися, їм сподобається! 🙂
У Німеччині в 70-х роках, під час розгулу Червоних бригад радикальним викладачам заборонили викладати в університетах, всі побігали з пов”язками на пиці з написом “заборона професії” і нічого. До речі, якщо мамзель меркельтропп почне смердіти, то можна їй про це нагадати. А праворадикальний рух з лівацьким ухилом було знівельовано. А у нас право-ліво-кацапо-дегенеративно-кізяцько-мудацький ухил, який треба ЗНИЩИТИ, а не знівелювати.
На мою думку, одним з поважних моментів, що сприяють часто-густо цілком успішній діяльності ворожих інформдиверсантів є те, що оті самі журналісти отримали права лізти куди не попадя, розповсюджувати що заманеться, та ще й не відкривати джерела отримання інформації. Частенько досить таки далекої від дійсності. Або ж таки добряче викривленої. Останній момент зумовлений практичною неосвіченістю писунів і писух у більшості галузей людської діяльності.
Як на мене, то скасування величезної кількості преференцій цієї братії та практичне урівнювання її в усіх абсолютно правах з пересічним громадянством дасть дуже і дуже позитивний єфект.
Особливо скасування права журналіста не розкривати своїх інформаторів, що забезпечили написання певного матеріалу. В крайньому випадку вони повинні це робити по офіційному запиту в тому числі і фізичних осіб. Або ж обгрунтовувати відмову.
Та багато чого там ще треба правити.
Але кримінальна відповідальність за “перешкоджання” це вже занадто.
При всій повазі…
=====
…скасування величезної кількості преференцій цієї братії та практичне урівнювання її в усіх абсолютно правах з пересічним громадянством дасть дуже і дуже позитивний єфект. (с)
=====
Тут варто розбиратися з кожним конкретним “правом журналіста”, а не писати загалом. Є профільні закони: “Про інформацію”, “Про інформаційні агентства”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу)” та ін. Якщо всі тамтешні права скасувати – прийдемо до тоталітарного суспільства.
=====
Особливо скасування права журналіста не розкривати своїх інформаторів, що забезпечили написання певного матеріалу. В крайньому випадку вони повинні це робити по офіційному запиту в тому числі і фізичних осіб. Або ж обгрунтовувати відмову.
=====
Перепрошую, але за рішенням суду журналіст і зараз зобов’язаний розкрити свої джерела! Отож подавайте до суду – і нехай суд виносить відповідну ухвалу…
Але скажу чесно: бувають такі випадки, коли розкриття джерела інформації тягне за собою серйозні наслідки для інформатора. Від звільнення з роботи з “вовчим білетом” – до позбавлення життя. В такому випадку, захист джерела інформації – це святий обов’язок журналіста! Навіть якщо за це доведеться заплатити життям своїм та/або життям близьких. Не подобається?! Не йди в цю професію!!! І крапка. Це не обговорюється – бо це фундаментальна чеснота журналіста.
Так, шановний Тимур, розбиратись треба.
Але останніми роками можемо бачити наочний результат.
Стосовно “бувають такі випадки, коли розкриття джерела інформації тягне за собою серйозні наслідки для інформатора.”, то тут вже компетенція дещо інших фахівців. Погодьтесь, аматорство при розслідуванні таких справ, коли дії того ж журналіста можуть спричинити смерть інформатора, це практично злочинні дії того ж аматора.
Стосовно ж поняття фундаментальної чесноти журналіста, то реальність … проте, не варто повторюватись.
Стосовно ж тоталітарного суспільства.
Не варто перебільшувати.
Коли у мене буде право реально захищатись від нахабного типа з мікрофоном, чи камерою, що лізе в очі, чи як оті схемщики, що знімали переміщення держслужбовців слідкує за моєю машиною, реально, захищати себе, а не ефемерними погрозами судом, на які вони чхати хотіли, ніякого тоталітаризму не буде.
І як ви кажете, хочеш займатись цією професією- на загальних підставах, як всі люди, що вирощують хліб, чи будують житло..
А захист джерел інформації (суть агентів!), ціною свого життя, то вже компетенція спеціальних служб, а не випускників журфаку.
Я взагалі не розумію, як у цивиілізованому, правовому суспільстві можуть існувати аматори-розслідувачі на противагу відповідним службам.
Вибачте, але мені особисто доводилось стикатись з публікаціями у цілком солідних газетах інформації про об’єкти. що були предметом моєї професійної діяльності. То в усіх таких випадках дилетантство і неосвіченість тих писак цілковито спотворювали суть і подавали інформацію суспільству перекручену до навпаки. Чим, доречі, було нанесено таки непоправної шкоди одному з вкрай важливих на той час для України проектів. Але така публікація була не всім шкідливою…
Плюс.
1. Погодьтесь, аматорство при розслідуванні таких справ, коли дії того ж журналіста можуть спричинити смерть інформатора, це практично злочинні дії того ж аматора. (с)
2. Я взагалі не розумію, як у цивиілізованому, правовому суспільстві можуть існувати аматори-розслідувачі на противагу відповідним службам. (с)
*****
Ой! Щось таке мудре написано, що я не розумію того… 🙁 Мені важко уявити ситуацію, коли аматор-журналіст візьметься за розслідування якоїсь серйозної справи.
Причина перша: над журналістом стоять, як мінімум, редактор профільного відділу та головний редактор – отож вони доручають серйозні справи не зеленим пацанам, а людям досвідченим і перевіреним. Бажано – з “корочками” журналіста-розслідувача. До речі, я такі курси без відриву від виробництва пройшов і маю відповідне свідоцтво… А якщо є сумніви, що журналіст справу потягне – або редактор відділу, або головред у нього “віжки” завжди забере й іншому віддасть.
Причина друга: сам інформатор розуміє, чим ризикує (від посади до голови) – отож якщо він має сумніви в надійності журналіста чи його мас-медіа, то він просто не звернеться до тих, в кому сумнівається!
До речі, якщо назовні розкривати джерело інформації не можна, то довести достовірність всіх отриманих відомостей редактору відділу і головреду – НЕОБХІДНО! Інакше вони не пропустять матеріал на оприлюднення. Бо в разі чого, до суду потягнуть головного редактора – читайте законодавство.
Коли у мене буде право реально захищатись від нахабного типа з мікрофоном, чи камерою, що лізе в очі, чи як оті схемщики, що знімали переміщення держслужбовців слідкує за моєю машиною, реально, захищати себе, а не ефемерними погрозами судом, на які вони чхати хотіли, ніякого тоталітаризму не буде. (с)
*****
У Вас є таке реальне право тут і тепер! Якщо Ви не знаєте законів – то хто Вам дохтур?! Що мається на увазі під “ефемерними погрозами судом, на які вони чхати хотіли”?! Якщо погроза “ефемерна” – отже, безпричинна. Тоді про що мова?! А якщо предмет для судових розбірок є – то справа йде в суд, і мас-медіа “роздягають” до нитки.
А тоталітаризм при відсутності реальної журналістики?.. Згадайте СРСР і скажіть чесно: чи була в радянському минулому вільна журналістика?! Отож бо…
Чим, доречі, було нанесено таки непоправної шкоди одному з вкрай важливих на той час для України проектів. Але така публікація була не всім шкідливою… (с)
*****
Тоді давайте скажемо правду до кінця: публікації, спрямовані на завдання непоправної шкоди вкрай важливим для України проектам – вигідні якомусь конкретному ОЛІГАРХУ, який тримає “кишенькове” мас-медіа, що обслуговує його (олігарха) інтереси, закриваючи ті чи інші проекти. Отже, ображайтесь не на непрофесійне мас-медіа, а на кланово-олігархічну систему, що панує в Україні! Бо в такій системі господар-олігарх сформує штат “кишенькового” мас-медіа не з “ланцюгових псів демократії”, а з дресованих “собак”, які порвуть на британський прапор всіх, на кого нацькує їх господар… Тому скиньте олігархів – і будете мати нормальну вільну, а не “кишенькову олігархічну” пресу.
Згоден. Слуги не винні. Винні хазяї.
Було б непогано, якби видання, які розповсюджують неправдиву інформацію, відповідали матеріально за кожне відро гівна. Тоді б не було публікацій типу “Парашенко своєго брата убіл”, Барига, бізнєс на краві і їм подібних. Розороти пару трійку видань та ТБ каналів, або зобов”язати їх друкувати на протязі 10 років на першій сторінці(заставці каналу) напис “Ми брехливі мудаки, ми вам брехали та брешемо” було б вельми позитивно.
Я вже писав: Не кажи гоп поки не перескочив. А перескочивши і сказавши гоп, глянь куди ти ускочив.
https://twitter.com/SotaVision/status/1356704544382664704
Ну так, ну так… На іншій шальці терезів – зникнення Гонгадзе, що в підсумку спричинило акції “Україна без Кучми” і “Повстань, Україно!”
🙁 🙁 🙁
Отож треба дивитися, хто і за що б’є журналіста… В наведеному Вами твіті це – ОМОН. Це явно не наш випадок…
Щиро дякую!Тургенєв forever!
Прошу пана! Я намагаюся виконувати обіцянки, щоб вони не ставали цяцянками 😀
ви супер!