Четверта квітка (частина 3)

Справді, прийшла до сусіда по палаті молода жінка, привела з собою хлопця-школяра. Сусід до нього звернувся кілька разів: «Тимур». Оп-па-ча-а-а!.. Дочекався, коли вони набалакались. Потім несподівано запитав сусіда:

— Перепрошую, шановний, ваше прізвище — Литовченко, я вірно зрозумів?

Той кивнув.

— А тебе Тимуром звати? — запитав хлопця. Той теж кивнув здивовано.

— Тоді дозвольте відрекомендуватися: я — Тимур Литовченко в одній особі! — кажу їм, дістаючи з-під подушки заздалегідь приготований паспорт.

Здивуванню всієї палати не було меж!!! Це ж треба, щоб такий збіг!..

Ясна річ, роззнайомилися, обмінялися контактними даними. Подарував новим знайомим свої книжечки, включно з «Апокаліпсисом по-київськи»…

Ну, а далі мої ноги з’їв деформуючий артроз, я опинився прикутим до ліжка між операціями. І тут — Євромайдан…

Як раптом вже у січні 2014 року телефонує мені дочка того самого Литовченка і мама того самого Тимура. Вона, загалом-то, шкільним психологом працює, а під час Революції Гідності увійшла до Сестринської сотні. А тут телефонує — і сходу:

— Тимуре Івановичу, звідки ви знали?!

— Що я знав, добродійко?!

— Я зараз на Грушевського. Звідки ви знали про все це?!

— Та про що саме???

— Я немовби потрапила у вашу «Повість про чотири квітки»!!! Тут же суцільні барикади, немовби руїни міста. Весь центр Києва — суцільна руїна!.. По тих руїнах бігають бездушні почвари, полюють на людей, вбивають і катують їх!.. Вони випивають з нас душі!!! Я просто бачу, наскільки точно ви все це описали! Коли це писалося?!

— З осені дев’яностого по січень дев’яносто першого року.

— То звідки ви знали?! Як?..

Поговорили ми на цю тему. Розповів я, як у той далекий час «виймав» з власної підсвідомості незрозумілі мені самому образи та записував сторінка за сторінкою, не розуміючи достеменно, чому пишу саме так, а не інакше. Повідомив також, що один мій читач зробив добру справу — відніс повну сумку моїх книжок в Бібліотеку Майдану. Була там і пачка «Апокаліпсису по-київськи» — 20 штук… Десь ці книжки на той момент на руках у людей перебували… Мені про те розповідали. Ну що ж, поговорили. А наостанок жіночка запитала:

— То що ж далі буде? Це вже все чи-и-и… ще не все?

— Не все, ні. Спочатку кров поллється по землі струмочком.

— Кров?! Цілим струмочком?! Це ж жахливо!!! Наших вже вбивають!..

— Ні-ні, пригадайте: Золотий Бог здувся до карлика, однією ніжкою він вступив у струмінь крові Честава, другою ніжкою — в кров Іриски. І тоді його розірвала власна жадоба, й оповитий чорними блискавками, він розлетівся золотим пилом, і земля поглинула той порох… І карлик зник безслідно.

— Отже, кров поллється по землі струменем?!

— Поллється. Інакше бути не може, на жаль. Така ціна майбутнього.

— Але Золотий Бог здується, ви певні?!

— Здується, рідненька, здується неодмінно! І його розірве на порох, і він щезне. І всі породжені ним почвари здуються також.

— Ви точно впевнені?!

— Я ж написав таке, а ви самі все помітили. Отже, так все і станеться.

На тому розмову скінчили. Наступного разу ця жіночка зателефонувала вже 20 лютого:

— Тимуре Івановичу, я щойно з Інститутської. Ми виносили поранених і вбитих. Ви таки мали рацію: кров побігла по землі струмочком — я сама то бачила! Але почвари таки здулися. Тут так і кажуть: «Беркут» здувся!!! І вони тікали від нас. І Золотий Бог теж здувся, він тепер таки справді — карлик…

— І він втече, як втекли і всі виплекані ним почвари.

Більше ми на цю тему не говорили. Тільки я бачив запис у блозі цієї жінки про мою «Повість про чотири квітки» та ще про якийсь пророчий твір Олеся Бердника. Але то був 2014 рік, і тепер я цього запису вже не відшукаю…

А далі… Далі життя покотилося належним чином. Ця жіночка працює, її син вже зовсім дорослий. Іноді вони приходять у гості на наші з дружиною публічні заходи. І вже майже сім років триває війна.

Але якщо ця жінка помітила тотожність одного з моїх ранніх творів і того, що сталося на Євромайдані!..

Отже, так воно і сталося. Як в моєму невеличкому романі були відроджені четверта квітка — Іриска разом із закоханим в неї хлопцем, так і Небесну сотню Смерть відродила до вічного життя. Невидимі для всіх, ходять вони поміж нас, поміж живих, допомагаючи нам. І де ступають їхні ноги, де з незагоєних ранок на їхніх тілах на землю падає хоч крапля червоної крові навпіл з люблячою душею — там рідна українська земля розквітає. Вони не бояться, що земля вип’є всю їхню кров навпіл з душею: почварам, виплодкам Золотого Божка, це було не під силу — не під силу їх випити і самій землі!.. А чи довго їм ходити?! Довго, ох і довго!.. Адже земля відроджується острівцями, а далі окремі острівці потрібно з’єднати між собою… А сміття після Золотого Божка і його почвар лишилося багато. Швидко все те не прибрати… Отож строк їм — ВІЧНІСТЬ!..

Цим я завершив «Повість про чотири квітки» в січні 1991 року. І досі не знаю, як усе це народилося в моїй підсвідомості. Й як я не збожеволів, записуючи все це. А може і справді трохи збожеволів?..

В будь-якому разі, все оце, народжене в підсвідомості, я тоді ж і записав.

Отже, так воно є і так буде.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

About the Author

Tymur
Tymur
Письменник, журналіст і блогер

27 Comments on "Четверта квітка (частина 3)"

  1. Ох и цветистое у вас воображение…
    Похоже, на киевлянок опасно смотреть без спецзащиты, особенно на четырех сразу 🙂

    • Ну, так я ж письменник-фантаст! Принаймні починав як фантаст, тоді як авантюрно-історичні романи, історичний епос і трилери – це подальший творчий розвиток початкової бази!.. 😀
      Але тут річ не в фантазії. Я ж чесно сказав на початку: те придумане розумом, що я намагався написати – воно все відпадало… Сюжет пішов, лише коли я дав волю ПІДСВІДОМОСТІ. Якщо думаєте, що це далося мені легко?.. То це не так. Бо в підсвідомості моїй сидів, виходить, отой карлик – Золотий Бог. І його виплодки-ірорги. Які зникли, лише обпившись червоної крові навпіл з люблячою душею – але попередньо ця кров у суміші з душею мала бути пролита!..
      Я написав це в січні 1991 року. Народився я 4.01.1963 – отже, на момент написання мені було 28 років. Зараз мені 58. Відтоді минуло 30 років – більше, ніж я прожив на момент написання. Тому я зараз такий спокійний. А тоді як почувався 28-літній молодий чоловік, на якого з власної підсвідомості поперли всі оті образи – уявляєте?! Отож бо…

      • Не совсем к вам вопрос конечно, но интересно по какому принципу модерируются комменты…. В первой части оставил отзыв с отсылкой на сайт с похожими образами но в музыкальной интерпретации украинских авторов…. И он не был опубликован… Странно, модераторам это не интересно?

        • Отвечаю сразу на все вопросы.

          1. Модератору тоже надо когда-то спать. Как руки дойдут, так пропустит. Или не пропустит.
          2. Спам и самореклама здесь не приветствуются. Имейте в виду. Кто начинает злоупотреблять, тот уходит навсегда.
          3. Допустим, что образы в музыке чем-то похожи на образы Тимура. Допустим, даже будет интересно послушать. Но хоть какую-то аннотацию можно дать прежде чем отсылать к своему произведению?

          • Vadim Siroshtan | 21 Лютого, 2021 at 22:26 |

            В чем спам? В чем самореклама? Аннотация была, причем сразу с отсылкой к произведению Тимура с удивлением что одинаковые образы с моей точки зрения…
            Нельзя на вашем блоге делать рекламу украинскому исполнителю пусть и неизвестному? …. Тогда зачем он?….

          • Andriy Moderator | 21 Лютого, 2021 at 22:49 |

            Просто предупредил.

            Тут уже были случаи, когда некоторые настойчиво публиковали ссылки на свои собственные сайты. А это как раз реклама. Повторенное несколько раз – спам.

            “Нельзя на вашем блоге делать рекламу украинскому исполнителю пусть и неизвестному?”

            Без согласия Автора – нельзя. Вот об этом и предупреждаю.

            “Тогда зачем он?….”

            Если вы задаетесь таким вопросом – вы точно зашли не туда.

            И в данном случае хотелось бы узнать несколько побольше что вы хотели сказать, разместив ссылку, кроме как “реклама украинскому исполнителю”.
            Если странным образом совпали образы – так именно об этом и напишите. Тимур целую статью написал, вместо того чтобы просто поставить ссылку на книгу интернет-магазине.

          • Vadim Siroshtan | 21 Лютого, 2021 at 23:15 |

            Я настойчиво что-то предлагал?
            Я всего лишь провел аналогии между нашим творчеством и сделал ссылку на сайт где это можно прослушать бесплатно…
            Если б я это сделал под постом об Илона Маске я б понял претензии, но тут извините…. Почему тогда не банятся посты с ссылкой на Википедию про Джоан Роулинг? Это не реклама???

          • Andriy Moderator | 21 Лютого, 2021 at 23:47 |

            “Я настойчиво что-то предлагал?”

            Потому и пропустил. Но предупредил.

            “Почему тогда не банятся посты с ссылкой на Википедию про Джоан Роулинг? Это не реклама???”

            Если бы это была Джоан Роулинг, была бы реклама, но ей она ни к чему.

        • І ще додам… Ви цього, вочевидь, не знаєте, але шановний Andriy Moderator живе не просто не в Україні, а-а-а… в іншій пікулі – назву це так. Тому він модерує коментарі, коли в Києві – вечір і ніч, а у нього за місцем проживання – день. Зважайте на це, будь ласка!

          • Vadim Siroshtan | 21 Лютого, 2021 at 22:36 |

            А навiщо тодi взагалi модератор? Ми чого боiмося? До хтось щось не так прокоментуэ…?

          • Andriy Moderator | 21 Лютого, 2021 at 22:52 |

            С такими вопросами – в личную почту к анти-колорадосу.

          • Vadim Siroshtan | 21 Лютого, 2021 at 22:36 |
            А навiщо тодi взагалi модератор? Ми чого боiмося? До хтось щось не так прокоментуэ…?
            *****
            Шановний добродію Vadim Siroshtan! В даному разі, Ви не зрозуміли одну просту річ. Ресурс “Линия Обороны” (“Defence-Line”) заснував шановний Anti-Colorados з наступною метою, викладеною в п.1 розділу меню “О нас”:
            https://defence-line.org/o-nas/
            =====
            Мы создали этот ресурс для того, чтобы противостоять чудовищной пропагандистской машине РФ, которая ваяет параллельную реальность и полностью лишает зрителей и читателей критического мышления и вообще – желания мыслить самостоятельно.
            =====
            Тільки шановний автор – Anti-Colorados вирішує, що і як тут робиться. Він захотів, щоб хтось модерував запитання-відповіді? Він запросив робити це шановного Andriy Moderator’а. Захотів Anti-Colorados мати редактора (редакторів)? Він його/її (їх) запросив до роботи. Побачив Anti-Colorados, що серед коментаторів дехто має хист до написання розгорнутих матеріалів, що відповідають завданням ресурсу? Він запросив таких людей писати свої статті, зважаючи на завдання ресурсу. Зокрема, мене.
            Отож справді, ні я, ані навіть шановний Andriy Moderator не можемо сказати, навіщо тут взагалі модеруються запитання?! Так вирішив засновний – Anti-Colorados. Це його привілей – вирішувати, що і для чого тут робиться.

  2. Дочитав, на одному диханні.
    Дякую, красно дякую.
    Здоров’я вам і наснаги.

  3. Дякую, шановний пане Тимуре!

  4. Только вчера говорил своему другу, что по моему мнению именно писатели обладают даром предвидения. Хотя тут же себе возразил, они единственные кто записывают и публикуют свои мысли.
    Щиро дякую за оповідання.

    • “Щиро дякую за оповідання” (с)
      *****
      Ох, якби ж то було ОПОВІДАННЯ – вигаданий сюжет!.. Але все це сталося насправді. Й я просто виклав усе в хронологічному порядку, як воно відбувалося.
      🙁 🙁 🙁
      І найжахливіше, що над усіма нами нагромадився Золотий Бог, який напустив на нас своїх почвар, котрі були зупинені лише ціною крові навпіл з люблячою душею!.. А це висока ціна. Ой, висока!..

  5. Микола_Дніпро | 21 Лютого, 2021 at 08:47 | Відповіcти

    Дуже несподіваний сюжет.
    Ви насправді, шановний Тимуре, трішки божевільний.
    А може це божевільні ті, чия уява не продукує такі сюжети?
    Всі ми?

    • Один мій знайомий ділить слово “божевільний” навпіл дефісом:
      “БОЖЕ”-“ВІЛЬНИЙ”.
      І каже що божевільні є ВІЛЬНИМИ В БОЗІ. Й що таким людям можна тільки позаздрити.
      Тому своє божевілля (велике чи маленьке – то вже не мені судити) я не проміняю ні на що. Чесне слово!.. Бо воно робить мене ВІЛЬНИМ В БОЗІ. 🙂

  6. Щиро Дякую!

  7. Спасибо,дорогой!Прочитал и расплакался.

  8. Все можливо,дякую пане Тимуре .

  9. Ну, за вашу, пане Тимуре уяву. Кавою, бо міцніші напої вже своє відструменіли. Дійсно, є щось пророче у вашому творі. От тільки золоте Пуйло ще тримає ногу в крові героїні вашої повісті і ще не луснуло. Але до того йде. Он, вже наші місцеві ірорги почали мочити один одного. Тож хай ваша творча уява іще не раз принесе вам картини майбутнього. Світлого майбутнього, бо дуже жовго ми жили в темряві…

    • Золоте Пуйло – воно поза межами нашого Міста. А наше Місто – то є Україна! Маємо привести до ладу його попри всі негаразди, а вже тоді Золоте Пуйло лусне від непереборних заздрощів. Але дуже схоже, що то є інша історія.

  10. У “Гаррі Поттері” теж були схожі істоти – дементори. Пили душі і збагачували свого господаря. Але й він згинув! Тому дивлюся вперед з надією!

    В листопаді 90го познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Тоді й дізнався, як дівчата дізнавалися, що їх подруги не були ще з хлопцями. Тоді в КПІ на першому курсі всі мали проходити медогляд. І до геніколога заходили по декілька дівчат, де питали лише одне питання: чи були вже з хлопцями? І треба було відповідати при всіх. Уявляю, як було почувати собі тій дівчині із Вашої зустрічі.
    Її не так виховували 🙁

    • “У “Гаррі Поттері” теж були схожі істоти – дементори. Пили душі і збагачували свого господаря. Але й він згинув! Тому дивлюся вперед з надією!” (с)
      *****
      Ну так, ну так!.. Ось уривок з біографії Джоан Роулінг:
      https://uk.wikipedia.org/wiki/Джоан_Роулінг#Серія_про_Гаррі_Поттера
      =====
      У 1990 році Джоан Роулінг винайшла героя Гаррі Поттера, перебуваючи на поїзді з Манчестера до Лондона. З самого початку вона знала, що це буде семитомна серія книг про молодого фокусника, який відвідує інтернат для відьом та чаклунів.
      =====
      А тепер дивимось на термін написання моєї “Повісті про чотири квітки”:
      “Жовтень 1990 – січень 1991”
      Не знаю, на якій стадії написання саги про Гаррі Поттера у Джоан Роулінг виникли оті дементори. Але що на певній стадії виникли – то це точно!!! При цьому в 1990 році ні я не знав про Джоан Роулінг, ані Джоан Роулінг – про мене… Разом з тим, ми написали, фактично, про одне і те саме. СИНХРОННО!.. Такі випадки так і називаються – СИНХРОНІЯ. Є таке явище, погугліть – дізнаєтесь…

      “Тоді в КПІ на першому курсі всі мали проходити медогляд. І до геніколога заходили по декілька дівчат, де питали лише одне питання: чи були вже з хлопцями?” (с)
      *****
      Ага, ага! Знаю про таке. Так було в “радянському раю”… Отакий “рай” ми втратили, матері його ковінька!!! 🙁

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: