Автор — Тимур Литовченко
Хоча підсумки свіжих місцевих виборів (а подеколи — їхнього першого туру) вже підбиті, все ж хочу звернути увагу на один аспект, на якому аналітики з не зовсім зрозумілої причини не акцентували увагу. Між тим, учора прес-служба Національного агентства з питань запобігання корупції повідомила, що своїми скандальними діями Конституційний Суд України «заблокував призначення керівних кадрів органів влади, у тому числі переможців місцевих виборів», позбавивши НАЗК доступу до держреєстрів, необхідних для проведення спецперевірки декларацій кандидатів на керівні посади до органів влади. Без такої перевірки жоден керівник жодного державного органу не може бути офіційно призначений на свою посаду. У світлі сказаного здається, що за задумом «ляльководів» цього процесу, скандальні дії КСУ мають зашкодити українській демократії в цілому…
Людина — істота соціальна, а людський соціум традиційно має пірамідальну структуру. На самісінькій верхівці соціальної піраміди, як правило, розташовується один персональний верховний володар, рідше — дуумвірат або тріумвірат володарів. Нижче розташовуються найближчі помічники верховного лідера (дуумвірату, тріумвірату), «повелителі думок» (жерці та ін.). Ще нижче — TOP-менеджери та інші «операційні» управлінці вищої ланки… Потім — силові структури… І так — до найнижчих соціальних низів. В ролі останніх можуть виступати або ті, у кого прав найменше — або загалом позбавлені прав «недоторкані».
Така картина є справедливою для суспільства будь-якої країни в будь-яку епоху, тому складається враження: це все природно настільки, що інакше просто не буває… бо бути інакше просто не може! Хоча… сумнів таки закрадається: адже все це виглядає якось… однобоко. Типу заголовної картинки на тему, «хто кого обс**ає» в офісному менеджменті.
Однобоко ж все це виглядає тому, що картина «вертикального обс**ання» справедлива для жорстких систем автократичного типу, де кожен мріє забратися якнайвище, аби якнайжорсткіше шпетити якнайбільшу кількість підлеглих. Це — ідеальна ситуація для героїв казок: наприклад, для російського дурника Ємелі, який упіймав чарівну Щуку, для записного ледаря й нероби Аллах-ад-Діна (більш відомого в наших широтах як Аладін з арабського казкового циклу «Тисяча й одна ніч») або для андерсенівського Ганса-дурника, який приїхав верхи на цапі залицятися до місцевої принцеси, прихопивши з собою дохлу ворону, башмак з відірваним верхом та повну кишеню багнюки. І як підсумок, дурник опиняється на троні, їсть самі лише медяники, запиваючи їх заморськими винами, та знущається над підлеглими, на радість принцесі-нареченій. Як там у Андерсена в казці «Klods-Hans»?..
— Ах, ось ви де, панове, — мовив Ганс-дурник. — Ну, радникові я відвалю порцію якнайбільше.
Тут він вивернув кишені й вимазав багнюкою обличчя радникові.
— Чудово! — вигукнула королівська дочка. — До цього навіть я б не додумалась. Але я ще навчуся.
Ну просто мрія ідіота! Саме так це й називається…
Втім, реальність є не настільки однобокою. Адже насправді існують також ієрархічні суспільні системи, де вплив розповсюджується в протилежному напрямі — знизу вгору. І це — не автократія, а демократія. Саме тому старий буркотун сер Вінстон Леонард Спенсер-Черчілль стверджував: демократія є найгіршою з усіх суспільних систем… якщо не враховувати всі інші. При цьому треба враховувати, що жив і працював він на благо саме британської монархії — з формальної точки зору, це просто класика автократії!..
І все ж таки, при всьому англійському класицизмі, королевам Джейн Ґрей та Марії Стюарт, а також королю Чарльзу І Стюарту (якого у нас чомусь називають на німецький манер — Карлом І) повідрубували голови. Знали англійці й правління лорда-протектора Олівера Кромвеля… Отже, англійцям не потрібно пояснювати теорію суспільного договору. Не дивно, що саме англійський філософ Томас Гоббс пояснював: аби уникнути тотальної «війни всіх проти всіх», люди укладають один з одним вільний суспільний договір для створення політичної спільноти — громадянського суспільства, в якому всі вони заради спільної безпеки піддають себе абсолютній суверенній владі. Для Гоббса це — переважно, влада монарха.
Таким чином, в суспільстві з потужними демократичними традиціями (нехай навіть йдеться про монархію, обмежену конституцією та навантажену парламентом) влада формується саме на висхідному шляху! Себто, попервах гуртуються окремі низові осередки громадянського суспільства, які делегують певні владні повноваження на вищий рівень — і так до самих суспільних верхів. Та на відміну від автократії, у разі порушення верховним правителем суспільного договору, «низи» можуть відновити справедливість, оскільки вони є джерелом повноважень, делегованих «верхам».
І як же тут не згадати Русь з її давніми вічовими традиціями?! Адже саме всенародне віче могло як закликати князя на княжіння, так і відсторонити володаря, який не сподобався громаді. Або ще можна згадати про польський рокош (rokosz) — офіційне (!) повстання польської шляхти проти короля для захисту своїх прав і свобод!.. Причому після залагодження усіх інцидентів король не мав права (!!!) карати вчорашніх рокошан у будь-який спосіб…
А тепер до наших нинішніх справ.
Навряд чи треба пояснювати, що до серпня 1991 року ми жили в УРСР, що була частиною автократичної держави — Радянського Союзу, яким управляв всемогутній Генеральний секретар ЦК КПРС. Називати ту суспільну систему «демократією» можна було лише умовно, бо «вибори одного товариша Брежнєва з одного кандидата» — це профанація, а не вибори. Але незгодні з таким станом речей швидко опинялися або на «трудовому перевихованні», або в психлікарні. У кращому разі — за кордоном… але нечасто.
Отже, з розпадом СРСР, його тутешня часточка — Українська РСР формально перестала існувати, змінившись Незалежною державою — Україною. При цьому Конституція Україні була ухвалена в 1996 році на стадії першої сучасної «оксамитової» диктатури Леоніда Кучми. Хто не зрозумів, яку таку «оксамитову диктатуру» я маю на увазі — для тих даю посилання на мій матеріал «Революційний цикл — РКД (частина 3)» (https://defence-line.org/2020/08/revolyucijnij-cikl-rkd-chastina-3/). А отже, хоча Конституція України і є одним з дуже суттєвих елементів демократичного суспільства, проте враховуючи період її ухвалення, вона просто не могла не містити численних «підводних каменів», які не дали б розвиватися новітній українській демократії. Більш того, такі «міни» поступово, але послідовно відкидали б Україну назад — до стадії УРСР-2.0… Власне, наслідки такого «мінування» ми розхльобуємо й досі.
Разом з тим, на мою думку, вибори до місцевих органів самоврядування у жовтні нинішнього — 2020 року засвідчили, що давні демократичні традиції на українських теренах і досі живі. Адже в результаті проходження до різних органів місцевого самоврядування різноманітних партій склалася доволі пістрява картина, яку нізащо не можна назвати одноманітною. І цей результат можна розглядати, зокрема, як перший крок на висхідному шляху зміцнення демократії в масштабах нашої держави! Наступними кроками мають стати чергові вибори — спочатку парламентські 29 жовтня 2023 року, потім президентські — 31 березня (другий тур — 21 квітня) 2024 року.
Звісно, якщо не станеться черговий Майдан, чого ніяк не можна виключати… Але ж цілком можливим є і демократичний шлях відсторонення непрофесійних «слуг народу» від влади! Спочатку 25.10.2020, далі — 29.10.2023, далі — 31.03/21.04.2024… Вважаєте, довго?.. Скажете, доки сонце зійде — «зелена» роса очі виїсть?.. З іншого боку, млин історії меле повільно — та перемелює на порох!.. Тому відкидати заздалегідь мирний демократичий варіант розвитку все ж не варто.
Мабуть, антиукраїнські сили теж чудово розуміють це. А тому нинішні витівки Конституційного Суду України і спрямовані, зокрема, проти паростків демократії, що зійшли на останніх виборах. Отже, їх треба всіляко оберігати від витоптування.
Як пишно і красиво:
“люди укладають один з одним вільний суспільний договір для створення політичної спільноти — громадянського суспільства”
А я поважаю “бритву Оккама” – ніколи не вводь зайвих сутностей.
Людина – істота зграйна. У неї в інстинктах дууууже жорстко зашито – ти повинен увійти в піраміду влади! Нагорі чи знизу – то вже як зумієш чи як пощастить. Але увійти.
Все, цього цілком і повністю достатньо, щоб піраміди влади в людських суспільствах були.
P.S. Теорія про той суспільний договір особливо комічно-знущально виглядає на фоні пам’яті про наші “вибори” в 2019-му.
У Вас дуже “похмурий” світогляд. “Якщо ти не жереш іншого, то він зжере тебе”? А де у цій парадигмі взаємодопомога людей та просто “відносини рівних з рівними”? Можливо, я якийсь “не типовий”, але якось повезло жити саме у таких суспільних відносинах, я зараз про відносини з найближчим колом спілкування та відносин “на роботі”. Завжди прагнув щоб у мене в офісі, якщо вже приходив у ту команду, була обстановка взаємодопомоги, а не людожерства. Начебто вдавалося… У “великих” суспільних відносинах це теоретично і практично теж – можливо. Нехай мене знову звинуватять що до речі, і не до речі згадую Пороха 🙂 , але подивіться як ця людина прагнула (і не тільки прагнула, а і робила) оцю соціальну атмосферу, коли той, хто має повноту влади, використовує її не для закабалення “підлеглих” та витискування з них останніх соків, а для “просування їх до світла”. Пробачайте за пафос, але такі люди, як він, приходять нечасто і у них отака от місія – щоб ми не забували що ми люди, а не зграя шакалів, та вели себе відповідно…
????? Здивований! Де ви примудрились побачити у мене похмурість?!
У неї в інстинктах дууууже жорстко зашито – ти повинен увійти в піраміду влади! Нагорі чи знизу – то вже як зумієш чи як пощастить. Але увійти.
===
Отут. Якщо не розумієте що це означає, то це воно і є – “похмурий світогляд”. Тюремний… Або якщо хочете м’якше – жорстко кастове суспільство.
🙂 Ви чи то не в настрої, чи спішите. Бо тут “усього навсього” – її величність ПРИРОДА. Та, якій до лампочки всі наші “тюремні” вигадки. І чиї призначення – серед них і зграйність – можуть обертатись безміром зовсім різних проявів. Залежно від місця й обставин. Десь – тюремно, а десь – чудесами розквіту.
Воно просто є – як закон Ома чи двічі два – чотири.
“Людина – істота зграйна. У неї в інстинктах дууууже жорстко зашито – ти повинен увійти в піраміду влади! Нагорі чи знизу – то вже як зумієш чи як пощастить. Але увійти” (с)
*****
Не факт. Існує помітна кількість людей, яка зовсім не прагне входити до ієрархій – швидше, навпаки. Це т.зв. “приховані лідери”. Вони і справді є лідерами – просто вся їхня ієрархія складається… з них самих. Максимум, хто потрібен такому “прихованому лідеру” – це жінка, яка за типом є “бойовою подругою”: вона здатна піти за таким чоловіком хоч на край світу! А якщо її чоловік затіє війну хоч би з усім світом – “бойова подруга” підноситиме йому набої.
Однак якщо з “бойовою подругою” не складеться, “вовк-одинак” може обходитися навіть без неї! Себто, бути “сам собі ієрархією”. Одноосібною.
До речі, у Юнга в його класифікації психотипів подібні індивіди також трапляються 🙂
Виключення, шановний Тимуре, вони і є виключення.
А ще є такі, котрих називають неформальними лідерами. Вони, здебільшого, предмет турботи лідерів форммалізоварих. Бо ж думка такого собі Семена Івановича завжди сприймається колективом як беззаперечна, на відміну від думки керівника. Особливо у сферах, де знання, досвід і свобода мислення визначають якість результату роботи. Але для по справжньому відповідального та фахового керівника саме такі співробітники і являють собою золотий фонд.
Саме зазначена категорія не вкладається в зграйні шаблони. Це вони існують “над”. Без регалій і посад з смачними атрибутами. Частково завдяки певним мізантропічним компонентам своєї особистості.
Але здебільшого з причини глибинного несприйняття заформалізованості і нещирості атмосфери на більш-менш верхніх щаблях службової їєрархії.
Справжнім мистецтвом організатора є виявлення і дієва підтримка таких співробітників. Але ж талант, він у будь якій сфері життя нашого не є явищем повсякденним…
“Виключення, шановний Тимуре, вони і є виключення” (с)
*****
Спосіб життя “на хуторі” є настільки традиційним для українського селянства, що навіть виникло таке поняття, як УКРАЇНСЬКЕ ХУТОРЯНСТВО:
http://sum.in.ua/s/khutorjanstvo
=====
ХУТОРЯНСТВО – Погляди й поведінка хуторянина.
=====
Отже, ТРАДИЦІЯ жити “на хуторі” = “самостійно”, “на відшибі” від великого села, своїми силами і власним розумом настільки притаманна українцям, що можна вести мову про потяг до уникнення ієрархій, ТРАДИЦІЙНИЙ для українців.
Отже, саме для українців уникнення ієрархій – це ПРАВИЛО, а не виключення з правила! 🙂 🙂 🙂
Мій особистий досвід саме хуторського (в прямому значенні, хутір з двох господарств ) життя та відносин з жителями села власне не дає мені приводу робити такі висновки.
А от “традицію” не дуже, ніжненько висловлюючись, доброзичливого ставлення до людей, що прагнуть самостійності і не шкодують власної праці задля її досягнення, то довелось таки і побачити і відчути.
Але особливою “любов’ю” на селі завжди користувались ті, хто мав власну, відмінну від “громадської” думку. Стосовно традиційної міфології та служителів культів в першу чергу.
То ж не має у мене аж ніякого бажання у будь який спосіб та хай найменшим чином чи то ідеалізувати, чи то робити якісь узагальнюючі висновки з сільського життя-буття в якості позитивних прикладів для наслідування, чи щось таке.
Звичайно,існує певна кількістьі літераторів, що іделізують сільський побут, і тих, хто бере на себе відповідальність узагальнювати українство прихильністю саме селянському світосприйняттю.
Але, перепрошую, станом на сьогодні я роблю свої висновки аж ніяк не з літературних чи літературоподібних публікацій, хто б не був їх автором. Бо ж вистачає власного досвіду спілкування з вкрай різноманітними людьми. В тому числі і в царині організації певної роботи і обговоренні цілком фундаментальних речей.
Тим більше, що мені дуже важко вважати спосіб життя на хуторі таким вже й традиційним для українського селянства. Хоча б з тієї точки зору, що відповідної кількості хуторів спостерігати не довелось. А от спілкуватись з сучасними фермерами -хуторянами, та чути від них розповіді про ставлення до них сусідів, скажімо, односельців, що спонукало тих же фермерів заводити цілком вражаючих на перщий погляд собак, чи вирішувати проблему власного озброєння , то що було, то було.
А історичні книги різноманітного характеру читати довелось в цілком вагомій кількості. Різні. Дуже і дуже різні. А особливо після того. як зникла совєцька цензура.
Отож і дійшов висновку про переваги власного досвіду і величезну небезпеку різноманітних узагальнень.
Щодо “помітна кількість людей, яка зовсім не прагне входити до ієрархій”, то тут працює ще одна вельми універсальна штука – крива Гаусса. Якщо намалювати графік зграйності окремих істот у популяції, то це буде саме вона – Гаусса. З вершиною й хвостами вліво та вправо.
Оскільки у людини середній рівень зграйності не дуже високий, то частина лівого хвостика помітно заходить у мінуси. Тобто в популяції людей обов’язково є частина НЕзграйних. Досить специфічна своєю поведінкою частина.
Та це тема аж надто обширна, тут її жувати – не місце.
Ви, батєнька, суперанімал?
А гляньте-но на ВЛАДУ як на ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, перед Богами та людьми? Кармічну, з передачею ще й нащадкам…
Мабуть таки погоджусь Віктором стосовно суспільного договору.
Адже при уважному розгляді походження того поняття, як на мою думку, дуже і дуже в ньому проступають залишки отієї клятої примари, що свого часу блукала по Європі. І доблукала до тодішньої Російської імперії.
Хоча, беручи до уваги генеалогічні дерева її,тієї імперії очільників, російськість такої виявляється під вееликим питанням.
Щодо останнього абзацу, то цілком згоден. Вороги відмінно розуміють все. Всі слабкі місця демократичного суспільства. Вони розуміють, що на сьогодні повністю відсутня хоча б на мізерію дієва система протидії їх безмежному нахабству і повній відсутності будь-яких стримуючих факторів в досягненні своїх, здебільшого протизаконних, антилюдських і хімічної чистоти корисливих цілей.
Світ вже не десяток разів мав можливість пересвідчитись, що відключення від електрики Ейфелевої вежі на знак солідарності з жертвами тероризму лише додає веселого настрою терористам та спонукає їх до ще більш зухвалих вчинків.
Полікультурність і необмеженість можливостей для пропаганди різноманітних систем світогляду, призвели в світі до того, що можемо не те, що бачити, а на власній, вибачте, шкурі відчути.
Макрон своєю заявою, як завжди не виваженою та недоречною викликав дуже і дуже небезпечні реакції.
Аналогічно стосовно нашого безпосереднього ворога. Такі ж свого часу фактично дилетантські заяви і намагання знайти спільну мову з досвідченим і завжди голодним хижаком, що видавали очільники Європи, довели ситуацію до такого стану, що намагання вирішити її в рамках законів і правил демократичного суспільства викликають у супостата тільки задоволену усмішку.
Бо ж саме такий стан демократичного світу, який більшовицькими виродками завжди вважався і ворогом і джерелом поживи, і був їх стратегічною метою.
Сьогодні в багатьох випадках цю мету можна вважати майже досягнутою.
Майже. Але для протидії цій навалі злочинців і невігласів потрібні рішення і дії, на які здатні далеко не всі, кому доля дала можливість досягти справжніх кар’єрних вершин.
Шо хочу решительно добавить… “Бритва Оккама” – это не “Топор дяди Васи”. Это инструмент прецизионный, можно даже сказать – математически точный. Чтобы правильно его применять, нужно владеть как минимум достаточным объёмом исходной информации. А то, что предложила “зграйна істота” – очень напоминает типичную демагогию, коей классифицировано, емнип, сильно больше десятка видов… Так вот здесь, насколько могу судить, применен приём … как там … “выделения части с последующим представлением оной в качестве целого”… Или что-то в этом роде. Т.е. демагогия – явление геть не научного плана…
Шановний Тимуре! Духовенство (у широкому розумінні) у піраміді Русі, вважаю, треба розташувати поруч з князем або над ним. Бо ідеї народжуються або “приходять” саме в голови “духовенства”.
Дивлячись ЩО вкладати в поняття Духовенство. Брахмани ніколи не стануть на чолі Держави, адже це – нижча каста, мікроскопом гвіздки у чоботі загинати. Виключення – Махатма Ґанді, якого ми вже обговорювали та в основній масі осудили…
Соціальну піраміду Русі я відшукав у мережі – як і решту ілюстрацій. Отже, “духовенство” в оригіналі було розташоване саме над князем… Єдине, зо я додав – це віче, абсолютно не враховане автором оригінального малюнку. Але це настільки явний промах, що я його виправив.
Що ж до місця духовенства… Шановний Вовк вірно зауважив: “Дивлячись ЩО вкладати в поняття Духовенство”. Це язичницькі волхви дохристиянського періоду чи священики періоду християнського?! А може, їх варто розташувати… ПОРУЧ – тільки відділивши бар’єром владу світську і владу духовну?.. Питання дискусійне.
Після типології Юнга з*явилась соціоніка психотипів з різним інформаційним метаболізмом, об*єнаних у квадри творців, користувачів, утилізаторів.
Меншість, спроможна до самостійного мислення і переважаюча більшість-не спроможна до самостійного мислення, яка приєднується до більш переконливої меншості. Природнє розділення сапієнсів для можливості виживання. Це чудово показано у фільмі “Звичайні зомбі”
Суспільний договір – це ФІЛОСОФСЬКЕ поняття. Будь-яка спільнота, доросліша за 5-10 років, має ДЕФОЛТНИЙ суспільний договір. Згадайте свої дитячі роки та ігри на вулиці… Саме ТОДІ ви навчалися будувати ці Договори, граючись і Чапаєва та біляків, німців та партизанів, у піджмурки та у футбол/хокей.
Пан Тимур згадав за Київську Русь, але маЙбуть, християнського періоду.
Так звана язичницька Русь жила ІНШИМИ Конами, одним з яких було Копне право. Такий собі Виборчий кодекс. Головне в ньому – одноголосність! Десятка обирала десятника, десятники- сотника, і т.д. Дєрьмократичний централізм- то від Лукавого, Арімана, …
Почитайте про Батька (Святослава) та Сина (Володимира), знайдіть те, що ВТРАТИЛА громада…
Те, що ви назвали “дефолтний суспільний договір”, раціональніше назвати “культура”. Яку треба розуміти, як УСЕ потрібне, що має людина понад своє тіло та свої інстинкти.
В таку культуру входить море всякого. В тому числі й згадані вами дитячі ігри.
ТРАДИЦІЇ. Які, до речі, нормально просто ВИКОНУЮТЬ, а не договоряються кожного разу.
А згадані вами 5-10 років – то взагалі секунда, ніщо. Аби мати нормальний набір традицій – спільноті треба прожити і поборотись разом десь порядку 1000 (тисячі) років. Це історія різних спільнот уже довела.
“Аби мати нормальний набір традицій – спільноті треба прожити і поборотись разом десь порядку 1000 (тисячі) років” (с)
*****
В основі української культури лежить культура трипільська. Пізніші нашарування, безумовно, є – але саме нашарування, які приєднувалися до основи. Трипільська культура – це 5500-2750 рр. до Р.Х. Отже, основа сучасної української культури заглиблена на 7500 років від дня нинішнього.
😀 😀 😀
Що ж до 1000 років – то від часу другого (Володимирового) хрещення Русі (988 рік) минуло вже 1032 роки. Отож християнська Русь, вважайте, саме “прожила і поборолася разом десь порядку 1000 (тисячі) років”. Вже.
😀 😀 😀
рокош это Майдан шляхты против неугодного короля )))))
это если кратко и понятно
Причому Майдан, освячений традицією! І польські королі нічого поганого не могли зробити рокошанам – бо традиція надавала їм право недоторканності.