Помаранчевий постмодерн (частина 4)

(з журналістського архіву за 2007 рік)

VI. Класичне запитання: “Що робити?”

Як відомо, нам, українцям поки що пропонується взяти участь у дійстві під назвою “дострокові парламентські вибори”. Не випадково називаю вибори “дійством” — враховуючи сказане вище про “карнавал нон-стоп”, це має бути щось на кшталт трагікомічного вертепу із загальновідомою п’ятіркою основних (нинішніх парламентських) учасників (за абеткою):

1. Блок Юлії Тимошенко;

2. Комуністична партія України;

3. “Наша Україна” — “Народна Самооборона” (блок);

4. Партія регіонів;

5. Соціалістична партія України.

Вся “карнавальна” інтрига зводиться до другорядних дрібниць (чи пройде восени до Верховної Ради СПУ?.. наскільки впаде рейтинг “НУ”?.. як підвищаться рейтинги ПР та БЮТ?.. чи повернуть собі статус парламентських сил блок Литвина та “прогресивні” соціалісти?..) — але так і має бути у випадку з “карнавальною”, а не реальною інтригою! Адже легко пригадати, що:

— “НУ”, БЮТ і СПУ були основними політичними “китами” Помаранчевої революції;

— ПР, СПУ і КПУ примудрилися створити “антикризову коаліцію”;

— “НУ” і ПР свого часу мало не домовилися про створення “коаліції потужного капіталу” (завадила дещо істерична поведінка першої сили);

— такі відомі політики, як Олександр Мороз та Анатолій Кінах примудрилися вдало “стрибати з потяга на потяг”, що рухали Україну у протилежних напрямах;

— Леонід Кучма, Юлія Тимошенко і Віктор Ющенко свого часу були тісно зав’язані на “панамськопідданого” Павла Лазаренка;

— Володимир Литвин свого часу працював главою Адміністрації Президента Леоніда Кучми й зіграв свою роль у справі Гонгадзе та “касетному скандалі”;

— СПУ і ПСПУ фактично є хоч і неслухняними, але “дочірніми” проектами КПУ;

— представники БЮТ голосували у парламенті за закони, потрібні ПР;

— і таке інше, і тому подібне.

Звівши все це докупи, легко побачити, що насправді українцям пропонують обирати не одну з п’яти (семи?.. десяти?.. сімдесяти?.. ста п’ятдесяти?..) партій та блоків, а лише одну й ту саму силу — багатолику владну “обойму”, замкнену на себе! Її представники можуть товаришувати або ворогувати між собою, складові частини (партії та партійки) — рекомбінуватися, окремі лідери — відправлятися на пенсію (Кучма), до лікарні (Цушко) або на цвинтар (Кушнарьов). Але від того не змінюється суть процесу. І суть ця — “карнавал нон-стоп”, перебіг якого навряд чи змінить навіть поява в Україні “панамськопідданого” Лазаренка або проходження у парламент хвацького майора Мельниченка!..

Люди — аж ніяк не ідіоти, вони все бачать. Проте чи то з-за постмодерної мутації власного ego (прагнення будь-що відпочити від “карнавального” мерехтіння в очах), чи просто в силу фундаментального принципу національної української ментальності (“моя хата скраю”), висновки звідси робляться пасивно-песимістичні: “А-а-а, нехай усе воно піде порохом по вітру — мені що, більше від усіх треба?!”

Але так постмодерний “карнавал нон-стоп” не подолати. Так люди лише стають його пасивними спостерігачами — себто, фактично, споживачами.

Що ж пропонує згаданий вище Гейдар Джемаль?..

“15. Пророки залишили нам свій метод, що дає феноменальний результат, як інструмент подолання постмодерністської свідомості. Суть цього метода у тім, що він заснований не на гендерній недовірі, а на вірі, постульованій як агресія аксіоматичного.

Віру як агресію аксіоматичного можна заперечувати або ігнорувати, але їй не можна “не довіряти”, оскільки вектор віри у принципі не входить у простір довіри… Віра споконвічно постулює як вихідну аксіому те, що не втримується у внутрішньому досвідно-верифікованому дискурсі як окремої людини, так і всього людства. Іншими словами, аксіоматичний стрижень віри формулюється як твердження того, чого з позицій будь-яких критеріїв наявним чином немає! Недовіра до аксіоми цього типу свідомо неадекватна, оскільки ця аксіома не припускає як позитив довіри. Приблизно це й виражено у відомих словах: “Мудрість миру цього — божевілля перед Господом”.

<…>

17. Сьогоднішня цивілізаційна драма — це кульмінація гендерного протистояння. Чоловічий дискурс шукає шляхів до реваншу після того, як західна цивілізація виявилася тріумфом нарративу Великої Матері, депрофанизм інтелектуально кастрованого середнього класу є комфортною підстилкою для ініціатичного традиціоналізму криптоеліт. Цей реванш стає можливим в оновленому політичному ісламі, що постулює Бога як центральну категорію “політичної свідомості”… Політична свідомість в ісламі розглядає “владу”, “інновацію” і саму “свідомість” як три іпостасі абсолютного суб’єкта, здатного до часткового прояву тільки в одному соціальному інституті: громаді віруючих”.

(“ЗМП”)

З чим тут аж ніяк не можна погодитися — це з неприхованою пропагандою шановним автором політичного ісламу, як єдиної ефективної антипостмодерної зброї.

А от з чим доводиться погодитися категорично — то це з ситуацією, коли цивілізація поступово доходить до необхідності демонтувати всі модерно-постмодернові конструкції, нагромаджені за останнє століття, спираючися при цьому на одну або декілька авраматичних релігій (в порядку появи — юдаїзм, християнство, іслам).

Так — невідомий конкретний шлях, механізм, сценарій такого демонтажу, міра його “апокаліптичності”. Так — це загрожує появою одразу декількох “загублених поколінь” (мізки яких в основному роз’їдені “кислотою” постмодерну). Але ж інакше неможливо вийти з тупика! Причому вийти треба реально, а не у “карнавальному” дусі Помаранчевої фронди… бо насправді то не революція ніяка була, а саме класична фронда!..

Й нарешті, хто ж у змозі здійснити подібний демонтаж? Історії такі прецеденти відомі: група носіїв нових ідей і традицій, принципово відмінних від наявних, до призначеного часу перебуває в андеґраунді (катакомбах, підпіллі, схроні — можна називати цей стан як завгодно), у момент катастрофи легітимізується, вбудовується у занепалі соціальні інституції, перехоплює ініціативу й відповідальність за ситуацію на себе… і цивілізація врятована!

Це може статися і під час (або внаслідок) виборів — звісно, якщо мізки електорату остаточно не атрофувалися через надмірне споживання “хлібу й видовищ”. Та у будь-якому разі, обирати потрібно не між акторами “карнавалу нон-стоп”, а між ними та реальними прозелітами. Очевидно, останні на осінніх виборах в Україні ще не з’являться.

Бо здатні реально (а не “карнавально”) реформувати українське суспільство люди або поки що не вийшли зі свого “схрону”, або (що найімовірніше) тільки-тільки усвідомлюють напрям, у якому необхідно діяти.

Що ж — зачекаємо!..

Тимур Литовченко,
19 серпня 2007 р.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

38 Comments on "Помаранчевий постмодерн (частина 4)"

  1. Однако все те цитаты специфичны, т.е. с одного угла зрения. Мир разнообразнее. Просто ради шутки цитата….
    Э.Э.Каммингс. Из журнала “Ярмарка тщеславия”, октябрь 1926.
    Синьор Муссолини, чей исключительно унылый облик в данный момент можно наблюдать по всей Италии – не только на ротогравюрах, но и нарисованный на домах, заборах, зданиях вокзалов и т.д. – был всего лишь несколько лет назад злобным радикалом. Но в один прекрасный день этот злобный радикал совершил полное сальто-мортале и приземлился ультраконсервативным существом.
    Затем он сообщил всем, что Италия была долгое время мёртва, и что его программа под названием il fascismo состоит из ничего иного, как оживления трупа. Если Италия проглотит таблетку диктаторства, то Муссолини обещает ей, что она возродится и станет такой же живой, какой была во времена Цезарей. Иными словами, она оживёт за счёт всех остальных и станет управлять миром так же, как Рим управлял древним миром.
    По нашему скромному мнению, нет на свете слова, настолько широкого, чтобы обозначить, не говоря об описании, величину современного итальянского комплекса неполноценности. Дабы понять первопричину этой национальной беды, мы должны помнить, что на протяжении какого-то времени до сальто-мортале “il Duce” жители Италии пребывали в безмятежной дремоте. Но с раскатом грома фашизма они пробудились с самосознанием. Или, ещё вернее, они пробудились с осознанием своих недостатков и очевидной непригодности. Практически целая нация, преисполненная стыда, из-за чего пустившая в ход то, что психологи называют “защитный механизм” – то есть, вся Италия (с небольшими исключениями) начала важничать, бахвалиться и принимать позу. Дремлющее смирение оказалось вытеснено надменностью, вздутой до колоссальных пропорций.
    —————-

  2. Є така істина: “Все, що має початок – має й кінець”
    Наша така вся із себе цивілізація з її карнавалами – вона ж не перша й не єдина.
    Були й до неї цивілізації. А вже нема, бо мали початок. І кінець.
    Тут якраз до речі згадати про ту ж Римську. Таку велику й таку, по тих часах – теж усю із себе. А велика пишність цивілізації, як писала одна розумна людина, ознака чого? Ознака, що ця цивілізація знаходиться у стадії загнивання. Такий от парадоксик – їм усі навкруги заздрять, всі хочуть, як у них, а насправді — це стадія загнивання. Після якої будуть іще стадії занепаду та розпаду.
    І ще до речі, у Римі були свої релігії. До яких те загнивання встигло пречудово пристосуватися й повністю ті релігії вихолостити. Мусили з’явитись релігії нові, щоб взяти справи у свої руки. От якраз саме ті, що тепер є. Із яких одну – християнську – вже якось важко й уявити у згаданій автором ролі. Іслам молодший і був весь час не в тій цивілізації, зберігся покраще, але… Сумніваюсь і в його можливостях, хіба що для розтяжки особо темних часів придатний.
    Ну і – головне! – в часи Риму не було таких проблем із екологією. Тепер зовсім не виключений варіант капітального самознищення. Коли, якщо люди й виживуть, то замість мільярдів будуть у найкращому випадку мільйони. Якщо не тисячі.

  3. “постульованій як агресія аксіоматичного”
    Коли мені хтось пояснить, що таке “агресія аксіоматичного”, тільки тоді я зможу рухатися далі.
    Вибачайте.
    Шановний Тимуре?
    Коли людина (я про автора цитати) вуалює свою думку незрозумілими словами, в мене виникає сильна підозра, що він сам не розуміє, про що веде мову.
    Я зараз нам, як ніколи, потрібен ясний розум, та ясні слова.

    • Очевидно, треба було б спитати про це Гейдара Джемаля… Та перефразовуючи Воланда з “Майстра і Маргарити”, починаючи з 5 грудня 2016 року, зазначений Гейдар Джемаль перебуває в тих місцях, куди не докричишся. І витягнути його з тих місць немає жодної можливості.
      Отож спробую пояснити я, я міру свого розуміння…
      “Аксіома” – це, за визначенням, твердження, яке вважається правильним, щоб служити точкою початку роздумів та аргументів. А також – вхідне положення, самоочевидний принцип. А також, у переносному значенні – те, що не потребує жодних доведень. А також – твердження, заперечення якого заперечує основи логічного мислення…
      Гадаю, що в даному випадку покійний нині Гейдар Джемаль мав на увазі аксіому як те, що не потребує жодних доведень.
      Звідси “віра, постульована як агресія аксіоматичного” – це “віра, як агресивна аксіома”. Або ж віра, за Гейдаром Джемалем – це агресивне нав’язування людині набору аксіоматичних (бездоказових) тверджень. Ось як я це розумію.

      • Тимуре, хтось колись сказав, що проблема зрозуиілого пояснення – це відповідальність того, хто пояснює. І якщо його не розуміють – то його проблема, яу він має вирішити.
        Свм волію добирати якомога простіші слова/формулювання, скорочувати свій текст. Робити його зрозумілим для якнайбільшої кількості людей.
        Бо, передвиборча помилка команди Порошенка була саме у тому, що вони оперували складними і неочевидними для маси поняттями. Розумним людям і так було все зрозуміло, без додаткових пояснень, – а більшій масі так і не змогли пояснити зрозумілими для них словами та образами.
        Це взагалі типова помилка розумних людей – вважати, що всі інші є розумні також, на такому ж рівні.
        А ні. Треба йти в маси, і пояснювати їм. Це завдання для розумних людей.
        Тимуре, Ви могли би суть сказаного сформулювати в одному абзаці, чи хоча б однією статтєю?

        • ОК, формулюю одним абзацом.
          =====
          Нам треба якнайшвидше припиняти гратися в “карнавали нон-стоп” (станом на 2007 рік – в “помаранчевий карнавал”, станом на сьогодні – в “зелений карнавал”), бо коли “цирк” скінчиться – слідом прийде якийсь Проффесор (або Мертвечук, або Дерьмак тощо). Біда в тому, що “карнавал” дуже нав’язливий, дуже прилипливий. Справжнє болото! Й відліпити його від себе дуже непросто… Більш того, при спробі струсити з себе болото “карнавалу” вас миттєво оголосять “нікому не цікавим ретроградом” – до речі, НМД, Порох погорів саме на цьому!.. Єдина точка опори, непідвладна нібито всемогутньому “карнавалу” – це дуже далеке минуле. Отож для подолання “карнавалу” треба відступити назад дуже далеко (туди, куди не досягає ядуча кислота “карнавалу”), саме там знайти точку опори, піднятися НАД ядучим болотом і тоді вже безпечно йти вперед… Тільки так можна протидіяти “карнавалу нон-стоп”.
          =====
          Ось Вам один абзац. ТАК зрозуміло чи не дуже?..

          • Андрій Дар | 12 Червня, 2020 at 13:26 |

            Добре, це вже зрозуміла конкретика.
            Так, дякую.
            А на що можна спертися в глибокому минулому, і як це зробити?
            Якщо метою цього дійства є вплив на широкі маси – Ви впевнені, що це на них вплине? За рахунок чого?

            Це не довільні питання – вони допомагають вилаштувати план дій.

    • Аксіоматичне агресивне за визначенням, на противагу теоретичному. Теоретичне потребує (і обороняється за допомогою) доказів, аксіоматичне атакує бездоказово і безальтернативно, це щось таке, із чим можна погоджуватись (капітулювати), чи ні (боротися, заперечувати та відкидати). Шонеясно? 🙂

      • Дякую за відповідь, шановні yuris та gal.
        Моя відповідь від 12:45 – і для вас також. 🙂

        • Андрій Дар | 12 Червня, 2020 at 13:26 |
          А на що можна спертися в глибокому минулому, і як це зробити?
          Якщо метою цього дійства є вплив на широкі маси – Ви впевнені, що це на них вплине? За рахунок чого?
          https://defence-line.org/2020/06/pomaranchevij-postmodern-chastina-4/#comment-253582
          *****
          В глибокому минулому можна спертися на НАЦІОНАЛЬНИЙ МІФ.
          Власне, для цього я і включив у роздуми статті Гейдара Джемаля, бо він говорить саме про це – про СИЛУ МІФУ.
          Так, я певен, що НАЦІОНАЛЬНИЙ МІФ вплине на широкі маси – бо міф з’явився РАНІШЕ і від модерних проектів, і від постмодерних.
          Як це спрацьовує, видно в моїй (а тепер в нашій з дружиною) творчості після приблизно 2003-2004 років… Бо я цим керуюся на практиці, як письменник.

          • Андрій Дар | 12 Червня, 2020 at 13:59 |

            НАЦІОНАЛЬНИЙ МІФ. – в чрму він состоїть?
            Москалі випередили нас, вигадавщи “смішних древніх укрів, що викапали Чорне море, і насипали Карпати”.
            Потрібен такий, що є справжнім. Неоспоримым – російською.

        • Андрій Дар | 12 Червня, 2020 at 13:59 |
          https://defence-line.org/2020/06/pomaranchevij-postmodern-chastina-4/#comment-253590
          НАЦІОНАЛЬНИЙ МІФ. – в чрму він состоїть?
          Москалі випередили нас, вигадавщи “смішних древніх укрів, що викапали Чорне море, і насипали Карпати”.
          Потрібен такий, що є справжнім. Неоспоримым – російською.
          *****
          Вірно!!!
          Але щоб відповісти Вам, в чому полягає НАША сучасна інтерпретація національного українського міфу – я мушу відіслати Вас до моїх (наших з дружиною) книжок.
          Читайте наше сучасне!!!
          Ми не москалі, які вигадують бридкі міфи про “смішних древніх укрів”.
          І москалям ми не програли – бо наша ДУХОВНА війна триває!!!

          • Андрій Дар | 12 Червня, 2020 at 14:34 |

            Тимуре, нам потрібний міф, що дойде до кодного українця, навіть до тих, хто не читає книжок, чи цікавиться книжками рівня сватів та кварталів. І це їм не дорікання, просто факт.
            Що можна для таких людей зробити, чим і яким чином зацікавити?

        • Андрій Дар | 12 Червня, 2020 at 14:34 |
          https://defence-line.org/2020/06/pomaranchevij-postmodern-chastina-4/#comment-253599
          Тимуре, нам потрібний міф, що дойде до кодного українця, навіть до тих, хто не читає книжок, чи цікавиться книжками рівня сватів та кварталів. І це їм не дорікання, просто факт.
          Що можна для таких людей зробити, чим і яким чином зацікавити?
          *****
          Для таких людей потрібно знімати кіно і телесеріали.
          На жаль, поки що ми тут програємо – але ПОКИ ЩО!
          У мене вже визрівали 2 такі нагоди, які потім згорталися.
          Але потім буде 3-тя, 4-та, 5-та і т.д.
          Колись-то мої/наші з дружиною твори вийдуть на екран.
          І тоді їх сприймуть ті, хто не читає книжок!.. 🙂

          • Андрій Дар | 12 Червня, 2020 at 15:51 |

            “Для таких людей потрібно знімати кіно і телесеріали.”
            О! Це вже слушна ідея!
            Наглядна агітація!
            Треба:
            1) Держфінансування та держзамовлення цього напряму
            2) Перехоплення квналів росповсюдження інформації, та створення нових.
            По (2) – Ілліч був правий, щодо телефону й телеграфу…

    • Джемаль пропогандуе агресивний іслам, і виводить иого постулати в аксіому, Ви не маете права сумніватись в вірі! Все що говорить шаріат маете сприймати без застережно, і діяти, Талібан, Ігіл, все тут, Украіна-Русь, іі менталітет, от завсім не про це, Повністью не наше, Для Кургіняна, ця ідея як інструмент політики, на ура, а нас ананізм сусіда,

  4. Зараз серед молоді поширилося таке заняття, як перегляд “геймплеїв” – записів комп’ютерних ігор, які проходить вмілий та кваліфікований гравець. Сам же глядач або розуміє, що гру “не потягне”, а подивитися, що буде – цікаво. Або йому просто ліньки і він дивиться запис, як фільм. І це дуже нагадує ситуацію загалом в Україні – виборець віддає гру тому, хто, як йому здається, вміє грати, а сам – пасивно спостерігає. Тільки от не розуміє, що гру робить не персонаж на екрані, а той гравець, у якого в руках мишка і клавіатура. Отже, нарід в парадигмі “карнавалізації” обрав персонажа – комп’ютерної гри чи серіалу, не важливо – і чекає від нього якихось дій на свою користь. І ще й обговорює, що той персонаж робить чи не робить так чи не так. Це було б смішно, якби не було так сумно. І, до речі, якби нарід обрав не персонажа гри, а одного з гравців – а це якраз і був Порох, то він вимагав би від нього діяти, як персонаж. Зовсім не цікавлячись тим фактом, що він – лише один з гравців, і питанням виживання для Пороха була не стільки взаємодія з глядачами “геймплея”, скільки взаємодія з іншими гравцями за право доступу до мишки й клави. Може якраз через це Порох і не приділяв достатньої уваги боротьбі з карнавалізацією, а зосередився на реальній грі на користь держави. А кинутий напризволяще “ігровий персонаж” врешті програв яскравому і ефектному клоуну…

    • От тільки хто програв – Порох чи виборець?

      Виборець же ж сидить на дивані, п’є пиво і дивиться телевізор по якому показують новини про те як горить дах над диваном на якому сидить він і дивиться телевізор…

      Нам здається що об’єктивної реальності не існує а довколишня дійсність є витвір деміургів які називать себе політтехнологами. А вона існує, просто у народу або є інстинкт самозбереження, або нема. І тоді народу здається що то Порох програв.

  5. Тимуре, Ви зачепили занадто багато непростих тем одразу в цьому дописі. Не дивно, що ніде ніхто не захотів це публікувати. Ваші спостереження простотабсолютно нерелевантні для 99% читачів українських періодичних видань.

    P.S. Можна було б копнути ще глибше, і розвинути тему “великої праматері” в розрізі діонісійських культів, що оппонували солярним і апполонічним… і зробити статтю повністю нечитабельною для пересічного читача.

    Менше з тим, мені сподобалось, дякую 🙂

    • “P.S. Можна було б копнути ще глибше, і розвинути тему “великої праматері” в розрізі діонісійських культів, що оппонували солярним і апполонічним… і зробити статтю повністю нечитабельною для пересічного читача” (с)
      *****
      О так, можна було б і це зробити! 🙂
      І загалом закопатися в релігію! 🙂
      Але я спеціально не копав у цьому напрямі – бо навіть отриманий розклад дозволив мені зрозуміти концептуально, в якому напрямі рухатися як письменникові. Приклад практичного застосування – в пост-скриптумі:
      https://defence-line.org/2020/06/pomaranchevij-postmodern-post-scriptum/

  6. Допис я на мене можливий для семого року, Розчаруваня в Помаранчовій владі, і все інше, Тяжко жити шкода вмерти, Модерн, постмодерн, жіноче, чоловіче начало, митці, олігархи, коні, люди, Тоді не було видно, шо Ющенко пішов туди де пустили, в культуру, освіту, історію, Вибачаюсь в колоніі так, І вже його покоління зробило Майдан 14-го, А шо зробе покоління Порошенко, так страшно стае! Не хочу спорити з Автором, який як я зрозумів, трохи шкодуе за модерном який будували останні сто років на цих теренах, а як ступилися від того так це постмодерн, і карнавал, Каша получилась знатна, І будь ласка не треба плутати природні процеси розвитку этноса і штучні політичні схеми, у нас не працюе,

    • Шкодувати за “модерним проектом України” можна – але який сенс?! “Модерний проект України” міг би спрацювати в ХІХ – першій половині ХХ ст. максимум. Але не пізніше…
      Автора дратувало інше: “постмодерний проект України” в плані культурницькому звівся до того, “як красно ми побухАли, поє*лися, накололися та нанюхалися”. От цей “український постмодерн” автора і справді задрав у 1990-2000-і роки!!! Не знаю, наснільки Ви з цим стикалися. Автор же цим переситився настільки, що аж вивертало…
      Тому автор шукав всебічно, як вийти з “постмодерного болота” й інших вивести! І матеріал “Помаранчевий постмодерн” – це спроба зрозуміти, куди рухатися далі. А варіант практичної реалізації цього розуміння – тут:
      https://defence-line.org/2020/06/pomaranchevij-postmodern-post-scriptum/

      • Природний відсів не постмодерн, У нас з вами нема шансів побачити сталу Украіну, Завдання просте, помогати, товкати, і захищати прийдешні покоління, Так цінічні, ліцемірні, придурковаті, а хіба то не наші діти? І хочу вам повісти, з точки зору розвитку этноса і далі націі, все йде нормально, ми вчимося, нам треба!

        • +100500
          Так і є!!! 🙂
          Штовхаємо, як можемо! І матеріалами “Помаранчевий постмодерт” та “ЗеленСЬКий карнавал” я, в тому числі, спробував задати вектор цьому нашому штовханню.

  7. Яскравий приклад постмодерну, який, на жаль, за весь час незалежності України демонструють наші суди та “неупереджені” судді. Які б “гучні” і актуальні в суспільстві справи на момент розгляду не були б, ми ніколи не отримуємо однозначної відповіді: винний – так чи ні. І це непокоїть…

  8. Не треба повертатися в минуле, треба черпати натхнення з майбутнього. А в мене черпака нема.

  9. Автор: Тимур Литовченко
    @А от з чим доводиться погодитися категорично — то це з ситуацією, коли цивілізація поступово доходить до необхідності демонтувати всі модерно-постмодернові конструкції, нагромаджені за останнє століття, спираючися при цьому на одну або декілька авраматичних релігій (в порядку появи — юдаїзм, християнство, іслам).@

    Тут не зовсім зрозуміло, що Ви мали на увазі, шановний Тимуре. Лично я поняла так, что вскоре наш привычный мир будет всё равно разрушен, при этом, опираясь на одну из религий (юдаїзм, християнство, іслам).

    Тут я с Вами не согласна потому, что в скором времени вообще все религии будут упразднены (это на мой взгляд), т.к. человек будущего будет жить совсем в других условиях и он не будет нуждаться ни в какой религиозной поддержке самого себя, т.к. будет знать настолько много, что… А то, что наша цивилизация потерпит крах и на её “руинах” будет создана новая – я в этом нисколько не сомневаюсь. Это удел каждой цивилизации: рождение и смерть.

    @Й нарешті, хто ж у змозі здійснити подібний демонтаж? Історії такі прецеденти відомі: група носіїв нових ідей і традицій, принципово відмінних від наявних, до призначеного часу перебуває в андеґраунді@

    Для такого демонтажа достаточно того, чтобы Ватикан обнародовал некие секретные свитки, которые хранятся у них за 7-ю замками. Например о том, что И.Христос – это придуманный персонаж. Даже сейчас, в нашу эпоху современности, это может произвести эффект разорвавшейся бомбы, как для верующих, так и для неверующих. Но для этого, несомненно, нужно иметь замену этому огромному пласту религиозного мировоззрения, а такого пока нет. Хотя, потуги, несомненно, есть. Как, например, религия Бахаи, которая сейчас усиленно привносится в наш мир, но она не имеет никаких особых достижений. Я сугубо для ознакомления пробовала читать эти книжки: слог вычурный, повествование сладкое, как варенье! Ведь, родина этого учения – Персия, 19-е столетие. Одним словом, Восток.. пахлява, ряхат-люкум..

    Самое главное, что мы вынесли из Вашего повествования, что “карнавализация нон-стоп” – это болото и туда нельзя попадаться. Оно обыдляет и оскотинивает людей, понижает их интеллектуальную планку. Вы заметили, амигос, что тут на ЛО нет ни одного человека, которому бы понравился низкопробный “юмор” Притулы или “квартальщиков”! Значит, у нас у всех есть противоядие от подобного. Но, конечно, нужно пристально наблюдать за собой и окружающим нас миром, и включать контроль/самоконтроль.

    • Шановна пані Наталіє! Як Ви розумієте, це писалося в 2007 році. А тепер дивіться і скажіть, що тут не так?..

      1. За період своєї каденції президент Ющенко приділяв велику увагу створенню помісної української православної церкви – але, у підсумку, безуспішно. Чому? Враховуючи викладене – тому, що він допустив і сам брав активну(хоча й допоміжну, бо переважно старалася ЮВТ) участь в розкрутці помаранчевого “карнавалу”. Як підсумок, ота сама “група носіїв нових ідей і традицій, принципово відмінних від наявних”, яка до часу Помаранчевої революції перебувала “в андеґраунді” (або, як я написав, “у схроні”) – вона якщо тимчасово вийшла звідти, то швидко “у схрон” повернулася, відмовивши Ющенку в підтримці. Звідси:
      – його катастрофічні 5% (чи скільки там…) у І турі виборів 2009 року;
      – великий масив “противсіхів”, який прибічники ЮВТ обзивали “простопсихами” та звинувачували у зраді. А пояснення просте: “противсіхів” відлякнув саме помаранчевий “карнавал”, і вони законсервували себе на майбутнє в “андеґраунді”/”схроні”.

      2. На час Євромайдану 2013-2014 років “противсіхи” вийшли зі свого “схрону” і влилися в лави протестувальників, забезпечивши перемогу Революції Гідності. В результаті до влади прийшов Порошенко, який зробив ставку на тріаду: “армія, мова, ВІРА”.
      Ще раз: ВІРА!!!
      На відміну від Ющенка, Порох не грався в “карнавалізацію”. Тому саме у нього все вийшло з ПЦУ – єдиною помісною православною церквою України! І саме тому в період, коли все йшло до отримання Томосу, з’явилися “атеїсти Київського патріархату”, “католики Київського патріархату”, “юдеї Київського патріархату” та ін.! Бо в 2007 році я писав не про далеке майбутнє, коли “в скором времени вообще все религии будут упразднены”. Я писав саме про тих, хто вийде зі “схрону” й почне наводити лад в Україні. І в період каденції Пороха (2014-2019 роки) всі вони мимоволі орієнтувалися на ПРАВОСЛАВ’Я в Україні. Результат – Томос і ПЦУ.

      3. В період “зеленого карнавалу” пішла атака на досягнення попередніх років – на Томос і ПЦУ… Хіба ні?! Тут “карнавалізатором” виступив Філарет, заявивши, що УПЦ КП нікуди не ділася й він там головний. На щастя, Епіфаній впорався з ситуацією і припинив “зелений карнавал” у своїй – православній парафії. За що Епіфанію – великий плюс в карму.

      А тепер скажіть, де я не був правий, написавши про опору “на одну або декілька авраматичних релігій (в порядку появи — юдаїзм, християнство, іслам)”?! Адже порох робив ставку не просто на християнство, а на православ’я!
      І де я помилився, написавши про “групу носіїв нових ідей і традицій, принципово відмінних від наявних”, яка, станом на 2997 рік, до призначеного часу перебувала “в андеґраунді”?! По факту, це виявилися ті самі “простопсихи”, які в 2010 році не підтримали ЮВТ – зате в 2013-2014 роках зробили Євромайдан, а потім пішли в АТО/ООС.
      Отже, я не бачу, де помилявся в 2007 році, якщо в 2013-2014 роках все підтвердилося… 🙂

  10. Велика подяка шановному Тимурові за глибоку аналітичну статтю, яка охоплює широке коло суспільних явищ. Вона встановлює причинно-наслідкові зв’язкі сучасних подій в Україні, має філософське підгрунтя, яке потім реалізується в реальному житті.

  11. Тимур | 13 Червня, 2020 at 01:06 | Відповіcти
    @Як Ви розумієте, це писалося в 2007 році. А тепер дивіться і скажіть, що тут не так?..@

    Дякую за розъяснення. Я ж чесно написала, що не все зрозуміла. Я имела в виду события будущего, а Вы имели ввиду уже свершившиеся события. И, действительно, так оно и происходило, как Вы описали. Тема очень трудная для восприятия. Над ней нужно ещё думать и попутно осмысливать происходящее.

  12. Так, тема дуже важка і глибока.
    Але розібратися в ній людям мислячим НЕОБХІДНО!
    Ми ведемо не просту війну, а війну найвищого рівня – ДУХОВНУ. Тут може бути дуже важко і скрутно, причому інші люди, які нас оточують, можуть навіть не розуміти, а в чім річ?!
    З іншого доку, якщо не ми – тоді… ХТО?!
    Інші можуть тривіально не потягнути того, що тягнеш ти…
    Отож якщо ТРЕБА розібратися в чомусь – будемо розбиратися. Тому я й ризикнув викласти на “Лінію Оборони” цей архівний матеріал, який ніде більше до того не публікувався. Бо в процесі його написання до мене прийшло розуміння деяких процесів сучасності. На “ЛО” зібралися люди мислячі – отож, сподіваюсь, по прочитанні “Помаранчевого постмодерну” вони зроблять якісь свої висновки. Мабуть, відмінні від моїх – бо у мене в процесі написання був рівень розуміння ситуації літа 2007 року, а у завсідників “ЛО” рівень розуміння ситуації літа 2020 року. Ми всі стали старшими на цілу революцію та війну…
    А тому все нормально.
    Читайте, аналізуйте. Активізуйте мислення! Прорвемося!!! 🙂 🙂 🙂

  13. …як ніколи, потрібен ясний розум, та ясні слова.
    ***
    Оце відштовхуючись від бачення проблем Гейдаром Джемалем(хто ж заперечить талант), потрапляємо під чари євразійства. Але хто шука cмисл “пасіонарности” за Гумільовим?
    Він подає(мимоволі) приклад аксіоматичної:) побудови теорії розвитку етносів.
    Другий приклад аксіоматичної тези(цілком протилежний першому) пов’язаний з ім’ям Фелікса Конечного – історика, філософа, культуролога, політолога. Його основна пристрасть – історія. Її він розглядав під кутом взаємодії цивілізацій(«методів устрою громадського життя»). Польщу Конечний відніс до “латинської” цивілізації – (давньо)грецький стосунок до істини & відносини власности за лекалами римського права & мораль згідно христіанської(католицької) етіки. Зрозуміло, Конечний не проголошував цього в формі декларації – це був природний результат праці всього життя. Аксіомою це стало для поляків(звичайно,не всіх). Нівроку з агресивністю цієї тези – вже 10 років минуло від зникнення з життя її носіїв.

  14. Даруйте, попередній комент є відповіддю до Андрій Дар | 12 Червня, 2020 at 11:54

  15. Важка,але водночас цікава стаття)
    Хоча і трохи “пахне” якимось антиглобалізмом та (теократизмом?).Також не зрозумів,до чого тут взагалі жіноче і чіловіче начала,але,думаю,філософи зрозуміють)В іншому з усім можна згодитися.”Вічний карнавал”…
    Дякую

  16. Тимур | 13 Червня, 2020 at 12:29 | Відповіcти
    @Ми всі стали старшими на цілу революцію та війну…
    А тому все нормально.
    Читайте, аналізуйте. Активізуйте мислення! Прорвемося!!!@

    + 100500!

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: