Помаранчевий постмодерн (Post Scriptum)

Отже, свій теоретичний (так і не оприлюднений) матеріал про «помаранчевий постмодерн» я завершив пасажем про те, що «здатні реально (а не “карнавально”) реформувати українське суспільство люди або поки що не вийшли зі свого “схрону”, або (що найімовірніше) тільки-тільки усвідомлюють напрям, у якому необхідно діяти». Але я не був би собою, якби не спробував перевести цю теорію в практичну площину…

І таки зробив це. 15 вересня 2007 року в Музеї етнографії та художнього промислу (пр.Свободи, №15, Львів) в рамках чергового Львівського форуму видавців було презентоване перше число першого україномовного, винущеного в Україні й заснованого українськими письменниками, літературного щоквартальника фантастики «Український Фантастичний Оглядач (УФО)» — https://uk.wikipedia.org/wiki/Український_фантастичний_оглядач. Найпершим його головним редактором став автор цих рядків, він же сформував перший склад редакції «УФО». А також передав навички редакційної роботи тим, хто раніше не мав стосунку до журналістики.

Вже в №2’2007 журналу була оприлюднена Концепція «Десять пунктів про «УФО», яку підписали всі редактори та видавець часопису. Легко бачити, що викладена там концепція КОНТРАПОСТУ є практичною спробою вирулити з «їдкого постмодерного болота» на твердий ґрунт. Щоправда, з цієї Концепції мене попросили прибрати апелювання до МІФУ, непідвладного «кислоті постмодернізму» — бо всяка нова концепція має бути трохи недосформульованою, щоб збирати під її прапори якомога більше адептів. Особливо молодих та перспективних…

Доки автор цих рядків лишався головредом «УФО» — редакція працювала в рамках наведеної Концепції. Більш того, перш ніж в наш колектив вливалися нові люди, вони знайомилися з Концепцією та мусили висловити згоду з її основними засадами. Однак восени 2009 року стався скандал, в подробиці якого не дуже охота заглиблюватися. Тим паче, що подібні скандали в творчих колективах — загалом-то, не рідкість… І вже через пару років головні «бунтівники» навіть не могли згадати суті своїх претензій до головного редактора Тимура Литовченка. Зійшлися на тому, що їм «примарилося на рівному місці» — що ж, з творчими людьми і не таке «марення наяву» стається!..

А тоді — восени 2009 року, завершивши роботу над ювілейним (десятим) числом «УФО» №4(10)’2009, головред і двоє редакторів склали із себе повноваження. А далі п’ятеро з семи підписантів зняли свої підписи з-під Концепції «Десять пунктів про «УФО». Не зробили цього лише двоє головних розробників документу — київський письменник Тимур Литовченко та дніпровська письменниця Наталія Дев’ятко. Отак і вийшло, що наші наступники працювали до осені 2013 року («УФО» №4(22)’2012 нехай і з річним запізненням, проте все ж вийшов друком майже напередодні Євромайдану) вже без огляду на зазначену розробку, і на сьогоднішній день вона, по суті, має значення, як інтелектуальне напрацювання, лише для двох літераторів — для Тимура Литовченка і Наталії Дев’ятко.

Зокрема, в окресленій парадигмі вибудовується вся моя діяльність, як автора історичного жанру. Бо мої (а тепер і наші з дружиною) авантюрно-історичні романи «гетьманського» циклу, історичний детектив про останнього українського гетьмана у вигнанні, а також 10-томна хдожня епопея «101 рік України» — це ніщо інше, як апелювання до українського МІФУ, непідвладного «їдкій кислоті постмодерну». Це те, як я розумію реалізацію принципів КОНТРАПОСТУ: повернутися назад (до національного українського міфу в тому чи іншому вигляді), щоб відштовхнувшись від цього твердого ґрунту — рухатися вперед, НАД «постмодерним болотом».

Завсідники «ЛО» тепер можуть також краще зрозуміти, чому я звертаюся до біблійної тематики: це теж апелювання до міфу — тільки вже єврейського… Так само всі охочі можуть звертатися до інших національних міфів — до українського слов’янського (дохристиянського), до арабського, до єврепейського, до африканського, до індійського, до китайського, до японського тощо. Кому який МІФ ближче — той до нього й апелює! Головне — не різновид міфу, а сам принцип, що дозволяє успішно подолати «всепоглинаюче болото постмодерну».

До речі, розуміння цього принципу може допомогти не тільки письменникам (як авторам літературних опусів), але й іншим людям — як для самовдосконалення, так і для того, щоб виховувати своїх нащадків у вірному ключі. Отож ділюся нашою Концепцією з читачами «Лінії Оборони»: хоча виховання нової української еліти — справа довга, важка й марудна, без цього нам аж ніяк не обійтися…

Десять пунктів про “УФО”

(концепція)

1. “Український фантастичний оглядач (УФО)” є на сьогодні першим україномовним періодичним виданням, під обкладинкою якого читач зможе знайти як наукову фантастику, так і фентезі, містику, хорор, магічний реалізм, фантастичні казки тощо. Жанровий і тематичний спектр журналу дуже широкий, скерований на повернення цілісності і вартісності фантастичній літературі, скомпрометованій форматизацією книжкового ринку, новітні традиції якого українські видавці бездумно запозичують з Росії.

2. Найголовнішою метою “УФО” є об’єднання молодих творчих сил в Україні, що допоможе письменникам усіх поколінь не лише усвідомити свою відповідальність і власне значення для розвитку української фантастики, але і створить здорове конкурентне поле, де кожен автор буде особистістю. Це стане викликом для знеособлених сірих штампованих текстів, що здебільшого і замовляють авторам сучасні видавництва.

3. Редакція “УФО” вважає, що якісна зміна сучасної української літератури у недалекому майбутньому нарешті дасть можливість читачам, втомленим словесними іграми та заграванням з національною свідомістю (а насправді — подальшим розповсюдженням та посиленням комплексу меншовартості) читати якісну сюжетну прозу замість модного нині “сучукрліту”.

4. Повне неприйняття і навіть боротьба з сучукрлітом обумовлена тим, що останній виріс на родючому ґрунті постмодернізму, запозиченому не тільки з Росії, але і з Європи та США. Основна проблема полягає не в тому, що нині постмодерністським світобаченням просякнуті всі сфери життя, а у нездатності більшості постмодерністів вести культурний діалог: адже вони не бачать опонентів, бо, на власне переконання, є останніми, найкращими і єдиними. Якщо ж хтось намагається дискутувати з постмодерністами, то він кваліфікується як “непрофесіонал” чи “формаліст”, чи “вчорашній день”.

5. Світоглядні та культурні парадигми змінюються завжди, хоча у різні історичні періоди це відбувається з різною жорсткістю. Кожна наступна парадигма протипоставляться домінуючій, що на момент початку світоглядних змін перебуває у стані затяжної кризи: саме зараз так і сталося з постмодернізмом! Приклади легко спостерігати не лише в України і Росії, але й у країнах Європи та в США.

6. Усвідомлюючи, наскільки руйнівним стає вплив застиглого постмодерністського світогляду на подальший культурний розвиток (зокрема, України), при створенні журналу “УФО” письменники — представники як молодого, так і старшого покоління авторів другою важливою метою часопису визначили боротьбу із постмодернізмом, окресливши той напрям, що прийде йому на зміну (зокрема в літературі) як контрапост.

7. Редакційна команда усвідомлює, що неможливо, та й непотрібно на сьогодні повною мірою окреслювати нову світоглядну і мистецьку парадигму, щоб не обмежувати її розвиток: адже парадигма, що зможе конкурувати на світовому рівні з постмодернізмом в усіх його проявах, повинна мати якомога ширший спектр впливу! Тому контрапост є лише визначенням спрямування новітньої світоглядної парадигми і вказує на її вектор:

— протиставляння себе постмодернізму зокрема і модерно-постмодерному дискурсу загалом;

— позиціонування себе як альтернативного шляху розвитку суспільства;

— заперечення концепції вічної руйнації безособистісної світоглядної парадигми, домінуючої нині.

8. Відродження з світоглядних руїн, наповнення сакральною енергією всіх точок простору, шанування особистості, боротьба з сірістю і шаблонністю в усіх їхніх проявах сприяють і національному відродженню, якого так потребує нині Україна. Загальновідомо, що відродження в одній області створює умови для швидких змін і в інших областях. Ми починаємо з літератури (зокрема з фантастики), хоча і розуміємо, наскільки нелегким і тернистим може бути цей шлях, через те, що у знеособленому суспільстві важко знайти авторів-особистостей: адже така творчість нині просто непотрібна форматизованому книжковому ринку ні в Україні, ані в інших країнах СНД.

9. Тому третьою важливою метою редакція “УФО” визначає формування і розвиток української фантастики нового тисячоліття, що стане конкурентноспроможною на світовому рівні.

10. Ми є “Українським фантастичним оглядачем”:

“Українським” за національним світобаченням (що аж ніяк не означає, що ми обмежуємося лише своєю країною);

“Фантастичним” за напрямом літературної діяльності (але напрям цей ширший за класичний жанр наукової фантастики, до якого традиційно зводять фантастику як таку);

“Оглядачем” на кшталт англійських періодичних видань, що мали назву “observer” і висвітлювали весь спектр культурних і суспільних проблем.

Ми фантасти, тому подаємо не лише своє бачення культури, але і подальший шлях розвитку суспільства через культуру, тим самим змінюючи його на краще.

18.12.2007 р.

Підписано:

************

Наталія Дев’ятко, письменниця, членкиня НСПУ і НСЖУ

************

Тимур Литовченко, письменник-фантаст, член НСПУ і НСЖУ

************

************

************

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

33 Comments on "Помаранчевий постмодерн (Post Scriptum)"

  1. Уважаемая ЛО! Зачем эти древние тексты? Неуже нету о чем писать больше 🙁

    • Шановний! Я зараз ДУЖЕ зайнятий однією надважливою літературною роботою, яку ніяк не закінчу… Потерпіть ще трохи, в липні почну писати тексти більш актуальні. А поки що трохи архівних. До речі, вважаю їх досі важливими, тому й даю на “ЛО”. Не подобається? ОК – не читайте.
      Переклад:
      Уважаемый! Я сейчас ОЧЕНЬ занят одной сверхважной литературной работой, которую никак закончу… Потерпите еще немного, в июле начну писать тексты более актуальные. А пока немного архивных. Кстати, считаю их до сих пор важными, потому и даю на “ЛО”. Не нравится? ОК – не читайте.

      • ОК лаптєногою звучить як харашо…
        Носіям руськомєрзького світогляду не прийнятним є як модернізм, так і постмодернізм. Головна скрєпа- це сЦАРь в голові, голова в ЗОМБОЯЩИКУ, ящик наповнюється екскрементами на кшалт Сявіка Шустрого, Солов’їного посліду, …, які несуть в охлоси те, що їм надиктують РЕАЛЬНІ власники лайноканалів типу Г+Г, а не бородаті бабусі а-ля Калобас-Бородас…

        • Шановний пане Вовче, Ви помиляєтесь! Лаптєногам постмодерн навіть дуже підходить. Яскравий приклад – це ПРАВОСЛАВНИЙ КОМУНІЗМ: оце вже дика суміш – ого-го!!! При тому, що:
          – вірян всіляко висміювали, цькували й навіть права на зароблянні хлібу позбавляли (що закінчувалося “перевихованням примусовою працею”);
          – в добу панування радянського войовничого атеїзму попів страчували наджорстоко (аж до саджання на палі та підвішування на дріт, простромлений всередині голови від вуха до вуха);
          – церкви руйнували, в кращому разі перетворювали на робочі клуби, гуртожитки, музеї атеїзму чи склади…
          При всьому цьому зараз на символ комунізму – “серп і молот” домальовують ще одну поперечину. І виходить вже символ “православного комунізму”… 🙂

    • В начале 1-й части ANTI-COLORADOS дал ответ на Ваш вопрос. “От редакции”.

    • Пане пара белум, читайте сучасну латвійську чи литовську прозу та роздуми, хто Ви там за проживанням, а в чужому домі не вказуйте, кому, що писати. Не подобається, кацапські сайти Вам в допомогу.

  2. Немножко тяжеловато, как для DL, но в целом все понятно. И главное нашему поколению Щастя не бачити. Усе і негайно звучить непогано, але нейздісненно.)))

    • Наше щастя – в боротьбі! А також в усвідомленні, що ми закладаємо підвалини кращого життя для майбутніх поколінь. Пишаймося цим! 🙂

      • Евгений (3-я волна) | 12 Червня, 2020 at 14:19 | Відповіcти

        пане Тимуре, коротко та Дуже влучно!

        візьму (з Вашого дозволу) цей комент собі, як цитату 🙂

        “Наше щастя – в боротьбі! В усвідомленні, що ми закладаємо підвалини кращого життя для майбутніх поколінь”

        Дякую!

  3. Тимуре, дуже сподобався перший абзац, а особливо: “Але я не був би собою, якби не спробував перевести цю теорію в практичну площину…”
    Я, вельми зацікавлений, дочитав до кінця… Але де ця “спроба перевести теорію реально (а не “карнавально”) реформувати українське суспільство – в практичну площину”? В чому вона виразилась тоді? В чому її продовження зараз? Я не побачив.

    • ОК, пояснюю. “Карнавалізація” в мистецтві загалом і в літературі зокрема – це постмодерн, який є “останньою стадією розвитку мистецтва” (за словами самих же постмодерністів). Концепція “Десять пунктів про “УФО” проголошує, що вихід з “постмодерного болота” є – і це концепція контрапосту. Спроба реалізації Концепції контрапосту на практиці – це журнал “УФО”, який справді відіграв певну позитивну роль в своєму літературному жанрі (фантастика).
      🙂
      В скульптурі й живопису “контрапост” – це така поза моделі, коли її верхня частина повернута на 180° відносно нижньої. Отже, для мене контрапост – це (1) рух назад, за межі модернових і постмодерних проектів, в царину національного МІФУ, а після того – (2) розворот вперед та (3) проходження НАД їдким болотом постмодерну. Однак це моє розуміння з Концепції попросили прибрати, щоб вона лишилася недосформульованою, дискусійною – бо істина народжується в дискусії. Інші члени редакційного колективу могли пропонувати інше розуміння… хоча так і не запропонували.
      🙂
      Але повірте. ця наша Концепція викликала свого часу шалене обурення проросійських сил в літературі! Отже, вони таки вичитали в ній дещо небезпечне для себе…

      • Дякую, нарешті, я зрозумів. В мене в голові склалася картина.
        В мене питання:
        1) Чи “ідеологія постмодерну” є такою, що свідомо просувається групою людей, в своїх інтересах?
        2) Якщо так, то чи не є метою цього – зробити з людей толпу бидла, а інструментами цього є все, що робить свідомість розірваною, “кліповою”? До них можна віднести: руйнівну музику, тупі шоу, моду на ницість та “багатогрошей”, тощо?

        • Зовсім коротко…
          1) Так 🙁
          2) Так 🙁
          Але я завжди попереджав, що одного разу все скінчиться, і всі “українські постмодерністи”, які складають т.зв. “мейнстрім”, різко відійдуть в минуле, коли зміниться суспільний дискурс.
          Отже, Революція Гідності 2013-2014 років та подальша війна з РФ цей дискурс таки змінили. І в 2014 році “постмодерністи” втратили актуальність…
          Біда в тім, що то все було за результатами “помаранчевого” карнавалу, а зараз є небезпека, шо все піде на повторне коло… От чого не можна допустити!

        • Андрій Дар | 12 Червня, 2020 at 14:37 |
          https://defence-line.org/2020/06/pomaranchevij-postmodern-post-scriptum/#comment-253602
          Добре.
          Що маємо робити, і як?
          *****
          Що робити Вам?! Я не знаю 🙁 Ви вільний і самодостатній – вирішуйте!
          А мені робити своє: творити українську літературу, якою я її бачу… 🙂

          • Андрій Дар | 12 Червня, 2020 at 15:44 |

            Окрім самоорганизації (яка є в будь-якому разі), я ставлю питання про організовані продумані колективні дії. 🙂
            організовані
            продумані
            колективні
            Кожне слово тут має значення.
            Ви вже зробили великий внесок в українську культуру й літературу, успіхів Вам й надалі.
            До речі, це посилання (14:54) видається мені більш зручним та наглядним, аніж http://www.avtura.com.ua/writer/119/ , бачу всі Ваші книжки одразу. Можна було б Вам його додати в інформацію про себе.

          • Усе правильно Тимуре!

            Усі мають робити корисні речі в міру своїх можливостей. Ви пишете книжки, Антиколорадос веде блог, хтось захищає Україну на фронті, хтось жертвує їм, хтось ще щось корисне робить.
            Ось так цеглина за цеглиною вибудовується будинок який називається Україна. На зло всім ворогам нашої країни.

          • Андрій Дар | 12 Червня, 2020 at 16:56 |

            Сергію (15:54), Ви самі це написали, дякую. 🙂

  4. Прочитав зрозумів…

  5. Дякую пане Тимуре!
    Дуже цікаво, але не для усіх, бо ви випереджаєте час. Ваші думки будуть зрозумілими майбутнім поколінням українців, можливо через століття.
    «…шанування особистості, боротьба з сірістю і шаблонністю» в наших реаліях безперспективна справа.
    Наведу такий факт. Я багато років передплачував часопис «Сучасність». Насолода від його читання була неперевершеною і незрівняною. Журнал помер, тому що випередив свій час.

    • “Дуже цікаво, але не для усіх, бо ви випереджаєте час. Ваші думки будуть зрозумілими майбутнім поколінням українців, можливо через століття” (с)
      *****
      Дякую! Відверто кажучи, я це прекрасно розумію. Бо це після початку роботи з “Фоліо” з розніжився, і спочатку у нас йде видавничий договір, а потім через кілька місяців виходить книжка… А попервах мені треба було чекати років 5-10, щоб написане мною бодай надрукували…
      Лише два приклади.

      1. Повість “Дульцінея” була написана в 1989 році, тоді ж запропонована у київське видавництво “Молодь”. Вердикт рецензента видавництва: “Предложенные к рассмотрению произведения Т.Литовченко отличаются низким художественным уровнем, особенно “Дульсинея”.
      Минуло 10 років… У 1999 році повість “Дульцінея” виходить друком в журналі “Київ” – це журнал Спілки письменників, і відбір рукописів туди був шалено жорстким…
      Минув ще рік… У 2000 році Тимур Литовченко стає найпершим лавреатом Міжнародної україно-німецької літературної премії ім.Олеся Гончара… за повість “Дульцінея”!!! З формулюванням: “За мистецьке відтворення засобами літератури світовідчуття сучасної людини”.
      Міжнародна літпремія – за ту саму повість, яку за 11 років до того кваліфікували як твір “особливо низького художнього рівня”…

      2. Роман “Помститися імператору” отримав заохочувальний диплом “Коронації слова – 2006”. Далі стається унікальна річ: хоча довкола конкурсу обертається багато видавців – видати дипломований роман не захотів НІХТО!!!
      Минуло 5 років… В 2011 році роман “Помститися імператору” випускає “Фоліо” – провідне українське видавництво. Може, твір поганий?.. То ось перша-ліпша думка:
      https://toloka.to/t49274
      “Чудова книга. Раджу прочитати всім любителям історії”.
      Та й диплом “Коронації слова” говорить багато про що…

      Отож я й кажу: я давно звик, що бодай видавці починають розуміти мої твори років через 5-10 після написання. І таких прикладів у мене – маса!.. Тому я давно вже не парюся з цього приводу 🙂
      Ну, а що у мене горизонт планування – це років 50-100, я писав вже не раз. Отож спокійно очікую настання майбутнього. 🙂

  6. Четвертий параграф прикольний, Не тільки з Росіі! Постарайтесь забути всі нарративи з від там, Навіть як шо вони може і правдиві, Навіщо вам прокладка ідей з Европи чи Америки через сумнівний фільтр, Я в 7-му році не вважав Украіну болотом, формування націі не е шоу довгоносиків, По карнавалу, тут нема шансів, по перше Шекспіра і його театр ні хто не відміняв, Репін з своіми козаками і іх листом, То не карнавал, то азарт! Автор сплутав, посміятись в лице смерті, це по інакшому, Стеб над ворогом, хіба це балаган? І хіба Украіна не довела шо мае право сміятись по дорослому? Для 2007-го, як процес розвитку, без питань, в двадцятому, як эпоха прошла,

  7. Що робити? Треба тримати фронт років з 10-20. Що і робимо на цей час. А тим часом виправляти помилки і своі і попередників ( та й Пороха також). Треба виховувати патріотів покоління за поколінням. Треба що б пересічний мав казати – не дайте грошей, а це мое, я с цього живу,я тут живу. І їдить ви під три чорти.

    • Ви перескочили не через 10-20 років, а так через 50-т як мінімум, заздрю вашому оптімізму,

    • Вуйко з Донецька | 12 Червня, 2020 at 19:45 | Відповіcти

      Не просто патріотів а патріотів освідчених, культурних, з критичним мисленням.

    • Я тут народився і живу, це МОЯ УКРАЇНА, яку я ХОЧУ залишити в спадок дітям та онукам. Ось що має бути написано в Світогляді кожного, хто ВВАЖАЄ себе гідним зватись українцем!

  8. Дякую! Аж стрепенувся. Відчув приємний подих людської розумності. Відчуття, що автору не достатньо розміру слів, навіть створює концепції аби не виходити за межі свідомого поля. Щасти….

  9. Gal/ с повагою))) Оптіміст, це як раз та Божа штука, у якоІ ніколи не закінчується натхнення)))

  10. “Новый рассвет”)

  11. Я тут народився і живу, це МОЯ УКРАЇНА, яку я ХОЧУ залишити в спадок дітям та онукам. Ось що має бути написано в Світогляді кожного, хто ВВАЖАЄ себе гідним зватись українцем!

  12. Тема постмодернізму важкувата як на мене, але цікава,змушує думати. Дякую, Тимуре.
    Чомусь вважала, що цей термін древній…

    • Постмодернізм
      https://uk.wikipedia.org/wiki/Постмодернізм
      =====
      1. “…світоглядно-мистецький напрям, що виник та існує за епохи постмодерну. Відлік його існування зазвичай ведеться від 1960-70 років, коли він виникає в США та Західній Європі”.
      2. “Постмодернізм виник як відображення світу третьої чверті XX століття, що після двох світових воєн і наступного переділу світу й стрімкого розвитку технологій бачився хаотичним, позбавленим загальних моральних, етичних і естетичних, світоглядних координат, який не вкладається в рамки правил і обмежень культури модернізму”.
      =====
      Отже, постмодернізму приблизно 50-60 років. Звісно, якщо Ви, шановна Софочко, є 15-17-річною дівчиною, то “постмодернізм” для Вас такий самий древній, як і я, 57-річний чоловік з сивою бородою. Але для мене “постмодернізм”, фактично, є ровесником. Отож все відносно… 🙂

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: