Націоналізм — світоглядний принцип, найбільшою мірою притаманний передовим представникам народу, що виборює своє право на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитись на націю.

Етнічний довідник

 

Усі пам’ятають ксенофобську промову на горі Яворина – ту саму, в якій лідер «Свободи» Тягнибок розповідав про боротьбу з «жидвою та іншою нечистю»… Він від тих закликів, до речі, ніколи не відхрещувався. Мовляв, «жодного образливого слова в них не було». Це ще раз доводить, які невігласи пнуться до влади. Наведу слова поетеси – совісті нації Ліни Костенко в своєму публіцистичному творі «Гуманітарна аура нації», де вона ще задовго до цього презирливо зазначила: «Якісь архаїчні щелепи можуть пережовувати у пресі нестерпне для слуху слово «жид». Тягнибок не розуміє, що без поваги до інших народів – не буде шани до нашого.

Віддаю належне владі комуністів. Вони таки виховали іншу людину, відмінну від homo sapiens. Цей homo soveticus навіть зрозумілі слова, терміни і поняття вживає у незвичному, а іноді й протилежному значенні.

Поняття, яке радянська людина називає націоналізмом перекручене до невпізнанності. Справжній націоналізм не має нічого спільного з тим, що вклали комуноідеологи в мізки створеної ними людини.

Навіть освічені люди на «Лінії оборони», коментуючи мою попередню статтю, визначають «націоналізм», якщо не в негативному, то принаймні у непривабливому сенсі, який був прийнятий за радянських часів. Заглянемо, наприклад, в найбільш авторитетний словник Вебстера (видання США, 1987 рік), яким користуються в усіх без винятку країнах світу, включаючи Московію. У ньому поняття «націоналізм» визначається, як: «1. Відданість своєму народові. 2. Захист національної єдності, або незалежності». В японській енциклопедії зазначено: «Націоналізм – загальна прихильність і вірність своїй нації», а в британській: «Націоналізм –це вірність і відданість нації, або країні, коли національні інтереси ставляться вище особистих, або групових інтересів».

Справжній націоналізм і національна ідея між собою нерозривні. Не стану винаходити велосипеда і надавати власне розуміння цих понять. Звернуся до авторитетної думки вчених, світосприйняття яких я поділяю.

Надам слово, Леонідові Шульману, (1937-2007) доктору фізико-математичних наук, астрофізику і публіцисту:

«Я віддаю належне праці антиукраїнських сил. Псевдонаціоналіст Тягнибок досить кваліфіковано виконує свою функцію. В Західній Україні чимало людей спіймалося на цей гачок і вважає Тягнибока справжнім націоналістом. Чим відрізняється справжній націоналіст від псевдонаціоналіста? Справжній націоналіст прагне створення і розвитку Української держави. Він дбає про міжнародний авторитет і позитивний імідж своєї країни. Псевдонаціоналіст виконує іншу функцію. Його мета – налякати обивателя екстремістськими антилюдяними заявами, спаплюжити ідеї націоналізму в очах населення і відштовхнути виборця від націонал-демократичного табору». Куди перейде виборець, наляканий псевдонаціоналістами? Звісно, до ворогів України…

Згадаймо, що Тягнибок починав із нацистської риторики і символіки. Партія «Свобода» спочатку називалася майже як гітлерівська: соціал-націоналістична. Символом партії був гібрид тризуба і свастики. Далі під тиском Віктора Ющенка Тягнибок змінив і те, й те.

Ще в програмі УПА зазначалося, що УПА бореться за «рівність усіх громадян України, незалежно від їх національності, в державних і громадських правах і обов’язках, за рівне право на працю, заробіток і відпочинок».

Викладену вище політичну позицію українського національно-визвольного руху щодо національних меншин можна підсумувати словами С.Бандери: «Наше ставлення побратимське до тих, хто разом з нами бореться за Українську Самостійну Соборну Державу, толерантне до тих, хто позитивно ставиться до наших змагань за власну державу, вороже – до тих, хто протидіє процесам українського національного відродження і державотворення».

Повторю абзац із своїх давньої статті: «Серед українських інтелектуалів і політиків ніколи не бракувало українців «за вибором». Досить згадати кримського татарина Аґатангела Кримського, молдованина Петра Могилу, чеха Пилипа Орлика, росіянина Миколу Хвильового, поляка Вацлава-В’ячеслава Липинського, єврея Мойсея Фішбейна і багато інших. «Український буржуазний націоналіст» Юрій Шерех-Шевельов – уроджений Георгій Шнейдер, етнічний німець, чистокровний «арієць» – цілу німецьку окупацію проголодував в «унтерменшах», – із тієї простої причини, що раз і назавжди, ще в юності, вибрав бути українцем і служити українському народові».

Тепер надам слово журналісту Андрію Левусу:

«На відміну від комунізму, соціал-демократії, лібералізму, націоналізм не є і ніколи не був штучно сконструйованою кабінетною теорією. Націоналізм є швидше інстинктом нації до виживання… Націоналізм зародився одночасно з нацією у глибині віків. Так само, як людина не може жити без повітря, так і нація не може існувати без націоналізму.

Девальвація цінностей набуває небезпечних масштабів. Нема нічого святого для торгашів від політики. На політичному аукціоні розпродується все і вся. Надійшла черга націоналізму?

В Україні націоналізм намагаються приватизувати то яскраві вождики, які на хвилі націонал-популізму вже вкотре марно прагнуть пролізти до парламенту, то штатні провокатори, які своїми екстремістськими діями лише дискредитують ідею нації.

Однак, націоналізм це явище понадпартійне. Його неможливо виміряти рейтингами й описати звичними політологічними категоріями. Націоналізм не вписується в жодну політичну систему координат. Він не визнає поділу українців. В цьому і є перевага націоналізму. Більше того, націоналізм переважно не потребує голосного афішування та реклами.

Діяльність таких горе-націоналістів як Тягнибок не принесе нації нічого доброго. Навіть навпаки – є хорошою картинкою для ворожих телеканалів.

Націоналізм ХХІ століття не потребує мілітаристської бравади. Так, як і не потребує надмірного пафосу та екзальтації. Націоналізм має незмінну ідеалістичну мету – велич Нації і розвиток Держави. І на шляху до досягнення цієї мети необхідно керуватися лише трьома критеріями: успішністю, доцільністю та ефективністю. Все інше – зайвий шкідливий естетизм та піжонство, які лише заважають справі. В тридцяті роки ХХ століття, очевидно, націоналісту був необхідний револьвер. В ХХІ столітті йому швидше знадобиться відмінна освіта та успішний соціальний статус, щоб ефективніше захищати націю».

Український націоналізм вже неодноразово відбивав «рейдерські атаки» різного роду пройдисвітів та провокаторів, які прагнули заробити на ньому політичний та фінансовий капітал. Націоналізм має стійкий імунітет до авантюристів різного пошибу.

Націоналізм – це не політична гра, як це подають шулери від партій і партійок, а важка і рутинна праця, яка, втім, протягом століть дає свої плоди. І найкращий з них – сам факт існування української нації».

Радикали ще ніколи не приносили добра ні своїй країні, ні світові. Це своєрідні маніяки, які прагнуть одного – влади. Повної влади. Ми маємо гіркі історичні приклади.

Замість справжнього націоналізму радикали насправді сповідують шовінізм, на грані з фашизмом – прояв націоналістичного екстремізму найбільш одіозну форму націоналізму, проповідь національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації; поширення ідей національної переваги, розпалювання національної ворожнечі й ненависті.

Слово кандидату філософських наук, доценту НаУКМА Ігореві Лосєву:

«Навколо поняття «національна ідея» у нас і досі світоглядна плутанина. Насправді національна ідея для нас – це створення в Україні нормальної європейської держави: без тотальної корупції, беззаконня, безправ’я, із нормальними високорозвиненими економікою та соціальною сферою. Якщо люди в Україні житимуть і матеріально, і соціально, і духовно не гірше, ніж у Фінляндії, Данії, Австрії, – це і буде національною ідеєю, бо багато століть українці не знали нормального людського життя. Про державу з високою соціальною справедливістю мріяв Шевченко, коли писав про Україну без пана і без хама».

Отже, люди які сповідують таку національну ідею і є справжніми націоналістами. І неважливо, чи називають вони себе так, або інакше, або зовсім не називають ніяк.

Ігор Лосєв продовжує:

«Здоровий націоналізм, не спрямований на підкорення інших етносів, є захисною реакцією національного організму. Саме він врятував багато народів від зникнення з історичного поля. Це сторожовий пес нації, який попереджає про небезпеку і закликає гуртуватися для колективного опору. Якщо народ почувається комфортно, немає потреби в якійсь окремій, спеціальній групі націоналістів. У благополучних країнах на націоналізм уже не звертають уваги, більше того – його за собою не помічають, охоче тавруючи інших за національні прояви. За ці роки незалежности ми часто-густо ставали жертвами містифікацій та імітацій. Нам підсовували псевдодемократів, псевдопатріотів, псевдонаціоналістів. Це був ляльковий театр, а не реальні політики.

Надам слово журналісту з газети «Ліца» Г. Сахарову:

«Для збереження держави, для її визнання у світі, успішної інтеграції у сучасні економічні і політичні системи в Україні має бути створена політична нація. Нація громадян України, консолідованих навколо спільних національних інтересів і культурних цінностей. Для цього мусимо подолати розбіжності між Сходом і Заходом, припинити дурні мовні дискусії, покінчити з політичною шизофренією у власних головах, перемогти нав’язані радянським вихованням і освітою стереотипи, у тому числі і у ставленні до націоналізму, виховати нові покоління у любові і повазі до України, бо їм і їхнім нащадкам жити у цій державі. Крім того – забезпечити справедливий розподіл благ між громадянами, прозорість національної економіки, покінчити з неконтрольованим накопиченням кримінальних капіталів».

Живе українська спільнота різних національностей на різних берегах Дніпра, розмовляють люди різними мовами, моляться різним богам. Повторюсь, що зовсім неважливо чи називає себе хтось націоналістом, або інакше, або зовсім не називає ніяк. Люди прагнуть вільного, спокійного, заможного і щасливого життя в Україні, і ніякі псевдонаціоналісти їх не роз’єднають.

Україні ніхто не допоможе, якщо вона не допоможе сама собі. Якщо ми хочемо об’єднати націю, то, це варто робити навколо простих людських прагнень: бути багатим, здоровим, впливовим, успішним, жити в Незалежній Україні і пишатися своєю країною.

А Націоналізм – релігія еліти, за словами Ататюрка ще у 1922 році.

 

Yaroslav