От редакции

Следующий ниже текст написан коллегой просто потому, что Тимура нет с нами, а доброе слово нужно здесь и сейчас. Коллега попытался продолжить линию его сказок, а как оно у него получилось уже смотрите сами.

***

Автор: Did Groza

Із серії «Новітні казки Діда Панаса»

Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка! Сьогодні я приніс вам казочку — ще й бубликів в’язочку! А казочка моя буде про дракона “Бійся-Бій”… Отже, діточки, сідайте довкола своїх комп’ютерних моніторчиків, планшетиків чи смартфончиків та слухайте мене уважненько.

Котик-Муркотик  (зіщуливши вуха) Дідусю, та хіба цей вечір добрий? Чуєте, як надворі гупає?

Ось про це і поговоримо спочатку. Прийшла до нас лиха година, і вороги хочуть зіпсувати наші добрі вечори. Але наші сміливі татусі і мамусі гонять лихо з хати з гуркотом. Нехай іде на ліс і на гори, на ворожу сторону. А нам вони залишають вечір добрий та лагідний.

Котик-Муркотик  (вигнувши спину) І ми, і ми також будемо гнати. І я хоробрий. Як кинуся  на ворога, як подряпаю його пазурями…

Чекай-но, чекай, бойовий кіт. Чи твої когітки впораються зі стальним звіром?

Зайчик-Побігайчик. А я, а я візьму у тата автомат, та як вріжу…

Е-е,  пухнастенький, а чи знаєш ти, що автомат може лигнути задки як кінь? Ти його не втримаєш, і відлетиш у куточок, як зимова шапка. Ще й біди накоїш, своїх рідних пораниш. Треба мати і сили, і вагу, щоби з автоматом впоратися. Тому дітям зброю зовсім заборонено чіпати. 

Зайчик-Побігайчик. А що ж тоді робити?

По перше – нічого не боятися. По друге – добре ховатися. По третє – допомогати.

Зайчик-Побігайчик. Як то ховатися і не боятися? Я завжди ховаюсь, коли боюсь.

Бояться всі люди, Зайчику, такі в них інстинкти. Важливо не панікувати, і тримати себе в руках, тобто мужньо. І не плакати голосно.

Котик-Муркотик   Точнісенько так. От я  майже зовсім не плачу. Тому люди кажуть: “як кіт наплакав”, коли їм чогось замало.

Зайчик-Побігайчик. А я тоді ховатися добре вмію. У сховище під землю. Вуха затулю, і сиджу тихенько, поки небезпека не мине.

Ви в мене молодці, все добре робите. А тепер слухайте казочку.

Жила-була на світі країна, де люди мирно жили, вирощували хліб, будували хатинки, співали пісні. 

Але насунулась на країну лиха хмара. У середині тієї хмари сидів лютий змій, що називався дракон Бійся-Бій. 

Мав той дракон багато голів.

Котик-Муркотик   Я знаю. Він мав три голови. Такі бридкі і страшні. Брр…

Трішечки не так. То був новітній дракон, що мав аж двісті тисяч голів, також бридких і дуркуватих. Ті дурні голови сунулися у сталевих  коробках, і вимагали, щоби всі корилися їхньому Бійся-Бію.

То було страшне лихо. Вони руйнували і будівлі, і хатинки. Вбивали мирних людей, діточок і стареньких.

Але знайшовся у тій країні хоробрий лицар, що вийшов на двобій з мерзенним ворогом.

Зайчик-Побігайчик. Так так. І звали його КотиГорошко.

Так-то воно так, але трішечки не так. Звали його Кіборг. І мав він таку властивість, що як би його не вбивали ті драконові голови, він завжди оживав, вставав і бився далі.

Тяжко було битися з такою навалою. Але добрі люди принесли йому добру зброю. Списа могутнього і меча вражаючого. Добрі люди були з інших країн, бо в усьому світі є добрі люди. То і спис той називався по англійски Javelin, а меч назвали NLAW,  бо він коротший за списа, і як його не називай, а таки добре лупцює.

Били наші Кіборги тії голови драконові, і зараз б’ють. До самого змія ще не добралися. Але обов’язково доберуться і звільнять свою країну.

Отож ви зараз поспіть, мої дорогенькі, а завтра буде новий день, і будуть нові і добрі новини. Бо добрі люди обов’язково переможуть.