Предмет для гордости

Пару-тройку лет назад удалось проехаться по Люксембургу и вблизи рассмотреть его столицу – город с одноименным названием. Те, кто проезжал эту страну, знают, что там надо с особой тщательностью относиться к тому моменту, когда переставляешь ногу с педали газа на педаль тормоз. С непривычки газнуть можно в Германии, а затормозить во Франции и на вопрос: «Как вам Люксембург», прийдется отвечать: «Люксембург? Какой Люксембург?» Ну а если таки удастся что-то рассмотреть, вовремя спешившись, то если не знать, где ты там ходишь и на что смотришь, указанный выше вопрос может закрыться ответом: «Бедненько, но чистенько». 

В самом деле, дома там небольшие, хоть и сплошь ухоженные, но никаких дворцов, истекающих помпезностью или роскошью – не наблюдается вовсе. Дворцы, конечно есть, например – дворец герцога Люксембургского, высшего должностного лица государства, но если вы наверняка не знаете, что перед вами его дворец, то вряд ли догадаетесь. Разве что будка для часового может навести на соответствующие размышления. Но отсутствие в ней самого этого часового, все же оставит сомнение. 

И конечно, если сравнивать это с тем, что наваял проффесор в «Мижигір’ї» или бедолажные чиновники в Конче-Заспе, то «нищ и оголь» дворца герцога становится очевидной. Отсюда может возникнуть поспешный вывод о том, что если первое лицо ютится в таком домике, в котором у нас постеснялся бы жить налоговик или таможенник средней руки, то как же тут бедствуют остальные люди? Только вот дело в том, что именно в Люксембурге один из самых высоких уровней жизни в Европе и мире. Он всегда находится вверху списка, то чуть выше, то – чуть ниже, но всегда – в самом верху.

Просто там имеют предметы гордости, отличные от того, что демонстрируют у нас. На улицах столицы ни разу не удалось одновременно увидеть Майбах, Мазератти Феррари и еще что-то экзотическое. Как-то не видно Роллс-Ройсов или хотя бы Бентли. Зато там гордятся тем, что несмотря на небольшую численность населения, там удалось сохранить собственный язык, хотя люди легко говорят на трех-четырех языках. Самому городу уже более тысячи лет, но большая часть его истории связана с чьей-то оккупацией. Тем не менее, там сохранили и свой язык, и свою, а не придуманную кем-то, историю. И вот это является предметом гордости.

Наблюдая за тем, что и как происходит у нас и как выглядит борьба за собственный язык и свою историю, понимаешь, что им действительно есть, чем гордиться. И вот на этом фоне интересно выглядят предметы гордости, культивируемые в РФ. Если опустить большую часть дичи и оставить одного только Путина, то там гордятся им неистово и со всей пролетарской ненавистью. Причем, даже когда им на пальцах показываешь, как он ободрал собственную страну и в частности – каждого россиянина, те заявляют о том, что если Путин – самый масштабный вор в истории, то они этим гордятся.

Конечно, о вкусах не спорят, но если их уже так прет на гордость от подобных вещей, то прямо сейчас они теряют момент увеличить количество предметов гордости. Взять хотя бы один предмет – их дипломатию. Пожалуй, за последние годы российское внешнеполитическое ведомство вышло в мировые лидеры по скандалам и преступлениям. По сути, МИД РФ стал классическим мафиозным кланом, промышляющим убийствами, кражами, отмыванием бабла, масштабной торговлей наркотиками и прочими профильной деятельностью мафиози.

Но все это идет лишь перечислением и масштаб поддается четкому количественному определению. Оно и понятно, ведь наличие дипломатического статуса освобождает от посадок этих деятелей в странах пребывания. Но все же есть то, что можно измерить и подсчитать. Буквально за месяц МИД РФ поставил рекорды как по общему количеству высланных из разных стран дипломатов, так и по количеству этих стран. Разве это не предмет для гордости?

Пока авторитет РФ не настолько продвинулся, чтобы демонстрация паспорта Московии приводила к применению мокрых тряпок, как минимум, но для этого прилагается максимум усилий и дипломаты тут играют свою важную роль. В общем, в самое ближайшее время у россиян безусловно появятся новые и яркие поводы для гордости. В этом можно не сомневаться.

15 Comments on "Предмет для гордости"

  1. Віктор | 20.05.2021 at 09:56 |

    Отже Люксембург на вершині списку країн по рівню життя?
    І зберіг свою мову, а не поспішив перейти на язик чергового окупанта?
    Хто не полінується проаналізувати – взнає, що на вершині списку ВСІ користуються саме своїми споконвічними мовами відповідних країн.
    А от на низу списку, де найубогіші – якраз навпаки – ВСІ користуються язиками останніх окупантів.
    Вчитись краще на чужих помилках.

    • Александр | 20.05.2021 at 10:14 |

      Ну если уж быть точным, то ребенок приходящий в школу после пребывания в детском садике владеет четырьмя языками – люксембургским, немецким, английским и французским. Это достигается тем, что в садике за день с группой работает четыре воспитателя – по два часа каждый на своем языке. Где то с четвертого, или пятого класса в школе добавляется еще один язык, как правило – по выбору ребенка.

      • Віктор | 20.05.2021 at 10:49 |

        Суть не в тому, скількома мовами ДОДАТКОВО володіють корінні уродженці успішної країни. Суть у тому, що вони свою споконвічну бережуть.
        У чорній Африці теж є немало людей, які знають кілька мов. І що з того, в якій дірі та Африка?
        А от Азія, де теж був колоніалізм та окупанти, але де свої мови таки зберегли – різко успішніша, ніж Африка.
        Про збіг можна було би говорити, якби це один чи два випадки. Але ж усі крім, навпаки, рідкісних ніби винятків. І то, коли в тих “винятках” покопатись, то таки побачиш якесь лукавство. Наприклад, країна та – офшор, великий рух капіталу, до якого корінні мають малий стосунок, але статистика ж лізе вгору…

        • У Николай | 20.05.2021 at 11:21 |

          Если бы это было так просто, то каждый так мог, но… Не дано. Не завидуйте, , и делайте то на что способны.

        • Так в Африці теж корінних мов не бракує. До чого тут вони?

          • Віктор | 20.05.2021 at 11:56 |

            До того, що в тій Африці абсолютна більшість населення тими корінними НЕ користується. А користується “язикамі” вчорашніх окупантів-колонізаторів. Так, як у нас багато хто. Так, як у раші практично всі.
            І хто успішніший – шведи, фіни, данці, які своїми, чи чуваші, башкири, малароси, які “тока па рускі”?

    • El Titano | 20.05.2021 at 12:49 |

      Мовна ситуація в Україні – далеко не унікальна. Згадаємо, наприклад, сусідів – чехів і словаків. 100 років тому, коли виникла тодішня Чехословаччина, рівень понімечення там був, мабуть, ще вищим, ніж у нас – русифікації. У переважно сільськогосподарській Словаччині народ розмовляв словацькою в селах, міста ж там були переважно німецько- та мадярськомовними, навіть словаки-городяни рідко користувалися своєю мовою. В індустріальній Чехії все було ще гірше. Згадаємо “Бравого солдата Швейка”, в якому описано останні роки Австро-Угорщини. У тодішній Празі чеською розмовляли хіба що робітники з бідних околиць або “національно свідомі” інтелігенти, від яких вельми численний чеський середній клас, не кажучи вже про верхівку, просто сахався. Яскравий персонаж – поручник Індржих Лукаш, чистокровний чех, який називав себе Генріхом Лукасом, прилюдно розмовляв тільки німецькою і “вважав чеський народ такою собі підпільною організацією, від якої слід триматись якнайдалі”. І якби тільки Лукаш/Лукас був один такий! Більше того, навіть простий народ був понімечений. Про що говорити, коли доктор Томаш Масарик, перший президент Чехословаччини, син простого селянина, навчився розмовляти чеською та словацькою мовами вже у дорослому віці. І саме з його ініціативи уряд країни з перших років незалежності вживав активних заходів на підтримку чеської та словацької мов – хоча, здавалося б, “какая разніца”, німецьку в країні знали всі. Минуло років 10 – і з чеською/словацькою мали проблеми хіба що судетські німці, але то вже інша історія…

    • Александр | 20.05.2021 at 12:52 |

      Это не такая быстрорешаемая проблема, как некоторым кажется. Нет никакого сомнения, что государственным языком должны владеть все, и максимально на нем общаться. Но этого мало… Проблема гораздо глубже. Сильно большой процент у нас “скользкого” народишка, который и мову выучит, и вышиванку будет носить каждый день, лишь бы при кормушке быть. С этим что делать?

      • Віктор | 20.05.2021 at 13:23 |

        А звідки беруться ті “слизькі”?
        Множаться вони якраз тому, що в денаціоналізованому населенні зникають маркери “свій-чужий”, а за цими маркерами вслід летять і “добре-погано”.
        Чому? Тому, що “добре-погано” тільки в мікроскопічній мірі даються в церквах, а головне тут – ЗВИЧАЇ цілком конкретного народу.
        Ну а звичаї якраз і нищаться після падіння маркерів “свій-чужий”.
        Чому в “Мордорі” так огидно? Та саме тому, що денаціоналізація тамошніх народів понищила їхні звичаї. І там утвердилось те, що утверджується в таких випадках – найпростіше. Тобто “панятія”.
        Чому Чехія встигла вивернутись? Тому, що, хоч і практично всі вже знали німецьку – всі ще знали й чеську. Чому? Тому, що більшість тоді жила в селах, а в селах звичаї зберігаються краще. І мову теж у селах різко краще бережуть.
        Чому євреї збереглися? Тому, що їхні звичаї та їхня справді своя мова оберігалися справді ЇХНЬОЮ релігією. І весь час були святинями – навіть якщо у побуті вони користувались якимись “язикамі”.
        У нас релігія – космічно чужа, до наших традицій навіть ворожа. А до мови – стерильно байдужа.
        Отож треба бути реально націоналістами. Не плутаючи націоналізм із нацизмом, чого нас наполегливо вчили в імперії.
        Або ми будемо справді націоналістами, або наші зразки – в чорній Африці чи Венесуелі.

  2. Yaroslav Kievsky | 20.05.2021 at 15:01 |

    Але трапляється і інакше. Наприклад, Ірландія. Яка всю історію боролася за свободу від більш потужного сусіда та втратила багатьох своїх громадян як жертвами, так і імігрантами. Одним словом більших патріотів та націоналістів важко придумати. Однак, в побуті практично скрізь вживається англійська мова (реально ірландською мовою володіє менше 10% населення). Слід зазначити, що мови зовсім різні і різного походження. Відомі ірландські письменники – Джонатан Свіфт, Джеймс Джойс, Оскар Уайльд, Семюел Беккет писали на англійській мові.
    Хоча слід зазначити, що багатьох ірландців місце їх мови в державі не задовольняє. В школі ірландська обов’язкова для вивчення, написи на вивісках та дорожніх показчиках дублюються двома мовами, прийняли закон про обовязкове використання ірландської мови державними слуюбовцями. Хоча в побуті… https://linguapedia.info/uk/statti/irlandska-mova-mertva-chi-she-dihaye.html
    При цьому Ірландія знаходиться у першій десятці найбагатших країн світу за рівнем ВВП на душу населення та індексі процвітання Legatum.

    • Віктор | 20.05.2021 at 15:33 |

      🙂 Ірландія? Наскочили ви на “міну”, бо вона якраз той ніби “виняток”, що гарно підтверджує правило.
      1. Порівняйте територію Ірландії й сусідньої Англії. Вони мало відрізняються, а от населення в Англії в 11 разів більше. Й це при тому, що англійці є й у Ірландії. Причому їх там і відсоток більший і, тим більше, економічна потуга.
      2. Населення Ірландії – по останній статистиці – менше 5 млн. Це саме таке населення, при якому в країні може бути офшор. І він у Ірландії ФАКТИЧНО є. Називається, правда, інакше, але суть та сама – різко-різко знижене оподаткування. Щоб вигідно було розміщувати підприємства. І дещо таки розмістили, але далі якось на гальма. Чому гальма – ясно. Адже ЄС воно зовсім не з руки, це ж за їхній рахунок фактично.
      Ясно, що цифри статистики ghb цьому в тій Ірландії в якийсь період росли бодро, але ж то не їхніми руками й не їхніми головами, а чисто дякуючи щедрості ЄС, що дозволила. А дозволила – щоб не муляла очі та Ірландія своєю на той момент убогістю.
      Такі от “успіхи” можуть мати денаціоналізовані.
      І ще в тему блискучих статистик. Одного разу я наскочив на одну теж успішну країну. З теж малим населенням. У якому, як виявилось, чоловіків у два з гаком разів більше, ніж жінок. Тобто це виявилась фактично не країна, а велика фірма з переважанням чоловічої робочої сили. Мігрантської, природно.
      Ну і що в такому випадку означає блискуча цифра економіки?
      Тому, якщо хочете знайти приклади чогось – уникайте країн, де нема хоч 5 млн. населення.

      • Andriy Moderator | 20.05.2021 at 17:52 |

        Ну тогда Люксембург – гораздо большее исключение.

        • Віктор | 20.05.2021 at 20:27 |

          Ну звичайно ж! Люксембург для такого аналізу точно не годиться.
          Але він цілком придатний як зачіпка до теми. Зачіпка і тільки.
          А класика – ті самі США. Державотворчий народ – чітко англійці. Вони ж утворили там колонії, з яких із часом виникли США. А всі інші понаїхали в уже сформовану країну. І прийняли вже наявну там мову – англійську і вже наявні там традиції. Теж англійські, привезені колоністами з Англії. Хоч і з певними видозмінами, бо колоністами ставали трошки так “не до кінця стандартні” суб’єкти.
          Аналогічно у Австралії чи Канаді. Де теж гарно.
          Але інакше у чорній Африці чи Венесуелі. Де погано.

          • Andriy Moderator | 20.05.2021 at 21:30 |

            “А класика – ті самі США. Державотворчий народ – чітко англійці.”
            “Аналогічно у Австралії чи Канаді.”

            Спорно. Очень спорно. Буквально по каждому пункту. Но я не буду развивать эту тему.

  3. Gala SS | 21.05.2021 at 05:46 |

    Тем не менее, там сохранили и свой язык, и свою, а не придуманную кем-то, историю
    ++
    все так але і від окупанта залежить: подивився я б на на того герцога після кацапської окупації))), хоча московські дворянє зі всіх сил старалися не витирати шмарклі об штори.

Comments are closed.