Хоча обличчя козаків лишилися незворушними, проте закивали вони з таким виглядом, нібито Дорош дуже влучно пожартував. Хоч я, чесно кажучи, жодного предмету для веселощів не побачив, а тому перепитав:
— А до чого тут якісь свині? Ви про що говорите, дядьку Дороше?
— Ач, не розуміє, — зітхнув козак. Інші також закивали, тим самим демонструючи повне розчарування моїми розумовими здібностями. А дядько Явтух раптом простягнув до мене руку, в якій стискав невеличку глиняну люльку, і запропонував:
— А нумо затягнися, пане філозофе. Спробуй, воно того вартує.
— О-о-о, що це за тютюнець такий дивний?! — промурмотів я, з блаженним виглядом видихаючи через обидві ніздрі пасма молочно-білого диму: — Чи, може, це не тютюн ніякий, а-а-а… конопельки, чи що?..
— Помиляєшся, пане філозофе. Не тютюн це і навіть не канабіс. Це, так би мовити… Найчистіше «аргентинське борошно» — от що воно таке!
— Аргентинська… А чом не венесуельське? — ліниво поцікавився хтось із глибини брички.
— Та яка тобі різниця! — обурився дядько Явтух.
— Мені — ніякої, я чисто по приколу спитав.
— Отож якщо я сказав, що аргентинське, то «борошно» справді звідти, а не з Еквадору, з Венесуєли чи хтозна з якої ще діри.
— Так, але європейським свиням то байдуже, а нашим свиням — аби все було скрєпно, — відгукнулися з глибини брички.
— Ну, отож. А ти затягнися, пане філозофе, не слухай нас, то ми поміж собою, — знов звернувся до мене дядько Явтух. — Ну як тобі, га? Вже вштирило чи поки ще ні?..
Щойно я зібрався спитати, що це за дієслово таке — «вштирило», як раптом мало люльку не вронив від здивування! Адже літні сивочолі козаки незрозуміло як перетворилися на товариство манірних, з голочки вдягнених чоловіків різного віку… й одну немолоду огрядну жінку. Хоча при цьому всі продовжували сидіти чи лежати на лантухах з різноманітним причандаллям, закупленим на київських базарах.
— Вштирило, ще й неабияк вштирило!.. — пробурмотів я, здивовано озираючи видозмінене товариство.
— Ото й добре, — радісно мовила огрядна пані голосом дядька Явтуха. — Отож тепер ти, пане філозофе, мусиш розуміти, що заради такого чудового «аргентинського борошна» ми з Окурком ганятимемо «свиню» туди-сюди, скільки нам заманеться… Точніше, скільки буде треба, стільки й ганятимемо.
— Стоп-стоп… Стривайте!
Щоб додатково розширити свідомість, я глибоко затягнувся люлькою і благальним тоном спитав:
— Поясніть, прошу, що це за така свиня в борошні?! То одне, а то інше… Коли нарізно, тоді я розумію, а коли одне в іншому…
— О!!! «Одне в іншому», він так і сказав, — голосом дядька Дороша мовив доволі вже літній дідок, лисий і миршавий. — Ти чув, Свириде? Пан філозоф дуже тонко підмітив, що «одне» таки мусить бути в «іншому»!.. Саме так, саме так!.. Отже, ми все вірно розрахували.
— То що, свиня в борошні… — почав було я, однак мене немилосердо перервав панок, який досі лише мовчки смикав краєчка підстрижених короткою щіточкою вусиків, розлігшись на мішку з соняшниковою макухою:
— Ні-ні, все навпаки: не свиня в борошні, а «аргентинське борошно» в «свині». Оскільки ти, пане філозофе, все поплутав, то виходить, і досі не зрозумів, про що саме йдеться. А тому спробую пояснити по-простому, на пальцях. Що таке «свиня», ти хоча б второпав?
— Ну-у-у, свиня… це свиня і є! А що тут такого? Ніби я свиней ніколи не бачив, — пересмикнув я плечима.
Всі дружно засміялися, а панок з вусиками щіточкою пояснив:
— Ні-ні, пане філозофе, «свиня» — це такий пристрій… Коротше кажучи, спеціальна штукенція така, яку вводять до трубопроводу, яка сунеться вперед під тиском транспортованої речовини…
— Стоп-стоп!!! — я відчайдушно замахав руками, заплутавшись в спеціальних термінах. — Що за трубопровід такий, яка така речовина?..
— В даному разі йдеться про газогін «Північний потік — 2», що його Окурок тягне до нас через Балтійське море, — пояснила пані голосом дядька Явтуха. — Вхідна точка газогону — компресорна станція «Слов’янська» неподалік Усть-Луги, вихідна — вже у нас неподалік АЕС Грайфсвальд. Загальна протяжність газогону — 1224 кілометри. І врахуй, на всьому шляху від початку до кінця — жодної компресорної станції!..
Присутні поблажливо захихикали.
— У нас поблизу Усть-Луги природний газ до газогону закачали, — весело підхопив миршивий, — в Німеччині поблизу Грайфсвальда викачали. І ніякого контролю посередині. А в разі потреби запускаємо туди «свиню»…
— Для чого? — стомлено, майже без усякої надії повторив я.
— «Свиня» допомагає очистити внутрішню поверхню газогону від відкладень, а також дозволяє вчасно виявити пошкодження і внутрішню корозію. Зазвичай «свиня» має циліндричну форму з загостреним чи опуклим переднім кінцем. Або з обома опуклими, у вигляді напівкуль кінцями. Або з тильним пласким чи навіть увігнутим. Як-то кажуть, можливі варіанти. Хоча… для простоти давай-но зупинимося на циліндрі, висота якого щонайменше дорівнює діаметру, а попереду й позаду знаходяться дві півкулі. Об’єм такої «свині» дуже легко розрахувати, бо дві півкулі складають цілу кулю, плюс циліндр. А нумо, пане філозофе, продемонструй, чому навчали вас у Могилянці… Як там об’єм кулі обраховується, можеш написати?
(Далі буде)
