Автор — Тимур Литовченко

Знаючи, що на «Лінії Оборони» не вітаються передруки, тим не менш, зважаючи на публікацію шановним Anti-Colorados’ом нічного матеріалу «Наркопровод в Германию», я все ж таки ризикну оприлюднити тут власний матеріал дворічної давнини. Писався він в розрахунку на начитування і таки був начитаний на відео, посилання на яке я наведу наприкінці. Що ж, розважайтесь!..

Днями зі мною стався дуже дивний випадок. Не знаю, сон це був чи не сон… Судіть краще самі!

Не можу зрозуміти європейців, які всіляко захищають «Північний потік — 2». Не можу, і все… Чому?! Бо Сполучені Штати налаштовані дуже й дуже негативно щодо цього газогону! І щоб не допустити його прокладання, готові застосовувати не тільки санкції на РФ, але й митний «інструментарій» для тиску на країни Євросоюзу. Яка ефектичність того «інструментарію»? Хтозна, хтозна… Поки що низька — але це поки що!..

В підсумку ж для європейських любителів російського «блакитного палива» все може скінчитися неабиякими неприємностями. Наприклад, в один далеко не прекрасний день США можуть остаточно розлютитися, махнути рукою і сказати: якщо ви такі непоступливі — нумо фінансуйте євроатлантичну колективну систему безпеки не так, як зараз, спустивши рукави, а на повен зріст! Для початку поверність усі заборгованості до бюджету НАТО. Бо як російський газ купувати — ви в чергу шикуєтесь, а як про «безпекову парасольку» дбати… Де ви тоді, заможненькі буратіни?! Цікаво, яких пісеньок запоють європейці тоді!..

Втім, дійде до подібного чи не дійде, сказати важко. До того ж, неефективна митна політика США доводить, що не тільки я чогось не розумію, але й високочолі фінансові аналітики та досвідчені американські політики також. Хоча у них за плечима аж ніяк не Київський політехнічний інститут, а всякі розпіарені заокеанські університети: Гарвард, Принстон, Стенфорд, Єль… чи де там на найкращих економістів навчають?..

Усвідомлення цього очевидного факту хоч якось заспокоює. Отож перш ніж продовжити роздуми над настільки суперечливою ситуацією, я вирішив трохи розслабитися й переглянути один з улюблених віддавна художніх фільмів — «Вій». Так-так, ту саму стрічку Олександра Птушка 1967 року з Леонідом Куравльовим, Наталією Варлей, Петром Вескляровим, Миколою Яковченком, Дмитром Капкою, Степаном Шкуратом та іншими дуже колоритними акторами. Очевидно, під час перегляду заснув ненароком, оскільки раптом почав уявляти себе… Хомою Брутом! А класичний гоголівський сюжет набув несподівано сучасного звучання.

* * *

Я зійшов униз і побачив звичайну краківську бричку, що з першого погляду скидалася на клуню на колесах. Справді, вона була глибока, як ніч у цегельні… Коло брички на мене дожидало з шестеро здоровезних та дужих, хоч і підстаркуватих, козаків. Свитки з тонкого сукна з китицями показували, що ці козаки мали досить значного й багатого пана. Невеликі шрами промовляли, що бували вони колись і на війні та ще й не без слави.

— Здорові були, браття-товариші! — звернувся я до козаків.

— Здоров будь, пане філозофе! — відповіли дехто з них.

— То оце мені доводиться сидіти разом з вами? А бричка знакомита! — мовив я, в неї залазячи. — Оце б іще згодити музику, то й танцювати можна.

— Атож, похватненька бричка! — мовив один козак, сідаючи на козлах поруч з машталіром, що зав’язав голову хусткою замість шапки, бо шапку вже заставив у шинку. А ті п’ятеро разом зі мною полізли всередину і повсідалися на мішках з усякими зробленими в місті закупами.

— Хотів би я знати, — знов звернувся я до козаків, — коли б, скажімо, накласти в цю бричку якогось краму, солі там чи залізних клинів, чи багато треба було б коней, щоб її з місця зрушити?

— Атож, — мовив, помовчавши, той, що на козлах сидів, козак, — немале число коней спотребилося б.

Але інший сивочубий козак, якого товариші шанобливо іменували Дорошем, раптом посміхнувся, озирнувся до інших і зі змовницьким виглядом прошепотів:

— А якщо не краму, не солі, не клинів залізних і навіть не коней, а… «свиней»… чи то пак «свинів»?! Тоді як собі гадаєш, пане філозофе?..

(Далі буде)