Клака (частина 1)

Автор: Тимур Литовченко

Серйозно та системно за художню творчість я взявся 36 років тому, хоча принципове рішення стати прозаїком-фантастом прийшло ще років на 10 раніше. Відтоді в царині так званого літературного менеджменту довелось понабивати багато гуль та синців. Адже то в цивілізованих умовах письменника супроводжує літературний секретар чи літагент, які перебирають на себе левову частку ділових стосунків. На нашому ж дикунському літературному ринку кожен письменник сам собі і ковалик, і косарик, і дударик… Отож читаючи й коментуючи матеріали «Лінії Оборони» останніми днями, мимоволі повторював про себе: до чого ж знайома ситуація!.. А тому ризикну ознайомити тутешніх завсідників з певними аспектами набутого досвіду: а раптом і вам це стане в нагоді?! Або ви принаймні зрозумієте, звідки ростуть ноги у певних явищ…

Коли я був маленьким радянським хлопчиком, то тогочасне телебачення являло собою щось жалюгідне. Ну так, ще дідівський (бо він буквально належав моєму покійному дідові) телевізор «КВН» з гігантською пузатою лінзою, заповненою гліцерином, відправили на звалище, натомість батьки придбали в розстрочку модерний телевізор «Електрон». Формально він мав 12 каналів, проте який в тому сенс, коли програм було буквально «раз, два — и обчёлся»?! Перша програма — «Центральне телебачення» (ЦТ), друга програма — «Республіканське телебачення». От і все… До появи третьої програми лишалися роки й роки.

В принципі, оті наявні дві програми являли собою в цілому видовище доволі жалюгідне. Разом з тим, час від часу навіть там з’являлося щось цікаве. Зокрема, з дитинства запам’ятався серіал про композиторів Штраусів, а в ньому був дуже цікавий момент… Виявляється, Йоганн Штраус-батько дуже не хотів, щоб один з його синів — теж Йоганн (якого ласкаво, по-сімейному називали «Шанні») торував власну стежину в музиці! Отож коли Шанні, всупереч волі батька, збирався вийти на сцену, Йоганн Штраус-батько навідався до знайомої акторки й попросив про послугу: позичити на деякий час клаку, завдяки якій стара знайома трималася на сцені…

Сучасним людям (особливо молодим) важко зрозуміти, що таке дефіцит інформації. Зараз все вирішується легко: зазирнув у Вікіпедію, яка все знає, або погуглив — і все! Але в часи мого дитинства все було зовсім не так… Тому не знайшовши слова «клака» навіть в орфографічному словнику, я звернувся за роз’ясненнями до батьків. Тато-пролетар лише плечима знизав. Мама-інженерка висунула припущення, що я недочув, а «в телевізорі» сказали, мабуть що, про «клоаку»… Не чули нічого про клаку і шкільні вчителі.

Довідка. Клака (франц. claque, від давньогрецьк. κλάζω — вити, шуміти) — організація власного сурогатного успіху (або провалу чужого виступу) групою підставних глядачів-клакерів, найнятих антрепренером, актором, драматургом, оратором, політиком тощо.

Втім, при перегляді наступної серії виявилося, що ніякої помилки в серіалі не було. Просто і мої батьки, і вчителі були не в курсі тих законів, за якими живе мистецьке середовище. Отож коли молодий Шанні Штраус вперше вийшов диригувати оркестром, то позичені Йоганном Штраусом-батьком клакери здійняли у залі неймовірний рейвах! Вони репетували настільки гучно, що майбутній «король вальсів» зрештою не стерпів і втік зі сцени, заливаючись сльозами. Тоді хтось із друзів (вже не пам’ятаю, хто саме) кинувся його заспокоювати:

— Шанні, не звертай уваги! Вони ж це навмисно роблять…

— Невже?! — молодий диригент перемінився в обличчі.

— Так. У тебе все чудово виходить.

Тоді привівши себе до ладу і зчепивши зуби, Штраус-молодший рішучо повернувся до зали. Концерт відновився. Для клакерів це було несподіванкою: вони ж бо гадали, що перемогли!.. Отож тепер почали репетувати й верещати ще сильніше. І навіть розбившись на пари, спробували танцювати посеред зали — звісно, не в такт музиці… Проте і молодий диригент не здавався.

У підсумку, коли Йоганн Штраус-батько прибув на місце проведення концерту, щоб насолодитися грандіозним провалом сина, він побачив щось неймовірне: Шанні блискуче диригував оркестром, а розчулені клакери аплодували йому разом з усіма відвідувачами. Так народився «король вальсів». Це був неймовірний тріумф.

(Далі буде)

4 Comments on "Клака (частина 1)"

  1. Siversky | 11.09.2020 at 14:13 |

    Дякую.Глибоко викопанте,але люди досі не знають що з цими явищами,батьків і дітей, вдіяти,минаючи кризи і ексцеси.

    • Так от і виходить, що нове – це насправді добре забуте старе! Й у цьому стислому матеріалі я принаймні спробував показати глибину прірви на ім’я “клака”. Адже предкам було не легше, ніж нам. І все ж вони подолали!.. Подолаємо й ми. 🙂

  2. Олег | 11.09.2020 at 19:43 |

    У нас, на західній Україні, клакою колись називали гурт людей, що сходився чимось допомогти сусіду. Як правило, будувати хату.

    • Andriy Moderator | 11.09.2020 at 20:10 |

      Ну так не обязательно мешать сопернику, можно помогать заказчику.

Comments are closed.