Автор: Ukra

В умовах постійного тиску та контролю за політичною ситуацією в суспільстві, російська влада не створювала альтернативний варіант справедливого суспільства. Саме монархічна модель влади з притаманною їй підозрілістю стала причиною масових соціальних заворушень в Росії на початку ХХ століття. Влада не хотіла прислухатися навіть, до робітників заводів і фабрик, які вимагали лише справедливого відношення до себе на виробництві.

Це справедливе відношення вони називали «ввічливим» та бажали скасувати фізичне покарання на підприємствах від адміністрації, захиститися від сексуальних посягань до жінок-робітниць та дозволяти їм робити перерву на обід чи на справляння звичайних природних потреб. Робітники вимагали гідного ставлення до них, щоб їх розцінювали як людей, а не як дітей, рабів, кріпосних.

Відомі й випадки коли революційні гасла лунали й на весіллях та на кладовище. З протоколу допиту мешканки Миколаєва Ольги Проскурняк, від 14 липня 1907 року, стало відомо, що під час поховання Сомова (вбитого внаслідок революційних заворушень – авт.), на панахиді (відбулась в липні 1905 року –авт.) були присутні й поліцейські. На цій панахиді відбулася сутичка людей із поліцією. Сама Проскурняк не приймала активної участі в протистоянні. Однак, місцева влада визнала її поведінку соціально небезпечною, і тому згідно 1095 ст. Кримінального положення Російської імперії, Департаментом поліції було рекомендовано виселити її за межі Миколаївського генерал-губернаторства.

Вона була виселена у В’ятську губернію, звідки повернулась у Миколаїв у 1908 році, та відразу ж за нею було встановлено таємне спостереження. Ольга Проскурняк лише поодинокий приклад порушення прав свободи людини в Росії. Факти такого відношення держави до людей стали частиною народного фольклору, коли вирази на кшталт: «В цій державі за правду-матку засилають на Камчатку» або «ні от суми ні от тюрми не зарікайся» стали частиною народного життя та сприйняття реалій свободи в Росії.

Саме проголошення свободи в Росії Миколою ІІ в жовтні 1905 року сприймалося населенням як щось неймовірне та невідоме. Як наслідок в державі відбулася низька жорстоких єврейських погромів. Монархічні організації взагалі були обуренні проголошенням свобод та наголошували на необхідності введення ще жорстокішої цензури друкованого слова, щоб залишилися в періодичному обігу лише монархічні видання або суто православні.

Факт відсутності реальної свободи слова та плюралізму думок в Росії спонукали до прояву різних негативних явищ в суспільстві. Наприклад, безперервна череда масових самогубств серед молоді шкільного віку. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття статистика суїциду школярів мала постійно позитивну динаміку. На цьому фоні особливо вирізнялося Київське реальне училище, в якому щороку хтось з підлітків накладав на себе руки.

Віленська «Організація учнів» в прокламації «До суспільства» від 1903 року, з приводу самогубства чергового учня реального училища Зінкевича, відзначала, що причиною цього факту було ненормальне виховання та навчання учнів в умовах самодержавного поліційного устрою в Росії. Саме авторитарний царський режим був основною причиною порушення психічного здоров’я у школярів.