Стэнфорд, говоришь?

В США есть несколько ВУЗов, которые знают практически все взрослые люди, за исключением самых глухих углов. Трудно представить что кто-то хоть раз не слышал о Гарварде, Йеле или Массачусетском технологическом или о Стэнфорде. Наверное, намного меньше людей за пределами США все же знают, что Стэнфорд называется по имени его основателя – магната, губернатора Калифорнии и сенатора Лиленда Стэнфорда.

Он, и его жена Джейн решили вложить средства в строительство Университета, чтобы увековечить память своего сына, умершего от тифа в шестнадцатилетнем возрасте, будучи в Европе. И вот уже более ста лет университет принимает студентов и выпускает специалистов с мировым именем, которые основали компании, чья продукция, в том или ином виде, есть в каждом доме.

И в общем, ни у кого не возникает мысли, насколько было уместно давать свое имя тому же университету. Но кроме того, в Штатах имеется множество больниц, которые построены на деньги меценатов и названы либо их собственными именами, или теми именами, которыми меценаты решили их назвать. И опять же, этих людей уже давно нет в живых, а их благотворительность приносит пользу людям через годы, десятилетия и даже столетие, как случилось с тем же университетом.

Но такие вещи делались, в основном, по каким-то внутренним мотивам благотворителя, а не в какой-то критической ситуации. Оно и понятно, такие проекты не реализуются за один день. Стэнфорд был построен через шесть лет со дня внесения гранта на его строительство. Тем не менее, наиболее ценными акциями меценатов являются те, которые были осуществлены в какой-то критической или катастрофической ситуации, когда нужна была помощь, а ей просто не откуда было прийти.

Когда пройдет пандемия, наверняка станут известным подобные ситуации, но вот прямо сейчас можно вспомнить Илона Маска и его компании Tesla и SpaceX, которые мгновенно развернули выпуск защитных средств и оборудования, необходимых медикам. Не только они, ряд компаний включился в процесс изготовления и поставок необходимого для борьбы с вирусом. И делалось это на безвозмездной основе, в качестве дара. Люди просто сделали то, что посчитали нужным, и вернулись к своим обычным делам.

Но вот взять президента Трампа. Он же считается миллиардером и богатым человеком, он-то как включился в этот процесс? Не как президент, а как гражданин США? Оставим этот вопрос открытым и просто посмотрим на то, что делал Президент Порошенко. В момент, когда те, кто должен были делать конкретные вещи, а вместо этого – пускали пузыри из хорошо известных мест, Порошенко за свои деньги… И далее просто не станем перечислять, что он делал за свои собственные деньги и за деньги компаний, которые принадлежат ему.

Кто-то может заметить, что нельзя сравнивать экс-президента и его коллегу, прямо сейчас занимающего этот пост. Но мы-то помним, сколько своих денег потратил Порох, когда на нас навалилась эпидемия «русскомирской чумы». Причем, самые затратные проекты он профинансировал настолько тихо, что впервые о них стало известно только через два года.

А все это к тому, что в нормальных странах люди с благодарностью принимают крупный дар, даже в мирное и не кризисное время, и с такой же благодарностью помнят об этом факте, в назидание потомкам, чтобы те понимали, что даже большие деньги не всегда в человеке убивают его светлую сторону. А потому, когда приходит беда, условный Илон Маск знает как действовать, и знает, что это – правильно.

А что же у нас? Что не так с нашими людьми? Путин им хороший? Самый богатый чувак в мире ни единой копейки своей не потратил. Глядя на все это, складывается впечатление, что у части людей не то, чтобы вовсе нет мозгов, а что они вывернуты наизнанку, причем, через вполне определенное место. И что главное, они сами их себе так вывернули.

20 Comments on "Стэнфорд, говоришь?"

  1. Укроп | 19.05.2020 at 21:00 |

    даже большие деньги не всегда в человеке убивают его светлую сторону
    ===
    Но все таки убивают как правило? 🙂 Да нейтральная они субстанция, нейтральная… Если нет в душе дерьма, то и не полезет оно… А если лезет, то деньги ли виноваты? Это как говорить что “оружие портит”. Ну да, если это подзаборное быдло, учуявшее в “рыцпубликах” шанс стать вершителем судеб тех, кто без автомата, то автомат ли испортил? А Порох, очень надеюсь, понял уже что излишняя скромность для публичного человека, потратившего половину состояния на общественное благо – таки очень вредна в конечном итоге и тому делу, на которое он положил силы и деньги.

    • Укроп | 19.05.2020 at 21:21 |

      Подумалось о случаях благотворительности нашего Президента в последнее время, связанноц с эпидемией… Очень хорошо что те десятки тысяч продуктовых наборов, которые он профинансировал, были профинансированы не совсем непублично, если ты не скажешь людям кто это сделал, то могут подумать что “то была Зинка”? А вот передача в дар дорогостоящего оборудования типа аппаратов искусственного дыхания, возможно, и было ошибкой, лучше бы он их отдавал в бесплатный лизинг. Писали о случаях когда подаренное перепродавалось теми, кого уж точно без никакой натяжки можно было назвать “бессовестными барыгами от медицины”…

    • Сергей М Г | 21.05.2020 at 17:26 |

      Про доброчинність.
      Любителям Трампа присвячується.

  2. віктор | 19.05.2020 at 21:25 |

    В світі дуже багато прикладів коли не бідні люди щось робили для суспільства. Як що придивитись до них то частіше за все побачиш рівень виховання, культури. Саме те чого так не вистачає Україні. Часи окупації знищили українську освіту, а з нею і українську культуру в більшої частини населення. Сьогодні Україна як ніколи потребує відновлення патріотичної освіти. заміни тих вчителів-манкуртів, що складають ядро української школи.

    • Укроп | 19.05.2020 at 21:35 |

      І діти! Я далекий від школи та її справ, можу не бачити, але чи ведеться у нас патріотичне виховання в школі? Ми тут однаково “з любов’ю” відносимося до рашки, але якщо подивитися чисто як на технологію – в Крыму відродили “піонерів”, в “дири-лири” той же Захараст щось там з дітьми робив у відповідному ключі, якісь “ветерани” до школи ходили. Інша справа, що ветерани ті були у кращому випадку вертухаями у таборах бо живих ветеранів другої світової навряд чи і залишилось. В самій рашці був Селігер.
      Ось на що треба звернути увагу, інакше виросте покоління, якому слово Україна буде як нашій нинішній бубочці – “а какая разница”…

      • Westinghouse | 19.05.2020 at 22:00 |

        Вже виросло. Що слухає нинішня молодь? Кацапську “чотку рєпчину пра чотких поцикав” або “рускій шонзон”, тобто миргидний блатняк. На чому ростуть діти? Кацапські мультяшки.

        • Укроп | 19.05.2020 at 23:22 |

          Не зовсім так на щастя… Я сам на київських вулицях дуже часто чую як молодь розмовляє між собою українською і це радує…

          • РОМАН | 23.05.2020 at 00:27 |

            А я на Львівщині слухаю мелодії з їхніх телефонів. І це не радує…

    • Евгений О. | 19.05.2020 at 22:16 |

      Ви абсолютно праві, шановний, таки знищили часи окупації нашу культуру.
      Але знищили вони не тільки культуру, а й підґрунтя її, культури, існування.
      Скалічена перш за все базова система цінностей.
      Коли саме працьовитість, цілеспрямованість і відповідальність разом з вмінням вчитись визначають успішність людини.
      Саме цей фундамент нації, не тільки української, слід зазаначити, нищила комуно-більшовицька чума.
      Винищені були саме працьовиті і талановиті люди. Замість них возвеличені були нездари і відверті ледарі. Згадайте слова їх “Інтернаціоналу”: “Кто был ничем, тот станет всем”…
      Що і було зроблено.
      А вже винищення культури йшло в якості закріплювача ефекту…
      І, доречі, як на мою думку, грандіозною по своїй трагічності помилкою багатьох українських патріотів дев’яностих, та й сьогодні, було те, що пропагувались перш за все культурні цінності.
      Не фундаментальні речі, що реально складають базу для існування в тому числі і культури, а зовнішні прояви . Вишиванки, пісні і так далі.
      На моїй пам’яті, на одному з перших зібрань НРУ, людину, що спробувала звернути увагу того, очолюваного поетами і письменниками зібрання на економічні аспекти незалежності і важливість приділення саме їм необхідної уваги, практично зацькували, звинувативши у заміні духовних цінностей ковбасою…
      Наслідки…
      Культура і патріотизм базуються не на ефемерних теоріях, а на впевненості в тому, що саме в своїй країні, серед своїх співгромадян людина має й захист і можливості і пристойне життя.
      Бо ж саме тоді людина твердо знає, що і чому і від чого вона має захищати.
      А вчителів достойних ми тепер будемо шукати ой довго….

      • “Згадайте слова їх “Інтернаціоналу”: “Кто был ничем, тот станет всем”…-в українському варіанті- “З “Інтернаціоналом” здобуття людських прав”-ментальність, вона така річь.

  3. Гость | 19.05.2020 at 21:36 |

    Избавляясь от стариков, плешивый спасает пенсионный фонд.
    Так что, всё логично, он работает на благо бюджета 🙂

  4. АртиШок | 19.05.2020 at 23:19 |

    зато только у нас был президент-проффесор!
    и ведь выбрали-ж люди, даже дважды!..
    а теперь многие хотят его вернуть…

    • АртиШок | 19.05.2020 at 23:26 |

      это еще один пример к теме о вывернутых мозгах…

  5. “Но мы-то помним, сколько своих денег потратил Порох, когда на нас навалилась эпидемия «русскомирской чумы». Причем, самые затратные проекты он профинансировал настолько тихо, что впервые о них стало известно только через два года” (с)
    *****
    Це була одна з кардинальних помилок Пороха! Зараз, в епоху тотального піару замовчування своєї благодійності – дуже погана стратегія 🙁

    • Навряд чи спрацювало б. Порошенко ще намагався врятувати Крим, коли останніми днями лютого 14-го інформаційні війська агресора вже топили українські державні інститути зсередини. І, якщо пам‘ятаєте, спроби «позитивного піару» вже влітку того ж 14-го вщент розбивалися лементом зрадофілів і решти шустерів про «катастрофічні втрати» та «тисячі полонених». Схоже, на Лубянці таки вивчили український менталітет: 73% тому доказ.

  6. Andriy Moderator | 20.05.2020 at 01:21 |

    А еще это очень приятное место погулять. Бесплатный музей, роденовские скульптуры.

  7. Прохожий из ФРГ | 20.05.2020 at 02:19 |

    Увидя на параллельном дороге жизни,засранном насесте с сидящим на нем индивидом,
    через “нехочу”,нужно подойти к ниму,крепко обнять за плечи и искренно смотря в глаза ,без злобы и иронии задать простой вопрос:
    – И как же тебе русиван живется на этом свете без мозгов!?
    – А в ответ трехэтажная тишина…

  8. Sergiy | 20.05.2020 at 20:39 |

    Стенфорд
    Історія про жінку у віцвілій сукні, прізвище якої знає кожен

    Жінка в вицвілій картатій сукні, в супроводі свого чоловіка, одягненого в скромний костюм, зійшли з поїзда на Бостонському вокзалі і попрямували до офісу президента Гарвардського університету.

    Їм не було призначено зустріч. Секретар з першого погляду визначив, що таким провінціалам нічого робити в Гарварді.

    – Ми б хотіли зустрітися з президентом, – сказав чоловік низьким голосом.
    – Він буде зайнятий цілий день, – відповів сухо секретар.
    – Ми зачекаємо, – промовила жінка.

    Протягом декількох годин секретар ігнорував відвідувачів, в надії, що в якийсь момент вони розчаруються і підуть. Однак, переконавшись, що вони нікуди йти не збираються, він все ж зважився потурбувати президента, хоча дуже цього не хотів.

    – Може, якщо ви приймете їх на хвилинку, вони швидше підуть?», – запитав він у президента.

    Той з обуренням зітхнув і погодився. У такої важливої людини як він, вже точно немає часу приймати у себе людей одягнених в вицвілі картаті сукні та бідні костюми.

    Коли відвідувачі увійшли, президент, з суворим і зарозумілим виглядом подивився на пару. До нього звернулася жінка:

    – У нас був син, протягом одного року він навчався в вашому університеті. Він любив це місце і був дуже щасливий тут. Але, на жаль, рік тому несподівано помер. Мій чоловік і я хотіли б залишити про нього пам’ять на території університету.

    Президент зовсім цьому не зрадів, а навіть навпаки став роздратованим.

    – Пані! – із зухвалістю відповів він, – ми не можемо ставити статуї всім, хто навчався в Гарварді і помер. Якби ми робили так, то це місце скидалося б на кладовище.

    – Ні – поспішила заперечити жінка, – ми не бажаємо встановлювати статую, ми хочемо побудувати новий корпус для Гарварду.

    Президент оглянув вицвіле картате плаття і бідний костюм і вигукнув: – Корпус! Ви маєте уявлення, скільки коштує один такий корпус? Всі Гарвардські будівлі коштують понад сім мільйонів доларів!

    Хвилину жінка нічого не відповідала. Президент з радістю зло посміхнувся. Нарешті він їх випровадить!

    Жінка повернулася до чоловіка і тихо сказала:

    – Так мало коштує побудувати новий університет? Так чому ж тоді нам не побудувати свій університет.

    Чоловік ствердно кивнув. Гарвардський президент зблід і виглядав розгубленим. Містер і місіс Стенфорд встали і вийшли з кабінету. У Пало-Альто, в Каліфорнії вони заснували університет, який носить їхнє ім’я, Стенфордський університет, в пам’ять про свого любого сина.+

    © знайдено в мережі

    • Sergiy | 20.05.2020 at 20:47 |

      Ця історія донині передається з вуст в уста, але вона є правдою лише частково.

      Про те, як все відбувалося насправді можна прочитати на офіційному сайті Стенфорда. По-перше, Леланд Стенфорд молодший помер від хвороби у Флоренції, до цього не вчився в Гарварді.

      З іншого боку, Стенфорд дійсно їздили до Еліоту, так як вони відвідали кілька вищих навчальних закладів, і поспілкувалися з їх ректорами. На той момент Стенфорд не знали, заснувати їм музей або університет. Елліотт порекомендував університет і сказав, що це обійдеться в п’ять мільйонів доларів. Стенфорд вирішили, що сума їх влаштовує, і вирішили заснувати університет.

      Але фактичні витрати на побудову університету склали 22 мільйони доларів – нечувана сума на той період часу.

      Стенфордський університет відкрив свої двері для перших студентів 1 жовтня 1891 року. Учнями на той момент були більше 500 студентів. Девізом університету була обрана фраза: “Віє вітер свободи” з твору Ульріха фон Гуттена, натякає на незалежність навчального закладу. Не дарма з самого заснування Стенфорд був університетом, разрешавшим жінкам здобувати освіту нарівні з чоловіками. У перший навчальний рік дівчата-студентки склали 20% від усіх учнів, причому 25% з них віддали перевагу вивченню науки.

      На сьогоднішній день в навчальному закладі діють сім факультетів: факультет землеволодіння, гуманітарних і природничих наук, освіти, ділового адміністрування, а також інженерний, медичний і юридичний факультети.

      Важливо відзначити діяльність Стенфордського науково-дослідницького парку, заснованого в 30-х роках минулого століття професором Фредеріком Терманом, який пропонував студентам формувати навчальні підприємства, щоб на ділі застосувати засвоєні знання. Кожному відомий результат цього починання – поява Силіконової долини, в якій знаходяться компанії, зайняті передовими розробками в сфері цифрових, інформаційних та біотехнологій.

      Стенфордський університет асоціюється з вищим рівнем якості навчання і прекрасної кваліфікацією молодих фахівців. Серед відомих випускників можна назвати Джона Стейнбека, Вільяма Шоклі, Ілона Маска, Тайгера Вудса і Річарда Шермана.

Comments are closed.