Автор: Тимур Литовченко
Цей матеріал був написаний мною для журналу «Політика і культура (ПіК)» наприкінці лютого 2003 року в зв’язку із наближенням 50-річчя від дня смерті Йосипа Сталіна. Викладені в матеріалі думки — це результат мого особистого аналізу. Я просто спробував уявити, що робив би на місці «батька народів», досягнувши у ІІ Світовій війні лише половинчастих результатів. І зрозумів: я б неодмінно спробував би розворушити… ІІІ Світову!!! Коли визначилися ймовірні стратегічні цілі такої війни — стаття набула остаточних обрисів.
Для тих, хто не розуміє циклу життя паперових часописів, пояснюю: існує таке поняття, як «газетний день» — дата, коли часопис остаточно складається, верстається, вичитується й «вилизуться», а наступного ранку електронний оригінал макет відвозиться в друкарню і йде на друк. Для журналу «ПіК» газетним днем була середа, а в четвер свіжий тижневик виходив друком. Таким чином, в календарному плані він охоплював період з четверга нинішнього тижня по середу наступного… І тут мені не пощастило! Бо дата «5.03.2003» (50-ті роковини смерті Сталіна) припадала на середу — останній день тижневого циклу часопису. Матеріал я запланував у те число, яке мало б друкуватися в четвер й охоплювати період 27.02-5.03.2003. Але через якісь внутрішні причини головний редактор зсунув мій матеріал на наступний номер!!! Мотивував це просто:
— Нехай 50-річчя смерті Сталіна пройде, а тоді й ваша стаття вийде.
Нібито прийнятний варіант… Але сталося непередбачуване. Буквально в понеділок, 3.03.2003 на ранковій планірці редактор відділу політики повідомив: у США вийшла друком солідна монографія якогось дослідника, де один до одного повторюються мої ж висновки — (1) Сталін справді готував ІІІ Світову, (2) його основними цілями були Центральна Америка і Близький Схід, (3) мета — «обрізати нафту» передовим країнам світу на чолі зі США, отож (4) Сталіна прибрали налякані цими планами соратники…
Редактор відділу політики вже замовив одному із своїх авторів короткий огляд американської монографії. Тоді, не стримавшись, я «вибухнув» — подякував головреду за те, що загальмував мою статтю на тиждень! Бо якби вона вийшла друком вчасно — це було б нормально, а так вона виглядатиме плагіатом з монографії американця. Головред почухав потилицю, мугикнув: «Мда-а-а, ситуація!..» — і віддав мій матеріал у відділ політики. Отож стаття таки вийшла, хоча і в порізаному вигляді. Але дуплетом з оглядом американської монографії. А також зі спеціальною редакційною передмовою про те, що от, мовляв, один з наших редакторів самостійно дійшов аналогічних висновків…
І ось тепер на «Лінії Оборони» шановний Anti-Colorados оприлюднив свій матеріал «Под ковром истории», в якому (й особливо в останній — 4-й частині!) знов зачіпається ця тема. Однак я категорично не згоден з Anti-Colorados’ом в тому плані, що євреї мали бути виселені на Нову Землю. Мені все ж здається, що їм би запропонували переселитися в Палестину — бо це входило в стратегічні задуми «вождя народів», як я їх бачив у 2003 році й бачу досі. Отож пропоную на марафон мою статтю «КОСТРОВИЙ світової революції» в тому вигляді, як вона була написана спочатку, перш ніж її «підрихтували» за описаних вище умов.
* * *
Якби Сталiн не помер, Центральна Америка та Близький Схiд потрапили б до соцтабору?!
Рiвно 50 рокiв тому перестало битися серце Йосипа Сталiна, який всупереч ленiнському заповiту узурпував партiйну владу i беззмiнно керував Радянським Союзом iз 1923 по 1953 рр. Його амбiцiї розповсюджувалися на весь свiт, а «пунктом №1» в усiх планах була свiтова революцiя. I якби не смерть Сталiна, хтозна, яким був би тепер свiт…
5 березня 1953 р. о 21:50 за московським часом у вiцi 73 рокiв вiд крововиливу у мозок помер Йосип Сталiн, який протягом трьох десятилiть був фактично одноосiбним диктатором над шостою частиною земної сушi, яку займала суперiмперiя — СРСР, а в повоєннi роки навiть зумiв розповсюдити свою владу ще на пiв-Європи. I хтозна, як би склалася доля усього свiту, якби Йосипа Вiссарiоновича не трафив шляк…
Так, свiт був би не таким, це точно, бо Сталiн належав до лиховiсної когорти злих генiїв людства, для яких полiтична карта свiту — це лише забавка на кшталт шахівниці, якi звикли оперувати мiльйонами життiв та виправдовувати застосованi засоби величчю самої мети. Але саме з цiєї причини прогнозувати можливi дiї Сталiна — рiч доволi невдячна: для цього потрiбно бути самим Сталiним. I все ж…
Недовершена «чорна справа»
Радянськi лiдери, якi спiлкувалися з Йосипом Сталiним наприкiнцi лютого 1953 р., вiдзначали його високу енергiйнiсть та налаштованiсть на роботу. Безперечно, Сталiн затiвав щось грандiозне, але зненацька на його голову звалилася смертельна хвороба. Втiм, така вже особливiсть iнсульту…
Що стосується найближчих тактичних планiв дiй Сталiна на той перiод, то вони вiдомi: вся країна повними грудьми «хапала кайф» вiд викриття «лiкарiв-убивць». Справа почала iнтенсивно розкручуватися у 1952 р., проте коренi її заглиблюються ще у 1948 р., коли у Кремлiвськiй лiкарнi «залiкували» товариша Жданова. 22 сiчня 1953 р. всi радянськi газети вмiстили указ про нагородження «справжньої руської душi» Лiдiї Тимашук орденом Ленiна за допомогу, здiйснену Уряду в цiй нелегкiй, але шляхетнiй справi. Але заарештованi «лiкарi-вбивцi» мали певну особливiсть: всi, крiм одного, були єврейської нацiональностi…
Отже, справа ця мала чiтко виражене забарвлення. А це свiдчить про те, що Йосип Сталiн замислив раз i назавжди вирiшити «єврейське питання» на теренах Радянського Союзу. Є й деякi вiдомостi про «день Х» та сталiнську особливу програму дiй. Невдовзi мало розпочатися одне з найбiльших свят у єврейському релiгiйному календарi — Пурим, подiї якого описанi у Бiблiї: за часiв «вавiлонського полону» один з вельмож царя Артаксеркса, Гаман задумав винищити всiх євреїв, i тiльки завдяки зусиллям царицi-єврейки Есфiрi (Естер) та її дядi Мордехая цього не сталося. Безперечно, колишнiй семiнарист Джугашвiлi з юностi знав «Книгу Есфiрi» i добре все розрахував. Отже, на Пурим 1953 р. обурення радянського народу планами «лiкарiв-отруювачiв» досягло би апогею, по всьому СРСР мала прокотитися хвиля єврейських погромiв, i аби захистити сердег вiд самосуду, вiсх, хто вижив би, мали «евакуювати» вiд всенародної помсти кудись до Сибiру чи Казахстану.
Потiм мала вiдбутися кадрова революцiя. Горезвiсний Лаврентiй Берiя обiймав «посаду» штатного ката всього Радянського Союзу занадто довго. Як прибрали колись Ягоду та Єжова, так мусили тепер прибрати i його. Привiд? Або тому, що вчасно не попередив ганебних антиєврейських погромiв, або за те, що «перегнув кийок» пiд час «захисту» євреїв… Товариш Сталiн майстерно вiдшукував привiд у будь-якiй ситуацiї.
Крiм Берiї, Йосип Вiссарiонович встиг «пiдвiсити» таких вiдомих товаришiв по партiї, як Молотов та Мiкоян. Пiсля ХIХ партз’їзду Сталiн запропонував створити Президiю ЦК КПРС, а в її складi створити бiльш вузьке Бюро, до лав якого обидва згаданих дiяча не потрапили. Годi й казати, це був недобрий знак для обох…
(далі буде)