Микстура Маяковского (Часть 1)

В далекой юности на уроках литературы (это было в Сибири, на крайнем Севере, и литература была только русская) была тема «Творчество Владимира Маяковского». Первое, что попалось на глаза, естественно – были стихи о Ленине. Тогда цитатами и портретами этого маразматика было украшено все вокруг, поэтому если кто-то из писателей или поэтов имел что-то о Ленине, то в школьной программе обязано было присутствовать именно это их творчество.

В общем, осилил одну страницу и решил для себя, что больше – ни при каких обстоятельствах эту гадость читать не стану. Откровенно говоря, большинство учителей школы имели довольно либеральные взгляды и можно было слегка поспорить даже по поводу школьной программы, но больше всего такое проходило на уроках истории и вот литературы. После жесткой и основательной дискуссии с учительницей истории, тема закрылась и она меня не трогала по поводу Маяковского совсем.

Уже много позже кто-то-то дал почитать его лирику до 1914 года, которая чем-то напоминала стиль Лермонтова и это оказало еще большее влияние на формирование взглядов. Помню, что тогда возник всего один вопрос: что надо было сделать с психикой человека, чтобы из того, чем безусловно обладал Маковский, получилась отвратительная каша, котора потом была разобрана на цитаты совковой пропагандой.

Одну из них, про Ленина и партию, многие коллеги старшего пионерского возраста, должны хорошо помнить. Но скорее всего – помнят ее концовку, а полностью именно это «четверостишье» выглядело так:

«…Партия и Ленин – близнецы братья.

Кто более матери-истории ценен?

Мы говорим Ленин, подразумеваем – партия,

Мы говорим партия, подразумеваем  – Ленин».

Наверное те, кто не застал совок, или вернее, еще не попали в совковую школу, перечитав эти строки, наверняка решат, что чувак или наглухо сидел на коксе или догонялся грибами и шишками, но в здравом уме и твердой памяти такое написать нельзя. Подумав так, они окажутся не слишком уж и далеко от истины, а если ради интереса копнут Сеть на цитаты из его стихов, то и вовсе сделают мрачные выводы о психическом состоянии поэта.

Тем не менее, он выпихнул в мир такое количество яда, что совковая пропаганда его использовала в малых дозах для промывания мозгов. Это все равно, что яд гюрзы, который в высушенном виде является сырьем для массы медицинских препаратов. Небольшая его концентрация в рецептуре препарата дает нужный эффект. Вот так случилось и с его совковым творчеством.

Говорят, под конец жизни он разочаровался в совке и в своей роли, которую он сыграл в его становлении, потому и наложил на себя, возможно. Только вот исторгнутые им вирши уже стали жить собственной жизнью, став частью инструмента, сделавшего лоботомию нескольким поколениям совков. Причем, как уже теперь понятно, в большинстве случаев, это оказалось фатально и необратимо.

Что характерно, формулы Маяковского используются прямо сейчас, пусть и в сильно измененном виде. Их токсичность состоит в том, что они очень легко встраиваются в канву любой агрессивной пропаганды и как-то прямо и непосредственно действуют на мозг слабо подготовленной публики, которой в любом обществе – абсолютное большинство.

(окончание следует)

35 Comments on "Микстура Маяковского (Часть 1)"

  1. Вовк | 16.03.2020 at 10:20 |

    вот это ЖОПА – метр на метр,
    словно будка лавки продовольственной…
    эх, мне бы ЧЛЕН с километр –
    я бы ей доставил удовольствия!
    десь так

  2. kryhitka | 16.03.2020 at 10:28 |

    Знаю один стих, который мне нравится, написал Маяковский:

    Знаете ли вы украинскую ночь?
    Нет, вы не знаете украинской ночи!
    Здесь небо от дыма становится черно,
    И герб звездой пятиконечной вточен.
    Где горилкой, удалью и кровью
    Запорожская бурлила Сечь,
    Проводов уздой смирив Днепровье,
    Днепр заставят на турбины течь.
    И Днипро по проволокам-усам
    Электричеством течет по корпусам.
    Небось, рафинада и Гоголю надо!
    Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин;
    Мы знаем Италии безрукие руины;
    Мы знаем, как Дугласа галстук краплен…

    А что мы знаем о лице Украины?
    Знаний груз у русского тощ –
    Тем, кто рядом, почета мало.
    Знают вот украинский борщ,
    Знают вот украинское сало.
    И с культуры поснимали пенку:
    Кроме двух прославленных Тарасов –
    Бульбы и известного Шевченка, –
    Ничего не выжмешь, сколько ни старайся.
    А если прижмут – зардеется розой
    И выдвинет аргумент новый:
    Возьмет и расскажет пару курьезов –
    Анекдотов украинской мовы.

    Говорю себе: товарищ москаль,
    На Украину шуток не скаль.
    Разучите эту мову на знаменах-лексиконах алых,
    – Эта мова величава и проста:
    „Чуешь, сурмы загралы, час расплаты настав…”
    Разве может быть затрепанней да тише
    Слова поистасканного „Слышишь”?!
    Я немало слов придумал вам,
    Взвешивая их, одно хочу лишь, –
    Чтобы стали всех моих стихов слова
    Полновесными, как слово „чуешь”.

    Трудно людей в одно истолочь,
    Собой кичись не очень.
    Знаем ли мы украинскую ночь?
    Нет, мы не знаем украинской ночи.

    1926

    • Олексій Хоменко | 16.03.2020 at 16:05 |

      А мне, старику, нравятся его детские стихи

      Плыли по небу тучки,
      Тучек четыре штучки:
      От первой до третьей – люди,
      Четвертая была – верблюдик

      и т.д.

      У меня дочка на этом выросла и стала хорошим человеком. Думаю, и внучка вырастет не хуже.

      А “я себя под Лениным чищу” – это явный перебор.

  3. kryhitka | 16.03.2020 at 10:33 |

    Правильный стих с точки щрения пропаганды: москалям говорилось, что они ничего не понимают и не знают об Украине и украинцах. Но москаль не прислушался. Поэтому мы станем могильщиками империи.

    • Westinghouse | 16.03.2020 at 10:43 |

      Или они опять нас раздавят, поглотят, и уже наши дети, с промытыми мозгами, пойдут завоевывать мир во имя хуйла и дедовоевалов…

  4. Я достаю из широких штанин
    Чуть по-более консервной банки –
    Смотрите! Завидуйте! Я – гражданин,
    А никая-нибудь гражданка!
    И да – Автор таки прав, учить это было чудовищно.

    • Це пародія. Бо в оригіналі він дістає радянський пачпорт 🙂

      • Ага, в начале 70-х, когда в Украине таки сравнялась численность городского и сельского населения, выдали паспорта второй половине населения. Причем не “пупурные” или “краснокожие”, а серо-зеленые книжечки. Вот такая она, советская гордость.

        • Маяковський “шастал по заграницам” – отож у вірші діставав “серпасто-молоткастый” пачпорт перед іноземними прикордонниками.

          • Олександр | 16.03.2020 at 21:19 |

            «Я в Париже живу как денди,
            Женщин имею до ста.
            Мой член как сюжет в легенде,
            Из уст переходит в уста.»

            © Владимир Маяковский
            Вот еще один образчик творчества.

  5. Укроп | 16.03.2020 at 10:55 |

    Не у одного меня этот “поэт” вызывал отвращение еще в школе, а уж после школы читать, то уж вообще – была бы клиника 🙂 А когда позже узнал что оно еще впридачу было и каким то прибацанным на всю голову в своих сексуальных предпочтениях, то отвращение стало “зафиксированным”. Вообще, как можно было остаться нормальным, попав в совковую обойму “официальных поэтов”? Вот Горький, к примеру, “буревестник”, растудыть его… По ГУЛАГу ездил, статейки строчил в угоду кремлевскому упырю как там “перевоспитываются”. А Солженицын писал сколько надежд у тогдашних зека было на приезд Горького… Приедет “отец родимый”, слово замолвит и разберутся, выпустят. Щаз… Все совковое – мерзость!

    • Puzat-Pasuk | 19.03.2020 at 20:13 |

      зате він є автором вітання
      Героям Слава!

  6. Матвей | 16.03.2020 at 11:03 |

    Вступлюсь! Долгое время я любил Маяка: наизусть “Облако в штанах”, “Ноктюрн”, “Послушайте” и т.д. Да и в постреволюционных меня привлекали нестандартные рифмы. Конечно, то, что заставляли учить в школе, – это не том Маяковский. Но в защиту его: многие даже умные люди повелись на лозунги, забившие мозги напрочь. И М. понадобилось десять лет, чтобы понять, что его, как и всех, на@бали. Всех нас!

  7. Неважная честь,
    чтоб из этаких роз
    мои изваяния высились
    по скверам,
    где харкает туберкулез,
    где блядь с хулиганом
    да сифилис.

  8. Микола | 16.03.2020 at 11:18 |

    Я вчився в сільській школі.
    Обидві вчительки мови та літератури – української та російської були прихованими бунтарками. Нічого зі шкільної програми я, та й практично ніхто з однокласників не читав. Але як вони шліфували вміння писати тексти. Особливо українською. Твір писався на половині сторінки, тобто на чверті розгорнутого зошита. Три чверті для правок. Не всім цього вистачало для остаточного варіанту.
    Каралися тільки ті, хто нічого не читав.

    • Укроп | 16.03.2020 at 13:01 |

      Оце Ви зачепили тему шкільної літератури… А там же жах що напхано! Калічать дітям психіку, заставляючи те вчити… Російська література то мабуть на 99% імперське лайно? Тому що по іншому їх письменники писати просто не могли щоб стати досить помітними та попасти “в шкільну бібліотеку”. Всі інші “писали собі в стіл”. Українська мабуть ситуація краща, але вичистити б звідти жахи типу Василя Стефаника, який писав таке важке, що не кожен дорослий може витримати читання тієї безнадії та розпачу. Чи треба то дітям? Звісно, що це моя особиста думка, але проблема мабуть таки є, у всякому випадку – чим менше дітям російської літератури, тим краще!

      • В українській літературі ситуація краща?!
        Ага, канешна!..
        🙁 🙁 🙁

        *****
        Нехай Європа кумкає,
        А в нас одна лиш думка є:
        Одним одна турбація,
        Традицій підрізація,
        Колективізація.
        (Павло Тичина)

      • Ну да. Толстой “Война и мир” – это в 16 лет! Короче все читали выборочно те места, которые упоминались в хрестоматии(кто не знает – это такой учебник по литературе, в котором растолковывалось то, что ученики должны были усвоить) для того чтобы быть в теме. И эти люди еще и стебутся с тех иностранцев, которые потребляют литературу в сокращенном(т.н. адаптированном) варианте. И никто не вспоминает, что мы изучали обязательную литературу в основном чтением по диагонали(а некоторые просто просили пересказать отрывки более трудолюбивых товарищей).

        • Завжди кажу всім чесно: я так і не прочитав ні “Війну і мир”, ані “Анну Кареніну”. Там надто багато діалогів хранцюзькою мовою, яку я не знаю, окрім “кухонних” варіантів окремих фраз. А весь час стрибати поглядом у підстрочні переклади, до того ж набрані “маковим” петитом – це вище моїх сил! “Что делать?” Чернишевського і те було читати легше – хоча тамтешні абзаци на півсторінки теж не фунт родзинок. Тим не менш, це хоча б набрано на сторінці нормальним шрифтом, а не петитом в примітках…

          • Vadym Kuzmenko | 16.03.2020 at 18:32 |

            Шановний Тимуре, Ви так точно висловили і мої враження!
            Розумію, що цим пишатись не можна, але я теж не дочитав означених творів.
            А от “Что дєлать” Чернишевського взагалі вважав найкращим твором з нашої шкільної “рус” прози. До речі, саме через цей твір (його розбір) вчителька так обізлилася на мене (я довів перед класом, що “революціонер” Рахмєтов гірший, ніж “ітелігент” Лопухов), що мало наслідком єдину четвірку в атестаті саме з її предмету).

  9. +++
    оно какоето интуитивно неприятное
    как непроизвольное газоиспускание в приличном месте с видом “ненуачо”

  10. Сергей М Г | 16.03.2020 at 13:58 |

    Цікавезна річ. Цитата українською, що привів Маякавський, це не просто з вірша Миколи Вороного – а з перекладу Інтернаціонала, з німецької. Так от, якщо в тому перекладі правильно замінити буквально десяток слів, то він стане гіперактуальним, дуже своєчасним. Мені аж здалося, що Вороний зовсім не про Інтернаціонал писав:-) Тим більше, що місцезнаходження справжніх ворогів ми вивчили добре.
    Звісно, якщо обробляти буде свідома людина:-)
    Оригінал:
    Повстаньте, гнані і голодні
    Робітники усіх країв,
    Як y вулкановій безодні
    B серцях y нас клекоче гнів.
    Ми всіх катів зітрем на порох
    Повстань же, військо злидарів
    Bce, що забрав наш лютий ворог
    Щоб повернути, час наспів.
    Чуєш: сурми заграли
    Час розплати настав.
    B Інтернаціоналі
    Здобудем людських прав!
    He ждіть рятунку не від кого:
    Ні від богів, ні від царів!
    Позбудеться ярма тяжкого
    Сама сім’я пролетарів.
    Пусті слова про право бідних!
    Держава дбає не про нас.
    Hac мали за рабів негідних
    Доволі кривди і образ.
    B склепах загарбані віками
    Лежать заховані скарби:
    Bce те, що надбане трудами
    Слізьми голодної юрби.
    I так визискуваним буде
    Робочий люд багато літ!
    Широкий світ a всюду, всюди
    Безсильне – право, сильний – гніт.
    B нужді та утисках ми бились,
    A з наших жил точили кров.
    Над нами багачі глумились,
    A ми корилися їм знов.
    Скидаймо ж гніт, ганьбу і маску
    Вже промінь щастя нам засяв.
    He треба прав без обов’язку
    I обов’язку, що без прав!
    Лиш ми, робітники, ми – діти
    Святої армії труда,
    Землею будем володіти,
    A паразитів жде біда!
    Тоді, як грім під час негоди,
    Впаде на голову катів,
    Нам сонце правди і свободи
    Засяє в тисячах огнів.

  11. *****
    Ешь ананасы,
    Рябчиков жуй!
    День твой последний
    Приходит, буржуй!

    *****
    Дорогие поэты московские!
    К вам обращаюсь, любя:
    Не делайте “под Маяковского” –
    Делайте “под себя”!
    ==========
    Загалом-то, “делать под Маяковского” після Жовтневої революції “простим” поетам не дозволялося. Річ у тім, що в часописах вірші оплачувалися ЗА КІЛЬКІСТЬ (!) РЯДКІВ. Отож Маяковський писав знаменитими “сходинками” – що кардинально збільшувало кількість рядків, а отже – гонорари “співця Революції”. Виглядало це наступним чином.
    Ось нормальний варіант, взятий з тексту статті:
    Партия и Ленин – близнецы-братья.
    Кто более матери-истории ценен?
    Мы говорим – Ленин, подразумеваем – партия,
    Мы говорим – партия, подразумеваем – Ленин!
    Тут 4 рядки, які коштують (припустимо!) 4 рублі.
    А ось як це виглядало у варіанті “східців Маяковського”:
    Партия
    ______и Ленин –
    ________________близнецы-братья.
    Кто более
    _________матери-истории
    ________________________ценен?
    Мы говорим –
    _____________Ленин,
    ____________________подразумеваем –
    ____________________________________партия,
    Мы говорим
    ___________– партия,
    ____________________подразумеваем –
    ____________________________________Ленин!
    Отже, у варіанті “східців Маяковського” один і той самий вірш зростає з 4 до 14 рядків, а умовний гонорар за нього – з 4 до 14 рублів! На рівному місці Маяковському, таким чином, просто на специфічній манері подачі віршів давали заробляти, в даному разі – (14/4)х100=350%… Іншим поетам такого і близько не дозволяли – тільки Маяковському!..
    🙁 🙁 🙁
    Ну, а щодо “коксу”… Він не “сидів на коксі”, облиште! Він “лежав” на Лілі Брік!! А її офіційний чоловік – Йося Брік при цьому сидів за стінкою!!! У них там було своє амур-де-труа… А на таких речах ЧК/ОДПУ/НКВС/КДБ вміло тримати потрібних людей аж ніяк не гірше, ніж на наркотиках! Для цього достатньо було “взяти на прикол” Лілю Брік – тоді як Йося Брік, так і Володя Маяковський опинялися під “м’яким” контролем чекістів.
    До речі!..
    Знамените “здесь были Ося и Киса” з ільфо-петровських “Дванадцяти стільців” – це прозорий натяк Ільфа і Петрова саме на подружжя Бріків – на Осю Бріка і на Лілю “Кісу” Брік… 🙂

  12. АнтонОвич | 16.03.2020 at 14:41 |

    “…В порт
    разворачивался и входил (гарячу коцюбу йому в гузно і макітру з дьогтем на голову)
    товарищ Нетте…”

    • Грудью
      _______вперед
      ______________бравой!
      Флагами
      ________небо
      _____________оклеивай!
      Кто там
      ________шагает
      _______________правой?!
      Левой!..
      _________Левой!..
      __________________Левой!..
      (“Левый марш”)

  13. Що ж до викладання мови/літератури в школі в цілому, то мене на цю тему краще не чіпати – бо тут можу тільки матюкатися! Бо я з 11-річного віку розпитував усіх вчителів, чи можу, на їхню думку, стати колись письменником?! І від усіх, кого тільки запитував (і від вчителів насамперед) чув одне-єдине: “Ти можеш стати видатним науковцем чи видатним інженером в будь-якій сфері, за твоїм вибором – але тільки не письменником! Це тобі просто не дано. Бо письменник – це Пууушкін!.. Це Блооок!.. ХМАРА У ШТАНЯХ. Пташка божа. А ти – весь надто земний і реальний, твердо стоїш обома ногами на землі… У тебе математичний склад розуму… Ну, який з тебе письменник?!”
    Це при тому, що одна з вчительок літератури (російської) – директорка нашої школи, – регулярно реквізувала мої шкільні твори в свій особистий “фонд”. При тому, що вона ж могла завести мене до старшокласників і залишити на мою відповідальність цілий клас здоровезних лобуряків на 1-2 уроки. Бо я їм переповідав напам’ять твори Конан Дойла, Честертона, Жуля Верна, Майн-Ріда, Купера – на замовлення. Й лобуряки сиділи тихесенько і слухали мене, не виходячи навіть на перерви. А директорка-“русачка” тим часом ходила десь у справах.
    І при цьому що у директорки, що у завучів були свої “кандидати в майбутні письменниці”, ага! Це неодмінно були дівчата. Неодмінно з сімей педагогів. При цьому одна з цих “кандидаток у письменниці” потихеньку передирала мої твори – вже з української літератури, ага… Від цих дівчат очікували чогось “літературного” в майбутньому, від мене – ні в якому разі!..
    🙁 🙁 🙁
    Це вже зараз, коли по факту у мене повиходили друком понад три десятки авторських книжок і збірок, коли у мене купа літературних нагород – ті ж вчителі запитують: “А навіщо ти 6 років провчився в політехнічному інституті?! Що тобі було там робити?! У тебе ж такий літературний талант”. Просто незручно нагадувати їм їхні ж колишні думки про мої таланти. Вони вже старі й не всі вже живі – тож треба берегти їхні нерви… Але на адресу шкільних вчителів мови/літератури у мене все одно самі лише матюки… що на “ЛО” не вітається…

    • Как сыну военного учится приходилось во многих и разных школах. Мой вывод – школьная программа и методика преподавания в совке была странной. Перечисляю: вся математика, физика, химия – Ок!, литература, история, иностранные языки – полное г. Иностранные языки изучили только те кто этого сильно хотел – и не в школе. Кстати, потом выяснилось, что в вузах – те же яйца – на уровне Май нейм из Борис… В технических вузах философия – это были такие смуры… Изучал потом, самостоятельно. История – правильно сказано, что в совке истории как науки просто не было. Самое главное – любой учебник начинался с вводной части, в которой расписывалась руководящая роль партии и достижения с последнего съезда. Потом, когда насмотрелся на окружающую действительность, начало доходить что весь прогресс тупо тырили у обязательно загнивающего Запада, который обязательно хаяли в три горла. В общем, больной вопрос, тут материала можно накопать на сотню диссертаций по теме “Что такое хорошо и что такое плохо”.

      • Мій висновок був трохи інший: мову та літературу (рідну + російську) в школах вивчали для того, аби пересічні громадяни могли більш-менш грамотно написати “тєлєгу” в Контору Глибокого Буріння. Бо неграмотно написані “тєлєгі”, якщо надходять валом, в масовому порядку – читати неможливо!..
        🙁 🙁 🙁
        Щодо іноземної мови, то коли я працював інженером в ІЕЗ ім.Патона, то виявив, що мій завлаб пристойно знає німецьку і геть не знає англійської. А потім з’ясувалося, що англійську він вивчав у школі та інституті, а німецьку вивчив сам, читаючи патенти і профільну технічну літературу. Якось спитав, чому так сталося?! Завлаб відповів:
        – А нам вчителі й викладачі говорили: “Нащо вам та англійська, якщо невдовзі весь світ говоритиме російською – бо скрізь буде комунізм?!”
        🙁 🙁 🙁
        Щодо історії… Пригадую, що аби заробити “трійку”, будь-якому тупаку достатньо було проголосити чарівну формулу “Не було партії”. Виглядало це наступним чином:
        – Повстання Спартака зазнало поразки, бо у римських рабів не було Партії, яка б керувала їхніми діями…
        – Константинополь впав під навалою хрестоносців, бо не було Партії, яка б керувала обороною міста…
        – Повстання Пугачова (варіанти – Разіна, Болотникова…) були від початку приречені на поразку, бо не було Партії, яка б керувала боротьбою народних мас із царатом…
        І так скрізь і всюди аж до початку ХХ століття…
        🙁 🙁 🙁

    • АнтонОвич | 16.03.2020 at 19:03 |

      То Ви, як то кажуть у місцях “нє столь отдальонних”, “рОман тиснуть могьотє”

      • Ага, мОгєм, мОгєм…
        🙂
        До речі, аналогічний випадок стався з Олесем Бердником. Коли він вперше потрапив у табори, і його посадили в камеру до кримінальників, то тамтешній пахан попросив його шось розповісти. Просто так попросив – задля “розвлєкухи”… А Бердник взяв та й переповів їм “Аеліту” Олексія Толстого! Зеки його слухали з роззявленими ротами, а коли він закінчив, то пахан наказав: “Розповідай ще”. Бердник намагався переповісти щось інше, але від нього вимагали “Аеліту” знов і знов…
        Отак він переповідав цей роман дсь 3-4 рази поспіль. А після того пахан відвів його убік і прошепотів: “Мені наказали влаштувати так, щоб тебе зарізали. Але доки сидиш в нашій камері – не бійся нічого! Я не дозволю, щоб тобі заподіяли зле…”
        🙂
        100% реальна історія, чув її особисто від його дочки – Громовиці Бердник.

  14. Бурнаш | 16.03.2020 at 15:36 |

    пригадав собі такого Рудольфа Гесса – він мабуть тоже Маяковського читав – бо – ( цитата)
    Партия — это Гитлер! Гитлер же — это Германия, так же, как и Германия — это Гитлер! — на VI съезде НСДАП в Нюрберге в 1934 году

    • Це мало суттєвий розвиток : “Є хуйло – є хуйлостан, а здохне так і всьому амба”

  15. Vadym Kuzmenko | 16 Березня, 2020 at 18:32 |
    А от “Что дєлать” Чернишевського взагалі вважав найкращим твором з нашої шкільної “рус” прози. До речі, саме через цей твір (його розбір) вчителька так обізлилася на мене (я довів перед класом, що “революціонер” Рахмєтов гірший, ніж “ітелігент” Лопухов), що мало наслідком єдину четвірку в атестаті саме з її предмету).
    *****
    “Что делать” я таки прочитав від корки до корки. Але твір сприймається важко через абзаци на півсторінки. Бо доки дочитаєш до кінця абзацу – забуваєш початок… Отож ґрунтуючись саме на творі Чернишевського, особисто собі я встановив певний норматив довжини абзацу. І якщо абзац виходить довшим – розбиваю його навпіл. До речі, це вдається в 99,9% випадків… Ну, і вже ґрунтуючись на досвіді Бабеля – намагаюсь уникати складнопідрядних речень, а по можливості – також і складних речень. Допускаю подібні речі тільки з точки зору ритмомелодики: коли необхідно викликати у читачів певні настрої (“безнадьога” і т.ін.) – тільки тоді…

    Що ж до улюблених творів зі шкільної програми по російській літературі, то це:
    1. Микола Гоголь (за винятком “Мертвих душ”) – бо в царині що horror, що історичних творів ми перебуваємо в одній площині, отож я багато чому навчився у Миколи Васильовича, як письменник;
    2. Іван Тургенєв, “Senilia” – звідти зазвичай вивчають вірш у прозі про “великий и могучий русский язык”, але там є багато інших чудових мініатюр, які не потрапили в хрестоматію;
    3. всі без винятку п’єси Олександра Островського;
    4. всі без винятку твори Михайла Салтикова-Щедріна;
    5. будь-які оповідання Антона Чехова + сяк-так терпимо – п’єса “Вишневый сад”…
    Ну і, ясен перець – що можна, треба читати не по хрестоматії, а повністю. Для цього в школі є літні канікули.

    Є ще така категорія, як твори письменників, яких “проходять в школі” – але не цю творчість. Наприклад:
    1. “Аеліта” і “Гіперболоїд інженера Гаріна” Олексія Миколайовича Толстого (з якого вивчають “Хождение по мукам”);
    2. “Князь Серебряный”, “Вампир”, “Семья вурдалака” Олексія Костянтиновича Толстого (якого “чіпляють” хіба що в частині Козьми Пруткова);
    3. Максим Горький, “Мальва” – потужне оповідання, як на мене;
    4. оповідання Аркадія Аверченка, Теффі та деяких інших авторів “срібного віку”…
    Десь отак.

    • Бурнаш | 16.03.2020 at 22:34 |

      Микола Гоголь (за винятком “Мертвих душ”) – в теперішніх діией йле на УРА, бо “домик губернатора за городом и записанньій на имя женьі” то є дуже впізнаване тепео , а коли дочитуються що Чічіков починав кар’єру на митниці то …. Зато ” 12 стульев” и Теленок не роозуміють бо тра пояснювати про “мальій совнарком” і все таке – Світ таки змінився

    • Puzat-Pasuk | 19.03.2020 at 20:17 |

      Дивно,що поезію Тургенєва не вивчали в совкових школах.А він сприймається легше,ніж Пушкін

Comments are closed.