«Где вы взяли эту моду:
продавать свою свободу?..»
Григорий Дикштейн.

 

У 1918 році була видана директива службовцям ВЧК, за підписом В.І.Леніна та Ф.Е.Дзержинського, про класифікацію тих, хто потрапляє до рук чекістів. Там прямо мовилося про те, що кожного, хто закінчив 8 чи більше класів гімназії, не кажучи вже про вищу освіту, слід класифікувати як «СОЭ»— «социально опасный элемент». Усіх, хто має нижчий рівень освіти, в тому числі й кримінальних злочинців, класифікували як «СБЭ»– «социально близкий элемент». Варто зазначити, що цю директиву офіційно не засуджено і не скасовано й нині… І дехто досі користується цією класифікацією.

Павло Гірник писав:
«Що ж, до Голгофи тільки крок.
Сягнуть свободи тільки сильні.
За розум не один пророк
Наклав життям у божевільні.

Наведу слова російською мовою письменників братів Вайнерів:

«Ах, какое это счастье – неведение! Как должны быть счастливы люди с иммунитетом к неизлечимому недугу – обеспокоенности правдой! Боже, какой это высокий и страшный недуг, не признающий благополучных исходов!»

І хоча лихоманка комунізму вже позаду, старий вірус адаптувався до нових умов і мучить свою жертву. Ця затяжна хвороба знесилює організм і не дозволяє людям піднятися. Історична амнезія не дає відчути біль від минулого. У метушні змін радянська людина не помітила перегляду комуністичних цінностей, які і надалі продовжують жити в ньому, як стереотипи.

Згадаємо втручання російських політтехнологів у наші вибори, масове поширення в Україні антидержавної преси російського походження, різні прояви економічного диктату.

Зараз Україна перебуває у такому непевному стані, що стає страшно за її майбутнє, а отже, і за майбутнє наших дітей. Завжди, за таких обставин, коли немає сильної патріотичної влади, піднімають голову відверті вороги України. За усі роки московія, формуючи п’яту колону, не припиняла спроб ліквідувати українську незалежність.

Хочеться висловити моє післяноворічне вітання усім патріотам України. Хочу привітати усіх наших, ще маленьких дітей, які не розуміються на хитрощах та які ще безпосередньо – щирі і вірять дорослим. За ними майбутнє України. А наша теперішня влада любить дітей за формулою Леніна: «…бывало, поймает утром десяток и гладит по головкам, пока его не позовут обедать…».

Московитам нагадаю, що першого січня вони піднімали келихи на честь дня народження Степана Андрійовича Бандери.

В новому 2020 році кожному потрібно згадати, що він громадянин незалежної європейської держави. В цьому нам поталанило. Тож не закриваймося фіранками на вікнах. Шкода, що за політологічним галасом ворогів України не чути тихого слова патріотів.

Нам не зайво пам’ятати, що історична попередниця ПіСУАР, Донецько-Криворізька радянська республіка, спочатку планувалася в Москві як федеративна частина більшовицької Росії. Тому і зараз маємо проросійську політику національної зради.

«Є щасливі нації. Для них відступництво та національна зрада ­ просто випадок патології, що реєструється в клініці, але не фіксується в історії. Для нас цілими століттями дорога зради пахла коритом, мундиром, золотом, а дорога вірності – кров’ю». – Є.Сверстюк.

В Україні є й свідомі супротивники державної самостійності України. Вони заперечують право українців мати власну державу і, у крайньому разі, згодні на нічийну, а фактично російську, Україну. Незалежну Україну вони вважають політичним нонсенсом, історичним курйозом, а розпад СРСР – тяжкою геополітичною катастрофою, як про це відверто казав президент Московії. Українська Україна для них просто жах, а відновлення «союза нерушимого республик свободных» – омріяна мета.

Перефразуючи Євгена Сверстюка нагадаю витоки сьогодення України:

«Століття неволі й національних поневірянь виробили тип українського обивателя, який сам себе називає зневажливим прізвиськом «хохол»… Він має свою етику й мораль, свій гумор, свої приказки й пісні. Уся низькопробна, дрібнокорислива, легкодуха і балаганна частина нашого фольклору вироблена ним і належить йому – хохлові, з якого росте ситий, самовдоволений, торжествуючий хам, який уникає віри, честі й обов’язку, а тому й духу українського не зноситиме.

Нині брак великої мудрості, великої відповідальності за спадщину предків і долю нащадків відчувається як найбільша рана людства. Рана, в яку може потрапити смертельна інфекція. Найстрашніший носій її – напівосвічений блазень, рішучий напівінтелігент. Зі школи він знає фразеологію культури і цивілізації. Але не знає тієї конденсованої духовної сили, життєвої сили, що стоїть за словами, тому він залюбки підмінює слова, одважно жонглює ними і робить сліпучий феєрверк – тимчасову ілюзію правди. Не замислюючись над одвічними законами розвитку життя, він діє так, наче їх зовсім нема, а потім десяткам геніїв не впоратися з тим, що він накоїв…»

Скільки собак зарила влада у прийнятих законах і постановах? Прийде час і цих собак відкопають, щоби впевнитися, що вони таки добряче тхнуть корупцією.

Нинішній преЗЕдент України є людиною з іншим соціокультурним кодом. В нього нема нічого спільного з культурними засадами європейських політиків. Його обрали споживачі, а не громадяни. Його обіцянки охлосу надані без оглядки на совість. Синонімом совісті в українській мові є слово «гризота». В усі часи люди найбільше боялися власного сумління. Бо воно може закатувати до смерті. А якщо совісті немає? Тобто, відсутня зовсім. Кого і чого страшитися?

 

Yaroslav