Не умением, а числом (Часть 3)

Но здесь речь идет о запусках ракет вообще, а все происходит с разных направлений и эти самые направления имеют свой собственный предел возможностей и потому насыщение нашей ПВО новыми средствами поражения – первостепенная задача. Вчера мы писали о том, как это можно сделать дешево и сердито, а сегодня ряд источников из Германии указывает на то, что первый из четырех комплексов ПВО «Айрис» уже находится на территории Украины. Где эти системы усилят нашу систему ПВО, командованию ВСУ – виднее, но очевидно, что после постановки их на боевое дежурство, та самая планка, о которой мы вели речь выше, будет более серьезной. 

Ну а заканчивая тему ракет и ПВО вообще, мы хотим обратить внимания вот на какой довольно показательный момент. Буквально вчера или позавчера в Сети развернулась какая-то гигантская дискуссия по поводу Будапештского меморандума. Мы уже подробно касались этой темы с десяток раз и теперь нет смысла погружаться в это снова, с пояснениями формата документа с названием «меморандум» и другими вещами. Но сейчас оттолкнемся от реальности.

По состоянию на сегодня, мы имеем новые системы ПВО только в формате ПЗРК, поставленные нашими партнерами, или более тяжелыми, но все равно – ближнего боя, полученные от них же, в виде военной помощи. Все остальное – комплексы среднего или дальнего боя, у нас еще совковых времен. Все эти С-300, Буки, стрелы и прочее, родом оттуда. И теперь возвращаемся во времена Будапештского меморандума. Да, Украину вынудили отдать ЯО и здесь мы не станем обсуждать вопрос о том, смогла бы Украина банально содержать подобное оружие, ведь здесь речь идет о том, что места базирования такого оружия требуют соответствующего прикрытия со всех сторон и еще не известно, что было бы дороже в содержании, само оружие или его прикрытие.

Здесь мы просто обращаем внимание на то, что дает наличие такого оружия, а именно – теоретическую возможность ответного удара при ядерном нападении. Проще говоря, ЯО дает возможность не допустить агрессии любого противника, и в общем, именно так рассматривается концепция владения этим оружием у вменяемых стран. Но если речь идет именно об этом и мы понимаем, что отдав это оружие, мы лишаемся такой защиты, то в таком случае, необходимо компенсировать этот изъян обороны другими средствами. Иначе – никак, поскольку сами переговоры о выводе ЯО из Украины как раз и строились (с нашей стороны) на тех позициях, что оно нам нужно именно для защиты. Если бы эти аргументы Украиной не приводились, то не нужно было никаких переговоров и даже меморандумов. ЯО просто было бы отдано тихо и без лишнего пафоса. А это значит, что аргументы такие проводились.

Другое дело, что власть в тот момент совершила государственное преступление, поскольку отдав ЯО, не получило взамен ничего. И речь тут не о гарантиях и обязательствах, а о том, что взамен мы должны были получить средства, которые компенсируют возможности обеспечения безопасности и в первую очередь – ПВО. Но насколько нам известно, так вопрос даже не ставился и потому, Кучму надо привлекать к ответственности за государственную измену хотя бы по этому эпизоду.

Но ситуация оказалась еще хуже. Вместо того, чтобы требовать поставок современного, оборонительного вооружения, Украина начала сокращать даже то, что было. О каких поставках нового оружия тогда можно было вести речь, когда после передачи ЯО пошло тотальное уничтожение остальной армии? А теперь, как говорилось в старой совковой передаче: «Внимание, вопрос!» Будапештский меморандум был подписан 5 декабря 1994 года и с тех пор прошло уже 28 лет, и сколько за это время было закуплено новых систем ПВО? Упростим вопрос. Сколько систем ПВО за это время было модернизировано?

(Окончание следует)

10 Comments on "Не умением, а числом (Часть 3)"

  1. Владимир | 11.10.2022 at 13:36 |

    “отдав ЯО, не получило взамен ничего” – ой ли? Государство Украина не получило, а кто-то очень даже мог получить. Но наказывать богатых людей нельзя, это краеугольный камень

  2. Модернизировано – довольно много и разного. Тяжело, часто с помощью негосударственных средств. Причем “много” или “мало” понятия относительные. Дивизион Осы например – это много или мало? На вопрос сколько естественно никто не ответит, ибо нам это знать не нужно. ПВО работает? Работает. На 100% своих возможностей.

  3. Сергій | 11.10.2022 at 16:16 |

    Всім хто вважає, що ми дарма віддали ядерну зброю, слід почитати Володимира Горбуліна:

    “І, врешті-решт, дуже пікантний момент: Президент Леонід Кравчук мав у своєму портфелі «щось таке, наче «червона кнопка»», нібито аби запустити ракети. Але це була лише декоративна кнопка, бо всі коди були в руках спеціалістів у Росії. Так само не міг скористатися нею і Президент Леонід Кучма.”

    Дуже цікавий матеріал, рекомендую.
    https://www.nas.gov.ua/EN/Messages/Pages/View.aspx?MessageID=9456

    • Владимир | 11.10.2022 at 17:01 |

      Ну, да. Ну, да. “Большая красная кнопка”. А насколько большая и насколько красная кнопка нужна для использования “тактических ядерных зарядов”? Например в виде мин калибра 240 мм или аналогичных гаубичных снарядов, или ядерных боеголовок к той же “Точке”?

      • Kubera Locapala | 11.10.2022 at 18:40 |

        Всі тактичні ядерні боєприпаси були оперативно переміщені на російські заводи для знищення ще в першій половині 1992 року, і останній ешелон прибув до Росії на початку травня, на 25 днів раніше запланованої дати.
        Тобто про них мова у Будапешті вже не йшла.

      • Сергій | 12.10.2022 at 09:45 |

        Владимир | 11 Жовтня, 2022 at 17:01

        А вони в нас були, ті заряди для Точок, чи мін 240мм?
        Наприклад, пан Горбулін перераховує арсенал:
        Після розпаду СРСР Україна стала країною з третім ядерним потенціалом у світі. На її території була розташована 43-а армія ракетних військ стратегічного призначення (РВСП). До її складу входили 130 рідинних ракет РС-18, кожна з яких здатна нести шість бойових блоків із тринітротолуоловим еквівалентом 0,5-0,7 мегатонн (розробник – Центральне конструкторське бюро машинобудування, Москва) і 46 твердопаливних ракет РС-22, кожна з яких здатна нести десять бойових блоків з еквівалентом 0,3-0,5 мегатонн (розробник – Конструкторське бюро «Південне», Дніпропетровськ (тепер це місто називається Дніпром)).

        Я щось не бачу там зарядів для Піонів, чи Точок. В РФ вони з самого початку були, там й лишились.

        • Юрій | 12.10.2022 at 11:39 |

          Для Точок-У в нас були тисячі ракет, які в 2000-х пустили під ніж, типу місце дорогоцінне на складах займають, а на нас і так ніхто не нападе. Здається, десь тут про це писали.

          • Сергій | 12.10.2022 at 14:00 |

            Так ракети, але не ядерні заряди. Все ж таки є різниця. Мова про ядерні заряди.
            Й згадайте, що Бирюков писав. При Януковощу, порізали й списали багато чого, причому таким чином. Снаряди є, гармат нема, або гармати є, а снарядів до них нема. Думаєте ворожа агентура не подбала б, про ядерні заряди, щоб привести їх негідність? У першу чергу!

            Починати треба було з держави, а не з армії. Армія це частина суспільства! Якщо суспільству пофіг на державу, то чому армії має бути інакше?
            Треба було викидати у 91 комуняк, та заборонити російську мов, тв, й культуру, а також ліквідувати корупцію.
            А то все про ядерну зброю, про модернізацію, це все тупі відмазки. Як у бульбашей, типу вони під окупацією й нічого зробити не можуть.

    • Юрій | 11.10.2022 at 18:39 |

      Вважати можна зараз по різному. Я от наприклад, вважаю, що потрібно було краще торгуватись. Відстоювати свою позицію, згідно якої – ми за розброєння двома руками. АЛЕ,наприклад, тільки в кількості 10% ядерного потенціалу за 2 роки. І відхопити на цих 2 роки максимум можливого – фінансування, допомог, безпроцентних кредитів, договорів на поставки продукції, і т.п. Нехай би за 10 років ми таким чином позбулись 50% ядерного потенціалу, та інших речей (Літаки ТУ, шахти, і т.д.). Але за 10 років держава вже стояла на ногах. І нехай би боєголовки були вже недієздатні (застарі) – це все одно був би відмінний актив для переговорів, та поповнення бюджету за рахунок поступової відмови від ЯЗ.
      Але наші державні мужі “за недорого” профукали як ЯЗ, так і іншу зброю.

  4. Kubera Locapala | 11.10.2022 at 18:44 |

    Все це не так просто, як здається зараз, бо підгрунтя до позбавлення ядерної зброї було закладено задовго до Будапештського меморандума:

    Шлях був прокладений ще Декларацією про суверенітет України від 16 липня 1990 року, де зазначалося: “Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї”.

    24 жовтня 1991 року Верховна Рада ухвалила Заяву про без’ядерний статус України.

    “Україна проводитиме політику, спрямовану на повне знищення ядерної зброї та компонентів її базування, що розташовані на території Української держави. Вона має намір зробити це у мінімальні строки”, – йшлося в документі.

    30 грудня 1991 року Україна підписала Мінську угоду СНД щодо Стратегічних сил, яка зберігала єдиний контроль над ядерною зброєю на території колишнього СРСР і затверджувала вивезення тактичної ядерної зброї з території України.

    “На період до повного знищення ядерна зброя, розміщена на території України, знаходиться під контролем об’єднаного командування Стратегічних сил з метою її невикористання і розукомплектування до кінця 1994 року, у тому числі тактичної ядерної зброї – до 1 липня 1992 року”, – йшлося в цій угоді.

    7 травня 1992 року з України повністю вивезли до Росії тактичну ядерну зброю, після чого перемовини відбувалися лише щодо стратегічної ядерної зброї. США були дуже зацікавлені в цих перемовинах, оскільки ракети з ядерними боєголовками на території України мали радіус дії, достатній для ураження американської території.

    14 січня 1994 року підписали Тристоронню заяву президентів України, США та Росії щодо української ядерної зброї.

    “Президент Л. Кравчук підтвердив свою відданість тому, щоб Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держава, що не володіє ядерною зброєю, в якомога коротший можливий час”, – йдеться в цій заяві.

    У листопаді 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, а 5 грудня того ж року був укладений Будапештський меморандум про неядерний статус України.

    Щоправда, підписав його вже Леонід Кучма – переможець президентських виборів влітку 1994 року, а не Леонід Кравчук.

Comments are closed.