От редакции
Уважаемые коллеги, ниже будет очень специфичный текст, но на его публикации настаивала одна наша давняя коллега, которой мы не можем отказать. Это немного не наш профиль и потому предупреждаю, текст специальный и специфический и вам решать, читать это или нет и как на это реагировать.
***
Автор: Элис
Шановне товариство! Прошу вас взяти активну участь у громадському обговоренні проєкту Плану відновлення України в частині освіти і науки.
Часу обмаль – до 03.09.2022 р.
Проєкт опубліковано на сайті МОН
Выскажу свое мнение по поводу этого документа. То, что наш МОН поразительно плодовит на выпуск всевозможных «сырых» и неоднозначных регуляторных циркуляров в части образования и науки, это известный факт. И этот проєкту Плану відновлення України в частині освіти і науки (далее – проект Плана) – классическая иллюстрация подобного печального качества подготовки документов. При этом документа, который должен стать концептуальными рамками для дальнейшего развития всей системы образования и науки в Украине на несколько лет вперед.
Коротко опишу, как этот документ, на мой взгляд, должен был бы разрабатываться, учитывая его важность и всеохватность, и какие засадні недоліки в нем вижу.
-
На первом этапе нужно было сформулировать само понятие «послевоенное обновление образования и науки в Украине», т.е. в чем, по мнению разработчиков проекта Плана, должно состоять такое обновление как положительное явление, назвать его основные параметры. Это осевая идея Плана, точка кристаллизации. И об общем понимании самого содержания понятия «послевоенное обновление образования и науки в Украине» нужно договорится с общественностью еще «на берегу». На основе этого определения в дальнейшем формулируется Миссия реализации плана и связанные с ней уточняющие направления реализации – цели (задачи).К сожалению определения понятия «послевоенное обновление образования и науки в Украине» в документе нет.
-
На втором этапе проводится как можно более качественный SWOT – анализ состояния системы образования и науки в Украине с точки зрения сущности их обновления. Именно качество проведенного SWOT-анализа и определяет перечень и приоритетность входных параметров для разработки будущего плана.Да, такой анализ в бизнес-планировании и при составлении стратегии развития для государственных структур отличается. Но общий методологический подход по работе с матрицей по внутренним и внешним факторам влияния на систему необходимо соблюдать. Эти факторы должны быть тщательно отобранными по полноте описания системы, убедительно обоснованными для включения в матрицу (статистика, оценки и исследования экспертного середовища, т.д.), сгруппированными по содержанию факторов, ранжированы по приоритетам. Особое внимание должно быть уделено возможностям (Opportunities), которые открываются при реализации стратегического плана. Потому, что именно эта составляющая является определяющей для определения контрольных показателей оценки успеха выполнения плана.Т.е. полученная SWOT-модель должна стать концептуальным каркасом для дальнейшей работы над планом. В проекте Плана необходимо привести подробное и упорядоченное (прямо пунктам ранжира) описание каждого фактора, указанного в SWOT-модели.Так ли это в проекте Плана? Нет, не так. Достаточно изучить приведенные в проекте Плана описания ключевых вызовов, возможностей и ограничений. И сравнить с описанием ситуации во вступлении.
- На третьем этапе разрабатываются Миссия реализации плана и связанные с ней уточняющие направления реализации – цели (задачи) в соответствии с пунктами SWOT-модели. Вы видите эту внятно прописанную часть в проекте Плана? Я не вижу.
-
На четвертом этапе разрабатываются мероприятия плана, инструменты реализации и индикаторы успеха достижения целей и миссии.То, как этот этап реализован в проекте плана, каждый может посмотреть сам. Что-то и неплохо написано, а что-то вызывает недоумение и несогласие (мягко сказать).
На мой взгляд предложенный проєкт Плану відновлення України в частині освіти і науки в нынешнем виде принимать нельзя. План требует существенной доработки и более тщательного обсуждения с привлечением гораздо большего числа участников, чем указано в составе рабочей группы.
Говорити з Zeлюками можна лише поставивши коліно на кадик.
Це, судячи з усього, можуть американці.
Тому найважливіше стратегічне питання – освіта українців, слід було би робити з ними.
Як це зробити – не знаю.
В цьому нема аж нічого суперскладного.
На певному етапі освіта має фінансуватись державою.
Має бути створена система незалежного відбору тих здібних і працелюбних молодих людей, які будуть нею користуватись.
Але найпершим і найважливішим для загальноосвітніх шкіл по всій Україні має стати вивчення європейських мов. Не формальне, а справжнє.
Випускники українських шкіл мають безумовно володіти англійською,чи німецькою мовами на рівні достатньому для письмового, чи усного спілкування.
Надалі, за результатами абсолютно незалежного тестування, проводити відбір тих, хто ДЕРЖАВНИМ КОШТОМ, ЧИ КОШТОМ ВІДПОВІДНИХ ФОНДІВ запршується до рейтингових вищих учбових закладів світу.
Звичайно, має бути сформований певний механізм і відповідальності. Але він ні в якому разі не може бути ідіотичним. Надмірні санкції безумовно будуть відлякувати людей. В першу чергу тих, хто становить цінність саме для держави. Бо ж розум, якщо він справжній, вміє мінімізувати власні ризики.
Що стосується вітчизняних освітніх установ, то тут має діяти досить жорстка система відбору достойних.
Багато чого треба робити. І в тому, насправді, нічого надзвичайного нема.
Але до роботи категорично не можуть бути допущені демагоги, істеричні особистості, зациклені на своїх переконаннях, та різного роду прихильники екстремальних варіантів.
При тому, що, маючи на увазі наявний світовій досвід, не може бути і надмірних терпиимостей з толерантностями.
А взагалі, то тема багатовимірна.
І займатися нею мають виключно люди раціонально мислячі…..
В чому сьогодні і є чи не найбільша проблема..
Мне принципиально не понятно, как можно ожидать от нынешнего контингента, у власти находящегося,неких, в минимальной степени приемлемых проектов?
Чудес, как известно всему образованному человечеству не бывает. Так и не может произвести нечто масштабно состоятельное тот, чье понимание принципов функционирования государства не выше плинтуса в подвальном помещении.
Все, ВСЕ, проекты по развитию Украины должны создаваться исключительно после оптимизации, рекультивации и обязательной дезинфекции, включающей тщательную дератизацию всего, к власти в стране относящегося.
Если для этого потребуется участие иностранцев, так тому и быть. Сами, пусть и с немалой “помощью” врага, создали сегодняшнюю ситуацию.
Может быть это чрезмерно радикально, но никакие подобные новации в принципе от действующей властной команды не считаю приемлемыми.
Это мое личное мнение, никого и ни к чему не обязывающее.
Высказать его считаю себя обязанным.
Зеленський,Шмигаль і Шкарлет на подібне не здатні
Документ зляпано на коліні. Немає самого першого розділу “Терміни та визначення”. Це означає, що недолугі словесні побудови мають бути в інших законодавчих та розпорядчих документах. До 3 вересня спробую написати їм зауваження, та не знаю, чи буде їх хто читати.
Терміни та визначення….і це ще потрібно обговорювати?
…………….
Навіть у такому наборі стандартів, як ЄСКД, або ж єдина система конструкторської документації, можна повчитись тому, як має виглядати комплект відповідних документів…..
Про стандарти ІСО, …..та про що тут взагалі можна говорити, зелені, вони зелені і є.
До складання подібних документів існують вимоги. Зокрема, має бути зроблено оцінку регуляторного впливу запропонованих у документі заходів не тільки на прямої об’єкт регулювання, а й на суспільство, підприємництво, інтереси громади тощо. Застосування у повному обсязі SWOT-методології для регуляторних актів, подібних проєкту Плану є обов’язковим. Ця практика розповсюджена у всьому світі. У проєкті Плану Оновлення МОН не проводиться якісний SWOT- аналіз. Є лише його імітація, що не відповідає методології. Само цього достатньо, щоб цей проєкт було відправлено на доопрацювання, а не на оприлюднення для громадського обговорення. Громадськості треба починати вимагати належну якість від подібних засадничих документів. Траекторія “оновлення” вищої освіти відповідно до цього проєкту є пірною. Наприклад, можна подивиться про корпоратизацію та точкову приватизацію ЗВО.
Дякую. Так, це потрібно робити як можливо більшої кількості громадян України, особливо фахівцам у сфері освіти та науки. Треба вимагати доопрацювання плану.
за останні років 20-25 усі профільні міністри (крім мабуть Вакарчука) , м’яко кажучи, не відповідали посаді
Дякую за участь в обговоренні.:-)) Не впевнена. На жаль. Може як раз навпаки. Вони дисципліновано виконували завдання, які перед ними ставились керівництвом. Саме тому так важливо вимагати від розробників подобних проєктів по-перше, термінологічних визначень, по друге чіткого формулювання місії та завдань регуляторних актів, по-третє, забезпечення кодування причинно-наслідкового зв’язку між завданнями плану, заходами для реалізації цих завдань та критеріями оцінки досягнення встановлених завдань. Дотримання такої методології розробки нормативного акту дозволяє забезпечувати його прозорість як інструмента регулювання певної сфери. На Вашу думку, які завдання оновлення освіти, зокрема професійної та вищої, є пріоритетними згідно з цим проєктом? Чи це ті самі завдання, що лунають від чиновників МОН під час різноманітних промов?
Освіта є наріжним каменем нашого майбутнєго. Необхідно дати оцінку всій системі освіти починаючи від дошкільних і до самого верху. Збалансувати кількість на якість закладів освіти, якість як викладачів так і керівників. Приклади Януковоща та Киви є лише верхівкою айсберга.
Вибачте за сумбур, усвідомлюю недоліки власної освіти. Проте тема дійсно вкрай важлива для майбутнього.
Дякую за участь в обговоренні.:-)) “Збалансувати кількість на якість закладів освіти, якість як викладачів так і керівників.” Так, це є важливим завданням. На Вашу думку, що у проекті Плану оновлення є вдалим для цього завдання, а що ні?
Вітаю, шановна Еліс!
Дуже актуальна тема, одна з надважливих, бо це визначає наше майбутнє.
І такі плани мають розроблюватись за участю кращих світових спеціалістів, а не тільки наших, при всій моїй повазі.
Вітаю, шановний Андрій Дар! Повністю підтримую. Ще ніколи поради від кращих світових спеціалістів не були зайвими. Втім слід не втрачати пильність та контролювати процес: чи дійсно їх поради будуть відповідати інтересам саме українського народу? Може вони будуть представляти інтереси конкурентів? Або тих, кого політкоректно називають великими інвесторами. Приклад. Інвестор бажає побудувати у країні завод з постачання закордонним виробникам плат. Та збір цих плат йому дуже вигідно не автоматизувати, а використати ручну працю зовсім юних дівчат. Коли у дівчини з часом погіршується зір, її змінюють. Навіщо такому виробнику, щоб дівчата йшли вчитися в ЗВО або на більш складну професію? Він й порадить країні розвивати мережу умовних дуже прискорених та спрощених ПТУ. А що, зручно. Ти – країна, витрачай свої податки на навчання дівчат у ПТУ, щоб потім інвестор зекономив собі гроші. При цьому сам інвестор захищений від подвійного оподаткування через свою фінансову дислокацію десь в офшорах. Подібна схема допомагала Китаю оговтатися від бідності. Але ми – не Китай.
Країни, що дають нам реальну підтримку, своїми справами довели, що вони є справжніми нашими друзями, і до порад офіційних представників цих країн варто дослухатися.
Це – Литва, Латвія, Естонія, Польша, США, Британія, Чехія, та інші.
Задача – не просто відродити Україну, як вона була, а покращити, піднести на новий рівень всі сфери суспільного життя. Освіта й наука,- як частина “плану Маршалла”, синергетичний підхід.
Після отримання Україною Незалежності з’явився вал публікацій, що в Україні занадто багато інженерів. Ну вот прям громадье зайвих людей випускають технічні ВНЗ. Міжнародні фонди охоче фінансували дослідження українських науковців, які обґрунтовано доводили, що снує нас пекучий брак гуманітаріїв: менеджерів, юристів, економістів, психологів, соціологів, політологів тощо. Результати досліджень переконали МОНУ. Верстат по випуску гуманітаріїв було запущено. Зараз лунає вже інші нарративи: забагато у нас у принципі людей з вищою освітою та університетів. Європейські партнери готови фінансувати проєкти розширення профосвіти. Заводи також готови працювати з ПТУ на умовах дуальної освіти. Да й загалі, навіщо дітям середня освіта, коли потрібні робітничі спеціальності? Треба скоротити кількість десятих-одинадцятих класів та не витрачати у коледжах час на вивчення шкільної програми. Це був чудовий план одночасного збалансування потреб між попитом працедавців на дешевих робітників, скорочення (називають оптимізацією) витрат на освіту в цілому, зменшення кількості ЗВО через відсутність абітурієнтів. Але війна все змінила. Й постає запитання: так що нам робити з освітою в умовах післявоєнного оновлення України? Продовжувати старі плани або створювати концептуально нові?
Навіщо нам ПТУ,краще зробити училище при заводі.Швачок готують у ПТУ 3 роки,а одне підприємство взяло на роботу 9-класниць і жінок трохи старших і за свої гроші навчило їх за 4 місяці.Так само і продавчинь магазин навчить,в обмін на податкові послаблення
Мабуть, нові.
І найкразе – створити умови для саморегулювання номенклатури й кількості навчальних закладів по кожній з спеціяльностей.
Як вдалий приклад, – медична реформа, де гроші ходять за пацієнтом. Прийшов він до лікаря – слідо за ним у двері посунули гроші.
А не прйшов пацієнт (в нашому випадку – учень, студент) – гроші не прийшли. А отже, лікар (навчальний заклад) зацікавлений якісно та результативно працювати.
Це один з варіянтів, як на мене, вдалий. Автоматичне регулювання, яке реалізують самі люди, спеціально для того нічого не роблячи. Само так виходить.
Андрій Дар | 25 Серпня, 2022 at 20:02 |
Так,цей варіант цілком годиться.Замість ПТУ підготовчі курси на підприємстві і оплата так,як ви пропонуєте.Правда,у цій схемі є простір для чічікових,які фіктивних учнів будуть брати,але запобігти схемі можна
Зелені від свого перфоманса не відмовляться і ні від кого опозиційного та альтернативного не приймуть.
Мабуть, “президентський університет” ще будується за “грубі гроші”…
І взагалі, після зелених всі закони прийдеться переробляти.
Дякую за участь в обговоренні.:-)) Не впевнена, що не відмовляться, якщо докладно прочитають цей проєкт. Там вузьке коло розробників. Більшись осіб, кого цей план стосується не просто не читали, а й навіть не чули, що він взагалі розробляється. Залучення широкого кола учасників розробці цього плану може стати запорукою кращої якості. На Вашу думку, що може спрацювати на користь розвитку освіти та науки серед заходів, запропонованих у цьому проєкті?
Ніхто його виконувати не буде. Це все для галочки. Ті терміни якими ви тут оперуєте для зелені не знайомі. Не те що їх використовувати в роботі.
Взагалі проблема системи навчання в тому що там НІХТО нікого вчити не збирається. Це система для заробляння грошей працівниками освіти. 90 % знань йде не з школи ( університету) а з факультативних занять тих же викладачів за гроші в карман. Для чого їм міняти цю систему. Всі хто хоче я може вчитись самі вчать мови і ідуть вчитись в ті країни де це має зміст. Це сумно але це факт.
Ви багато в чому маєте рацію. Втім дещо зауважу Вам. На мое переконання сучасна система освіти має бути спрямована не стільки на навчити (пасивне сприйняття знань учнем), скільки на – створити умови (освіне середовище) та надати людині навички самому постійно вчитися (активний творчий процес). Дійсно, зараз система така, що в клювик зернятка знань вкладати тай ще й щелепу рухати учню-студенту викладачі особо не прагнуть. Це у сучасних умовах постійного оновлення доступної інформації малопродуктивно. Людина має вміти та бажати шукати, готувати-обробляти, жувати-споживати знання сама. Система навчання “знання через зонд, кнутом и пряником” застаріла. Щодо “галочки” – не впевнена. Особливо по деяких пунктах Саме тому й хвилююсь стосовно цього проекту Плану та прошу небайдужих до долі освіти в Україні взяти участь в обговоренні цього документу.
Дуже вчасно, насправді. Це в стилі нашого МОН. «Розробити» проєкт та висунути його на громадське обговорення в час, коли більшість освітян (суджу по свому закладу): по-перше, і гадки не мали про його розробку, по-друге, намагаються якось звести кінці з кінцями, щоб підтримувати освітні процеси в своїх закладах в період «жорсткого» недофінансування, зростаючої інфляції та зменшення контингенту. Взагалі не розумію, чому і куди вони так поспішають? У них вже війна закінчилася? У мене, наприклад, зараз проблема як організувати евакуацію до сховищ учасників навчального процесу, при тому, що ні копійчини на облаштування цих сховищ від МОН не надходить. А про Шкарлета я взагалі мовчу. Від нього тхне академічною недоброчесністю, як від алкоголіка спиртним…
Дякую, Vitalii+Budashko! Це питання: куди вони поспішають в ТАКИХ важких умовах існування закладів освіти? – дійсно волає.
Судячи з практично епідемічного поширення в Україні хвороби Данінга-Крюгера, зміни в освітній практиці назріли і перезріли. Я далекий від освіти, тому не маю на неї навіть такого – цілком раціонального – погляду, як має шановний Eugen-moderator. Але можу сказати про міністерство. У всі часи, за всіх прем’єрів це був відстійник кадрів, вигнаних – чи скорочених – за бездарність з інших міністерств. Якісь новації там з великими труднощами вдавалося пробити там якимось зовнішнім акторам. Причини такого стану справ – не предмет аналізу тут. Щодо самого плану – його має формувати не міністерство, а якась комісія з педагогів новаторів (як їх знайти і залучити?) шкіл різного ступеню, представників західних університетів та представників урядів країн, де освіта успішна, як от Фінляндія чи Норвегія. Чому ці країни, а не, скажімо, США? Тому, що американська початкова освіта – не айс. Так, вища школа там на рівні, але це вже буде друга стадія освітньої реформи. Чому це має бути не МОН? Татому, що в процесі майбутнього відновлення країни перед урядом постануть завдання відновлення інфраструктури – щоб людям було де жити, де працювати і що їсти. Освіта піде за залишковим принципом з тим само результатом, що й сьогодні. Може ця комісія має бути грантовою структурою (ага, ми знаєио, які найєми і лещєнки виросли на грантах). Тут треба дійсно думати, пам’ятаючи основне – жодна проблема не може бути вирішена на тому рівні компетенції, на якому вона виникла. Але ця проблема має вирішуватися не рівнем вище, бо там однозначно будуть продукти нинішньої освіти. Ця проблема має вирішуватися не зверху, а збоку. Тими, хто отримав освіту не тут і не зараз. (Зрозуміло, що “тут і зараз” – це як мінімум роки незалежності, або ще й років тридцять радянщини). Всьо, закидайте мене тапками! 🙂
Дякую, шановний Санто за Ваш коментар. Підтримую Вас за головнми посилами. Проте що нам робити зараз? Цей проект вже розроблений та громадське обговорення має закінчитися 03.09.? Після цього він піде дальше. На реалізацію. Или не пойдет.
Зараз – чекати. Реалізація такого проекту – це не компетенція Міністерства. Це має пройти через Раду. І не через цю. Бо “Слуги” будуть пиляти незалежно від того, що напишуть вони, чи напишемо ми в тому проекті…
Здається, що шкарлєти шукають собі годівницю на довгі роки. Ні освіта, ні наука їх не цікавлять…
+++
Дякую, Вовк. На жаль, таке ж враження.
Шкарлетов, ткаченок и прочую зеленую шмыгалятину – гнать нахрен. И только после формирования нового правительства под предельно чутким руководством наших западных партнеров и союзников можно что-либо планировать.
Дякую за участь в обговоренні.:-)). Новий уряд мабуть буде краще. В майбутньому. А що нам робити зараз? Цей проект плану треба зупиняти на етапы громадського обговорення.
Тільки його?
Ні. Треба ще багато чого робити.
>що нам робити з освітою в умовах післявоєнного оновлення України? Продовжувати старі плани або створювати концептуально нові?
Зупинити всі експерименти нав’язані ззовні і повернути класичну Європейську освіту.
Дякую, шановний ranger87. Про експерименти – дуже влучно! Черговому експериментатору МОН на людських, особливо дитячих, долях треба зауважувати: “Может вам лучше сначала потренироваться на кошечках?” Треба вимагати, щоб перед впровадженням чергової системної новації ініціатори від МОН доводили, що дотримуються принципу “Не навреди!”. Вот зараз, в Україні у 21 столітті скорочують кількість десятих класів. Виштовхують дітей у систему професійних коледжів на робітничі спеціальності. Чи справдяться очікування ініціаторів такої “реформи” щодо отримання працедавцями достатньої кількості працівників з робітничіх сеціальностей? Не впевнена. Чи буде захоче людина, яку майже примусово відправляють навчатися на спеціальність, яку він не бажає, бути якісним фахівцем – це окрема тема.
Шановному Андрию Дар. На комент ” …створити умови для саморегулювання номенклатури й кількості навчальних закладів по кожній з спеціяльностей…Автоматичне регулювання, яке реалізують самі люди, спеціально для того нічого не роблячи. Само так виходить.”
Так, саме так.:-)) Розробити та впровадити механізми максимального самоврегулювання, у тому числі фінансового, у сфері надання освітних послуг. Конкуренція. Має працювати правильна конкуренція. Залишити під державним регулюванням та контролем питання захисту прав на якісну освіту вразливих верств населення, а інші мають чесно конкурувати: й учні, й студенти, й вчітеля, й викладачі, й навчальні заклади в цілому. У світі напрацьовано багатий досвід реалізації такого підходу у відносно гармонійному поєднанні конкуренції та соціального захисту в освіті. Нам навіть не треба нічого особливого вигадувати: вивчай найкраще, прислухайся до порад фахівців та обирай оптимальне рішення для існуючих в Україні умов.
Вставлю свои 5 центов.
Современная экономика требует все более образованных людей. Требования к наличию достаточного количества квалифицированной рабочей силы являются чуть не первичными при рассмотрении вариантов размещения производств. Или думаете Силиконовая Долина возникла по воле божьей на пустом месте?
Современный автомобиль не чинится методом “молотка и такой-то матери”. Сельское хозяйство уже все больше становится высокотехнологичным производством, а не тяжелым физическим трудом.
И вот здесь играет большую роль образование, причем совсем не советского типа. Как уже упомянули, инженеров советского типа и вообще людей с советским высшим образованием было даже слишком много. Но только на что реально годится инженер всякого Мухосранского заборостроительного университета? Обучение должно быть актуальным и нужным в современной экономике навыкам. И да, нужно иметь учиться. Потому как несмотря на все дипломы и корочки, триста лет опыта супер-пупер специалистом, переходя даже в соседнюю команду в той же компании часто приходится учиться заново. И вот тут то начинает работать то что называется “кругозор” – человек, выучивший за свою карьеру 10 языков программирования начнет работать на 11-м практически сходу, без его формального изучения. Оператор соверменных станков, освоивший уже 10 станков, разберется с совершенно новым 11-м очень быстро, хотя конечно формальное обучение тоже нужно, но оно пройдет гораздо быстрее.
И вдогонку к комментарию “в США слабая система школьного образования”. Она то конечно может быть и “слабая”, но кто тогда учится в системе высшего образования США, которая “сильная”? Или все же школьное образование достаточное, чтобы продолжать обучение в “сильной” системе и потом быть конкурентным на мировом рынке труда? Не без проблем конечно, но идеала в реальной жизни не бывает.
У многих в голове до сих пор стереотипы “самого лучшего советского образования” (aka “классическое”). Так вот в первую очередь нужно избавляться от подобных стереотипов.
Благодарна, Вам, Andriy Moderator, за Ваши 5 центов :-)). Суть проблемы удручающей траектории “реформы” образования в Украине именно в технологическом отставании нашей страны. Если посмотреть структуру экономики Украины по переделам, и сравнить со структурой экономики более развитых стран, то становится понятным, почему образование и науку в МОН “обновляют” именно так. Основу нашей экономики и ее экспортную базу составляют предприятия второго и третьего переделов. Но даже и в этих переделах наш технологический уровень организации производства печальный и лет на 50-80 отстает от мировых тенденций. К примеру, металлургия. Мы производим металл технологиями начала прошлого века. Технологиями крайне энерго- и ресурсозатратными, наносящими огромный вред экологии и здоровью людей. И чтобы при такой технологичной затратности (отсталости) поддерживать конкурентоспособность, нашей металлургии не нужны высококвалифицированные спецы. Ей нужны дешевые работники без запросов. Образованность работника – опция даже лишняя. А чтобы не допускать особого оттока работников в более оплачиваемые сферы деятельности, уровень зарплаты во всех сферах для рядовых сотрудников примерно выровнен. Отклонения по сферам деятельности – плюс, минус пару сотен долларов. Т.е. несущественный. И люди учатся в ВУЗах не столько ради квалификации, сколько чтобы получить статусную корочку, позволяющую не гробить здоровье за копейки у условного мартена. Существующая в Украине система образования – слепок экономических условий функционирования рынка труда. А в нынешних условиях в Украине наличие таланта, высокой квалификации – очень слабое конкурентное преимущество специалиста на подавляющем большинстве рабочих мест. Потому, что наша неофеодальная экономика зарабатывает не за счет создания добавленной стоимости талантливыми идеями инноваторов ( 4 и далее переделы), а путем продажи на экспорт продукции низких переделов прихватизированных древних предприятий и сельхоз.угодий. Система образования дает экономике то, что и как экономика запрашивает. Результативно обновлять сферу образования и науки вне реформ общественно-экономического уклада Украины сложно. Все попытки будут выглядеть (и сейчас выглядят) почти как по басне Крылова “Квартет”. Но и реформировать общественно-экономический уклад в Украине без реформирования сферы образования и науки тоже невозможно. Разработка и реализация качественного Плана обновления сферы образования и науки может стать триггером для проведения реформ в других сферах.
Вы посмотрите на этот вопрос с другой стороны – в Украину не будут заходить современные производства если в Украине не будет достаточного количества специалистов достаточной квалификации. Да-да, тот самый вопрос “яйцо или курица”. Ну сюда еще до кучи и невменяемые правила игры.
Вот та проблема с совковым технологическим наследием может быть решена именно благодаря войне – зачем восстанавливать убыточные шахты или ту же Азовсталь если можно построить современные производства?
С точки же зрения образования нужно задаться простым вопросом “мы хотим чтобы наши дипломы признавались в …, мы хотим чтобы дипломы из … признавались у нас”? Если ответ на этот вопрос положительный, то и образование нужно унифицировать с теми, с кем мы хотим иметь взаимное признание дипломов. Логично?
И не нужно в очередной раз придумывать свой особый путь или требовать возвращения “классического образования”. Смотрим на тех, с кем мы хотим быть в одной лодке.
Правильное классическое образование – тоже хорошая конструкция:-)) В качестве фундамента кругозора, формирования навыков самообучения и критического мышления. Другое дело, что его в современном мире узкой профессиональной специализации недостаточно. И вот тут да, вариативная часть образовательной программы в зависимости от избираемой человеком (учеником, студентом)профессиональной траектории должна быть на высоте.
Один интересный пример.
“Новый” харьковский ФЭД (не тот который государственный, а новый по соседству). Они закупили современные станки и отправили своих работников учиться. Туда и тому, что сами посчитали нужным. Чем не модель?
Или как Китай, или арабы, отправляют за государственный счет учиться в лучшие университеты мира с условием возврата и последующей работы в стране. Причем не мажоров, а тех кто потом будет работать. А потом эти люди в том числе будут преподавать в вузах Украины.
Отличный вариант. Полностью поддерживаю. Сам завод организовывает обучение, финансирует получение работниками нужных квалификаций, заказывает реально нужные ему образовательные услуги. А профессиональные учебные заведения конкурируют за заказчика услуг и вносят необходимые измения в организацию обучения для предоставления образовательных услуг на высоком уровне. При этом заводу выгодно, чтобы молодой человек изначально получил качественное кольное образование, был мотивирован развивать свои прроф.таланты дальше, к примеру в ВУЗе. Но наш МОН по-другому проводит “реформу”, в том-то и беда! Декларирует одно, а внедряет под видом “обновления” совершенно другое. В результате “реформы” и “обновления” мы можем получить не то, что нужно нашей экономике. МОН проедят деньги на реформирование, а страна получит плохообразованных и немотивированых работников низкой квалификации.