Автор: sanya110

Щодалі то частіше ми заводимо розмову про майбутню Гаагу. Із позицій традиційного погляду на принципи земного буття і процес його системного винищення – це начебто цілком логічне спрямування вектора людської думки, але, спираючись на загальноприйняту логіку, ми в чергове не беремо до уваги ментальну унікальність тих, хто має посісти у згаданій Гаазі найбільш почесні місця.
Не поспішайте шукати «всьопропало» у скепсисі моєї думки, але, окрім праведного запалу патріотизму, слід зважати на об’єктивні передумови можливості притягнення до відповідальності тих, хто її має понести, а на зараз ці передумови складаються, як видається, далеко не на користь жертви агресії.
Аби не розводити показну «зраду», яку особливо ретельно вишукують пересічні патріоти, спираючись на швидкоплинну емоцію, що беззастережно домінує зараз у нашому суспільстві, звичайно, хотілося побачити (хоча б на папері) реальний, зважений план майбутнього притягнення до відповідальності військових злочинців Московії. Особисто мені у відкритих джерелах не вдалося відшукати нічого більш суттєвого за самозрозумілу констатацію факту необхідності цього процесу, що не найкращим чином характеризує потенціальний потяг нації до справедливості. Навіть якщо не опускатися до вкрай потрібних деталей, виникає невимовна кількість питань, першим серед яких буде, власне, яким чином отримати фізичний «доступ до тіла»?
По-перше, кожному зрозуміло, що це може відбутися, як мінімум, лише за умови абсолютного знищення Московії, коли до «бункера» чи чогось схожого на нього зможуть особисто навідатися сердиті люди з вилами, аби витягнути на світ божий тих, хто не має права в ньому жити. Ця умова уявляється заздалегідь нездійсненною, бо толерантний Захід не ставить собі (і, відповідно, нам) за мету докорінне знищення ментальності планетарного зла, мріючи лише якнайшвидше виштовхнути увесь цей воєнторг назад «за порєбрік» (подалі від кордонів Європи) і полегшено зітхнути, змінивши прізвище хана на менш одіозне. Бо хіба можна по-справжньому чіпати державу із ядерною зброєю в кишені? Боронь Боже. Та й після війни (коли б вона не скінчилася) у когось треба буде купувати вуглеводні – бажано недорого і в необмеженій кількості, тож сваритися по-дорослому та ще й особисто – в цивілізаційному масштабі не дуже слушна ідея.
По-друге, у вирі подій ми якось забули, що Орда, певно, теж має якусь свою думку щодо перспектив Гааги, і, здається, ця наша ідея їй не дуже імпонує. Тож, своєю чергою, вона має неабиякий клопіт до того, аби виникли якісь об’єктивні складнощі із візитом до цього відомого європейського міста. Варіантів, безумовно, може бути вдосталь, але, добре знаючи ментальність Орди, є впевненість, що особливо витончуватися у своїх фантазіях вона не стане і із задоволенням запропонує Гаазі долю Маріуполя: нехай європейські лорди збираються на свій трибунал серед пустелі з радіоактивного попелу.
Можна досхочу драти горлянки, змагаючись у оптимістів-песимістів, але завжди варто пам’ятати, що СРСР, розв’язавши Другу світову війну, завдавши світові колосальних, неспівставних навіть із нацистською Німеччиною, людських втрат і окупувавши майже на півстоліття половину Європи, спромігся уникнути на Нюрнбергському процесі будь-якої відповідальності за скоєне, посівши почесне місце переможця.
Слава Україні!

***

То що там про полон?