Замість люльки огрядна пані простягнула мені брусочок білої крейди, й я негайно накреслив необхідну формулу просто на стінці брички.

— Чотири третіх пі-ер-куб… Добре, пане філозофе. А якщо за основу розрахунку беремо не радіус, а діаметр? Якщо замість ер підставимо де навпіл, що у нас вийде?..

— Вийде пі-де-куб ділити на шість.

— Прекрасно! А тепер формулу об’єму циліндра, будь ласка.

Я написав.

— Пі-ер-квадрат помножити на аш. А якщо не через радіус, а через діаметр? І до того ж, якщо висота дорівнює діаметру — тоді як?..

Я накреслив чергову формулу.

— Добре, пане філозофе: пі-де-куб ділити на чотири. А скільки це виходить разом?.. Нумо приведи суму до спільного знаменника…

Постукуючи крейдою об стінку брички, я вивів необхідну формулу.

— П’ять дванадцятих від пі-де-куб. Чудово! Ось і воно… А тепер розрахуй-но загальний зовнішній об’єм «свині», якщо внутрішній діаметр труби, що використовується в «Північному потоку — 2», дорівнює 1143 міліметри або 1 метр 14 сантиметрів і 3 міліметри. Скільки це вийде?

Я довго стукотів крейдою, аж доки нарешті вирахував:

1,95 кубометри.

— Ось вони, «два кубометри щастя»! Чи чув такий вислів, пане філософе?

Я заперечно мотнув головою.

— Ехе-хех-х-х, не тому вас в Могилянці навчають, не тому!.. Але годі сумувати, бо нарешті тобі настав час дізнатися, що «аргентинське борошно» на нашому жаргоні — це зовсім не борошно ніяке, а чистісінький кокаін. Або, по-простому — «кокс». Через те, що в російському посольстві минулої зими виявили нічийний дипломатичний «коксовий» вантаж…

— В нашому посольстві в Аргентині виявили, — голосом дядька Дороша уточнив миршавий дідок.

— В вашому, в вашому, — підтвердила пані голосом дядька Явтуха. І раптом потягнулася до вишуканого фарфурового, прикрашеного двоголовим орлом келиха, що його миршавий стискав в руках.

— Но-но, лапища свої прибрала!!! — знервовано вискнув миршавий дідок. — Це моя державно-персональна кружка, з неї тільки я пити маю право!..

— Та я тобі лишень на пробу!.. Лише одненьку «марочку»!..

Пані продемонструвала крихітний, ледь помітний прямокутний клаптик сніжно-білого паперу.

— Не смій мішати свої вбогі «марочки» до мого шляхетного «борошна», бо зараз Вія покличу, — пригрозив миршавий. Літня пані знітилася, й він знов звернувся до мене з переможним виглядом:

— Отак і сталося, що від минулої зими до експортованого з Аргентини «коксу» приліпилося погоняло «аргентинське борошно». Хоча деякі несвідомі вороги Росії, — він озитнув полум’яним поглядом принишклу компанію, — називають так всю латиноамериканську наркоту. А тепер скажи-но, пане філозофе, скільки важить «кокс», який може вміститися у «двох кубометрах щастя» описаної твоїми формулами «свині»?

— А-а-а… яка питома вага цього «борошна»? — обережно спитав я.

— Ну-у-у, пане філозофе!.. — губи вишуканого пана під вусами щіточкою зневажливо скривилися. — Не знати таких речей?.. Це, знаєш…

— А ти в звичайному борошні прикинь, — порадили з глибини брички. — Про всяк випадок підказую, що в звичайній склянці міститься 125 грамів пшеничного борошна, що об’єм склянки складає 250 мілілітрів або чверть літра і, нарешті, що 1 літр — це 1 кубічний децтметр. Нумо порахуй?..

Я знов довго стукотів крейдою по дощатій стінці брички, перш ніж отримати результат:

250 мл → 125 г

1 л = 1 куб. дм → 500 г = 0,5 кг

1000 куб. дм = 1 куб. м → 500 кг

1,95 куб. м → 975 кг = 0,975 т

— Так-так, було б непогано, якби «аргентинське борошно» займало б весь зовнішній об’єм «свині». Однак враховуючи те, що надзвичайно цінна посилка має подорожувати газогоном понад 1200 кілометрів, а тиск в трубі може сягати 220 атмосфер, «коксовий» вміст необхідно упакувати якомога надійніше. Таким чином, в одну «свиню» має вміщуватися лише 400 кіло «аргентинського борошна», — відгукнулися з глибини брички.

— А тепер зверни увагу на таку цікаву деталь. Торік взимку в аргентинському посольству цих ідіотів… — огрядна пані кивнула на миршавого дідка, — було виявлено не 100, не 200 і не 500, а саме 400 кг нічийного кокаїну. І ось надалі то тут, то там поліція різних країн почала виловлювати партії «коксу» незмінно латиноамериканського походження вагою знов-таки по 400 кг. Що скажеш на це, пане філозофе?

— Що «аргентинське борошно» розфасоване стандартно, немов у бакалеї, — почухав потилицю я.

— Так. А ще?..

— А ще потрібен новий надійний канал його постачання до Європи. Бо теперішні канали вскриваються один за одним.

— Отож бо!!! Саме так!!! — зрадів миршавий дідок. — А тепер прикинь: газопровід «Північний потік — 2» є посилено охоронюваним стратегічним об’єктом. Як до точки входу, так і до точки виходу не підступиться ніхто, окрім дуже-дуже обмеженого кола осіб. Щоб зробити кокаїнову закладку до трубопровідної «свині», умови просто-таки ідеальні!.. Тепер розумієш?

На деякий час в бричці зависла мовчанка, аж поки я не спитав:

— То що ж це виходить? Невже головним призначенням «Північного потоку — 2» є транспортування зовсім не природного газу, а…

— Абсолютно точно, — кивнула огрядна пані. А миршавий дідок додав:

— Газ ми можемо гнати до Європи навіть собі на збиток, бо головне — це «аргентинське борошно», воно все окупить! А те, що називають «газовою голкою»… Кокаїнова голка надійніша, з неї точно не зістрибнуть ні німці, ані інші цивілізовані країни. Ондо бабуленцію нашу починає вже штирити ніпадєццкі навіть на публіці.

— Окурку, облиш!.. — обурилася огрядна пані голосом дядька Явтуха…

* * *

На цьому місці я й прокинувся. Ну так, звісно, я спав! А під улюблену екранізацію улюбленої повісті Гоголя чого тільки не насниться…

Тим не менш, відтоді мене непокоїть одна-єдина думка: чи є в побаченому мною сні бодай якесь раціональне зерно, чи все це повна дурня?..

Тимур Литовченко —
спеціально для Нудного Пенса

13 липня 2019 року

---

P.S. А ось і посилання на обіцяне відео…