Автор — Тимур Литовченко

Багато чого написано про знаменитий телесеріал «Сімнадцять миттєвостей весни», який в художній формі розповідає про життя-буття спецслужб Третього Райху. Втім, не стану заглиблюватися в аналіз ні цього міні-серіалу, ані оригінального роману Юліана Семенова. Лише побіжно зазначу, що стиль і спосіб дій екранних функціонерів з СС та СД, встановлені між ними відносини характерні, швидше, для радянського НКВС. Це не мною підмічено — однак така думка існує… Натомість хочу звернути увагу шановних читачів на одному дуже цікавому кіно, яке було в епоху «до Штірліца». Маю на це певні підстави… Які?! Зараз зрозумієте.

Отже, всім відомо про колосальний вплив радянського телесеріалу «Сімнадцять миттєвостей весни» (1973 рік) на мізки радянських людей, ретельно промиті масованою пропагандою. Оскільки ж до того протягом понад півстоліття в СРСР діяла масована негативна селекція населення — годі й дивуватися, що нинішнє ВВХ, що вже понад два десятиліття ляльководить Російською Федерацією, колись у давні юні роки вирішило торувати собі стежку в «органи» саме після перегляду зазначеного вище витвору режисерки Тетяни Ліознової.

Але виникає просте запитання: а що ж було до «Сімнадцяти миттєвостей весни»?! Певна річ, цей радянський шедевр просто не міг з’явитися одразу ж на порожньому місці. Так би мовити — з чистого аркуша. І знаєте… Так воно і було! Від по-своєму проривного повоєнного фільму «Подвиг розвідника» (1947 рік) до міні-серіалу «Щит і меч» (1968 рік). На жаль, епохальна 12-серійна телесага про Штірліца, який майстерно викрутиться з будь-якої халепи, настільки забила собою весь культурницький простір, що всі попередні стрічки на її тлі поблякли і призабулися.

А дарма! Чесне слово, там є речі по-своєму унікальні… й навіть дуже актуальні як для сьогоднішніх реалій. Отож хотілося б поговорити про двосерійний фільм «Мертвий сезон» (1968 рік). Якщо коротко, то сюжет його приблизно наступний. В містечку Даргам, розташованому в неназваній «західній країні», є фармацевтичний науковий центр. В цьому центрі професор Борн (а насправді — німецький військовий злочинець доктор Хасс) завершує роботу над новою зброєю масового ураження. Змушений працювати на ту саму неназвану «західну країну», що забезпечує йому прикриття від справедливої помсти, Борн (Хасс) водночас має намір передати свої розробки (газ RH, який діє на психіку людини) Західній Німеччині.

Але не дрімає оплот миру і спокою на планеті — Радянський Союз! Отож зусиллями радянського розвідника Ладєйнікова (роль Донатаса Баніоніса) та колишнього в’язня концтабору, а нинішнього актору ТЮГу Савушкіна (роль Ролана Бикова) ці пекельні плани стають надбанням широкої міжнародної громадськості. Хоча при цьому гине вічно збентежений професор О’Рейлі (роль Юрі Ярвета), а репутація його секретарки Кетрін навмисно зіпсована місцевою поліцією, яка використовує дівчину в якості «наживки» для виявлення розвідників-нелегалів — ясен перець, це така «ціна питання» є прийнятною, оскільки йдеться про порятунок людства.

До того ж, мужній полковник Ладєйніков фактично жертвує собою, даючи можливість Савушкіну вивезти до СРСР портфель професора Борна (Хасса). Ближче до фіналу імпозантний радянський розвідник мотає за ґратами тривалий тюремний термін, щодня відчуваючи на собі тиск підступних західних спецслужб… Але Батьківщина не кидає свого вірного сина: в розв’язці картини — обмін «нашого героя-розвідника» на «їхнього підлого шпигуна» і повернення додому бійця невидимого фронту «холодної війни».

До речі, у своєрідній передмові перед власне фільмом до глядачів звернувся з невеликим коментарем замаскований париком (бо в житті він був лисим) радянський розвідник Рудольф Абель (Вільям Фішер), який працював у США, але був розкритий напарником і зрештою обміняний на пілота американського розвідлітака U-2 Френсіса Гері Пауерса, збитого над Свердловськом 1 травня 1960 року, і на американського студента-економіста Фредерика Лероя Прайора. Отут і криється найцікавіше, бо полковник Абель стверджує: хоча «західна країна» не називається, а прізвища змінені — проте справжньою є боротьба за унеможливлення війни за допомогою хімічної та бактеріологічної зброї, яку розробляють «деякі» капіталістичні країни.

Проте, наскільки близьким є до реалій 1950-1960-х «шпигунських» років фільм «Мертвий сезон»?!

• По-перше, доля самого Рудольфа Абеля дуже рельєфно відображена у стрічці «Шпигунський міст» (США, 2015 рік) — хоча і тут знаменитий Стівен Спілберґ допустив, м’яко кажучи, «свавілля» в частині образу Фредерика Лероя Прайора, який обурювався в одному з інтерв’ю такою позицією режисера.
• По-друге, прототипом розвідника Ладєйнікова з «Мертвого сезону» є не стільки Рудольф Абель, який вивідував у США ядерні секрети, як інший радянський розвідник — Конон Молодий, який працював нелегально в Англії, також був розкритий, заарештований, засуджений та обміняний на англійського розвідника Ґревілла Мейнерда Вінна.
• Але наскільки відомо, по-третє, ні Абелю, ані Молодому «Мертвий сезон» геть не сподобався: бо якщо в першій серії ще були епізоди, що віддалено перегукувалися з діяльністю розвідників-нелегалів, то друга серія не відповідала реальності зовсім.

То що ж виходить: «Мертвий сезон» варто викинути на помийницю історії?.. Не поспішайте з негативним висновком! Краще пригадайте, що одна сучасна капіталістична країна під назвою «Російська Федерація» розробила потужну неконвенційну зброю — вбивчу хімічну речовину «Новичок», одна крапля якої здатна забрати багато, дуже багато життів… Тепер, коли розробка ця застосовується на практиці, від чого гинуть не тільки приречені рашистами на смерть, але також сторонні цивільні персони, всі люди доброї волі, кому дорогі ідеали миру та безпеки, намагаються вивести на чисту воду рашиствуючих злочинців. І ніхто не сумнівається: у підсумку своє міжнародне обвинувачення (що ближче до фіналу лунає з вуст Савушкіна, який з актора ТЮГу перекваліфікувався в громадського активіста) злочинці отримають!

Вражають також окремі деталі картини. Наприклад, коли герої «Мертвого сезону» вмикають «західний» телевізор — звідти миттєво лізуть або «секс, наркотики і рок’н’ролл», або дебільна реклама. Щоб знайти спокійне класичне кіно, треба неодноразово перемикати канали… А тепер увімкніть свій хатній телевізор — що там побачите?!

Або за сюжетом в «Мертвому сезоні» періодично з’являється «зграя» молодих мотоциклістів на ревучих «залізних конях» — чим не Олександр Залдостанов з його «Нічними вовками»?!

Або священик отець Мортімер, з яким розвідник Ладєйніков (замаскований під продавця музичних автоматів Лонсфілда) обговорює, в дусі «нових віянь», можливість організації молодіжного клубу при церкві — чим він відрізняється від сучасних діячів РПЦ, які «схрещують» свою віру хоч з комунізмом, хоч з несамовитим мілітаризмом?!

Отже, знятий понад півстоліття тому «Мертвий сезон» у багатьох моментах передрікає нашу теперішню реальність. Як і Тетяна Ліознова, режисер цієї стрічки Савва Куліш показував глядачам не прояви загниваючого західного капіталізму зразка 1950-1960 років, але того «всепланетного монстра», в якого виродився уламок колишнього СРСР, відомий нині під ім’ям «Російська Федерація». І деякі його передбачення можна вважати геніальними…