Автор: Тимур Литовченко
Звісно, в голову звичайного радянського школяра не вміщалася настільки неймовірна підлість: наймати спеціальних клакерів, щоб зірвати прем’єрний виступ власного сина — це як?! На що це схоже?! А раптом недобросовісні творці серіалу про Штраусів просто вигадали таку неоковирну історію?..
На жаль, розпитати учительку співів про предмет моєї зацікавленості не було можливості: на той час стара (ще моя) «співачка» звалила за кордон на ПМЖ, а підходити з дурнуватими запитаннями до нової «співачки», яка мене вже не навчала… Ні, я не ризикнув. Але поступово, обхідними шляхами довідався: Штраус-батько і справді був налаштований проти сина та робив усе можливе, аби майбутній «король вальсів» провалився! Й навіть позбавив Штрауса-молодшого спадщини…
Що ж до клакерів, то ця, з дозволу сказати, професія з’явилася ще завдяки… давньогрецьким драматургам! У Давньому Римі клакери називалися або «theatrales operae», або «fautore». Нікуди не ділися клакери і в добу Відродження, і в Новий Час. Особливо процвітало клакерство в Парижі у XVIII-XIX століттях. Тоді на клаках трималося багато митців: у потрібний момент свої клакери аплодували, охкали, непритомніли від «захвату» тощо.
Існували незалежні збіговиська клакерів, які займалися своєрідним рекетом: пропонували митцеві відкупитися — інакше погрожували зірвати виставу. Працювали «з фантазією та з вогником». Наприклад, існувала жіноча клака, яка відвідувала театри з немовлятами. В потрібний момент жінки починали щипати і штурхати дітей настільки «майстерно», що їхні верещання складалися в своєрідні «мелодії», які заглушували основну виставу.
Дізнавшись про все це, довелось переглянути власні ідеалістичні переконання і визнати древню та просту, немов дошка, істину: не все те золото, що блищить! І навпаки: не все те лайно, що лають… І загалом, митцеві обов’язково треба орієнтуватися не тільки на публіку, але й на своє внутрішнє відчуття. Адже нема гарантії, що ти не нарвався на винайняту кимсь іншим клаку, яка має на меті будь-що знищити тебе!.. І якщо вже нарвався на клакерів — то здолати їх можна лише власною впертістю й повним ігноруванням.
До речі, це усвідомлення стало мені в нагоді, коли на один з моїх перших публічних письменницьких виступів, що відбувався в кафе-театрі «Колесо», що на Андріївському узвозі, всупереч наполегливим проханням прийшла моя мама з онукою — моєю трирічною донечкою. Й коли вже почався мій виступ — раптом на всю залу звернулася до малої:
— А поглянь, хто це там виступає?! А це наш тато виступає!.. А що він таке читає?! Ой, які ж дотепні оповіданнячка він читає…
А потім відпустила онуку, яка з верещанням кинулася до татка. Проте я продовжував читати присутній публіці обрані твори, як колись Штраус-молодший диригував оркестром під зойки та верещання професійних клакерів. І мама нарешті була змушена забратися з «Колеса», вкрай ображена моєю «черствістю» й «неповагою до рідних».
Це зараз вона пишається моєю творчістю. А колись ну ду-у-уже не хотіла, щоб її син займався красним письменством! Й свідомо чи несвідомо мама діяла, але що її дії вкладалися в усі канони клакерства — це точно.
Втім, життя не стоїть на місці, й наприкінці ХХ — на початку ХХІ століть старе явище отримало друге дихання в нових, ще більш масштабних формах. Колись заради цікавості я відвідав три ток-шоу «Табу» Миколи Вересня й одну «Лінію конфлікту» Маши Єфросініної. Отож мав можливість побачити на власні очі, коли і як «диригенти» керують аудиторією в студії, а коли вже заведена студія реагує самостійно. В будь-якому разі, висновок зробив простий: іноді нав’язливо, іноді не дуже нав’язливо керована студія відіграє роль старої недоброї клаки, на якій і тримається те чи інше шоу!
З розвитком мережі Інтернет та особливо з появою ботів клакерство трансформувалося вже у дві самостійні гілки:
- — в «піар» — якщо когось або щось необхідно підтримати;
- — в «тролінг» — якщо когось або щось необхідно завалити.
Пригадую, що на межі 2000-х та 2010-х років сучасна українська фантастика раптом (хоча чому, здавалося б, раптом?..) зіткнулася з т.зв. «тусівкою», яка нещадно тролила українських авторів і навпаки — піарила авторів російських. Мали також свої «фан-групи» й окремі письменники. Ну, а хто такі «ольгінські тролі» та які цілі перед ними стоять — гадаю, можна не пояснювати. Насправді треба розуміти одне: все це — старе недобре клакерство, якому кілька тисяч років. Нехай же найупертіші здолають його!..
Тимур Литовченко
Тобто ті хто наймається на “масовки” за гроші – клакери. Гідне їх слово, не дарма від нього трохи смердить.
Слово – це зброя! Отож даючи Вам нове старе слово “клака” – я тим самим дав Вам і зброю проти клакерів. 🙂
Тимур | 11 Вересня, 2020 at 09:07 Слово – це зброя!/// так пане Тимуре, а україньске слово – то Наша зброя. дякую за гарне слово.
Шановний Тимуре! Велика подяка за статтю. Хотілося би додати, що (на мою думку) вона чимось схожа чи то на верхівку айсберга, чи на грань чогось багатогранного. Вона торкається, в тому числі, свідомості та ерудиції суспільства. Нажаль, ці якості зараз знаходяться, м’яко кажучи, не на гідному рівні. Іому всім (в тому числі і мені особисто) треба ще багато чому вчитися і удосконалювати себе. Незважаючи на вік та соціальний статус.
Цим коротким матеріалом я спробував лише дати уявлення про глибину цієї прірви. Просто зрозумійте: подібні проблеми поставали і постають перед кожним поколінням кожного народу! Коли міфічна давньогрецька Пандора випускала зі своєї скриньки усі біди – очевидно, вона випустила і клакерство. Й відтоді воно гуляє світом… А тому нам відбиватися від банд рашистських тролів, вирощених і щедро оплачених спочатку в Ольгіно, повім в інших пригожинських розплідниках, анітрохи не легше, ніж майбутньому “королю вальсів” Йоганну Штраусу-молодшому було диригувати під верещання професійних клакерів, спеціально винайнятих його батьком. І так само кисло доводилося давньогрецьким трагікам (а також ораторам), проти яких діяли перші клаки, оплачені конкурентами… Все це явища одного порядку, однієї природи.
Зараз ці всі клоАки еволюціонували і розділилися па підгрупи журнашлюх, тітушОк і іншу мразоту.
Але всі гади і неподобства знаходяться в одному гнізді.
Головна задача – зруйнувати це гніздо!
Тоді ВСІ вони стануть безсилі.
Гадаю, на наш вік ще вистачить… 🙁 Тим паче, невдалий історичний досвід є. Один з директорів чи то Паризької опери, чи то Віденської опери після приходу на посаду вирішив покінчити з практикою клакерства. Й у нього нічого не вийшло… 🙁
Просто є така штука, як людська підлість. Клакерство як явище зникне, коли зникне вона – ота підлість. А до її знищення ми можемо єдине – МІНІМІЗУВАТИ подібні прояви. От саме мінімізувати клакерство (як і корупцію, як і підлість загалом) й потрібно!
Почему-то тоже возникла ассоциация с титушками.В те времена постоянно заглядывал в энциклопедию.(51т.) Неужели там не было этого слова?
У нас вдома 51-томної енциклопедії не було. Ми обмежувалися словниками. В орфографічному словнику, який на той час був у нас вдома, “клаки” я точно не знайшов! Розшукати “клаку” вдалося в якійсь енциклопедії – але для того довелося нишпорити по бібліотеках…
В Енциклопедії сучасної України “клаки” нема.
У Великому тлумачному словнику української мови (мережевому) сказано:
=====
КЛАКА -и, ж. Група глядачів, яких наймають для створення через оплески, свист тощо штучного успіху або провалу акторів, вистави.
=====
В російському Малом академическом словаре (виртуальном) сказано:
=====
КЛАКА -и, ж., собир.
В капиталистических странах: группа людей, нанимаемых для создания искусственного успеха либо провала артиста, оратора или какого-л. выступления, спектакля и т. п.
[франц. claque]
=====
Ну що ж… хоч якісь сучасні словники тепер дають визначення цього слова! А що вони доступні через мережу – ще краще. Прогрес, одначе… 🙂
Титушка – новое название старого понятия. Вроде, по фамилии одного молодого пацана, отловленного на митинге или демонстрации(кажись даже по ТВ сюжет показывали).
Были еще шрейкбрехеры – бригады работников, готовых заменить бастующих.
Для разгона митингов и демонстраций нанимались соотвествующие лица, зачастую бандиты, либо мафиози. В лихие девяностые на этом поприще отметились футбольные фанаты. Наверное, за человеческую историю проявлений такого рода была огромная масса. Пан Тимур правильно отметил, что еще древние греки от этого страдали.
” Вроде, по фамилии одного молодого пацана, отловленного на митинге или демонстрации(кажись даже по ТВ сюжет показывали)” (с)
*****
Так! Звати цього молодика-спортсмена – Вадим “Румун” Тітушко, він засвітився на одному з мітингів у центрі Києва на боці так званих “антифашистів”… ну-у-у, коли під “фашистами” розуміють українських патріотів:
https://www.youtube.com/watch?v=r8Bu7J_on_E&lc=Ugilrb5s9-QYz3gCoAEC
Було це незадовго до Євромайдану, й прізвище “Румуна” швидко стало загальновживаним для позначення брутальних найманців, яких поліція виставляє поперед себе, щоб вони (маючи силовиків в тилу) наводили жах на протестувальників проти антинародного режиму.
🙁
До речі, “прославившись” на всю Україну (й не тільки), Вадим Тітушко потім “перекувався” й підтримував Революцію Гідності.
Ось ще відео про напад Тітушка з іншими “тітушками” на журналістку Сніцарчук і фотокора Соделя:
https://www.youtube.com/watch?v=I9xc-p9Dyy4
А ось Вадим “Румун” Тітушко під час Євромайдану:
https://www.youtube.com/watch?v=S596SbYMV80
Останнє, що я чув про нього – це оголошення підозри в розбійному нападі, було це позаторік:
https://www.youtube.com/watch?v=dL1linwQmUA
Але чим оте скінчилося – не знаю, чес’слово! Вже не до того було…
Спасибо…
Не знав цього слова. Гарне пояснення.
Під визначення клакера, не менш ніж на 73%, підходить ціла “українська” “політична” партія прислуги. Хоча тут здається перебір, адже клакер не в якому разі не повинен заміщувати того кого клакерить. Адже клакер це удар по стійкості, а не “очолити щоб знищити”. Пародіювання це не клакерство, хоч і дуже схоже.
Тепер я знаю чим займаються тещі та свекрухи, за що про них анекдоти складають. 🙂
Швидше, клака – це проплачений мітинг “Нацжон”, посилаючись на який, маніпулюють настроями широких верств суспільства. А вже в який бік спрямована маніпуляція (на підтримку чогось чи проти чогось) – не суттєво: клакерство може діяти в обох напрямах.
Клаку не слышал, но ее сына – да. Клаксон
Так! По всьому виходить, що “клаксон” походить від того ж давньогрецького слова “шуміти”, запозиченого у французьку мову 🙂
Дякую шановному Тимуреві за за чергову статтю (у 2-х частинах), яка багато що пояснює і в нашому житті, і в т.ч. політичному. Виходить, що без “клакерів” не проходить жоден важливий захід в країні. Обов’язково будуть “невдоволені”, які за гроші відіграватимуть сценарій від замовника. Дуже важко в таких умовах відстояти свою думку! Ось, так вийшло з Порошенком! Найняті клакеры-журнашлюхи його просто зацькували і завалили своїми помиями, які лилися на його посивілу голову з ранку до вечора! Виходить, що за допомогою клакерів у нас в країні сталося повалення нормальної влади на догоду олігархату!
І як важко орієнтуватися в цьому інформаційному брехливому полі простій людині, яка “політикоюнецікавиться”! Простий народ, аж “73%”, підіграв цьому. Ось, що можна зробити за допомогою клакерів і методики “карнавалу нон-стоп”!
П.С. Таким чином, клакерство – дуже небезпечне явище! Але нічого з ним не поробиш. Поки “існує на землі людська підлість” (а я б ще додала “жадібність”), як вірно підмітив Тимур Литовченко, на жаль це явище буде існувати.
Цитата з російської Википедии:
https://ru.wikipedia.org/wiki/Клакёр
=====
Уже в III веке до н. э. греческий драматург-комедиограф Филемон нанимал против своего соперника Менандра клакёров.
=====
Розумієте?! Клакерство як явище – це породження ще античної епохи!
Давня Греція, ІІІ ст. до Р.Х…
Відчуваєте масштаб часу?..
Отож треба розуміти, що твій ненависник чи заздрісник може вдатися і до такого прийому! А отже, до того треба бути готовим, а не безпорадно розводити руками…
🙁 🙁 🙁
Я серйозно. Не жартую анітрохи.
Дуже вчасно та актуально, дякую, Тимуре.
“Не все те золото, що блищить! І навпаки: не все те лайно, що лають…”
В наш час, треба мати власний розум, бо знесуть.
І можна допомагати іншим, хто бажає мати власний розум.
“Допомагати іншим, хто бажає мати власний розум” – повинен кожен. Разом переможемо. Тільки разом! 🙂
Тимур | 11 Вересня, 2020 at 16:07 | Відповіcти
@Я серйозно. Не жартую анітрохи.@
Да які тут жарти!
Спасибо! Интересная статья.
Самое обидное, что и слово, и явление, им обозначающееся, оказывается я знал. Кто-то из школьных учителей удосужился рассказать на уроке то ли истории, то ли литературы. Но с тех пор это слово мне не встречалось и я его просто забыл. А как только Вы мне его напомнили – так сразу и проскочила ассоциация с ольгинскими и им подобными. Так что еще раз спасибо за напоминание!
ПыСы. Если не ошибаюсь, клакерство какое-то время процветало даже в Британском Парламенте, правда там вроде были не наемные клакеры, а сами парламентарии срывали шумом и топотом выступления политических оппонетов. Кстати, подобное имеет место в разных парламентах и сейчас.
И не всегда клакерство подлость. Хорошо помню, как во времена “перестройки” (предшествовавшей перестрелке) выступления наиболее одиозных “политиков” – коммунистов срывалось “бурными продолжительными аплодисментами”, которые не прекращались, пока те не удалялиь восвояси.
Впрочем, может это и не клакерство и называется как-то иначе?
“Кто-то из школьных учителей удосужился рассказать на уроке то ли истории, то ли литературы” (с)
*****
О-о-о, то Вам із вчителями пощастило! Бо мої не знали. Навіть директорка школи – “русачка” і та не знала, що таке клака…
“Впрочем, может это и не клакерство и называется как-то иначе?” (с)
*****
Наскільки я розумію суть цього явища, клакерство – це маніпулятивний вплив маленької підкупленої групи людей на соціальний успіх/неуспіх чогось в очах великої групи людей. Отже, коли делегати “бурными продолжительными аплодисментами” зривають виступ ненависного депутата – вони змушували його полишити трибуну… але це не змінювало суспільний статус депутата! Його ж за це не відкликали, мандат за це не відбирали! Він зберігав наявний статус-кво.
Натомість коли винайнята Штраусрм-старшим клака змусила молодого Шанні Штрауса втекти зі сцени – це означало зрив концерту і злам його майбутньої кар’єри. Коли ж Шанні потім повернувся, продовжив диригувати оркестром і, зрештою, таки “продавив” своїм талантом навіть найняту клаку – це був колосальний успіх, що означав народження “короля вальсу” в очах віденської публіки, з усіма кар’єрними наслідками.
І коли я в “Колісі” продовжив читання своїх творів, хоч як мама зверталася до мене й навіть мою ж манюню-дочку на мене випускала – це теж був успіх у присутньої публіки. От якби я психонув і мій виступ зірвався – то було б інше… А так публіка була задоволена, директорка “Колеса” Ірина Кліщевська була задоволена, завліт “Ткатру на Подолі” Рафаель Левчин, який домовлявся з Кліщевською – теж задоволений. Потім я в “Колісі” ще пару разів виступав… Коротше, я теж вистояв.
Отже, наведений Вами приклад “захлопування” – це не зовсім клакерство. Це ближче до сучасного блокування парламентської трибуни. Припустимо, коаліція хоче проштовхнути якийсь законопроект, а опозиція трибуну заблокувала! А завтра опозиція хоче щось там висунути – а трибуну блокує коаліція… І так вони “бодаються” щодня. Але це не впливає ні на розпуск коаліції, ані на відкликання чиїхось мандатів… Тому це не клакерство.
От що справді скидалося на клакерство – то це вибори кримського хана в Середньовіччі! Кримське ханство було васальним щодо Османської імперії, ханом міг бути лише висуванець династії Гераїв (рос. – Гиреев) – але його мали затвердити представники місцевої кримськотатарської) еліти. “Вибори” хана проходили в мечеті, перед виборами кожен чоловік наказував дружині або “Тихо!” – або “Шуми”. Потім чоловіки збиралися внизу, жінки – на спеціальному балконі. Коли Герая-претендента виводили до чоловіків, жінки або стояли сумирно – або починали крутитися. Оскільки за мусульманськими законами, виходячи з дому, жінка навішувала на себе всі прикраси – то від тих, хто крутився, йшов шум і передзвін. Отож за рівнем шуму ведучий церемонії визначав, любий претендент еліті чи нелюбий. Якщо в мечеті здіймався сильний шум – він під благовидним приводом виводив претендента з мечеті, той сідав на корабель і тікав. Якщо ж в мечеті було відносно тихо – претендент вважався обраним. Отже, рівень створеного жінками заможних киримли шуму або ламав, або остаточно зміцнював кар’єру претендента на ханський стіл. Оце схоже на клакерство!
Благодарю за столь подробный и детальный ответ.
Маленькое уточнение.
…за мусульманськими законами, виходячи з дому, жінка навішувала на себе всі прикраси…
Это не закон, а вынужденная мера – следствие закона. По “закону” если муж трижды повторит жене “уходи” – они считаются разведенными. С собой бывшая жена может взять только то, что в этот момент на ней надето. Потому-то мусульманки постоянно носят на себе все свои драгоценности – оставшись после “развода” без всяких средств, они какое-то время смогут прожить за счет продажи этих драгоценностей…
pan_futiy | 11 Вересня, 2020 at 17:50 | Відповіcти
@…выступления наиболее одиозных “политиков” – коммунистов срывалось “бурными продолжительными аплодисментами”, которые не прекращались, пока те не удалялиь восвояси. @
Это был первый перфоманс, который применили ещё в совке против комуняк.
Другими словами это называлось – “извольте выйти вон”!
Так, перформанс – це точніше! Дякую 😀
Наталія М. | 11 Вересня, 2020 at 20:36
…перфоманс…
Посмотрел википедию (черт, удобная штука, хоть и не совсем надежная).
Похоже, перфоманс все же больше относится к миру искусства.
Впрочем, не знаю. Может быть, политический первоманс?
“Карнавал нон-стоп” – це мистецтвознавські напрацювання, перенесені на ґрунт політики.
“Клака” та “клакерство” – це явища більшою мірою театральні, хоча оратори й політики теж могли потрапити під “роздачу” клакерів.
Кліка критиків у “Майстрі і Маргариті” (Латунський, Аріман, Лаврович) – це, де факто, радянська літературна клака, яка видавила Майстра з його підвальчика в психіатричну клініку професора Стравинського. Але це знов-таки світ мистецтва…
От зараз Ви написали про “політичний перформанс”… І Ви таки праві!..
Бачите, як мистецькі методи переносяться на політику і що з цього виходить?!
Отож мені, мабуть, варто продовжити й написати ще парочку матеріалів у цьому ключі! Бо відчуваю, що синці та гулі, набиті в “мистецькому менеджменті”, чогось-таки варті.
🙁
Тимур | 11 Вересня, 2020 at 22:02
…синці та гулі, набиті в “мистецькому менеджменті”, чогось-таки варті.
“Все, что нас не убивает, делает нас сильнее”. (с)
М-де.
Теперь многое в нашей современной жизни прояснилось и оформилось в стройную систему. Теперь понятно откуда рашка черпает свои идеи. У них опыт государственности побольше нашего, и все это они знали еще при царе-горохе. А наш опыт это по три-четыре года государства с перерывами в три-четыре столетия. Да еще и элиту государственную выбивали нещадно. А простой нарИд, который оставался здесь, о подобном явлении слыхом не слыхивал и слышать не хотел. Вот рашкоВани нас и “сделали” уже в наше время. Повторю ка еще раз: “Мало у нас опыта государственности, и мало людей, которые элита нации. Учиться нам надо очень усердно, очень многому и очень долго еще. Если, конечно, захотим.” Эту бы статью дать почитать Пороху году, эдак, в 2016-17.
Краще пізніше, ніж ніколи.
А в цілому…
Вибачте, але ж звідки я міг знати, що у Пороха з піар-менеджментом все настільки зле, що ніхто з його команди не здатен розповісти подібних речей?! Бо його “зробили” на 100% за законами клакерства:
– з одного боку, купа продажних пропагандонів, замаскована під “незалежних журналістів”, розганяла хвиля за хвилею про “Вальцмана”, про “Свинарчуків”, про “Роттердам+” та інші жахлики;
– в іншого боку, клака “95 кварталу” всебічно піарила ЗЮ…
Причому Андрій Богдан щойно пробовкнувся, що умовив ЗЮ йти в президенти… ще в січні 2018 року! Тоді як сам ЗЮ, виходить, комизився на публіку ще цілий рік, а про своє рішення заявив аж у січні 2019 року… Отже, проти Пороха і за ЗЮ одночасно зіграли найбруднішими методами дві клаки. А протиставити цій грі ніхто нічого не зміг!!! Хоча мусив би протиставити…
🙁 🙁 🙁
Всі ж гадали, що за наявні у нього гроші Порох міг би найняти собі в команду піарників екстра-класу. Того ж Чекалкіна, у якого і спецосвіта, й досвід… А вийшло так, що піар-менеджмент команда Пороха провалила. НМД, це сталося через його бізнесове минуле: він звик “проламуватися” до успіху, як той Шанні Штраус – вперто роблячи свою справу під “акомпанемент” гембелю, здійнятого чужою клакою. Це добре, так діяти можна і потрібно. Але це – стратегія новачка, от в чім біда! А в політиці Порох не був новачком. Він, як повноцінний президент (глава найбільшої в Європі держави) мусив зібрати команду, націлити її на наступні вибори – і хай би та команда з умовним Чекалкіним на чолі вибудувала й реалізувала свою стратегію!..
А тепер що ж… Маємо те, що маємо. 🙁
Ну а что Порох? Элита в первом поколении. Это ж не родословная графа Мальборо, где целые поколения собирали опыт и манеры. У Пороха отец из простого народа, выучился в совВУЗе, Пороху дал обраазование уже получше, но все равно этого мало. В Марины родители советская номенклатура, образование тоже ничего по нашим меркам, но они элита первого поколения. Опыта, по сравнению с “лордами”, минимум. Вот оно и отыграло. А Россия это империя. Большевики хоть и выдавили дворян, но многие перешли к ним на службу и тем самым создали преемственность. Тот же Ху@ло, обычный гопник из Питерской подворотни, но тусовка, которая вокруг, она же питерская. А в Питере и стены воспитывают имперский дух. А наша “сцуко” элита, все еще при слове театр, начинает дико оглядываться и потеть. Закон сохранения энергии. Его не перепрыгнешь и не купишь. А выбирать Пороху из чего было? Выбирал из тех с кем в бизнесе работал, с армейских друзей да по универу. Ну и сам постоянно пытался расти, чтобы выбрать. В начале мнения у него были не совсем такие, как сейчас. А потом вырос. Думаю, уже сейчас других бы назначал. Взять минСтэця. Это ж мрачище, а не пропагандист. Ни рыба не мясо. Какую пропаганду он мог вести? НиАчем.
Ох, не люблю я таких розмов, коли предками починають мірятися!.. Разом з тим, не можна ігнорувати той факт, що останні 350 років Україна існувала попервах як сателіт Московського царства, потім загалом як інтегрована складова імперії то Російської, то радянської. З іншого боку, українська еліта відправлялася в могилу, або в Сибір, або переманювалася до Москви, або перекуповувалася на місці… Тому Україну демократичну й самодостатню доводиться вибудовувати практично з нуля. Ціною неймовірних зусиль і жахливих помилок…
🙁 🙁 🙁 🙁 🙁
Ну раз пошли воспоминания, я это слово узнал настолько давно, что уже и не помню откуда. Скорее всего, из примечания к какому-то переводному роману из жизни театра. Раньше в таких книгах примечания занимали не одну страницу, и их чтение представляло самостоятельное удовольствие.
Згоден. Примітки можуть бути дуже корисними. 🙂 Я й сам намагаюся давати примітки в своїх творах у міру необхідності.