Эту легенду мне рассказал в январе 2014 года мой бывший друг, Сергей Джигурда, родной брат Никиты Джигурды. Бывший друг – потому что в феврале 2014 года Сергей с Никитой стали сепарами, и на этом дружба закончилась. Я немного доработал легенду, украинский язык дает неимоверные возможности.

Легенда публиковалась ранее на страницах Линии обороны, в августе 2018 года, в тот период, когда я еще бегал в подмастерьях, и не имел собственного позывного.

Но многое изменилось за почти 5 лет. К нам пришли новые коллеги, нас читают во всем мире. А год войны показал разрушительную суть тех антропоморфных существ, которых называют «русские». Поэтому вновь публикую Легенду Чорного Черемошу.

Легенда не может быть переведена ни на русский язык, ни на какой другой, потому что вся суть как раз и есть в языке.

 

Чорний Черемош – це річка така, на Західній Україні.

Автор невідомий. Кажуть мольфари, що це дійсно трапилось в стародавні часи, та діди переказували те, що трапилось, як легенду, своїм онукам з покоління у покоління…

 

Коли Господь Бог творив наш світ і землю нашу, то він, Всесильний і Всеблагий, шість днів не їв, не спав, ретельно працював, рук не покладав, а коли вже все зробив, і то побачив, що воно добре, то пішов відпочити.

Приліг, але щось йому нейметься. Він встав, походив, подивився зверху на землю нашу, а там – мавпи! Та усі такі банькаті, вухаті, носаті, губаті, зубаті, череваті, цицькаті, дупаті, волохаті, брудні, вошиві! Верещать, одна з одною лаються, лайном одна в одну кидаються, в грязюці копирсаються, все трощать, все ламають!

Господь Бог як закричить: «Мавпи! Шикуйсь!».

Ну мавпи всі вишикувались, Бог все ж таки.

«Мавпи!» каже Господь «Що ви робите? Нащо ж ви все псуєте та ламаєте? Живіть як люди! Щоб завтра ж мені жили як люди! Якщо завтра ви не будете жити як люди, то клянуся що оце власною правицею геть знищу всіх нанівець!».

Господь Бог мавп відпустив, пішов та ліг спати. Втомився, створюючи світ, а тут ще ці мавпи…

Зранку Бог прокинувся, вмився, причепурився, кави заварив, файку набив. Сидить у кріслі, каву попиває, люльку палить і на святу землю зверху поглядає.

А там!!!

Річечкі течуть чистенькі, гаї стоять зелененькі, сади вишневі квітуть, хрущі над вишнями гудуть! У ставках коропи як оті кабани, у хлівах кабани як оті воли, на ланах воли як оті слони! А всюди крізь ходять люди, і все доглядають, все впорядковують, все у них добре і красиво!

А на луках зелених молодь танцює, хороводи водить, хлопці у вишиванках, дівчата в вінках та запасках, пісні співають, Господа Бога прославляють, краса тай годі.

Коли ж це гульк, аж на узліссі щось промайнуло сіреньке. Бог туди, а там – мавпи! І усі такі банькаті, вухаті, носаті, губаті, зубаті, череваті, цицькаті, дупаті, волохаті, брудні, вошиві! Верещать, одна з одною лаються, лайном одна в одну кидаються, в грязюці копирсаються, все трощать, все ламають!

Господь Бог як заволає: «Мавпи курча мать! Що ви робите? Нащо ж ви все псуєте та ламаєте? Чи ж не казав я вам щоб ви жили як люди? Чи ж не обіцяв вам що якщо ви не будете жити як люди, то геть знищу всіх власною правицею нанівець!».

Коли це одна мавпа піднімає голову до Господа Бога і каже: «А ми па-украінскі нє панімаєм!»

Ваш Готельєр – Бандерівець