Тимур о себе

От редакции

Сегодня день проходит под знаком Тимура и к утреннему материалу прибавлю еще талант нашего коллеги. Он вел обширную переписку с нашими, и скажем так, это была не очень привычная для нашего времени переписка. Так писать тоже надо уметь и иметь на это вдохновение. Сегодня мы получили письмо, адресованное нашей коллеге Элис. По ее просьбе, мы публикуем его полностью, с ее небольшим предисловием. Там Тимур дал юмористический набросок своей автобиографии, которым коллега решила поделиться в этот день.

Прислано Элис.

***

Однажды в переписке с Тимуром Литовченко мы обсуждали супергероев в литературе, и я написала в духе, что у некоторых реальных людей есть  способности, более удивительные, чем у выдуманных супергероев. И Тимур  ответил.
Ви тут написали: “Якось читала, що Тесла делал  воображаемые модели механизмов в уме и они у него неделями, месяцами в голове  работали, притирались деталями, он видел их недостатки, в уме исправлял, тестировал. А Эйнштейн представлял себя летящим на  звездолете и наблюдающим в иллюминатор электрон, летящий со скоростью света”. Отож суто до відома…
Першом моїм місцем роботи було Дослідне конструкторсько-технологічне бюро Інституту електрозварювання ім.Є.О.Патона НАН України, відділ №186 проектування електронно-променевого устаткування. В рідному ж КПІ у мене, як інженера-металурга за фахом, була практично нульова конструкторська підготовка. Отож за 3 роки роботи молодим спеціалістом в ДКТБ, маючи практично нульову базу, я перегнав усіх інших молодих спеціалістів, які прийшли на роботу разом зі мною. Але річ не в тім…
Отже, одного разу мені доручили спроектувати дуже хитромудру деталь, замовлену технологами: це був носок проміжної ємності для вакуумного переплаву титану, виготовлявся він з мідного брусу, в якому різними фрезами під різними кутами вибирався метал з таким розрахунком, щоб отримати профільний канал для стоку розплавленого металу на певній відстані від внутрішнього каналу охолодження… Отак у двох словах. Ну, я посидів годину, напруживши мозок, при цьому уявив, як фрезерувати цей канал. А потім взяв і накреслив цю деталь. І здав креслення начальству…
Раптом через день викликає мене “на килим” шеф нашого відділу №186 Юрій Михалич – мужик ще “сталінської” закалки:
– Що це ти намалював???
– Носок пром’ємності.
– Бачу. Де модель?
– А-а-а… яка ще модель?.. – здивувався я.
Тоді Юрій Михалич популярно, з інтелігентними матюками пояснив мені, що перш ніж креслити таку складну деталь, нормальні конструктори вирізають з пластиліну ниткою модель, а потім вже по ній роблять креслення. Інакше можна помилитися.
– Та не робив я ніякої моделі. Я просто все уявив. Це з уяви, – пояснив я.Юрій Михалич знов інтелігентно вибатькувався, дістав з тумбочки коробку пластиліну, котушку ниток і наказав:
– Отут при мені зараз же виріж модель!!! І дивись, розумнику: схибиш – не бачити тобі квартальної премії!
І сидячи перед шефом перед моїм кресленням, з бруском пластиліну та ниткою в руках, я крок за кроком продемонстрував, яку фрезу ми беремо, який паз вибираємо кожній в металі та в якій послідовності міняємо фрези. По завершенні роботи, Юрій Михалич довго крутив мою пластилінову модель, порівнював її з кресленням, потім виніс вердикт:
– Що ж, на цей раз тобі пощастило. Жодної помилки я не бачу. А модель збережи.
І завізував моє креслення.
– Навіщо зберігати модель?
– Для ЕПО.
(ЕПО – абревіатура від “Экспериментальное ПроизводствО”)
Гаразд, пішло моє креслення в ЕПО… Як раптом за пару днів мене викликають в ЕПО до дяді Васі. То був знаменитий фрезерувальник, “майстер – золоті руки”. Але інженерів він зневажав як клас, як сутність… Зневажав, як і належить гегемону-пролетарю.
Отож передчуваючи недобре, взяв я модель, побіг до дяді Васі й почав йому пояснювати, яку фрезу брати і під яким кутом паз якого діаметру вибирати… Дядя Вася мене слухав недовго, потім одразу загорлав:
– Та б***ь, інженеришко ти сраний!!! Шо ти мені, й** твою мать, тицяєш свою, б***ь в п**ду, пластилінку?! Ти розумієш, нах*й, шо я, б***ь, буду мідяху фрезерувати, а не твій, б***ь, сраний пластилін?! Отож дивись, сцуко, й*б твою мать, якшо мені ОТК не пропустить цю твою срану деталь – я тобі, сука-б***ь, твій х*й відірву і тобі на лоба прилеплю!.. Ти мені, засранець, твою зарплату віддаси, якщо, б***ь, ОТК мені цю твою йо*ану срань не пропустить в п**ду нах*й!!!
Вислухавши обіцянку дяді Васі, я стримано повторив ще раз, фрези яких діаметрів брати, в якій послідовності їх міняти і під якими кутами ставити. Потім залишив пластилінову модель дяді Васі, сказав, щоб він мене викликав у разі потреби. Й пішов геть, прийнявши на спину останню порцію “слоних” матюків.
Через тиждень мене знов викликали в ЕПО. Прийшов до дяді Васі. На цей раз він розмовляв зі мною голосом, на два тони нижчим і без жодного матюка сказав наступне:
– Я не знаю, як це вийшло. Тобто, я брав ті фрези, які ти сказав брати, ставив їх під тими кутами і вибирав пази у тій послідовності, як ти сказав. Отже, я сам, оцими своїми руками все зробив в металі, а не в пластиліні… І все одно не розумію, як так сталося, що виточена от цими руками мідяха повністю відповідає твоїй пластиліновій моделі?! Це щось неймовірне, хлопче… Коротше, ОТК все пропустило. Жодних зауважень! Ти молодець.
Після того випадку дядя Вася незмінно розмовляв зі мною з підкресленою ввічливістю, чим дивував усе ЕПО.
Звісно, я не Тесла – бо бажану форму моєї мідяхи я вигадував лише годину.
І все ж таки не виключаю, що молодшим учнем свого наймолодшого помічника Тесла мене б на роботу міг узяти )))
Тимур

11 Comments on "Тимур о себе"

  1. Хотіла саме це написати ще під першим сьогоднішнім дописом про Тимура. Але щось зіскочило, прийшлося перезаходити на сайт і побачила інший допис. І – якраз в тему.
    Хотіла написати, що творчість – це і є вищий прояв життя, а може, вже і не життя в загальнобіологічному сенсі, а щось інше, що прийнято називати Божим, хоча я і не віруюча.
    Тимур мене вразив, коли ми з ним сперечались: критичний, іронічний сам до себе та інтелігентний в критиці інших. Оце я називаю “мужик”. Ще мене вразила його абсолютна щирість в оцінці свого родоводу та близьких людей. І викликає повагу та здивування, як він жив і ладив з близькими людьми, які повністю не такі, як він. Прощав і посміхався. Як справжній чоловік.
    А історія про вигаданий носок підтвердила мої думки до першого допису про те, що, перш ніж щось станеться, воно має бути придумане. Так от: нашу перемогу Тимур вже придумав. І описував і аналізував її з різних боків.
    Значить – їй бути!
    А цього чоловіка, що був уже майже непересувним, але щирим, оптимістичним і натхненим, я, ні-ні, та й згадую. Просто так, без календарного поводу.

    • Вовк | 05.01.2022 at 08:28 |

      “Хотіла написати, що творчість – це і є вищий прояв життя, а може, вже і не життя в загальнобіологічному сенсі, а щось інше, що прийнято називати Божим, хоча я і не віруюча.”
      Бог є ТВОРЕЦЬ. Так, як МИ створені по Образу та подОбі, то й МИ – Творці. Така була ЗАДУМКА 😉
      Те, що описав Тимур, те, що “витворяли” Тесла та Ейнштейн, зветься ФІЛОСОФСЬКИМ методом пізнання Світу…
      Тим, чому НІХТО не навчає, навіть бояться розповідати… Тільки емпіричний метод – наше ВСЬО 🙁

  2. Санто | 04.01.2022 at 20:35 |

    Описана Тимуром радянська освіта якраз і давала тому, хто розумний, простір для фантазії, бо практичному не вчили нічому. А перед “молодим спеціалістом” ставали нешутєйні виробничі проблеми. Я теж мав щось подібне – коли персоналок ще не було, то один великий комп’ютер обслуговував декілька екранів – терміналів. Більшість терміналів, які виробляв тодішній завод ВУМ були, так звані, паралельні – кабель з’єднання його з ЕОМ складався з 24 ліній і мав максимальну довжину 15 метрів. А наша ЕОМ стояла на Малопідвальній, а термінали треба було ставити на Хрещатику, 26. Для цього існували так звані послідовні термінали, з добре вже забутим СОМ-портом. І існував відповідний послідовний контролер в ЕОМ, який треба було (УВАГА!!!) замовляти в держплані за два роки до року постачання – отакі тоді були “ринкові відносини”. І от я придумав, і наклепав на макетних платах чотири комлекти для віддалених терміналів і ще два – для віддалених принтерів. І коли все вже два роки працювало, прийшов, нарешті, отой замовлений через Держплан послідовний контролер. Який у нас моментально викупив КрАЗ – я, отримуючи той контролер на заводі, розговорився з представником заводу – вони конче потребували таке обладнання, і він намагався його якось на заводі вибити. Коли я сказав, що нам вже не треба, то він мене обняв, розцілував і напоїв. А тоді ще я їздив до Кременчуга той контролер налагоджувати, але це вже інша історія. Письменником, як Тимур, я не став, але зробив для себе висновок, що труднощі гартують і відкривають в людях неочікувані здібності. Наприклад, відома всім Джоан Роулінг була вчителькою, мала якісь життєві труднощі і щоб від них відволіктися – писала. І написала Гаррі Поттера. А сидячи на дивані і мріючи “я буду письменником” – письменником якраз і не станеш. То ж згадаємо Тимура, його складне і багатогранне життя. Ми, люди старшого піонерського віку, своє життя змінимо вже навряд. А от молодь, яка читає цей ресурс – має на це всі шанси. То ж переможемо – і завдяки пану Тимуру теж!

    • Walker | 05.01.2022 at 20:44 |

      Молодь цей ресурс нажаль не читае… Але, е i добрi новинки, його читаемо МИ! Та МАЕМО донести молодi. Щось. Бо, як то кажуть, “стукайтесь, та достукаетесь!”

  3. здесь пан тимур очень верно и правильно описал весь мыслительно-творческий процесс работы конструктора тех времен. когда не было у конструктора а ни ЭВМ, ни терминалов и принтеров. я именно из того времени становился конструктором. иногда даже снилось как это надо сделать и слепить. ту е життя! как говорят в галичине.

  4. pan_futiy | 04.01.2022 at 21:50 |

    Честно говоря, мне трудно себе представить эту сложную деталь, о которой пишет Тимур.
    Но с уверенностью могу сказать, что не то что придумать. но даже просто начертить е на старом довром кульмане я врядли смог бы. Проектирование такого изделия без современных программ 3D CAD твердотелого моделирования – задача для по настоящему светлой головы, способной в уме проделать то, что и сейчас не всем с компьютерами по силам!

    • VolodumurzDnipra | 04.01.2022 at 22:55 |

      звиняйте панове, я сам технолог по обработке металлов на радиоаппаратостроительном производстве, где медь – основной материал. спороектировать деталь любой сложности не такая проблема для 3D мыслящего специалиста, а вот обработать медь, особенно мягкую и прилипающую к фрезе – это даже не танцы с бубнами и подбор инструментов и режимов обработки – та еще задача, но и она меркнет как отблеск зеркальца против солнца перед процессом убеждения специалиста-фрезеровщика, перед которым начальство на цырлах ходит и пыль сдувает – вот вершина мастерства молодого специалиста. это тончайший штрих и основа мастерства (абетка) целеупертой личности коим и был пан Тимур. жаль, что не сможем с ним пообщаться на металлополитические темы, помянули его сегодня, прочитали казочку на нич. спи спокойно наш соратник, будем продолжать твою тему. сейчас на ЛО появляются “молодые” старшего пионерского возраста, но зубатые коллеги. они прочитают твою Абетку и подхватят нашу задачу. Слава Україні! Героям Слава!

    • Eugen moderator | 04.01.2022 at 22:58 |

      Честно говоря, подобные ситуации есть норма жизни. Если ты реально профи в своем деле.
      А ситуация, описанная в статье, знакома практически каждому, кто в то время работал конструктором.
      По настоящему.
      В моем случае такой себе пролетарский “герой труда” , после того, как его реально “макнул” конструктор (не я, я был рядом) в существенно более сложном случае, чуть не отбил мне палец, своевременно бросив тяжеленную крышку отсека. Прицельно, как сказал наблюдавший это коллега.
      Я помогал пролетарию закрывать отсек. Как успел убрать руку, по сей день не понимаю. Повезло…
      Тогда гегемон сильно гегемонил…
      Сегодня, при всех возможностях 3Д моделирования, пока не поймеш в своей голове, что нужно, ничего не будет.
      Эти штуки серьезно облегчают работу, в особенности при оперировании сложными поверхностями. Ну и рутина, естественно, в плане построения проекций и сечений.
      А уж размеры на чертежах – это уж сами, пожалуйста. С должным указанием материала, допусков размеров, формы и расположения поверхностей, класса шероховатости, твердости, покрытия и т.д, и тп.
      Так что, при наличии компа вместо карандаша голова и квалификация требуется не меньше, если не больше…

  5. Аналітик | 04.01.2022 at 22:21 |

    Уява – дуже сильна штука!

    Пригадую себе студентом 2 курсу, де на д/з було довести, що три взаємно перпендикулярні дзеркала повертають промінь (вектор світла, вірніше) точнісінько назад, тобто вектори прямого і відбитого світла є цілком однаковими, але протилежними за знаком.
    Уже ранок, і щойно задзвенів будильник, й до пари ще далеко, а до зошита з ручкою йти ліньки! Що ж, кручу-верчу все у голові. Вроді, вийшло!

    Прийшов на пару, і відразу ж чомусь саме мене першим же і викликають до дошки рішати цю домашню задачку. Рішаю без проблем, отримую “Відмінно” зі словами викладача ( старенького вже дуже — тут це важливо! — науковця): “Молодець, мені цю задачку не вдалося вирішити!”, чим мене нехило приголомшив…

    І зараз, люблю багато що крутити у мізках, перш ніж сідати за комп, щоби закріпити результати роздумів на більш матеріальних, ніж моя уява, компових носіях.

    Удачі і наснаги всім у творчості уявній! 😉

    • Walker | 06.01.2022 at 01:06 |

      Ну да, тоже было, и не так давно) подрядились мы с коллегой на абсолютно авантюрный проект вполне себе непростого изделия, где и ТЗ излагалось на пальцах и междометиях, да и всё остальное в том же духе) Об одном, правда, условились чотко – железяку сделаем, а вот проект – делайте сами! Ну выдумал я в голове все изделие, выпилил из шо бог послал) конструктор заказчика раз в 2-3 дня приходил, фиксировал процесс. Хорошая, без ложной скромности скажу хрень вышла, хоть и кустарщина дикая) Но вот когда конструктор притащил проект!!! Тут я себя неиллюзорно зауважал 🙂 ибо два тома каждый пальца четыре толщиной выглядят вполне себе солидно) Даже попробовал почитать) но бросил, шо я там не видел?! А пердула третий (шоб не четвёртый) год работает, чего, канеш, планировали), но уж никак не ожидали!

  6. Valeriy | 04.01.2022 at 22:30 |

    Когда что-то нравится то обязательно хорошо получается ,по себе знакомо,Тимур тоже по всей видимости работал с вдохновением а это главное.

Comments are closed.