Автор — Тимур Литовченко

Розповсюджувати на цілу державу закономірності, виведені або для конкретної людини, або для групи людей — річ доволі-таки небезпечна. З іншого боку, що таке держава, як не величезна людська спільнота, яка проживає на певній території?! Отож зважаючи на т.зв. масштабний фактор та інші подібні застереження, спробувати таки варто.

---

Писатели — это инженеры человеческих душ
(Юрий Олеша)

---

Письменник мусить розбиратися в людській психології, оскільки не володіючи подібними знаннями бодай у першому наближенні — неможливо створювати достовірні образи героїв літературних творів. Але оскільки за плечима у мене — освіта вища технічна, а не гуманітарна і не природничо-наукова, то з психологією та іншими «делікатними» предметами доводиться розбиратися в режимі вічної безперервної самоосвіти.

Отож саме працюючи в такому режимі, я наштовхнувся на численні описи т.зв. трикутника Карпмана (він же драматичний трикутник, названий на честь учня Еріка Берна, американського психотерапевта Стівена Карпмана). Якщо коротко, то це — психосоціальна модель взаємодії людини в транзактному аналізі, що широко використовується в психології і психотерапії. Перебуваючи всередині трикутника Карпмана, людина обирає для себе певну соціальну роль, що може бути пов’язано не тільки з особистою та сімейною історією конкретної людини, але і з певним станом Ego, який є найближчим для кожної конкретної людини у певний момент життя. Таких соціальних ролей в драматичному трикутнику налічується три:

• переслідувач (агресор);
• жертва;
• рятівник (герой).

Ось дуже простий і зрозумілий усім приклад, що ілюструє сказане вище. Пригадайте американську кінокласику — вестерн «Чудова сімка». Хоч оригінал 1960 року, що є адаптацією стрічки Акіро Куросави «Сім самураїв». Хоч ремейк 2016 року. Втім, класика з Юлом Бріннером, Стівом Макквіном, Горстом Бухгольцом та іншими зірками мені якось ближча…

Отже, бандит Кальвера і його банда грабують невеличке мексиканське селище, розташоване на кордоні зі США, лишаючи селянам рівно стільки харчів, щоб ледь вистачило на злиденне життя. Доведені до відчаю селяни наймають обізнаного на зброї та й загалом вмілого стрільця Кріса, разом з шістьма його товаришами (такими самими вправними стрільцями) для захисту від грабіжницьких набігів. Усе завершується на користь селян: Кальвера і переважна більшість бандитів мертві, гинуть також четверо найманців — але тероризувати селище вже нема кому… В наведеному прикладі:

• переслідувачі (агресори) — Кальвера з бандитами;
• жертви — мексиканці-селяни;
• рятівники (герої) — Кріс та інші найманці.

В рамках кінострічки ці соціальні ролі залишаються стабільними. Однак є нюанс: в ході сюжету Кальвера декілька разів натякає Крісові, що вони, у принципі — одного поля ягоди. Отже, вся «судова сімка» на чолі з Крісом опинилася в ролі рятівників (героїв) суто ситуативно. Насправді ж вони — такі самі переслідувачі (агресори), просто об’єкти їхнього переслідування дещо інші: якщо банда Кальвери грабує незаможне мексиканське селище, то члени «чудової сімки» протягом попереднього життя вчиняли інші… скажімо так — не зовсім законні дії. І Кальвера це чудово розуміє, тому і звертається до Кріса з різними «цікавими» пропозиціями. Які Кріс, треба віддати йому належне, постійно відхиляє одну за одною.

От саме тут і проявляється один важливий нюанс: насправді в різних ситуаціях одна і та ж сама особа може брати на себе різні соціальні роли, що відповідають різним вершинам трикутника Карпмана! Припустимо, має місце наступна побутова ситуація: з одного боку — молода сім’я, чоловік і дружина; з іншого боку — матір чоловіка і, відповідно, свекруха дружини. При цьому старша жінка має життєву установку на гіперопіку над своїм сином і над його сім’єю. Тоді можлива наступна зміна ситуації:

• підштовхувана установкою на гіперопіку, старша жінка наготувала силу-силенну наїдків і везе їх молодій сім’ї — хоча ніхто її про це не просив (тут старша жінка бачить себе рятівницею, а сім’ю свого сина — жертвою… наприклад, власної зарозумілості);
• з точки зору молодої сім’ї, усе навпаки: наприклад, вони зібралися до ресторану — а тут мама/свекруха привозить повні сумки наїдків і вимагає скасувати похід до ресторану, натомість поласувати «домашненьким» (старша жінка — агресор, молода сім’я — жертва);
• молода сім’я чинить опір мамі/свекрусі, яка впадає у розпач (старша жінка — жертва, молода сім’я — агресор);
• розчулені сльозами мами/свекрухи, син і невістка вгамовуються, втішають її, скасовують похід до ресторану і приймають приготовані наїдки (старша жінка — жертва, молода сім’я — рятівники);
• домігшись свого, мама/свекруха переконується, що її сльози діють на дітей безвідмовно… і починає піклуватися про молоду сім’ю з подвоєною енергією (старша жінка знов стає рятівницею, молода сім’я — жертвою… цикл повторюється).

Отак і метушаться ці персонажі всередині драматичного трикутника, постійно змінюючи соціальні ролі:

агресор — жертва — рятівник — агресор — жертва — рятівник…

Це може тривати до нескінченності. Точніше — доки хтось один не обірве зв’язки всередині трикутника Карпмана з максимальною жорсткістю. Однак це можливо далеко не завжди. Особливо якщо «драма» розігрується між родичами. Тут як у притчі: або падишах помре, або ішак, або Насреддін…

(Далі буде)